Рішення № 69525034, 13.09.2017, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/46256/16-ц

Провадження № 2/761/3019/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді: Осаулова А.А.

при секретарі: Вольда М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом Керівника Київської місцевої прокуратури №10 в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа: Служба у справах дітей Шевченківської районної в м.Києві державної адміністрації, ОСОБА_3 в особі опікуна ОСОБА_4 про визнання недійсним договору та витребування майна, -

в с т а н о в и в :

У вересні 2017 року Керівник Київської місцевої прокуратури №10 в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач 1), ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач 2), треті особи - Служба у справах дітей Шевченківської районної в м.Києві державної адміністрації (далі по тексту - третя особа 1), ОСОБА_3 в особі опікуна ОСОБА_4 (далі по тексту - третя особа 2), відповідно до якого просив відновити позивачу строк позовної давності на звернення до суду із вказаним позовом; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 14.08.1996 між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 та зареєстрований на товарній будівельно-паливній біржі «Українська біржа»; витребувати від відповідача 2 на користь позивача квартиру АДРЕСА_1 площею 29, 4 кв.м та стягнути судові витрати з відповідача на користь позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час досудового розслідування в рамках кримінального провадження № 12016100100004696 від 12.04.2016 позивачем встановлено, що спірна квартира, яка належить територіальній громаді м. Києва, вибула з її володіння без волі власника. Спірна квартира 24.01.1983 була надана на час роботи ОСОБА_5 У доньки останньої ОСОБА_6 народилося 4 дитини, які були зареєстровані в АДРЕСА_6. В 2006 році сім'я ОСОБА_6 зареєстрована як неблагополучна родина та взята на облік. Впродовж 2008-2010 років ОСОБА_6 було позбавлено батьківських прав, виселено із займаної неприватизованої службової квартири, а дітей відібрано. В 2014 році ОСОБА_5 померла, з родичів в спірній квартирі ніхто не проживав. Станом на 02.11.2016 встановлено, що реєстрації права власності на спірну квартиру не проводилась, однак 27.03.2015 була проведена первинна реєстрація права власності за відповідачем 1 на підставі Договору купівлі-продажу від 14.08.1996, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 Спірна квартира Київською міською радою не відчужувалась, право власності територіальної громади на зазначене нерухоме майно не припинялось, а ОСОБА_5 не набувала право власності на квартиру та не була його власником, а лише володіла вказаною квартирою на праві користування. З врахуванням тієї обставини, що спірна квартира була відчужена особою, яка не мала права її відчужувати, укладений між сторонами Договір купівлі-продажу від 14.08.1996 суперечить вимогам чинного на момент укладення спірного договору законодавства, а саме ст. 225 ЦК УРСР, а тому є недійсним. В подальшому, спірне майно неодноразово відчужувалось ат на даний момент належить відповідачу 2 на праві власності. Таким чином, у відповідності до ст. 330, 388, 658 ЦК України, позивач просить витребувати спірну квартиру від відповідача 2. Крім того, з вказаним позовом звертається саме прокуратура, оскільки було встановлено, що порушені інтереси держави, а Київською міською радою, як розпорядником спірного майна, не було вжито заходів щодо його повернення в судовому порядку.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з викладених у позові підстав.

Відповідач 1 - ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причин неявки не повідомив.

Представник відповідача 2 - ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити в його задоволенні в повному обсязі. Зазначив, що відповідач 2 набула спірне майно на підставі Договору купівлі-продажу від 12.05.2016, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Кусковою м.С., зареєстровано в реєстрі за № 1226. При цьому, квартира належала на праві приватної власності продавцю ОСОБА_7, яка була проведена 27.03.2015 приватним нотаріусом КМНО Лішневською О.Г. Вказаний договір не суперечить нормам чинного законодавства, жодних обмежень чи обтяжень на момент придбання відповідачем 2 спірного нерухомого майна не існувало. Реєстрація права власності відповідача 2 на спірну квартиру була здійснена у порядок та у строки, передбачені нормами чинного законодавства. Відповідач 2 є добросовісним набувачем.

Представник третьої особи 1 - Служби у справах дітей Шевченківської районної в м.Києві державної адміністрації в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити в повному обсязі.

Третя особа 2 - ОСОБА_4, яка є законним представником ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити.

Суд, заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Рішення № 20 виконавчого комітету Радянської районної ради народних депутатів м. Києва від 24.01.1983, ОСОБА_5 на час її роботи двірником ЖЕК-410 надано службове житлове приміщення, окрему двокімнатну квартиру АДРЕСА_7 та посвідчення на 4 особи: на неї, її чоловіка ОСОБА_9, дочку ОСОБА_6 та сина ОСОБА_10.

Відповідно до Рішення Київської міської ради від 27.12.2001 № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва», будинок АДРЕСА_8 належав на праві комунальної власності територіальній громаді м. Києва.

Згідно Рішення Київської міської ради від 09.09.2010 № 7/4819 «Про питання організації управління районами в місті Києві», з 31.10.2010 припинено шляхом ліквідації Шевченківську районну в м. Києві раду та зобов'язано виконавчий орган КМР (КМДА) протягом місяця з дня набрання чинності вказаним рішенням подати на розгляд КМР пропозиції щодо прийняття у власність територіальної громади м. Києва нерухомого та рухомого майна, коштів, підприємств, установ, організацій і іншого майна районної ради та її органів.

В подальшому, Рішенням КМР від 02.12.2010 № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» затверджено переліки об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Києва. Житловий будинок АДРЕСА_9 включено до Переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, що розміщені в Шевченківському районі, а саме до Додатку № 10 за номером 1466.

Згідно листа Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 08.12.2016 № 109/02/45-10039, спірна квартира є службовою (не приватизованою) та належить до комунальної власності (а.с.56-57).

Отже, судом встановлено, що квартира АДРЕСА_10 на момент укладення спірного Договору купівлі-продажу, мала статус службової, у встановленому законом порядку не була приватизована, право власності на неї не оформлялось.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30.09.2010 по справі № 2-77007/10 за позовом КП ЖЕК «Шулявка» Шевченківської районної у м. Києві ради до ОСОБА_5, останню виселено із службової квартири АДРЕСА_11 1/3 без надання іншого жилого приміщення (а.с. 39-40).

В подальшому, що ОСОБА_5, яка мала відповідне Посвідчення № НОМЕР_3 (а.с. 37) на зайняття спірної квартири, ІНФОРМАЦІЯ_3 померла, що підтверджується Свідоцтвом про смерть від 06.01.2014 Серія НОМЕР_2 актовий запис № 407 (а.с. 38).

Відповідно до Довідки (виписка з домової книги про склад сім'ї та прописки), наданої Центром комунального сервісу № 53 за вих. № 2/10/00-2160 від 28.10.2016, за адресою: АДРЕСА_12, зареєстровані сім осіб, а саме: ОСОБА_11, чоловік померлої ОСОБА_5, ОСОБА_6, дочка померлої, ОСОБА_10, син померлої, ОСОБА_12, ОСОБА_3, ОСОБА_13, ОСОБА_14 - онуки померлої ОСОБА_5, на яку було видане Посвідчення для зайняття службової квартири.

Разом з тим, 14.08.1996 між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено Договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_5 продала, а відповідач 1 придбав спірну квартиру АДРЕСА_13

Як вбачається з п. 3 спірного Договору, відчужувана квартира належить продавцю ОСОБА_5 на підставі Свідоцтва про право власності на житло виданого на підставі посвідчення Виконавчого комітету Радянської районної ради депутатів трудящих УРСР № НОМЕР_3 від 24.01.1983, Радянським виконкомом райради в м. Києві № 20 від 02.02.1983 і за реєстрового 09.02.1983 в Київському БТІ в реєстрову книгу під № 63. Договір укладений (а.с. 124).

Між тим, згідно листа Київського міського бюро технічної інвентаризації від 10.06.2016 за № 7509 (И-2016), згідно з даними КМ БТІ, квартира АДРЕСА_2 на праві власності не реєструвалась (а.с. 54).

Крім того, з листа Київського міського бюро технічної інвентаризації від 04.11.2016 за № 14003 (И-2016) вбачається, що реєстрація договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, укладеного 14.08.1996 на Товарній будівельно-паливній біржі «Українська біржа» між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 за реєстровим номером 253 від 21.08.1996 не проводилась. Відповідний запис до реєстрової книги № д. 301 не вносився (а.с. 55).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, протягом 2015 року група невстановлених осіб разом із ОСОБА_7 та ОСОБА_1 шахрайським шляхом заволоділи квартирою АДРЕСА_11 1/3, яка перебуває у користуванні малолітніх дітей сім'ї ОСОБА_6. За вказаним фактом 11.04.2016 до ЄРДР внесені відомості за ч. 4 ст. 190 КК України, кримінальне провадження № 12016100100004696 перебуває в провадженні Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві, що підтверджується відповідним Витягом (а.с. 36).

За правилами ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь справі.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною другою вказаної статті визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно положень ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.2009, № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Тому, оскільки оспорюваних Договір купівлі-продажу укладений 14.08.1996, тобто до моменту набрання чинності новим ЦК України, суд приходить до висновку, що до підстав визнання вказаного Договору недійсним підлягають застосуванню саме норми ЦК УРСР, а до наслідків його визнання - положення ЦК України, 2004 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про власність», власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

Згідно зі статтею 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК УРСР, право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

Згідно ст. 48 ЦК УРСР, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Положеннями ст. 59 Кодексу передбачено, що угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

З врахуванням наведеного, а також тієї обставини, що ОСОБА_5 жодним чином не набувала право власності на спірну квартиру, відповідно у останньої не виникало право і розпоряджатись зазначеним майном, суд приходить до висновку, що Договір купівлі-продажу від 14.08.1996 не відповідає вимогам закону, оскільки вчинений особою, яка не є власником спірного майна, а тому позовні вимоги щодо визнання вказаного Договору недійсним є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про витребування спірної квартири у віджпвоіадча 2 на підставі ст. 288 ЦК України суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вже було встановлено судом, спірна квартира була відчужена особою, яка не мала на це права. Відповідно, вказане право на розпорядження зазначеним нерухомим майном не могло виникнути і у нового власника, відповідача 1.

Разом з тим, відповідач 1 - ОСОБА_1 в подальшому передав у власність ОСОБА_7 спірну квартиру відповідно до Договору купівлі-продажу квартири від 27.03.2015, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Лішневською О.Г., зареєстровано в реєстрі за № 523.

При цьому, як вбачається із змісту Договору (п. 3), вказана квартира належить відповідачу 1 на підставі Договору купівлі-продажу від 14.08.1996, право власності на квартиру зареєстровано Київським міським бюро технічної інвентаризації 21.08.1996 у реєстрову книгу №д.301 за реєстровим номером 253. Крім того, відповідно до п. 4 Договору, право власності відповідача 1 на спірну квартиру зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.03.2015 Державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лішневською О.Г., що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 35564607 від 27.03.2015, номер запису про право власності 9202965, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 607687980000 (а.с. 123)

Відповідно до Договору купівлі-продажу квартири від 12.05.2016, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куксовою М.С., зареєстровано в реєстрі за № 1226, відповідач 2 набула у власність спірне нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_4.

Згідно положень ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача, зокрема, у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно роз'яснень, які містяться в п. 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 7 лютого 2014 року № 5, відповідно до положень ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Пунктом 27 зазначеної Постанови визначено, що відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК. Недійсність правочину, на виконання якого передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно, не з її волі. При цьому суд має встановити, чи була воля власника на передачу права володіння іншій особі.

В судовому засіданні встановлено, що спірна квартира мала статус службової та належала на праві комунальної власності територіальній громаді м. Києва. Судом також встановлено, що вказане нерухоме майно вибуло із власності територіальної громади м. Києва поза її волею, оскільки було відчужене без відома розпорядника зазначеного майна особою, яка не мала на це відповідного права. З врахуванням вище викладеного, а також тієї обставини, що у нового власника, відповідача 1 не виникало право розпоряджатись зазначеним майно, суд приходить до висновку, що позовна вимога про витребування спірної квартири від відповідача 2 як добросовісного набувача на підставі ст. 388 ЦК України є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стягнути з відповідача 1 та відповідача на користь Київської місцевої прокуратури № 10 суму сплаченого судового збору в розмірі 10 815 грн. - по 5 407, 50 грн. з кожного.

Враховуючи наведене, керуючись Конституцією України, на підставі ст. 15, 16, 27, 91, 92, 194, 202, 203, 204, 215, 216, 316, 317, 319, 388, 655 ЦК України, ст. 48, 59, 224, 225 ЦК УРСР та ст. 3, 10, 11, 57-60, 64, 88, 179, 208, 209, 212-215, 218, 223, 292, 294 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5, що укладений 14.08.1996 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 та зареєстрований на товарній будівельно-паливній біржі «Українська біржа»;

Витребувати від ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_2 (АДРЕСА_14 ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (код ЄДРПОУ 22883141) квартиру АДРЕСА_5, загальною площею - 29,40 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Київської місцевої прокуратури №10 кошти судового збору в розмірі - 10 815 грн., а саме по - 5407 грн. 50 коп. з кожного.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: