Ухвала суду № 69518468, 04.10.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2017 року м. Київ К/800/48103/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області (ОДПІ)

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21.05.2014

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.09.2014

у справі № 803/839/14 Волинського окружного адміністративного суду

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 21.05.2014, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.09.2014, позов задоволено: податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ № 0002021703 від 13.02.2013 скасовано.

У касаційній скарзі ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов`язання із податку на додану вартість згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 30.01.2014 № 559/17.3/НОМЕР_2 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки дотримання вимог податкового законодавства суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою (СПД) ОСОБА_2, в частині формування податкових зобов'язань та податкового кредиту у податковій декларації з ПДВ за період з 01.01.2013 по 30.11.2013». Згідно з цими висновками позивачем порушені норми пункту 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (ПК): занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 291604,00 грн., в тому числі за червень 2013 на суму 278753,00 грн., липень 2013 - 1200,00 грн. та серпень 2013 - 11651,00 грн. у зв'язку із порушенням встановленого порядку внесення змін до податкової звітності.

Такий висновок податковим органом зроблено з урахуванням того, що позивачем порушено термін права на формування податкового кредиту з ПДВ на підставі податкових накладних, за якими минуло 365 днів з дати взяття їх на облік.

За наслідками перевірки та процедури адміністративного оскарження ОДПІ стосовно позивача прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.02.2014 № 0002021703 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 291604,00 грн. (основний платіж) та 145802,00 грн. (штрафні (фінансові) санкцій).

У судовому процесі встановлено, що СПД ОСОБА_2, уточнюючим розрахунком у жовтні 2013 до складу податкового кредиту за червень 2013 були включені податкові накладні, виписані Приватним підприємством «Житлобуд - 1» від 31.07.2012 № 13, № 12, № 11, № 10, № 9, № 7, № 5, № 4, від 08.08.2012 № 59, від 13.08.2012 № 5619/15, від 29.08.2012 № 11, № 13, № 14, від 30.08.2012 № 15, із загальною сумою ПДВ 293130,93 грн., на підставі договору будівельного підряду.

Відповідно до пункту 50.1 ст. 50 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків в яких виник спір) у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Платник податків, який самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку; б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

За змістом наведених правових норм законодавець передбачив два альтернативних способи виправлення помилки, що міститься у раніше поданій платником податків податковій декларації, кожен із яких, поряд із подачею документів податкової звітності, передбачає сплату платником податків штрафу, розміри якого залежить від обраного платником податків способу виправлення помилки. Разом з тим, обов'язок платника податків сплатити штрафні санкції виникає у випадку заниження податкового зобов'язання, від суми такого заниження і сплачується штраф. Суди попередніх інстанцій, встановили, що позивач у жовтні 2013 року самостійно виявив помилку, яка спричинила завищення податкового зобов'язання, а не його заниження.

Встановивши у судовому процесі, що позивачем було дотримано встановлений порядок внесення змін до податкової звітності в межах строків давності, визначених ст.102 ПК, суди попередніх інстанцій зробили юридично правильний висновок, що посилання контролюючого органу на порушення позивачем пункту 198.6 ст. 198 ПК є помилковим, у зв'язку з чим правові підстави для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість відсутні.

Доводи, наведені ОДПІ у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Частиною 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до статті 224 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21.05.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.09.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписВ.П. Юрченко