Ухвала суду № 69518506, 04.10.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2017 року м. Київ К/800/19159/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Веденяпіна О.А., Юрченко В.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (ОДПІ)

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 27.04.2010

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2013

у справі № 2а-457/10/0370 Волинського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова лінія скла»

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 27.04.2010, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2013, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 14.10.2009 № 0002882399/1, від 20.11.2009 № 0002232399/2 та № 0002242399/2.

У касаційній скарзі ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова лінія скла" (далі - Товариство) сум грошових зобов`язань із ПДВ, зменшення суми бюджетного відшкодування та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 27.08.2009 № 320/07/33559558 «Про результати позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова лінія скла" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за травень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення суми ПДВ, що декларувалось в період з 01.01.2009 року по 30.04.2009 року». Згідно з цими висновками Товариством порушені норми підпункту 7.4.4 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, абзацу «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у зв'язку із включенням до складу податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, які виписані в інший податковий період, ніж відбулась безпосередньо поставка, на операції з якої вони були виписані (товар оприбутковано позивачем пізніше податкового періоду, за який сформовано податковий кредит).

За наслідками перевірки та процедури адміністративного оскарження ОДПІ стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 20.11.2009: № 0002232399/2 - про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень 2009 року на 331356,00 грн.; № 0002242399/2 - про визначення Товариству податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 573162,00 грн. за основним платежем та 281142,60 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); від 14.10.2009 № 0002882399/1 - про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість - штрафні (фінансові) санкції у сумі 5438,40 грн.

У судовому процесі встановлено, що на підставі договорів купівлі-продажу від 10.12.2008 та від 06.03.2009 позивач придбав у ТОВ «МЖК Конкріт» ЛТД та ПП «Доріс Бест» відповідно нежитлові приміщення у м. Івано-Франківську та в м. Києві. На виконання умов вищевказаних договорів Товариством за придбані об'єкти нерухомості проведені розрахунки в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями № 5 від 22.01.2009 на суму 5800000,00 грн., № 50 від 25.03.2009 на суму 230400,00 грн., № 61 від 31.03.2009 на суму 2073600,00 грн.

Також судами встановлено, що між Товариством (орендодавець) та ВАТ «Банк інвестицій та заощаджень», ТзОВ «Газтехкомплект», ТзОВ «Континіум» (орендарі) укладено договори оренди нежитлових приміщень від 01.10.2009 та від 21.10.2009, які розташовані за адресою: м. Івано-Франківськ, вулиця Грушевського, будинок 22-а, та м. Київ, вулиця Артема, будинок № 15. Ці нежитлові приміщення позивач придбав згідно із вище вказаними договорами купівлі-продажу. Оплата орендної плати підтверджується виписками з банку по рахунку позивача про надходження платежів від орендарів за період з жовтня 2009 по березень 2010 року.

Зазначені обставини підтверджують факт придбання позивачем нежитлових приміщень та використання їх у господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Як безпосередню участь слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Підприємництво - це самостійна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 ГК).

Наведені норми права дають підстави вважати, що у зв'язку з веденням господарської діяльності платником податку здійснюються операції, кінцевим результатом яких є отримання прибутку, але здійснюються вони на його власний ризик.

Контролюючий орган посилається на те, що станом на 31.05.2009 у Товариства відсутні доходи у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі від здавання в оренду нежитлового приміщення, яке знаходиться у м. Києві.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що Товариство при укладенні договорів купівлі-продажу мало на меті отримання прибутку і здійснювало свою діяльність у відповідності з визначеними цілями. Неотримання позивачем доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю Товариства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Таке правозастосування відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 28.02.2011 у справі за позовом Дочірнього підприємства «Пілснер Україна» до Сквирської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми ПДВ, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Отже, наведене законодавче положення пов'язує виникнення права платника на податковий кредит з датою здійснення «першої події», ці норми означають, що право не може виникнути раніше, ніж настає одна з передбачених в цьому підпункті підстав. Але платник, в силу пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», чинного до 01.01.2011, має право реалізувати це право пізніше, внісши виправлення в податкову декларацію. Системне застосування норм підпункту 7.5.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» дає підстави для висновку, що виключення ОДПІ з податкового обліку позивача за січень - квітень 2009 року сум податкового кредиту без збільшення суми податкового кредиту за грудень 2008 року, березень 2009 року неправомірно, оскільки позивач сплатив ПДВ, має підтверджуючі цьому докази, в тому числі податкові накладні, а контролюючий орган під час перевірки зобов'язаний виявити не тільки заниження податкового зобов'язання, а і завищення. Проте, ОДПІ не було зроблено це, тоді як ці суми ПДВ залишилися б в податковому обліку позивача і це не привело б до висновку про завищення задекларованої Товариством суми бюджетного відшкодування та заниження ним суми податкового зобов'язання.

Суди попередніх інстанцій зробили юридично правильний висновок про недоведеність з боку ОДПІ на виконання процесуального обов'язку, встановленого нормою частини другої ст. 71 КАС України, правомірності збільшення у податковому обліку позивача сум грошових зобов`язань із ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій, зменшення суми бюджетного відшкодування, встановивши правомірність включення позивачем фінансових показників до податкового обліку у результаті здійснення господарських операцій з ТОВ «МЖК Конкріт» ЛТД та ПП «Доріс Бест» з придбання нежитлових приміщень та їх зв'язок з господарською діяльністю Товариства.

Доводи, наведені ОДПІ у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 27.04.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписВ.П. Юрченко