Ухвала суду № 69534128, 11.10.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

О К Р Е М А ДУМКА

11 жовтня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/3199/17

судді Одеського апеляційного адміністративного суду Крусяна А.В. стосовно ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2017р. про залишення в силі ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 13.07.2017р. про забезпечення позову у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Рестайм» до Одеської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості та картки відмови у прийнятті митної декларації.

Статтею 159 КАС України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вважаю, що ухвала суду апеляційної інстанції прийнята на підставі невірної правової оцінки обставин по справі.

З матеріалів справи вбачається, що 14.06.2017р. товариство з обмеженою відповідальністю (надалі - ТОВ) «Рестайм» звернулося до суду з позовом до Одеської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування рішення від 27.04.2017р. №UA500020/2017/000001/2 «Про коригування митної вартості»; визнання протиправною та скасування картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 27.04. 2017 року №UA500020/2017/00004.

13.07.2017р. ТОВ «Рестайм» подало до суду клопотання про забезпечення позову шляхом заборони Одеській митниці ДФС та іншим органам доходів і зборів, що забезпечують адміністрування податків і зборів, митних платежів, до вирішення даної справи, реалізувати на підставі положень ч.9 ст.55, ч.8 ст.313 МК України надану ТОВ «Рестайм» по митній декларації UA50002017/000650 фінансову гарантію у сумі 167918,05грн., а саме здійснювати перерахування цієї грошової суми до бюджету. /а.с.115-118/

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13.07.2017р. заборонено до вирішення даної справи та набрання рішенням суду по справі законної сили Одеській митниці ДФС та іншим органам доходів і зборів, що забезпечують адміністрування податків і зборів, митних платежів реалізувати на підставі положень ч.9 ст.55 та ч.8 ст.313 МК України надану ТОВ «Рестайм» по митній декларації UA50002017/000650 фінансову гарантію у сумі 167918,05грн., а саме здійснювати перерахування цієї грошової суми до бюджету.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції про забезпечення позову, Одеська митниця ДФС подала апеляційну скаргу, в якій вважає, що спірне рішення не відповідає вимогам законодавства, тому просило його скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2017 року залишено в сили ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13.07.2017 року про забезпечення позову.

Вважаю, що суд апеляційної інстанції помилково дійшов до висновку про обґрунтованість доводів позивача про забезпечення позову у справі, оскільки в даному випадку відсутні підстави застосування заходів забезпечення позову визначені ст.117 КАС України.

Так, клопотання товариства про забезпечення позову обґрунтоване тим, що оскільки подання до суду адміністративного позову та відкриття провадження по справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення, а строк дії фінансової гарантії не може перевищувати 90 днів, відповідач, по спливу 90-денного терміну перерахує суму наданої гарантії до державного бюджету, та при задоволенні позовних вимог судом, для відновлення прав та інтересів позивача необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Разом з тим, частиною 7 статті 55 Митного кодексу України визначено, що у випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів орган доходів і зборів, за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи, випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів.

Згідно з ч. 8 ст. 55 МК України протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати органу доходів і зборів додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються.

Частиною 9 статті 55 МК України передбачено, що у разі надання декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів, орган доходів і зборів розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому випадку надана фінансова гарантія відповідно повертається (вивільняється) або реалізується в порядку та у строки, визначені цим Кодексом.

Відповідно до ч. 8 ст. 313 МК України при невиконанні зобов'язання, забезпеченого грошовою заставою, сума митних платежів, що підлягає сплаті, перераховується до державного бюджету із сум грошової застави.

У відповідно до п. 43.1. ст. 43 Податкового Кодексу України, помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Згідно п. 43.4. ст. 43 ПК України, платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.

Пунктом 43.5. ст. 43 ПК України встановлено, що контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Також, процедура повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами здійснюється відповідно до Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України №816 від 20 липня 2007 року.

Згідно з ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.117 КАС України суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

Згідно роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» та Постанови Пленуму Вищого Адміністративного Суду України від 06.03.2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ», при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно п. 17 Постанови Пленуму ВАСУ №2 від 06.03.2008р. застосування судом таких заходів забезпечення, які за змістом є ухваленням рішення без розгляду справи по суті, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Забезпеченням позову у такий спосіб суди виходять за межі підстав забезпечення позову, що є неприпустимим.

Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, клопотання про забезпечення позову не містить посилання на беззаперечні мотиви, за якими позивач вважає, що захист його прав, свобод та інтересів буде неможливим без вжиття відповідних заходів і для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також не вказано в чому полягає значимість таких зусиль і наскільки значні витрати будуть позивачем при цьому понесені.

Враховуючи наведене, доказів існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або того, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, позивачем до суду не надано.

Забезпечення позову шляхом заборони Одеській митниці ДФС та іншим органам доходів і зборів, що забезпечують адміністрування податків і зборів, митних платежів, до вирішення даної справи, реалізувати на підставі положень ч.9 ст.55, ч.8 ст.313 МК України надану ТОВ «Рестайм» по митній декларації фінансову гарантію у сумі 167918,05грн., а саме здійснювати перерахування цієї грошової суми до бюджету, з підстав на які посилається позивач, фактично є вирішенням спору по суті до винесення рішення у справі, що є неприпустимим з огляду на положення ст.ст.117, 118 КАС України.

Крім того, слід зазначити, що клопотання про забезпечення адміністративного позову обґрунтовано можливою необхідністю докладання значних зусиль для повернення сплачених фінансових гарантій, та як наслідок необхідна заборона митному органу перераховувати отримані фінансові гарантії до державного бюджету.

Але, під час винесення оскаржуваної ухвали суд першої інстанції повинен був врахувати, що вищевказаними нормами законодавства визначено порядок повернення надмірно сплачених митних платежів до державного бюджету, тому, вразі задоволення позовних вимог у даній справі, позивач має право скористатися таким порядком та повернути сплачені фінансові гарантії.

Отже, забезпечення позову за спірною ухвалою суду першої інстанції є помилковим, оскільки відсутні підстави застосування заходів забезпечення позову визначені ст.117 КАС України, та існує інший порядок вирішення спірних правовідносин.

Оцінюючи викладене, вважаю, що висновки суду апеляційної інстанції щодо обґрунтованості заходів забезпечення позову ґрунтуються на неправильній правовій оцінки обставин по справі, які призвели до невірного вирішення питання.

Суддя Одеського

апеляційного адміністративного суду А.В. Крусян