Постанова № 69506138, 11.10.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2017 року Справа № 906/431/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Крейбух О.Г. , суддя Павлюк І. Ю.

при секретарі судового засідання Кравчук О.В.

за участю представників сторін:

позивача: представники ОСОБА_1, ОСОБА_2

відповідача: ОСОБА_3, представник ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача - ОСОБА_5 господарства "Кухарук" від 04.08.2017р. на рішення господарського суду Житомирської області від 26.07.17р. у справі № 906/431/17 (суддя Кудряшова Ю.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шакур"

до відповідача ОСОБА_5 господарства "Кухарук"

про стягнення 2749776,52 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 26.07.2017р. у справі №906/431/17 частково задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Шакур" до ОСОБА_5 господарства "Кухарук" про стягнення 2749776,52грн.; стягнуто з відповідача на користь позивача 1174015,03грн. - попередньої оплати; 279720,00грн. - штрафу та 21806,03грн. - сплаченого судового збору; в решті позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що враховуючи умови договору поставки №2015/30/04-02 від 30.04.2015р. зі змінами згідно додаткової угоди, договір про відступлення права вимоги, наявні у матеріалах справи докази, заявлені позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1174015,03грн. попередньої оплати є законними та обґрунтованими; пеня в сумі 668113,78грн., яка заявлена позивачем до стягнення у даному випадку не може бути застосована до не грошового зобов'язання, зокрема, щодо прострочення строку поставки товару, оскільки суперечить положенням частини 3 статті 549 ЦК України та ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"; сума штрафу у розмірі 18% від оплаченої покупцем суми товару, що становить 279720,00грн. відповідає вимогам закону та умовам договору (пункт 5.3 договору). Вимоги щодо стягнення 20 % річних в сумі 384805,33 грн. та інфляційних втрат в сумі 243122,38грн. згідно умов договору поставки та статті 625 ЦК України є безпідставними, оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку товару, не вважається грошовим зобовязанням у розумінні статті 625 ЦК України, в цій частині позовних вимог судом відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - Фермерське господарство "Кухарук" звернувся до суду з апеляційною скаргою від 04.08.2017р., в якій просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 26.07.2017р. у справі №906/431/17 і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом при прийняті оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми процесуального права; суд не зясував в повній мірі обставини справи, визнав встановленими недоведені обставини та зробив невідповідні обставинам справи висновки. Так, місцевим судом встановлено, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки № 2015/30/04-02 від 30.04.2015р. та додаткової угоди №1 від 28.05.2015р. до нього. При цьому, суд не взяв до уваги, що додаткова угода відповідачем не підписувалася та документи підроблені, тоді як на даній додатковій угоді ґрунтуються штрафні санкції. Всі дії по договору проводилися за відсутності керівника ФГ. Місцевим судом порушено приписи закону, а саме статті 34, 38, 43 ГПК України. Відповідно до частини 2 статті 82 ГПК України рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, однак суд першої інстанції не дав оцінки доказам, представленим відповідачем.

Позивачем - ТОВ "Шакур" подано відзив на апеляційну скаргу, згідно якого він просить залишити рішення господарського суду Житомирської області від 26.07.2017р. у справі №906/431/17 про стягнення 2749776,52грн. за договором поставки №2015/30/04-02 від 30.04.2015р. без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з підстав викладених у відзиві.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 14.08.2017р. у даній справі апеляційну скаргу ФГ "Кухарук" прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 20.09.2017р.

20.09.2017р. до початку розгляду апеляційної скарги по суті, відповідачем (апелянтом) ФГ "Кухарук" в судовому засіданні подано клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи для дослідження підпису від імені ФГ "Кухарук" на договорі поставки та додатковій угоді до нього та про призначення технічної експертизи для дослідження відтиску печатки ФГ "Кухарук" на вказаних документах. В клопотанні відповідач наводить перелік питань, які слід поставити на вирішення експерту.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 20.09.2017р. у справі 906/431/17 розгляд апеляційної скарги відповідача було відкладено на 11.10.2017р. для витребування відповідних письмових доказів (документів) в оригіналі, зокрема, договору поставки №2015/30/04-02 від 30.04.2015р.; додаткової угоди №1 від 28.05.2015р. до договору поставки №2015/30/04-02 від 30.04.2015р.; договору про відступлення права вимоги №14 від 19.05.2016р; актів або інших документів, що підтверджують передачу первинних бухгалтерських та інших документів (копій, оригіналів) на виконання договору про відступлення права вимоги №14 від 19.05.2016р., які необхідно дослідити в процесі почеркознавчої та технічної експертизи, відповідно, судом вирішено клопотання апелянта про проведення експертизи у даній справі розглянути у наступному судовому засіданні.

06.10.2017р. на адресу апеляційного суду від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача про призначення експертизи у даній справі та письмові пояснення на виконання вимог ухвали апеляційного суду від 20.09.2017р.

10.10.2017р. на адресу апеляційного суду від відповідача на виконання вимог ухвали апеляційного суду від 20.09.2017р. надійшли лише копії реєстру податкових накладних та копії виписок банків про рух коштів

До початку судового засідання 11.10.2017р. від відповідача також надійшли пояснення по справі.

В судовому засіданні 11.10.2017р. відповідач та його представник підтримали раніше подане клопотання та надали пояснення в обґрунтування необхідності призначення даної експертизи.

Так, в клопотанні та в усних письмових поясненнях у судових засіданнях директор ФГ "Кухарук" (відповідач) зазначив, що не підписував договору поставки №2015/30/04-02 від 30.04.2015р. та додаткової угоди №1 від 28.05.2015р. до нього, на підставі яких виникли спірні правовідносини, а тому просить апеляційний суд призначити відповідні експертизи для дослідження підпису від імені ФГ "Кухарук" та способу нанесенні відтиску печатки ФГ "Кухарук".

Представник відповідача у судових засіданнях також наголошував на необхідності призначення судової почеркознавчої та технічної експертиз у даній справі.

Представники позивача в судових засіданні заперечили дане клопотання, посилаючись на презумпцію правомірності договору. Спірні договір та додаткова угода до нього, на підставі яких виникли спірні правовідносини, є чинними та не визначалися в судовому порядку недійсними, а тому вважають, що немає підстав для експертного дослідження підпису та відтиску печатки відповідача на зазначених документах.

Разом з тим, в судовому засіданні 11.10.2017р. судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем не виконано частково вимог ухвали суду від 20.09.2017р. в частині подання письмових доказів (документів) в оригіналі та не надано суду - договору поставки №2015/30/04-02 від 30.04.2015р.; актів або інших документів, що підтверджують передачу первинних бухгалтерських та інших документів (копій, оригіналів) на виконання договору про відступлення права вимоги №14 від 19.05.2016р.

Оригінали додаткової угоди №1 від 28.05.2015р. до договору поставки №2015/30/04-02 від 30.04.2015р.; договору про відступлення права вимоги №14 від 19.05.2016р., були надані суду апеляційної інстанції для огляду.

При цьому, представники позивача у судовому засіданні пояснили наступне.

На підприємстві позивача наявний договір поставки №2015/30/04-02 від 30.04.2015р. лише у копії - у такому вигляді він був переданий від підприємства "Тасман" на підставі договору про відступлення права вимоги №14 від 19.05.2016р.

Представник ОСОБА_2 зазначив, що цей договір він підписував особисто, коли працював на посаді директора підприємства "Тасман". Він не може згадати чи підписував особисто договір голова ФГ "Кухарук" ОСОБА_3, однак на підприємстві "Тасман" такий договір зберігався за оригінальними підписами обох сторін.

За результатами розгляду вказаного клопотання відповідача, заслуханих пояснень (доводів та заперечень представників сторін) у судових засіданнях 20.09.2017р. та 11.10.2017р. щодо поданого клопотання про призначення судової почеркознавчої та технічної експертиз, дослідивши в цій частині матеріали справи, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні вказаного клопотання, виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1-3 статті 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі. Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу".

Згідно абзаців 2, 3 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012р. "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Відповідно до абзацу 1 пункту 5 вказаної постанови пленуму ВГСУ питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Скаржник (відповідач) в апеляційній скарзі та у судових засіданнях звертав увагу суду на те що, він не підписував договору поставки №2015/30/04-02 від 30.04.2015р. та додаткової угоди №1 від 28.05.2015р. до нього, на підставі яких виникли спірні правовідносини, відповідно на вказаних документах міститься підроблений підпис.

Разом з тим, як уже зазначалося, позивачем не надано до суду відповідних документів в оригіналі для їх огляду в судовому засіданні та їх експертного дослідження.

Не надано оригіналів вказаних документів і стороною відповідача в силу їх відсутності у фермерського господарства - за поясненнями представників відповідача.

Таким чином, наведені обставини у даному випадку унеможливлюють призначення та проведення заявлених відповідачем судових експертиз у даній справі з метою експертного дослідження підпису та печатки відповідача на договорі поставки №2015/30/04-02 від 30.04.2015р. та додатковій угоді №1 від 28.05.2015р. до нього.

Крім того, у судових засіданнях зясовано, що апелянт не звертався до правоохоронних органів з приводу підробки підпису та можливої крадіжки печатки ФГ, також не було і відповідних звернень до суду з позовом про визнання недійсною як основної угоди - договору поставки, так і даної додаткової угоди з урахуванням наведених обставин.

Отже, обставини щодо з'ясування яких відповідачем заявляється необхідність призначення у справі судових експертиз, можуть бути з'ясовані шляхом дослідження та оцінки матеріалів справи.

Апеляційний господарський суд приходить до висновку, що у даній справі відсутні підстави для проведення запропонованої відповідачем судової експертизи у даній справі.

За таких обставин спір між сторонами підлягає розгляду по суті.

Відповідно до частин 1, 2 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача у судових засіданнях, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 26.07.2017р. у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу скаржника - без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.04.2015р. ОСОБА_5 господарством "Кухарук" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тасман" (покупець) укладено договір поставки №2015/30/04-02, згідно пункту 1.1 якого, продавець зобов'язаний передати в установлені терміни у власність покупця товар, а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити цей товар на умовах даного договору (а.с. 18).

Найменування товару: соя та кукурудза врожаю 2014 року (пункт 2.1 договору).

Згідно пункту 2.3 договору загальна вартість товару згідно даного договору приблизно складає 2000000,00 грн., у т.ч. ПДВ 20%. Ціни вказані у даному договорі не підлягають зміні.

Пунктом 3.1 договору визначено, що оплата товару по договору здійснюється покупцем на підставі наданих рахунків-фактур шляхом перерахування грошових коштів у безготівковій формі на розрахунковий рахунок продавця.

В подальшому, сторони уклали додаткову угоду №1 від 28.05.2015р. до договору поставки №2015/30/04-02 від 30.04.2015р. (а.с. 19).

Відповідно до підпунктів 3.2.1, 3.2.2 пункту 3.2 договору (враховуючи зміни згідно додаткової угоди № 1 від 28.05.2015р.) покупець в строк до 30.11.2015р (включно) здійснює попередню оплату товару траншами у повному обсязі. Остаточний розрахунок за поставлений товар проводиться покупцем протягом 10 банківських днів з дати виконання продавцем зобов'язань по поставці товару в повному обсязі, згідно умов договору, та після отримання на свою адресу покупцем від продавця рахунку-фактури та документів, вказаних у пункті 4.2 договору.

Згідно пункту 3.3. договору (з врахуванням додаткової угоди №1) сторони керуючись статтями 601 Цивільного кодексу України та 203 Господарського кодексу України дійшли згоди, що будь-яка оплата покупцем чи/або поставка продавцем товару або його частини може бути здійснена шляхом взаємозаліку, тобто зарахуванням зустрічним вимог по іншим договором, що укладені між покупцем та продавцем. При цьому для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Пунктом 4.2 договору визначено, що продавець зобов'язується надати покупцеві належним чином оформлену податкову накладну, видаткову накладну та інші товаросупровідні документи.

Товар на суму попередньої оплати, здійсненої відповідно до пункту 3.2.1 договору повинен бути поставлений продавцем в строк до 30.11.2015р. (включно). Поставка остаточної кількості товару здійснюється постачальником з урахуванням пункту 4.5 договору в строк до 30.12.2015 (включно) (пункти 4.5, 4.6 договору з врахуванням додаткової угоди №1).

Додатковою угодою №1 до договору поставки №2015/30/04-02 від 30.04.2015р. сторонами також внесено зміни до розділу 5 договору (Відповідальність сторін).

Так, згідно пункту 5.1 договору сторони несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх зобовязань за цим договором відповідно до чинного законодавства України та умов цього договору.

У разі прострочення продавцем поставки товару в строки зазначені у пункті 4.5 цього договору, продавець не пізніше наступного дня закінчення строків поставки товару повертає покупцю суму оплаченого ним товару, що поставлений, яка склалася на наступний день після прострочення продавцем поставки плаченого товару (пункт 5.2 договору).

Пунктом 5.3 договору сторони погодили, що у разі прострочення продавцем поставки товару в строки, зазначені у пункті 4.5 цього договору, продавець додатково сплачує на користь покупця:

- штраф у розмірі 18% (вісімнадцять відсотків) від оплаченої покупцем суми товару, що не поставлений, яка склалася на наступний день після прострочення продавцем поставки оплаченого товару;

- пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від оплаченої покупцем суми товару, що не поставлений, яка склалася на наступний день після прострочення продавцем поставки оплаченого товару за кожен день такого прострочення;

- відповідно до статті 625 Цивільного кодексу Украйни суму оплаченого покупцем товару, що не поставлений, яка склалася на наступний день після прострочення продавцем поставки оплаченого товару з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 20% (двадцять відсотків) річних від вказаної суми, як окремий вид відповідальності.

Відповідно до пункту 5.4. договору сторони дійшли згоди, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань здійснюється без застосування вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, тобто не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до повного і належного виконання зобовязань за договором (пункт 7.9 договору).

Договір поставки та додаткова угода №1 до нього, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що на виконання умов договору ТОВ "Підприємство "Тасман" (покупець) здійснено попередню оплату товару на загальну суму 1554000,00грн. та сплачено на рахунок ФГ "Кухарук" (продавець), що підтверджується платіжними дорученнями: №282 від 29.05.2015 на суму 536000,00грн; №4 від 28.09.2015 на суму 700000,00грн; №735 від 27.10.2015 на суму 19000,00грн; № 745 від 28.10.2015 на суму 1500,00грн; №71 від 05.11.2015 на суму 214000,00грн; №83 від 11.11.2015 на суму 83500,00грн (а.с. 20-25).

Таким чином, покупець - ТОВ "Підприємство "Тасман" виконав свої зобов'язання за договором поставки щодо здійснення попередньої оплати товару та в строк до 30.11.2015р. здійснив попередню оплату товару на загальну суму 1554000,00грн.

Однак, ФГ "Кухарук" (продавець) свої зобов'язання згідно договору поставки не виконав - товар: сою та кукурудзу, у встановлений договором строк не поставив, у звязку з чим порушив умови пункту 4.5 договору (з врахуванням додаткової угоди).

При цьому, 27.04.2016р. ФГ "Кухарук" сплатив кошти на погашення кредиторської заборгованості перед покупцем в сумі 287435,00грн., у звязку із не поставкою попередньо оплаченого покупцем товару, що підтверджується платіжним дорученням №105 від 27.04.2016р. (а.с.26).

Так, відповідно до акту звіряння взаєморозрахунків між сторонами за період з 30.04.2015р. по 18.05.2016р. (а.с.27) ФГ "Кухарук" підтверджено суму боргу у розмірі 1266565,00грн.

19 травня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тасман" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шакур" (новий кредитор) керуючись статтями 512-519 Цивільного кодексу України укладено договір про відступлення права вимоги №14, згідно пункту 1.1 якого, первісний кредитор передає (відступає) належне йому право вимоги сплати грошових коштів до боржника ФГ "Кухарук" за договором №2015/30/04-02 від 30.04.2015р., в подальшому іменований основний договір, а новий кредитор приймає право вимоги, що належне первісному кредитору за основним договором (а.с.28).

Відповідно до статті 512 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Частиною 1 статті 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Статтею 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, пунктами 2, 3 договору про відступлення права вимоги сторонами погоджено, що за цим договором новий кредитор набуває право вимагати від боржника сплати грошових коштів у розмірі 1266565,00грн.; з цього договору випливає, що новий кредитор займає місце первісного кредитора в зобов'язаннях, що виникли з основного договору в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього договору.

Пунктом 4 договору про відступлення права вимоги визначено, що боржник перераховує кошти в сумі 1266565,00грн. на розрахунковий рахунок нового кредитора по першій вимозі нового кредитора.

Відповідно до пункту 7 договору про відступлення права вимоги до нового кредитора переходять усі права, які забезпечують виконання обов'язків боржника.

Як вбачається з матеріалів справи, первісний кредитор - ТОВ "Підприємство "Тасман" (первісний кредитор) листом №23/05/-02 від 23.05.2016р. повідомив ФГ "Кухарук" про укладення 19.05.2016р. договору про відступлення права з ТОВ "Шакур" та зазначив, що згідно вказаного договору право вимоги сплати грошових коштів за проведену передплату за товар в адресу підприємства за договором №2015/30/04-02 від 30.04.2015р. в сумі 1266565,00грн. переходить від ТОВ "Підприємство "Тасман" до ТОВ "Шакур". В листі первісний кредитор просив ФГ "Кухарук" сплатити вищезазначену суму грошових коштів на відповідні реквізити нового кредитора (а.с.29).

Відповідно, ТОВ "Шакур" відобразив у своєму бухгалтерському обліку зазначене відступлення права вимоги, про що свідчить бухгалтерська довідка №445 від 19.05.2016р., з відповідною операцією про договір відступлення права вимоги від 19.05.2016р. №14 (а.с.30).

Матеріалами справи встановлено, що після відступлення права вимоги, ФГ "Кухарук" здійснив на користь ТОВ "Шакур" (нового кредитора) ще один платіж на суму 50200,00грн., як погашення кредиторської заборгованості по договору відступлення, про що свідчить банківська виписка по рахунку з 09.12.2016 по 09.12.2016 (а.с.31).

Отже, станом на 12.12.2016р. на заборгованість ФГ "Кухарук" перед ТОВ "Шакур" за основною вимогою становила 1216365,00 грн.

В подальшому, ТОВ "Шакур" як новий кредитор листом від 26.12.2016р. №26/12/Ш-01 (на виконання пункту 3.3 договору, з врахуванням додаткової угоди), повідомив ФГ "Кухарук", що переплату здійснену ним згідно платіжного доручення №329 від 24.10.2016р. в сумі 54499,77грн. по договору №0401/МД-Ш-16 від 04.01.2016р. ТОВ "Шакур" зараховує у погашення заборгованості по договору відступлення суму в розмірі 42349,97грн. (а.с.32).

Так, у листі ТОВ "Шакур" зазнає, що у ФГ "Кухарук" станом на 26.12.2016р. існують заборгованості перед ТОВ "Шакур" по договору №14 від 19.05.2016р. у сумі 1 216 365,00грн. та по договору №15 від 24,05.2016р. у сумі 397710,00грн. У ТОВ "Шакур" станом на 26.12.2016р, існує заборгованість перед ФГ "Кухарук" (переплата згідно платіжного доручення №329 від 24.10.2016р.) по договору №0401/МД-Ш-16 від 04.01.2016р. у сумі 54 499,97грн. В зв'язку з однорідністю зустрічних вимог, відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України, ТОВ "Шакур" зараховує переплату ФГ "Кухарук" у сумі 12150,00грн. по договору №0401/МД-Ш-16 від 04.01.2016р. у погашення заборгованості по договору №15 від 24.05.2016р. та зараховує переплату у сумі 42 349,97грн. по договору №0401/МД-Ш-16 від 04.01.2016р. у погашення заборгованості по договору №14 від 19.05.2016р. Відповідно до статті 192 ПКУ, зроблені розрахунки коригування до податкових накладних. У листі ТОВ "Шакур" просив ФГ "Кухарук" відобразити ці операції в податковому та бухгалтерському обліках. В результаті, станом на 26.12.2016р. заборгованість ФГ "Кухарук" перед ТОВ "Шакур" по договору №14 від 19.05.2016р. складає 1 174 015,03грн. та заборгованість ФГ "Кухарук" перед ТОВ "Шакур" по договору №15 від 24.05.2016р. складає 385 560,00грн., а заборгованість ТОВ "Шакур" перед ФГ "Кухарук" по договору №0401/МД-Ш-16 від 04.01.2016р. складає 0,00грн.

Наведені обставини ТОВ "Шакур" відобразив у своєму бухгалтерському обліку, що підтверджується бухгалтерською довідкою №511 від 26.12.2016р. (а.с.34).

При цьому, ТОВ "Шакур" у акті звіряння взаєморозрахунків за період з 19.05.2016р. по 16.05.2017р. зазначив, що за основною вимогою станом на 26.12.2016р. заборгованість ФГ "Кухарук" перед товариством становить 1174015,03грн. (а.с.35).

В матеріалах справах також наявні копії податкових накладних за періоди, в яких проводились відповідні бухгалтерські операції та копії квитанцій про реєстрацію податкових накладних (а.с. 97-129), що підтверджує наявність між сторонами правовідносин, на підставі договору поставки.

Враховуючи наведені обставини, правовідносини, які виникли між сторонами згідно договору поставки та відступлення права вимоги, Товариство з обмеженою відповідальністю "Шакур" звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з ОСОБА_5 господарства "Кухарук" 2749776,52грн. заборгованості за договором поставки № 2015/30/04-02 від 30.04.2015р. в розмірі 2749776,53 грн., з яких 1174015,03грн. основний борг, 668113,78 грн. - пеня, 384805,33 грн. - 20% річних, 243122,38 грн. - інфляційні, 279720,00 грн. - штраф (а.с. 4-14). В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ТОВ "Шакур" здійснював на користь ФГ "Кухарук" попередню оплату, а ФГ "Кухарук", в свою чергу, виписував позивачу податкову накладну, доказом чого є відповідні квитанції, видані органами ДФС України щодо реєстрації податкових накладних, які містяться в матеріалах справи. Відповідачем порушено умови договору та у встановлених договором термін до 30.11.2015р. не здійснено поставку товару на суму здійсненої позивачем попередньої оплати. В порушення пункту 5.2 договору відповідачем не повернуто позивачу попередню оплату в сумі 1174015,03грн. за період з 30.04.2015р. по 16.05.2017р. Враховуючи наведені порушення договірних зобов'язань, позивачем на підставі пункту 5.3 договору нараховано відповідачу 668113,78грн. пені за період з 01.12.2015 по 16.05.2017рр. та 279720,00 грн. штрафу. В порядку статті 625 ЦК України, за порушення грошового зобов'язання позивачем також нараховано відповідачу 384805,33 грн. 20% річних за період з 01.12.2015р. по 16.05.2017р., 243122,38грн. інфляційних втрат за періоди з 01.12.2015р. по 31.01.2016р.; з 01.03.2016р. по 31.05.2016р.; з 01.09.2016р. по 30.04.2017р.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно частини 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Абзацом 2 частини 1 статті 175 ГК України визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтями 626, 627 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 4 статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

Згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем за своєю природою є правовідносинами за договором поставки.

Частинами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина 2 статті 693 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджено факт виконання покупцем (позивачем) свого зобов'язання щодо попередньої оплати товару згідно договору поставки №2015/30/04-02 від 30.04.2015р. з урахуванням додаткової угоди, а також підтверджено факт не виконання відповідачем (продавцем) свого зобов'язання стосовно поставки товару згідно умов вказаного договору.

Як уже зазначалося, пунктом 5.2 договору, з врахуванням додаткової угоди, сторони визначили, що в разі прострочення продавцем поставки товару в строки, зазначені у пункті 4.5 цього договору, продавець не пізніше наступного дня закінчення строків поставки товару повертає покупцю суму оплаченого ним товару, що не поставлений, яка склалася на наступний день після прострочення продавцем поставки оплаченого товару.

Таким чином, враховуючи, що попередня оплата позивачем проведена у відповідні строки, а відповідачем поставка товару на суму 1174015,03грн. до 30.11.2015р. та і не відбулася, у останнього, на підставі пункту 5.2 договору поставки 01.12.2015р. виник обов'язок повернути позивачу (покупцю) суму здійсненої попередньої оплати, на яку не поставлено товар.

Однак, ФГ "Кухарук" (продавець) свого обов'язку щодо повернення ТОВ "Шакур" (покупець) попередньої оплати у строки визначені договором не виконав.

Відповідно до частини 1 статті 598 та статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 527 ЦК України визначено, що боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином не допускаються (частина 7 статті 193 ГК України).

Згідно статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідачем - ФГ "Кухарук" жодних належних доказів в спростування факту не виконання свого зобов'язання стосовно поставки товару згідно умов вказаного договору та наявної заборгованості перед позивачем під час розгляду даної справи до суду не подано.

Враховуючи вище викладене, наявні в матеріалах справи докази, умови договору поставки №2015/30/04-02 від 30.04.2015р. з урахуванням додаткової угоди, наведені норми чинного законодавства, місцевий господарський суд правомірно прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги ТОВ "Шакур" про стягнення з ФГ "Кухарук" 1174015,03грн. попередньої оплати є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Як уже зазначалося, крім суми основного боргу позивачем за неналежне виконання відповідачем своїх зобовязань по договору та прострочення ним поставки товару в строки визначені договором, нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 668113,78 грн. пені та 279720,00 грн. штрафу.

Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених ГК України та іншими законами України.

Статтею 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання (стаття 611 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частинами 1, 3 статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Так, пунктом 5.3. договору, з врахуванням додаткової угоди, сторони погодили, що у разі прострочення продавцем поставки товару в строки, зазначені у пункті 4.5 цього договору, продавець додатково сплачує на користь покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від оплаченої покупцем суми товару, що не поставлений, яка склалася на наступний день після прострочення продавцем поставки оплаченого товару за кожен день такого прострочення.

Таким чином, сторони договору даним пунктом погодили відповідальність покупця (відповідача) у вигляді пені за прострочення поставки товару в строки, визначені пунктом 4.5 цього Договору, яке в свою чергу являється не грошовим зобов'язанням.

Пунктом 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язання" з подальшим змінами та доповненнями, роз'яснено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобовязання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожний день прострочення виконання.

З урахуванням наведеного, такий вид відповідальності, як пеня не може бути застосовано до не грошового зобов'язання, зокрема, щодо прострочення строку поставки товару.

Відповідно, пункт 5.3 договору щодо нарахування та стягнення з відповідача пені за прострочення поставки товару є незаконним, зокрема, таким, що суперечить положенням частини 3 статті 549 ЦК України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, господарським судом Житомирської області правомірно відмовлено в задоволені позовних вимог в частині стягнення з відповідача 668113,78грн. пені за період з 01.12.2015р. по 16.05.2017р.

Щодо заявленого позивачем до стягнення з відповідача штрафу у розмірі 279720,00 грн. на суму боргу у сумі 1554000,00 грн. (станом на 30.11.2015р.) колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 549 ЦК України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Так, умовами договору поставки - пунктом 5.3 сторони погодили відповідальність продавця у вигляді штрафу у розмірі 18% від оплаченої покупцем суми товару, що не поставлений, яка склалася на наступний день після прострочення продавцем поставки оплаченого товару.

Тобто, сторонами у даному випадку встановлено відповідальність за невиконання не грошового зобов'язання, що не суперечить нормам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок позивача, щодо нарахування штрафу у розмірі 18% від оплаченої покупцем суми товару, що становить 279720,00грн. погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлений до стягнення штраф є обґрунтованим, арифметично вірним, нарахований позивачем з дотриманням вимог чинного законодавства, та умов договору, а тому підлягає до стягнення.

Разом з тим відхиляються доводи відповідача про не чинність такої додаткової угоди, яка не створює юридичних наслідків, оскільки вона головою ФГ "Кухарук" не підписувалася, є підробленою. Ні під час судового розгляду справи у суді першої інстанції, ні у той період, коли справа 906/431/17 знаходилася у суді апеляційної інстанції, відповідач не вчиняв жодних дій, визначених чинним законодавством, направлених на визнання такої додаткової угоди недійсною у судовому порядку.

Щодо заявлених позивачем до стягнення 20% річних в сумі 384805,33 грн. та інфляційних втрат в сумі 243122,38грн., суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 5.3 договору поставки сторони погодили, що у разі прострочення продавцем поставки товару в строки, зазначені у пункті 4.5 цього договору, продавець додатково сплачує на користь покупця відповідно до статті 625 ЦК України суму оплаченого покупцем товару, що не поставлений, яка склалася на наступний день після прострочення продавцем поставки оплаченого товару з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 20% річних від вказаної суми, як окремий вид відповідальності.

Виходячи із положень статті 625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Отже, сплата боргу з урахуванням відсотків річних та інфляційних можлива за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору (пункт 1.1 постанови пленуму ВГСУ від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язання").

Враховуючи правову позицію Верховного Суду України у справах № 3-146гс14 та 3-90гс14, стаття 625 ЦК України не застосовується до авансового платежу, оскільки це є не грошове зобов`язання.

Так, стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку товару, не вважається грошовим зобовязанням у розумінні статті 625 ЦК України.

За такі дії постачальник несе відповідальність, передбачену частиною 3 статті 693 ЦК України, коли на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлено обовязок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За наведених обставин, господарський суд Житомирської області прийшов до правильного висновку, що заявлені позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 20% річних в сумі 384805,33грн. та 243122,38грн. інфляційних втрат є безпідставними та правомірно відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Згідно частини 1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Під час розгляду даної справи, відповідач жодних належних доказів в спростування наявної заборгованості перед позивачем за договором поставки до суду не подав; також відсутні докази повної або часткової оплати наявної суми боргу.

За наведених обставин, враховуючи норми чинного законодавства, наявні матеріали справи, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача лише суми попередньої оплати в розмірі - 1174015,03грн. та 279720,00 грн. штрафу та про відмову у позові в частині стягнення 668113,78 грн. пені, 384805,33 грн. 20% річних та 243122,38грн. інфляційних втрат.

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі є безпідставними, необґрунтованими, оскільки вони спростовуються вищевикладеними обставинами та зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону та не можуть бути підставою для його скасування.

Так, доводи апеляційної скарги, щодо того, що додаткова угода №1 від 28.05.2015р. до договору поставки є підробленою, так як відповідач (апелянт) її не підписував, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки, наведені обставини досліджувалися під час розгляду заявленого відповідачем клопотання про призначення судової почеркознавчої та технічної експертизи у даній справі, у задоволені якого судом першої інстанції відмовлено. Про аналогічне клопотання у суді апеляційної інстанції у даній постанові зазначено вище.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно відхилено клопотання представника відповідача про призначення почеркознавчої та технічної експертизи додаткової угоди №1 від 28.05.2015 до спірного договору поставки.

Окрім того суд апеляційної інстанції детально дослідив пояснення відповідача, яке надано суду 11.10.17р. (вих.№21 від 10.10.17р.), за результатами якого було встановлено, і це визнали представники відповідача, що на день звернення до суду існує заборгованість у сумі 1174015грн.03коп. При цьому представники відповідача зазначили, що не погоджуються із нарахованим і стягнутим штрафом у сумі 279720грн.

Поряд з тим і судом першої інстанції в оспорюваному рішенні, і судом другої інстанції обставинам нарахування штрафу оцінка у даній постанові надана.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення.

Враховуючи наведене, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Апеляційна скарга ОСОБА_5 господарства "Кухарук" від 04.08.2017р. до задоволення не підлягає.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 господарства "Кухарук" від 04.08.17р. залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Житомирської області від 26 липня 2017 року у справі №906/431/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №906/431/17 повернути господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Юрчук М.І.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Павлюк І. Ю.