Постанова № 69506057, 10.10.2017, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2017 р. Справа № 914/755/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді М.І. Хабіб

суддів О.В. Зварич

Я.О. Юрченка,

за участю секретаря судового засідання Карнидал Л.Ю.

та представників сторін:

позивача - ОСОБА_2 (довіреність вих.№2302-вих-96 від 11.01.2017),

відповідача- не з'явився (належно повідомлений),

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, від 13.07.2017 (вх. №01-05/3837/17 від 10.08.2017)

на рішення Господарського суду Львівської області від 03.07.2017

у справі №914/755/17

за позовом: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Львів

про повернення об'єкта оренди шляхом виселення

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі - УКВ) звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ФОП ОСОБА_3 про повернення об'єкта оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень загальною площею 6,4 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Г-9491-15 від 12.03.2015, на підставі якого відповідачу були передані в оренду нежитлові приміщення загальною площею 6,4 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, припинив свою дію 01.03.2017 у зв'язку із закінченням терміну, на який він був укладений. У встановлений законом та договором місячний строк після закінчення терміну дії договору позивач надіслав відповідачу повідомлення №2302-вих-1401 від 21.03.2017 про припинення договірних відносин та повернення орендованого приміщення, однак відповідач не повернув об'єкт оренди. Посилаючись на ст.ст. 785,795 ЦК України, ст. ст. 193, 287 ГК України, ст.ст. 17,26,27 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» , позивач просив задоволити позов.

26.06.2017 відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом до УКВ про визнання договору оренди №Г-9491-15 від 12.03.2015 продовженим на строк і на умовах, які встановлені цим договором( а.с. 43-48).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.06.2017 у справі №914/755/17 відмовлено у прийнятті зустрічного позову ФОП ОСОБА_3 на підставі п.1 ч. 1 ст. 62 ГПК України у зв'язку із поданням цього позову всупереч вимогам ч.1.ст. 60 ГПК України після початку розгляду справи по суті.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.07.2017 у справі №914/755/17,з урахуванням ухвали про виправлення описки від 11.07.2017 (суддя Березяк Н.Є.) позов задоволено. Вирішено виселити ФОП ОСОБА_3 з нежитлового приміщення загальною площею 6, 4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1 600,00грн судового збору.

При задоволенні позову суд виходив з того, що термін дії договору оренди закінчився 01.03.2017. У встановлений договором ( п.4.7) місячний термін позивач надіслав повідомлення №2302-вих-1401 від 21.03.2017 про припинення договору та повернення орендованого приміщення упродовж 15 днів відповідно до п.9.3, п.9.6 договору. Однак, відповідач приміщення не повернув, доказів продовження дії договору оренди не надав.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку, просить скасувати рішення, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Відповідач вважає, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у прийнятті його зустрічного позову для спільного розгляду з первісним позовом та вказує, що суд не міг перейти 11.05.2017 до розгляду справи по суті за відсутності відповідача, оскільки 10.05.2017 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи. Відтак вважає, що відмовляючи у прийнятті його зустрічного позову ухвалою від 26.06.2017, суд обмежив його права, передбачені ст. 22 ГПК України.

Зазначає, що у зв'язку з відмовою у прийнятті зустрічного позову він не мав можливості подати суду докази, які спростовують доводи позивача. Вказує,зокрема, що до закінчення дії договору оренди відповідач звертався до УКВ із заявами про продовження договору оренди на новий строк, у відповідь на які листом від 15.02.2016 позивач повідомив про те, що договір оренди №Г-9491-15 від 12.03.2015 не буде продовжуватись у зв'язку з тим, що нежитлові приміщення будуть використовуватись ЛКП «Зелений Львів». Посилаючись на частину третю статті 17 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», відповідно до якої у разі якщо власник має намір використовувати орендоване майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за 3 місяці до закінчення договору, скаржник вказує, що позивач не дотримався вказаного терміну. Відтак стверджує, що відповідач має переважне право на укладення договору оренди на новий термін, оскільки він 16 років використовував це приміщення і належним чином виконував свої обов'язки за договором оренди, та вважає підставу відмови незаконною.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких вказує, що договір оренди припинив свою дію 01.03.2017 і його автоматична пролонгація не відбулася, оскільки позивач у встановлений законом та договором строк подав свої заперечення щодо поновлення договору на новий строк. Посилання скаржника на наявність у нього переважного права на укладення договору оренди на новий строк вважає безпідставними та такими, що не спростовують факту закінчення строку дії договору та небажання орендодавця продовжувати його дію.

Апеляційна скарга прийнята до провадження ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 14.08.2017, розгляд справи призначено на 12.09.2017.

В судове засідання 12.09.2017 скаржник не забезпечив явки свого представника, продав клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою від 12.09.2017 розгляд справи відкладено на 10.10.2017.

В судове засідання 10.10.2017 представник скаржника не з'явився, представник позивача з'явився та підтримав доводи, викладені у запереченнях на апеляційну скаргу, просив залишити без змін рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

12.03.2015 Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (орендодавець) та ФОП ОСОБА_3 (орендар) уклали договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Г-9491-15, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 6,4 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, які перебувають на балансі ЛКП «Зелений Львів».

Як вбачається з п.1 договору, цей договір укладено на підставі наказів УКВ №33-О від 10.02.2015 та №Г-5469-7 від 17.08.2007 та договору оренди №Г-5469-7 від 17.08.2007.

Згідно з п. 2.1 договору об'єкт оренди орендар буде використовувати для торгівлі продовольчими товарами.

Термін договору оренди визначений з 12.03.2015 до 01.03.2017 включно (п. 4.1 договору).

Відповідно до п.4.5 договору орендар, який належно виконує свої обов'язки за цим договором, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору на новий строк. Орендар, який має намір скористатися таким правом, повинен повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди нерухомого майна через скерування на адресу УКВ ДЕП заяви з документами у порядку, визначеному відповідними нормативними документами міської ради.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором (п. 4.7 договору).

Чинність цього договору припиняється внаслідок закінчення терміну, на який його було укладено (п.п. 4.12, 4.12.1).

Відповідно до п.п. 5.1, 5.2, 5.3 розмір орендної плати становить 597,05 грн без ПДВ за перший місяць оренди, згідно із запропонованою переможцем конкурсу сумою. Розмір орендної плати підлягає індексації за відповідний період (місяць, квартал, рік). Орендна плата за кожний наступний місяць визначається коригуванням орендної плати за попередній місяць щодо індексу інфляції за попередній місяць.

Згідно з п. 5.6 договору орендар сплачує орендну плату не пізніше 20 числа місяця за попередній місяць перерахуванням коштів на рахунок орендодавця.

Відповідно до п. п. 9.1, 9.2, 9.3 договору повернення орендодавцю об'єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії цього договору або дострокового його припинення чи розірвання.

Сторони повинні приступити до передачі об'єкта оренди протягом 5 днів з часу закінчення терміну оренди.

Об'єкт оренди повинен бути переданий орендарем та прийнятий орендодавцем (чи за його дорученням - балансоутримувачем) протягом 15 днів з часу настання однієї з подій, вказаний в п.9.1 договору.

Відповідно до п. 9.4 договору при передачі об'єкта оренди складається акт здачі-приймання, який підписує орендар та балансоутримувач та у п'ятиденний термін надсилається балансоутримувачем орендодавцю.

Об'єкт оренди вважається переданим орендодавцю з часу підписання акту здачі-приймання (п. 9.5 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, до закінчення терміну дії договору оренди відповідач звертався до позивача із заявами від 24.01.2017 та від 09.02.2017 про продовження договору оренди від 12.03.2015 на новий термін - на 2 роки та 364 дні, проте позивач у відповідь на вказані заяви повідомив відповідача листами від 01.02.2017 №2302-614 та від 15.02.2017 №2302-907 про те, що договір оренди не буде продовжуватися у зв'язку з тим, що нежитлове приміщення буде використовуватись балансоутримувачем ЛКП «Зелений Львів» для власних потреб(а.с. 135-139).

В листах від 01.02.2017 та від 15.02.2017 також вказано, що УКВ неодноразово листами №2302-вих-1783 від 17.05.2016 та №2302-4127 від 04.10.2016 повідомляло ФОП ОСОБА_3, що договір оренди продовжуватись не буде у зв'язку з тим, що дане нежитлове приміщення буде використовуватись для власних потреб ЛКП «Зелений Львів».

У зв'язку із закінченням 01.03.2017 терміну дії договору оренди позивач надіслав відповідачу повідомлення № 2302-вих-1401 від 21.03.2017 про припинення договірних відносин та про повернення орендованого приміщення. Вказане повідомлення надіслано на адресу відповідача 22.03.2017, що підтверджується списком згрупованих рекомендованих відправлень УКВ та платіжним документом ПН 21560000426655 (а.с. 9,10).

Відповідач приміщень не звільнив і не повернув.

Дослідивши обставини справи, доводи скаржника, заслухавши пояснення представника позивача, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Орендні відносини регулюються Цивільним та Господарським кодексами, а щодо оренди державного майна та майна, що перебуває в комунальній власності, регулюються також Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до ч.1.ст.759 ЦК України, ч.1 ст. 283 ГК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

В силу частини другої ст.291 ГК України, ч.2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Частиною першою статті 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно із пунктом 1 статті 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Разом з тим частиною другою статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Аналогічні положення викладені у пункті 4.7 договору оренди.

За приписами частини 3 ст.17 цього Закону орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Матеріалами справи підтверджено, що на підставі договору оренди від 12.03.2015 відповідачу було передане в оренду приміщення площею 6,4 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Термін дії договору встановлений до 01.03.2017. До закінчення терміну дії договору оренди відповідач звертався до позивача із заявами від 24.01.2017 та від 09.02.2017 про продовження договору оренди на новий термін - на 2 роки та 364 дні. У відповідь на вказані заяви позивач повідомив відповідача листами від 01.02.2017 та від 15.02.2017 про те, що договір оренди не буде продовжуватися у зв'язку з тим, що нежитлове приміщення буде використовуватись балансоутримувачем ЛКП «Зелений Львів» для власних потреб. З матеріалів справи також вбачається, що про ці обставини позивач ще у 2016 році неодноразово повідомляв відповідача .

Крім того, у зв'язку із закінченням 01.03.2017 терміну дії договору оренди позивач надіслав відповідачу 22.03.2017 повідомлення № 2302-вих-1401 від 21.03.2017 про припинення договірних відносин та про повернення орендованого приміщення.

Отже, позивач у встановлений законом та договором строк надіслав відповідачу відмову від продовження договору оренди, відтак договір не був продовжений і відповідно до приписів ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та п.4.7 договору він припинив свою дію 01.03.2017, у зв'язку з чим в силу закону та умов договору оренди у відповідача виник обов'язок звільнити орендовані приміщення та повернути їх, проте відповідач приміщень не звільнив і не повернув.

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на наявність у нього переважного права на укладення договору оренди на новий термін, яке передбачене частиною 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та неправомірність відмови в укладенні договору оренди на новий термін.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що термін дії договору оренди від 12.03.2015 був встановлений до 01.03.2017, тобто менше ніж 2 роки, в той час як в своїх заявах відповідач просив продовжити дію договору оренди на інший термін - на 2 роки та 364 дні, тобто майже на 3 роки.

Матеріалами справи підтверджено, що сторонами не був укладений договір оренди на новий термін. Крім того, переважне право орендаря на укладення договору оренди на новий термін, передбачене частиною 3 ст. 17 цього Закону, за своєю правовою суттю не є тотожним поняттю продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, визначеному частиною другою названої статті. Таким чином, наявність в орендаря переважного права на укладення договору оренди на новий термін не свідчить про продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Верховний Суд України у своїй постанові від 20.04.2016 у справі N 909/794/15, винесеній з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статей 759, 785 ЦК України і статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", вказав, що вирішуючи спір про зобов'язання звільнити орендоване приміщення у зв'язку із закінченням строку дії договору оренди та необхідністю використання зазначеного майна власником для його власних потреб, слід враховувати, що відповідно до частини третьої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

При цьому наведена норма не встановлює необхідності отримання повідомлення про припинення договору оренди орендарем в строк до трьох місяців та обов'язку власника перевіряти своєчасність надходження кореспонденції до адресата, а передбачає лише обов'язок власника здійснити письмове попередження орендаря.

Водночас судам слід перевіряти, з якою саме метою використовуватиметься нерухоме майно, що є предметом договору оренди. У разі з'ясування, що майно буде знову передаватися в оренду, така обставина свідчитиме про порушення власником вимог, встановлених частиною третьою статті 17 Закону.

Згідно з ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Жодних доказів того, що нерухоме майно, яке є предметом договору оренди, буде знову передаватися позивачем в оренду, суду не надано.

За таких обставин колегія суддів відхиляє посилання скаржника на наявність у нього переважного права на укладення договору оренди на новий термін та незаконність відмови в укладенні договору оренди на новий термін.

Апеляційний суд також відхиляє доводи скаржника про неправомірність відмови судом першої інстанції у прийнятті його зустрічного позову для спільного розгляду з первісним позовом з огляду на те, що зустрічний позов був поданий суду лише 26.06.2017, в той час як 11.05.2017 та 12.06.2017 відбулися судові засідання, в яких суд розглядав справу по суті.

Так, відповідно до ухвали суду від 11.05.2017 та протоколу судового засідання від 11.05.2017, в судове засідання представник відповідача не з'явився, представнику позивача, який з'явився в судове засідання, суд роз'яснив права та обов'язки, передбачені нормами ГПК, та перейшов до розгляду справи по суті, представник позивача надав суду пояснення.

Ухвалою від 11.05.2017 розгляд справи відкладено на 12.06.2017.

Згідно з ухвалою суду від 12.06.2017 та протоколом судового засідання від 12.06.2017 в судове засідання з'явились представниками обох сторін. Представник позивач підтримав позовні вимоги, а представник відповідача заперечив проти них та надав усні пояснення. Ухвалою від 12.06.2017 розгляд справи відкладено на 26.06.2017.

У постанові пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011( абз. 3 п. 3.12) роз'яснено, що початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після завершення підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК) відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, тобто до з'ясування у передбаченому ГПК порядку обставин справи та здійснення їх правової оцінки, про що зазначається в протоколі судового засідання. При цьому неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК.

За приписами частини 1 ст. 60 ГПК України відповідач має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним.

Отже, всупереч вимогам ч.1 ст. 60 ГПК України зустрічний позов було подано після початку розгляду господарським судом справи по суті і він не підлягав прийняттю до спільного розгляду з первісним позовом.

Інші доводи скаржника відхиляються як такі, що не спростовують висновків суду, покладених в основу рішення.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ст.ст.33,34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що скаржником не доведено, доказів не подано наявності підстав, передбачених ст. 104 ГПК України, для скасування рішення та для задоволення апеляційної скарги.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.43, 49, 91, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 03.07.2017 у справі №914/755/17 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Постанова підписана 12.10.2017.

Головуючий суддя М.І. Хабіб

Суддя О.В. Зварич

Суддя Я.О. Юрченко