Постанова № 69515790, 12.10.2017, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2017 року Житомир справа № 806/2550/17

категорія 12.2

Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Попова О. Г., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного центру управління та випробувань космічних засобів в особі Головного центру спеціального контролю про визнання неправомірними бездіяльність та рішення, зобов'язання нарахувати і виплатити одноразову грошову винагороду,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить:

- визнати неправомірною бездіяльність та рішення Національного центру управління та випробувань космічних засобів в особі Головного центру спеціального контролю про відмову у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за 20 років безперервної військової служби в Збройних Силах України;

- зобов'язати Національний центр управління та випробувань космічних засобів в особі Головного центру спеціального контролю нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за 20 років безперервної військової служби в Збройних Силах України.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що має передбачене чинним законодавством право на отримання одноразової грошової винагороди за 20 років безперервної військової служби у розмірі 1,5 посадових окладів та 1,5 окладів за військове звання відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 1294 від 07 листопада 2007 року "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", як військовослужбовець, відряджений до Державного космічного агентства України.

Вказує, що 12.09.2017 року ОСОБА_1 було подано рапорт до Головного центру спеціального контролю з проханням про виплату йому винагороди за 20 років безперервної військової служби, однак отримав від відповідачу відмову, про що поставлена відмітка у рапорті.

На думку позивача, вказана відмова у виплаті одноразової грошової винагороди за 20 років безперервної військової служби є протиправною.

Позивач в судове засідання не зявився. В прохальній частині позовної заяви просив розглядати справу за його відсутності.

Представник відповідача до суду не прибув, надіслав письмові заперечення проти позову, в яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог, справу розглянути безучасті представника відповідача у порядку письмового провадження.

Зважаючи на неявку сторін у судове засідання та керуючись приписами ст. 41, ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження за наявними у матеріалах справи доказами.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Встановлено, що майор ОСОБА_1 проходить дійсну військову службу за контрактом, укладеним з Міністерством оборони України, на даний час відряджений до Національного космічного агентства України, перебуває на посаді начальника групи регіональних спостережень центру збору та обробки інформації ВОС-491703 Головного центру спеціального контролю Національного центру управління та випробувань космічних засобів. Станом на 12 вересня 2017 року строк безперервної військової служби позивача становив 20 років, що, зокрема, не заперечується відповідачем у письмових запереченнях на адміністративний позов від 09.10.2017 року (а.с. 20-21) та підтверджується змістом наявної у матеріалах справи копії послужної картки ОСОБА_1. (а.с. 8 та зворот)

Про виплату одноразової грошової винагороди за вказаний строк служби ОСОБА_2 12 вересня 2017 року подавав рапорт, однак у виплаті було відмовлено. При цьому відповідач посилався на те, що чинне законодавство не передбачає виплати такої винагороди військовослужбовцям, які відряджені до державних органів, установ та організацій. (а.с. 7)

Не погоджуючись із рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Частиною 5 статті 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно з статтею 1-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон 2011-XII), законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону 2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з ч.4 ст.9 Закону №2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

У відповідності до положень ч.7 ст. 9 Закону №2011-XII, за військовослужбовцями, відрядженими до державних органів, підприємств, установ, організацій, зберігаються всі види забезпечення, передбачені статтями 9 і 9-1 цього Закону, гарантії та пільги, що надаються за рахунок коштів, призначених у Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, Державної спеціальної служби транспорту.

Статтею 2 Закону №2011-XII встановлено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб встановлено постановою Кабінету Міністрів України №1294 від 11.07.2007 року "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". (далі Постанова №1294).

Відповідно до додатку 25 до Постанови № 1294, військовослужбовцям виплачується, як один з додаткових видів грошового забезпечення, одноразова винагорода за тривалість військової служби залежно від тривалості безперервної календарної військової служби ( постанови). Зокрема, за 20 років служби виплачується 1,5 посадового окладу та 1,5 окладу за військовим званням.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам визначено Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України № 260 від 11 червня 2008 року. (далі Інструкція №260)

Пунктом 32.1 Інструкції №260упорядковано додаткові види грошового забезпечення та встановлено, що: особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, одноразово, залежно від тривалості безперервної календарної військової служби, виплачується винагорода, зокрема, за 20 років безперервної військової служби, в розмірі 1,5 окладів за посадою і військовим званням.

Винагорода за тривалість безперервної військової служби виплачується за місцем штатної служби за наказом командира військової частини, а командирам військових частин (начальникам) - за наказами вищих командирів (начальників).

У наказі на підставі особової справи військовослужбовця визначаються строк його безперервної календарної військової служби та розмір винагороди.

Суд не погоджується з твердженням відповідача відносно того, що оскільки позивач вважається відрядженим військовослужбовцем, він не має права на отримання одноразової грошової допомоги, виходячи з наступного.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.02.2001 року № 104 "Про порядок і норми грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної кримінально-виконавчої служби, відряджених до державних органів, установ та організацій" зазначено, зокрема, що військовослужбовцям, відрядженим до державних органів, установ та організацій, виплачується грошове та здійснюється матеріальне забезпечення, передбачене законодавством для військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань.

Відповідно до п. 78 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України №1053від 7 листопада 2001 року, за відрядженими військовослужбовцями та членами їх сімей зберігаються всі гарантії та пільги, передбачені законодавством.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства, суд погоджується із доводами позивача та зазначає, що для військовослужбовців передбачено право отримувати певні додаткові види грошового забезпечення, в тому числі і одноразову грошову допомогу за безперервну військову службу. Винятком з правила є виплата одноразової грошової винагороди за підтримання високої бойової готовності військ, зразкове виконання службових обов'язків і бездоганну дисципліну відрядженим військовослужбовця.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку що позивач має право на отримання одноразової винагороди за 20 років безперервної військової служби у розмірі 1,5 посадового окладу та 1,5 окладу за військовим званням, однак відповідач безпідставно відмовив у її виплаті. Позов обґрунтовано пред'явлено до Національного центру управління та випробувань космічних засобів, філією якого є Головний центр спеціального контролю, в якому позивач проходить службу.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Позивачем та наявними у матеріалах доказами підтверджено, а відповідачем не спростовано протиправну бездіяльність і відмову у виплаті ОСОБА_1 одноразової винагороди за тривалість військової служби, а також наявність у позивача передбачених чинним законодавством підстав для отримання одноразової винагороди за 20 років безперервної військової служби у розмірі 1,5 посадового окладу та 1,5 окладу за військовим званням, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 71, 86, 122, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

Позов задовольнити.

Визнати неправомірною бездіяльність та рішення Національного центру управління та випробувань космічних засобів в особі Головного центру спеціального контролю про відмову у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за 20 років безперервної військової служби в Збройних Силах України.

Зобов'язати Національний центр управління та випробувань космічних засобів в особі Головного центру спеціального контролю нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за 20 років безперервної військової служби в Збройних Силах України.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.Г. Попова

Повний текст постанови виготовлено: 12 жовтня 2017 р.