Постанова № 69535076, 12.10.2017, Луганський окружний адміністративний суд

8.3.3

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 жовтня 2017 рокуСєвєродонецькСправа № 812/177/15

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Свергун І.О.,

за участі секретаря - Карча В.М.,

представників позивача - Шандри Д.М.,

представника відповідача - Шульковської І.С.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ЛІА» ЛТД до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправною та скасування податкової вимоги форми «Ю» від 03.02.2015 № 11-25,

ВСТАНОВИВ:

28 квітня 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ЛІА» ЛТД (далі - ТОВ ВКФ «ЛІА» ЛТД, позивач) звернулося до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - СДПІ ОВП у м. Луганську, відповідач), в якому позивач просив визнати протиправною та скасувати податкову вимогу форми «Ю» від 03.02.2015 № 11-25 про сплату податкового боргу станом на 02.02.2015 у розмірі 3459510,96 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач послався на таке.

Відповідач поштовим відправленням надіслав на адресу позивача оскаржену вимогу, відповідно до якої станом на 02.02.2015 відповідач вимагав сплатити податковий борг за узгодженими грошовими зобов'язаннями в сумі 3459510,96 грн, з яких: земельний податок з юридичних осіб - 20548,38 грн (за основним платежем); орендна плата з юридичних осіб - 116601,72 грн (за основним платежем); податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) - 2057996,78 грн, у тому числі: за основним платежем - 1597813,11 грн, штрафні санкції - 439466,50 грн, пеня - 20717,17 грн; збір за проведення торгової діяльності (роздрібна торгівля), сплачується юридичними особами, що справлявся до 01.01.2015 - 22719,08 грн; збір за проведення торгової діяльності (оптова торгівля), сплачується юридичними особами, що справлявся до 01.01.2015 - 1109,00 грн; збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства, нарахований до 01.01.2015 - 190536,00 грн (за основним платежем).

25.02.2015 позивач надіслав на адресу відповідача заперечення на вимогу, в яких просив відповідно до пункту 60.1.2. п. 60.1 ст. 60 ПКУ переглянути оскаржену вимогу та відкликати її як таку, що не відповідає вимогам Закону.

27.03.2015 позивач повторно надіслав на адресу відповідача заперечення на вимогу, в яких наполягав переглянути податкову вимогу та відкликати її як таку, що не відповідає вимогам Закону.

31.03.2015 на адресу ТОВ ВКФ «ЛІА» ЛТД надійшла відповідь СДПІ ОВП у м. Луганську від 24.03.2015 № 755/10/28-05-48, якою останній відмовив у перегляді спірної податкової вимоги. Відповідь на повторне звернення не надійшла.

Позивач вважає, що відповідач, видаючи спірну податкову вимогу, не врахував того, що з квітня 2014 року в місті Луганську та Луганській області почалася антитерористична операція. Окрім того, з 01.07.2014 було неможливо виконувати нормативно-правові акті, що регулюють цивільний та господарський обіг, сплату податків, а зупинення операційної діяльності банками в зоні проведення АТО призвело до призупинення господарської діяльності ТОВ ВКФ «ЛІА» ЛТД.

На підтвердження настання у позивача обставин непереборної сили останній отримав висновок Луганської регіональної торгово-промислової палати про настання обставин непереборної сили від 25.07.2014 № 25.12-762, відповідно до якого вважається таким, що настав факт дії обставин непереборної сили з 16 липня 2014 року для ТОВ ВКФ «ЛІА» ЛТД по виконанню законодавчих актів України щодо подачі звітності, справляння та сплати податків і обов'язкових платежів.

Позивач зазначає, що в спірній вимозі земельний податок з юридичних осіб у сумі 20548,38 грн нарахований, як борг несплаченого податкового зобов'язання з липня по грудень 2014 року по двох земельних ділянках у м. Луганську, а саме: по вул. Оборонна, 9 та по вул. Дзержинського, 1-в.

Вважає вимогу такої сплати незаконною, оскільки вона суперечить статті 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 № 1669, відповідно до якої передбачено звільнення суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Орендна плата з юридичних осіб за землю в сумі 1166601,72 грн нарахована як борг несплаченого податкового зобов'язання по двадцяти земельних ділянках в м. Луганську за період з червня по грудень 2014 року.

При цьому орендна плата з юридичних осіб за землю за червень 2014 року по двадцяти земельних ділянках в м. Луганську позивачем була сплачена. Окрім того, вимога в цій частині також є незаконною, оскільки суперечить статті 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 2057996,78 грн є неузгодженою сумою, а вимога про сплату суми ПДВ разом зі штрафними (фінансовими) санкціями є неправомірною, оскільки відповідно до Висновку Луганської регіональної торгово-промислової палати про настання обставин непереборної сили від 25.07.2014 № 25.12-762, у позивача з 16.07.2014 настав факт дії обставин непереборної сили по виконанню законодавчих актів України щодо подачі звітності, справляння та сплати податків і обов'язкових платежів.

Також позивач вважає, що збір за проведення торгової діяльності (роздрібна торгівля) з юридичних осіб, що справлявся до 01.01.2015 в сумі 22719,08 грн, збір за проведення торгової діяльності (оптова торгівля) з юридичних осіб, що справлявся до 01.01.2015 в сумі 1109,00 грн та збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства, нарахований до 01.01.2015 в сумі 190536,00 грн нараховані незаконно, оскільки виконання нормативно-правових актів на неконтрольований території в м. Луганську з 01.07.2014 стало неможливим. Посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1235 «Про затвердження переліку обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин» вважає, що вимагання сплати збору є неправомірним. Окрім того, з липня 2014 року підприємство позивача не здійснювало торгівельної діяльності.

Відтак, податкова вимога відповідача форми «Ю» від 03.02.2015 року № 11-25 про сплату податкового боргу суперечать чинному законодавству та є незаконною.

Ухвалою суду від 03.07.2017 замінено відповідача у справі - Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів, на належного відповідача - Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеному в позові.

Представник відповідача в судовому засіданні в режимі відеоконференції проти позовних вимог заперечував з таких підстав. Умовою для продовження граничних строків подання податкової декларації є письмова заява платника, яка подається до фіскального органу за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення АТО та сертифікат Торгово-промислової палати України.

Разом з ним у відповідача відсутня інформація щодо подання заяви ТОВ ВКФ «ЛІА» ЛТД до будь-якого територіального органу ДФС України про продовження граничних строків подання податкової декларації та відсутня інформація (документи) щодо результатів розгляду такої заяви.

Наявність у позивача сертифікату не є підставою для несплати податкових зобов'язань та не є обставинами, що звільняють платника податку від відповідальності за несплату узгоджених грошових зобов'язань, а лише засвідчує факт, який повинен братись до уваги контролюючим органом для надання платникові розстрочення або відстрочення сплати таких зобов'язань (у разі прийняття відповідного рішення) через обставину непереборної сили.

Окрім того, сертифікат від 25.07.2014 № 25.12-762 засвідчує настання обставин непереборної сили з 16.07.2014 по 25.07.2014 (момент його видачі), оскільки відповідно до розділу 6 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) сертифікат не може засвідчувати настання будь-яких форс-мажорних обставин у майбутньому, та вичерпує свою дію датою надання такого сертифіката.

За подальший період часу сертифікати Торгово-промисловою палатою України, якими засвідчено настання обставин непереборної сили, в позивача відсутні.

Окрім того, пунктом 6.2 розділу 6 Регламенту форс-мажорні обставин (обставин непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору, контракту, угоді тощо, а також по податкових та інших зобов'язаннях, виконання яких стало неможливим.

Однак, сертифікат ТОВ ВКФ «ЛІА» ЛТД від 25.07.2014 № 25.12-762 не стосується звільнення позивача від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) від усіх зборів та податків, зазначених у оскарженій вимозі. Вважає, що наявність сертифікату ТПП від 25.07.2014 № 25.12-762 не свідчить про протиправність оскарженого рішення та не має наслідком його скасування.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69-72 КАС України, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ЛІА» ЛТД (код ЄДРПОУ 20163224) зареєстровано в якості юридичної особи 18.06.2001 за № 1 376 120 0000 000008, станом на час винесення спірної вимоги перебувало на обліку в СДПІ ОВП у м. Луганську та є платником податку на додану вартість (том 1 арк. спр. 32-34).

03.02.2015 СДПІ ОВП у м. Луганську виставлено ТОВ ВКФ «ЛІА» ЛТД податкову вимогу форми «Ю» № 11-25, відповідно до якої контролюючий орган вимагав від позивача сплатити суму податкового боргу, включаючи штрафні (фінансові) санкції (штрафи) та пеню, які станом на 02.02.2015 становили 3459510,96 грн, у тому числі: земельний податок з юридичних осіб - 20548,38 грн (за основним платежем); орендна плата з юридичних осіб - 1166601,72 грн (за основним платежем); податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) - 2057996,78 грн, у тому числі: за основним платежем - 1597813,11 грн, штрафні санкції - 439466,50 грн, пеня - 20717,17 грн; збір за проведення торгової діяльності (роздрібна торгівля), сплачується юридичними особами, що справлявся до 01.01.2015 - 22719,08 грн (за основним платежем); збір за проведення торгової діяльності (оптова торгівля), сплачується юридичними особами, що справлявся до 01.01.2015 - 1109,00 грн; збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства, нарахований до 01.01.2015 - 190536,00 грн (за основним платежем) (том 1 арк. спр. 11).

25.02.2015 позивач надіслав на адресу відповідача заперечення № 40 на вимогу від 03.02.2015 № 11-25, в яких, окрім іншого, з урахуванням фактичної призупинки господарської діяльності та висновку від 25.07.2014 № 25.12-762 Луганської регіональної торгово-промислової палати просив вважати вказаний лист заявою про продовження граничних строків подання звітності, перегляду рішень про донарахування зобов'язань, у тому числі нарахованих згідно з вимогою форми від 03.02.2015 № 11-25 та продовжити граничні строки подання звітності, а також розгляд рішень про донарахування зобов'язань, так як для правильного визначення зобов'язань необхідні фінансово-господарські документи, які залишились в зоні АТО (том 1 арк. спр. 14-18).

27.03.2015 позивач повторно звернувся до СДПІ ОВП у м. Луганську з листом № 53, в якому просив відкликати вимогу від 03.02.2015 № 11-25 у відповідності до п.п. 60.1.2 п. 60.1 статті 60 Податкового кодексу України (том 1 арк. спр. 20-22).

ТОВ ВКФ «ЛІА» ЛТД отримано відповідь СДПІ ОВП у м. Луганську від 24.03.2015 № 755/10/28-05-48, якою позивачу було відмовлено в перегляді спірної податкової вимоги (том 1 арк. спр. 24-26).

При вирішенні спору по суті суд виходить з такого.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як установлено судом, в оскарженій податковій вимозі форми «Ю» від 03.02.2015 № 11-25 контролюючий орган вимагав від позивача сплатити суму податкового боргу в загальному розмірі 3459510,96 грн, з яких:

- земельний податок з юридичних осіб в сумі 20548,38 грн;

- орендна плата з юридичних осіб в сумі 1166601,72 грн;

- податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 2057996,78 грн;

- збір за проведення торгової діяльності (роздрібна торгівля), сплачується юридичними особами, що справлявся до 01.01.2015, в сумі 22719,08 грн;

- збір за проведення торгової діяльності (оптова торгівля), сплачується юридичними особами, що справлявся до 01.01.2015, в сумі 1109,00 грн;

- збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства, нарахований до 01.01.2015, в сумі 190536,00 грн.

Щодо суми податкового зобов'язання, визначеного СДПІ ОВП у м. Луганську в оскарженій вимозі із земельного податку з юридичних осіб в розмірі 20548,38 грн та з орендної плати з юридичних осіб в розмірі 1166601,72 грн, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Спірним питанням в цій частині оскарженої вимоги є звільнення суб'єкта господарювання від сплати за користування земельними ділянками, що розташовані на території проведення антитерористичної операції за спірний період.

Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України ).

У п.п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до п.п. 14.1.72. п. 14.1 ст. 14 ПК України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів

Пунктом 286.2. статті 286 ПК України передбачено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця, як визначено в пункті 287.3 статті 287 Податкового кодексу України.

Відповідно до положень статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Згідно до пункту 59.5 статті 59 ПК України, у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Проте, суд зазначає, що для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, було прийнято Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 № 1669-VII (далі - Закон № 1669).

Суд застосовує норми вказаного закону в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Стаття 6 Закону № 1669 встановлювала - під час проведення антитерористичної операції звільнити суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Стаття 7 Закону № 1669 встановлювала - скасувати на період проведення антитерористичної операції орендну плату за користування державним та комунальним майном суб'єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Отже, зі змісту вказаних норм слідує, що вони пов'язують звільнення суб'єктів господарювання від сплати за користування земельними ділянками, державним та комунальним майном під час проведення АТО, виключно з настанням такої обставини, як здійснення цими суб'єктами діяльності на території проведення АТО.

Суд зазначає, що з аналізу статей 6-7 Закону № 1669 слідує, що вказані норми є безумовними та не передбачають виконання платником податку додаткових дій для звільнення від плати за землю - подання заяв, уточнюючих декларацій, сертифікатів, тощо.

Встановлення наявності чи відсутності обставин непереборної сили (форс-мажору) не є умовою застосування вказаних норм.

Частина 3 статті 11 Закону № 1669 встановлює, що закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до статті 1 Закону № 1669 період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Норми Закону № 1669 визначають у якості підстави застосування та розповсюджують свою дію на територію, на якій проводилась антитерористична операція та не пов'язують дію норм з тим, що така операцій повинна проводитись на певній території саме зараз чи зі стабільністю ситуації.

Так, згідно з абз. 2 статті 1 Закону № 1669 територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

На виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1668 Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 1275-р від 02 грудня 2015 року про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Згідно з додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р до зазначених населених пунктів, зокрема, належать м. Луганськ та смт Станиця-Луганська Луганської області.

Відповідно до матеріалів справи позивач перебуває на обліку та здійснює діяльність на території проведення антитерористичної операції, що не заперечується відповідачем.

Станом на момент розгляду даної справи Указ Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України видано не було.

Сума податкового зобов'язання із земельного податку з юридичних осіб в розмірі 20548,38 грн, яку відповідач вимагає сплатити в оскарженій вимозі, виникла за період з липня по грудень 2014 року, з орендної плати з юридичних осіб в розмірі 1166601,72 грн - за період з липня 2014 року по січень 2015 року, тобто за період, протягом якого проводилась антитерористична операція.

Враховуючи викладене, дія ст.ст. 6-7 Закону № 1669 розповсюджувалась на спірні правовідносини.

У той же час стаття 1 Податкового кодексу України визначає, що податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Стаття 2 Податкового кодексу України встановлює, що зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Таким чином, Податковий кодекс України та Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» по різному регулюють питання щодо плати за землю на території, на якій проводилась антитерористична операція, припускають неоднозначне трактування наявності чи відсутності обов'язку позивача зі сплати орендної плати за землю та суперечать один одному.

Вирішуючи питання щодо вказаної колізії правових норм суд виходить з того, що з двох нормативно-правових актів однакової юридичної сили (ПК України та Закон № 1669), прийнятих одним і тим самим органом (Верховна рада України) застосуванню підлягають норми Закону № 1669, як такого, що був прийнятий пізніше у часі.

Зважаючи на мету прийняття Закону № 1669 та на те, що норми Податкового кодексу України регулюють, зокрема, загальні питання справляння плати за землю, а норми Закону № 1669 регулюють вказані питання з визначенням певної території, на яку розповсюджується дія норм цього закону (населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція), а також часу такого розповсюдження (між 14.04.2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України), норми Закону № 1669 щодо плати за землю є спеціальними відносно відповідних норм Податкового кодексу України.

Крім цього, пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Також суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» щодо безперешкодної діяльності органів місцевого самоврядування» від 17.05.2016 внесено зміни до Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», які набрали чинності з 08.06.2016.

Статті 6 і 7 Закону № 1669 викладені у наступній редакції:

«Звільнити суб'єктів господарювання від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в населених пунктах згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону»;

«Скасувати суб'єктам господарювання орендну плату за користування державним та комунальним майном, розташованим в населених пунктах, згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону».

Крім цього, вказаним законом доповнено статтю 4 Закону № 1669 частиною 4 наступного змісту: «Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджуються Кабінетом Міністрів України, який забезпечує своєчасну їх актуалізацію».

Суд зазначає, що м. Луганськ (розташування земельних ділянок та місце податкової реєстрації станом на час винесення спірної вимоги) та смт. Станиця-Луганська Луганської області (місце податкової реєстрації станом на час розгляду справи по суті) значяться у переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та у переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення відповідно до зазначених переліків населених пунктів.

Таким чином, позивач здійснював свою господарську діяльність у м. Луганську та станом на час винесення спірної вимоги перебував на обліку в СДПІ ОВП у м. Луганську, на даний час перебуває на обліку в Станично-Луганській ОДПІ ГУ ДФС у Луганській області (смт. Станиця-Луганська Луганської області), тобто у населених пунктах, які входять до переліку населених пунктів, у яких проводилась антитерористична операція, що означає наявність у позивача відповідних пільг по звільненню від платежів, відповідно до приписів Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» - з липня 2014 року по січень 2015 року.

Отже, у період з липня 2014 року по січень 2015 року позивач був звільнений від обов'язку зі сплати земельного податку з юридичних осіб та з орендної плати з юридичних осіб в силу норм Закону № 1669.

Вказані обставини виключають можливість нарахування позивачу плати за землю у вказаний період, оскільки на позивача розповсюджувались вимоги статті 6 Закону № 1669, яка вказує про звільнення під час проведення антитерористичної операції суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Враховуючи викладене, спірна вимога форми «Ю» від 03.02.2015 № 11-25 в частині визначення суми податкового зобов'язання із земельного податку з юридичних осіб в розмірі 20548,38 грн та з орендної плати з юридичних осіб в розмірі 1166601,72 грн є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо суми податкового зобов'язання, визначеного відповідачем в оскарженій вимозі з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 2057996,78 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до розрахунку суми податкових зобов'язань, визначених у податковій вимозі форми «Ю» від 03.02.2015 № 11-25, сума боргу з податку на додану вартість складає 2057996,78 грн, у т. ч.: 138454,11 грн по декларації № 9035346465, 878933,00 грн та 439466,50 грн по податковому повідомленню-рішенню № 0000034800, 580426,00 грн по декларації № 9041955096 та пеня у розмірі 20717,17 грн (том 1 арк. спр. 181).

Судом установлено, що постановою Луганського окружного адміністративного суду від 13.07.2015 у справі № 812/490/15, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.09.2015, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «ЛІА» ЛТД до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «Р» від 08.07.2014 № 0000034800 задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 08.07.2014 № 0000034800 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «ЛІА» ЛТД суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основаним платежем - 878933 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 439466,50 грн (том 1 арк. спр. 214-219).

Згідно з п.п. 60.1.4. п. 60.1. статті 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.

У випадках, визначених підпунктом 60.1.4 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними у день набрання законної сили відповідним рішенням суду (п. 60.5. статті 60 Податкового кодексу України).

Таким чином, враховуючи вказані обставини, суд дійшов висновку, що спірна податкова вимога форми «Ю» від 03.02.2015 № 11-25 в частині вимагання від позивача сплатити суму ПДВ в розмірі 1318399,50 грн, з яких: 878933,00 грн - за основаним платежем, 439466,50 грн - штрафні (фінансові) санкції (штрафи), є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 08.07.2014 № 0000034800, сума боргу за яким включена до спірної вимоги, вважається відкликаним в силу приписів п.п. 60.1.4. п. 60.1. статті 60.

Щодо решти суми ПДВ в розмірі 739597,28 грн та суми податкового зобов'язання зі збору за проведення торгової діяльності (роздрібна торгівля), який сплачується юридичними особами, що справлявся до 01.01.2015 в сумі 22719,08 грн, зі збору за проведення торгової діяльності (оптова торгівля), який сплачується юридичними особами, що справлявся до 01.01.2015 в сумі 1109,00 грн та зі збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства, який нарахований до 01.01.2015 в сумі 190536,00 грн, то в цій частині спірну податкову вимогу форми «Ю» від 03.02.2015 № 11-25 суд вважає правомірною та прийнятою податковим органом в межах чинного законодавства України, з огляду на таке.

В поясненнях на заперечення, окрім іншого, позивач посилається на наказ ДПА України від 24.12.2010 № 1044.

Судом установлено, що наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 № 1044, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 січня 2011 року за № 84/18822, затверджено Порядок застосування норм пунктів 102.6-102.7 статті 102 Податкового кодексу України (далі - Порядок).

Відповідно до п. 1 Порядку цей Порядок визначає механізм продовження граничних строків для подання податкової декларації, заяв про перегляд рішень контролюючих органів, заяв про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань відповідно до норм Податкового кодексу України.

Згідно з п. 102.6, 102.7 статті 102 Податкового кодексу України граничні строки для подання податкової декларації, заяв про перегляд рішень контролюючих органів, заяв про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань, підлягають продовженню керівником (його заступником або уповноваженою особою) за письмовим запитом платника податків, якщо такий платник податків протягом зазначених строків:

перебував за межами України;

перебував у плаванні на морських суднах за кордоном України у складі команди (екіпажу) таких суден;

перебував у місцях позбавлення волі за вироком суду;

мав обмежену свободу пересування у зв'язку з ув'язненням чи полоном на території інших держав або внаслідок інших обставин непереборної сили, підтверджених документально;

був визнаний за рішенням суду безвісно відсутнім або перебував у розшуку у випадках, передбачених законом.

Штрафні санкції, визначені цим Кодексом, не застосовуються протягом строків продовження граничних строків подання податкової декларації згідно з цим пунктом.

Дія пункту 102.6 цієї статті поширюється на: платників податків - фізичних осіб; посадових осіб юридичної особи у разі, якщо протягом зазначених граничних строків така юридична особа не мала інших посадових осіб, уповноважених відповідно до законодавства України нараховувати, стягувати та вносити до бюджету податки, а також вести бухгалтерський облік, складати та подавати податкову звітність.

З аналізу пунктів 102.6-102.7 статті 102 Податкового кодексу України та Порядку застосування норм пунктів 102.6-102.7 статті 102 Податкового кодексу України слідує, що цей порядок не звільняє платника від виконання обов'язку щодо сплати податків і зборів, а лише визначає механізм продовження граничних строків для подання податкової декларації, заяв про перегляд рішень контролюючих органів, заяв про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань відповідно до норм Податкового кодексу.

Судом установлено, що позивачем було подано податкові декларації з ПДВ за травень 2014 року від 19.06.2014 № 9035346465, за червень 2014 року від 21.07.2014 № 9041955096 та податковий розрахунок суми збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства від 19.07.2014 за червень 2014 року, в якому позивач самостійно визначив податкове зобов'язання в сумі 190536,00 грн (том 1 арк. спр. 182-186).

Відповідно до розрахунку суми податкових зобов'язань, визначених у податковій вимозі форми «Ю» від 03.02.2015 № 11-25, решта суми боргу з ПДВ в розмірі 739597,28 грн включає в себе зобов'язання визначені самостійно платником у податковій декларації № 9035346465 в розмірі 138454,11 грн, у податковій декларації № 9041955096 в розмірі 580426,00 грн та нарахована контролюючим органом пеня у розмірі 20717,17 грн.

Суд зазначає, що відповідно до п. 56.11. статті 56 Податкового кодексу України не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.

Окрім того, Законом № 1669 не врегульоване взагалі звільнення платників податків від відповідальності за несвоєчасну сплату грошових зобов'язань безпосередньо з податку на додану вартість, збору за проведення торгової діяльності (роздрібна торгівля), збору за проведення торгової діяльності (оптова торгівля) та збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства, що справлялися до 01.01.2015, а отже норми даного Закону не застосовуються у спірних правовідносинах, та посилання позивача на проведення антитерористичної операції у м. Луганську є безпідставним.

Стосовно посилання позивача на наявність форс-мажорних обставин, підтверджених сертифікатом Луганської регіональної ТПП, суд зазначає наступне.

Відповідно до норм статті 32 Податкового кодексу України зміна строку сплати податку та збору здійснюється шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк. Зміна строку сплати податку здійснюється у формі відстрочки або розстрочки.

Згідно з пунктом 100.2 статті 100 Податкового кодексу України платник податків має право звернутися до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу. Платник податків, який звертається до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань, вважається таким, що узгодив суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 100.4 статті 100 Податкового кодексу України підставою для розстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків є надання ним достатніх доказів існування обставин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов'язань та податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.

Підставою для відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків є надання ним доказів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність дії обставин непереборної сили, що призвели до загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов'язань або податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму відстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків (пункт 100.5 статті 100 Податкового кодексу України).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року № 1235 «Про затвердження переліку обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин» доказами, що підтверджують факт настання зазначених обставин, є висновок Торгово-промислової палати про настання обставин непереборної сили чи стихійного лиха на території України, рішення Президента України про оголошення окремих місцевостей України зоною надзвичайної екологічної ситуації, затверджені Верховною Радою України.

Отже, наданий позивачем сертифікат (висновок) від 25.07.2014 № 25.12-762 про настання обставин непереборної сили є однією з підстав для звернення із заявою щодо продовження граничних строків подання податкових декларацій, розстрочення або відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу. Однак, позивач не надав будь-яких підтверджуючих документів звернення до податкового органу із відповідною заявою до винесення відповідачем оскарженої вимоги, тому викладені обставини не є достатнім обґрунтуванням щодо звільнення від відповідальності за порушення строків сплати.

Таким чином, податкова вимога форми «Ю» від 03.02.2015 № 11-25 є частково протиправною, а тому її слід скасувати в частині суми податкового зобов'язання в загальному розмірі 2505549,60 грн (у т.ч.: 2066083,10 грн - за основаним платежем, 439466,50 грн - штрафні (фінансові) санкції (штрафи)), з яких: по земельному податку з юридичних осіб на суму 20548,38 грн; по орендній платі з юридичних осіб на суму 1166601,72 грн; з податку на додану вартість на суму 1318399,50 грн (у т.ч.: 878933,00 грн - за основаним платежем, 439466,50 грн - штрафні (фінансові) санкції (штрафи)).

За таких обставин, позовні вимоги про визнання протиправною та скасування податкової вимоги форми «Ю» від 03.02.2015 № 11-25 про сплату податкового боргу станом на 02.02.2015 у розмірі 3459510,96 грн слід задовольнити частково.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою цієї статті якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до положень частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», в редакції чинній на час звернення позивача до суду з даним позовом, за адміністративний позов майнового характеру позивач повинен був сплатити суму судового збору в розмірі 2 відсотків розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати, тобто 4872,00 грн.

Частиною 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір», в редакції чинній на час звернення позивача до суду з даним позовом, було передбачено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

З буквального тлумачення наведеної законодавчої норми можна зробити висновок, що під словом «решта» розуміється 90 відсотків розміру ставки судового збору. У разі задоволення адміністративного позову повністю судовий збір стягується з відповідача, який не звільнений від його сплати, у разі відмови в задоволенні позову - з позивача. У разі часткового задоволення позову - пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог з відповідача та позивача відповідно. Якщо відповідач звільнений від сплати судового збору, то судовий збір з нього не стягується.

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 487,20 грн, тобто 10 відсотків розміру ставки судового збору (арк. спр. 2).

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, решту суми судового збору слід стягнути з позивача та відповідача пропорційно до задоволеної та відхиленої частини вимоги.

Так, розмір майнових вимог становить 3459510,96 грн (100%); задоволена частина вимог - 2505549,60 грн (72,42%); відхилена частина вимог - 953961,36 грн (27,58%).

Таким чином, оскільки при зверненні до суду з позовом позивачем сплачено 10% розміру ставки судового збору, тому з позивача слід стягнути решту суми судового збору пропорційно до відхиленої частини вимоги, тобто в сумі 856,49 грн (4872,00 грн х 17,58%); з відповідача слід стягнути решту суми судового збору пропорційно до задоволеної частини вимоги, тобто сумі 3528,30 грн (4872,00 грн х 72,42%).

Керуючись ст. ст. 70, 71, 94, 159, 160, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ЛІА» ЛТД до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправною та скасування податкової вимоги форми «Ю» від 03.02.2015 № 11-25 задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів форми «Ю» від 03.02.2015 № 11-25 в частині визначення товариству з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ЛІА» ЛТД суми податкового зобов'язання в загальному розмірі 2505549,60 грн (у т.ч.: 2066083,10 грн - за основаним платежем, 439466,50 грн - штрафні (фінансові) санкції (штрафи)), з яких: по земельному податку з юридичних осіб в розмірі 20548,38 грн; по орендній платі з юридичних осіб в розмірі 1166601,72 грн; з податку на додану вартість в розмірі 1318399,50 грн (у т.ч.: 878933,00 грн - за основаним платежем, 439466,50 грн - штрафні (фінансові) санкції (штрафи)).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь Державного бюджету України за банківськими реквізитами: отримувач коштів ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача 820019, рахунок отримувача 31215256700001, код класифікації доходів бюджету 22030106) з товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ЛІА» ЛТД (93600, Луганська обл., Станично-Луганський район, селище міського типу Станиця Луганська, вулиця Леніна, будинок 53, код ЄДРПОУ 20163224) судовий збір в сумі 856,49 грн (вісімсот п'ятдесят шість грн 49 коп.).

Стягнути на користь Державного бюджету України за банківськими реквізитами: отримувач коштів ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача 820019, рахунок отримувача 31215256700001, код класифікації доходів бюджету 22030106) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (04119, м. Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 11 Г, код ЄДРПОУ 39440996) судовий збір в сумі 3528,30 грн (три тисячі п'ятсот двадцять вісім грн 30 коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови складено 17 жовтня 2017 року.

Суддя І.О. Свергун