Постанова № 69505838, 11.10.2017, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.10.2017 року Справа № 904/9640/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Орєшкіної Е.В. (доповідач),

суддів Березкіної О.В., Подобєда І.М.,

секретар судового засідання: Абадей М.О.,

від прокуратури: ОСОБА_1, посвідчення №036676 від 11.12.2015 року;

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2, представник, довіреність №7/10-1693 від 21.09.2017 р.;

від відповідача: представник не з'явився;

від третьої особи-1: представник не з'явився;

від третьої особи-2: представник не з'явився;

від третьої особи-3: представник не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Тулс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.2017 року у справі №904/9640/16

за позовом: Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради, м.Дніпро

до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Тулс", м. Київ

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Солярис", м. Київ

за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району, м. Дніпро

за участю третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Агентство з питань нотаріату та банкрутства", м.Дніпро

про витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року Перший заступник прокурора Дніпропетровської області звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради з позовною заявою, якою просив витребувати від ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Тулс» (надалі ТОВ «Тулс») на користь територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради нежитлове приміщення №77, що розташоване за адресою: вул. Моніторна, 5 в м.Дніпро (реєстраційний номер обєкта нерухомого майна 79945812101).

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2016 року порушено провадження у справі №904/9640/16 за вищезазначеним позовом та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Солярис» (надалі ТОВ «Солярис») (третя особа-1) та третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_4 виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Ленінського району (третя особа-2).

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2016 року у справі №904/9640/16 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Агентство з питань нотаріату та банкрутства" (надалі ТОВ "Агентство з питань нотаріату та банкрутства") (третя особа-3).

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.2017 року у справі №904/9640/16 (суддя Петренко Н.Е.) позов задоволено; від ТОВ "Тулс" на користь територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради витребувано нежитлове приміщення № 77, що розташоване за адресою: вул.Моніторна, буд. 5 в м. Дніпро (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 79945812101); з ТОВ "Тулс" на користь Прокуратури Дніпропетровської області стягнуто 1 378 грн. судового збору за подачу позовної заяви та 689 грн. судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з тих обставин, що при реалізації спірного майна не було дотримано процедуру його відчуження, останнє вибуло від власника поза його волею, а тому підлягає поверненню у власність територіальної громади м.Дніпро в особі Дніпровської міської ради шляхом витребування вказаного майна у відповідача, добросовісного набувача, в порядку ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне зясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, просить Дніпропетровський апеляційний господарський суд його скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні послався на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі №38/5005/5752/2012, якою визнано неправомірні дії ліквідатора Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району арбітражного керуючого ОСОБА_5 щодо включення до ліквідаційної маси підприємства - банкрута нежитлового приміщення №77, що розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Моніторна, 5 та продажу його з відкритих біржових торгів; визнано недійсними результати біржових торгів з продажу спірного нерухомого майна та визнано недійсним договір купівлі-продажу №1128 від 11.07.2013 року з відчуження спірного нежитлового приміщення. Проте, на думку відповідача, виходячи з приписів процесуального законодавства, якщо суд дійде висновку, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Натомість, як вважає відповідач, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права щодо необхідності з'ясування усіх обставин справи і належного встановлення обставин у справі, що розглядається, у тому числі з витребуванням тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин цієї справи.

Також, за доводами апелянта, судом першої інстанції надано невірну юридичну оцінку обставинам справи щодо наявності волі власника на вибуття майна. Відповідач підтверджує ті обставини, що відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради від 02.03.2011 № 16/9 обєкти нерухомого майна з балансу комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, зокрема Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району, підлягали передачі на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради у відповідності з порядком, визначеним цим рішенням. Однак, як стверджує відповідач, рішення Дніпропетровської міської ради №16/9 від 02.03.2011 року виконано не було, фактично майно з балансу Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району знято не було та не вилучено з володіння; майно залишилось закріпленим за ОСОБА_4 виробничим житловим ремонтно-експлуатаційним підприємством Ленінського району на праві господарського відання. В подальшому, в процесі ліквідації за рішенням міської ради складено проміжний ліквідаційний баланс підприємства, який затверджено Дніпропетровською міською радою. Відповідно до цього ліквідаційного балансу вартості майна боржника було недостатньо для задоволення вимог кредиторів; при цьому активи боржника в ліквідаційному балансі зазначені із врахуванням всього майна, яке знаходилось на балансі підприємства на той момент. Посилаючись на ряд норм Господарського кодексу України, відповідно до яких майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство); особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності, зокрема, державних комерційних підприємств, а державне комерційне підприємство як субєкт підприємницької діяльності несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном, відповідач вважає, що і у спірних правовідносинах такий боржник, як комунальне підприємство, теж несе відповідальність за наслідки свої діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном. На думку відповідача, за обставин недостатності вартості майна боржника юридичної особи для задоволення вимог кредиторів, умисне виведення з ліквідаційної маси ліквідного активу боржника безпосередньо порушувало б права інших осіб-кредиторів.

Отже, за доводами апелянта, Дніпропетровська міська рада була обізнана, що спірне майно після включення його до проміжного ліквідаційного балансу може бути відчужено в процедурі погашення вимог кредиторів у справі про банкрутство боржника. Висновок суду про те, що лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням Дніпропетровської міської ради, прийнятим виключно на пленарному засіданні Дніпропетровської міської ради, можливе розпорядження спірним нерухомим майном, є, на думку відповідача, таким, який зроблено без врахування приписів Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Відповідач вважає, що хоча територіальна громада м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради і є власником закріпленого за банкрутом (комунальним підприємством) майна, але з дати прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури повноваження міської ради як представника власника майна банкрута припинились. Натомість, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури повноваження органу управління та власника майна банкрута щодо його реалізації для задоволення вимог кредиторів набув ліквідатор.

Апелянт зазначає, що і в подальшому рішенням від 24.07.2013 року №29/37 Дніпропетровська міська рада підтвердила свою волю на те, що спірне нерухоме майно на момент визнання банкрутом Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району залишалось закріпленим за ним на праві повного господарського відання, а тому мало бути включено до ліквідаційної маси та відчужено з метою погашення вимог кредиторів в процедурі ліквідації боржника. Відповідач зазначає і про те, що на теперішній час є чинною ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 16.07.2013 року у справі №38/5005/5752/2012, якою було встановлено правомірність дій ліквідатора щодо включення об'єктів нерухомості до ліквідаційної маси боржника.

Також, апелянт посилається на ті обставини, що рішення Дніпропетровської міської ради від 02.03.2011 року №16/9 прийняте до визнання боржника банкрутом, це рішення не могло бути виконане на дату визнання боржника банкрутом через наявність обтяжень нерухомого майна, накладених з метою звернення стягнення на нього для задоволення вимог кредиторів комунального підприємства; усі активи Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району знаходяться у податковій заставі. Обтяження з майна цього боржника були зняті лише господарським судом у межах справи про банкрутство з метою його подальшої реалізації згідно процедури, передбаченої спеціальними нормами законодавства про банкрутство, а не з метою його передачі на користь третіх осіб. Відповідач вважає, що суд першої інстанції надав невірну юридичну оцінку і обставинам щодо недійсності правочину, на виконання якого було передано майно з комунальної до приватної власності, оскільки визнання недійсним договору не свідчить про вибуття майна з володіння особи, яка передала це майно, не з її волі, виключно з наявністю якої закон пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача. На думку відповідача, вимоги про витребування нерухомого майна у відповідача на підставі частини другої ст. 388 Цивільного кодексу України у зв'язку із вибуттям майна з володіння власника без його волі, не підлягають задоволенню.

Апелянт вважає, що згідно з наведеною правовою нормою майно не може бути витребуване від добросовісного набувача як таке, що продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. За доводами відповідача, суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення повинен був встановити особу, яка є винною в недійсності договорів купівлі-продажу спірного майна, та вирішити питання про стягнення з такої особи на користь добросовісного набувача (відповідача) понесених ним витрат на придбання майна.

Також, апелянт посилається на ті обставини, що суд першої інстанції, розглядаючи спір по суті, не надав належної правової оцінки заявленому відповідачем клопотанню про застосування позовної давності, тоді як важливою умовою для правильного вирішення спору є встановлення обставин початку перебігу позовної давності та часу її спливу; виходячи з наведеного, відповідач вважає неправомірним і помилковим відхилення судом клопотання відповідача про застосування позовної давності.

Апелянт зазначає, що оскільки він є добросовісним набувачем та не є особою, винною в недійсності правочину, не є особою, внаслідок неправомірних дій якої виник спір, то покладення на відповідача судового збору є таким, що суперечить ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач та треті особи у судові засідання, призначені для розгляду апеляційної скарги, явку своїх повноважних представників не забезпечили; про дату, час та місце проведення судових засідань апеляційним господарським судом у даній справі повідомлені належним чином за їх місцезнаходженням, з огляду на що колегія суддів вважає можливим переглянути справу в апеляційному порядку за їх відсутності.

Прокурор проти задоволення апеляційної скарги заперечив. Вважає, що доводи відповідача фактично зводяться не до оскарження рішення у справі, а до оспорювання фактів, які вже встановлені ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 року у справі №38/5005/5752/2012. За доводами прокурора, враховуючи, що усі учасники даної справи були залучені до участі у справі №38/5005/5752/2012, постановлене у ній рішення відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України є для них преюдиціальним. Всі обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, зокрема, про постановлення Дніпропетровською міською радою рішень про припинення Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району, затвердження проміжного ліквідаційного балансу, правомірності включення арбітражним керуючим ОСОБА_5 спірного нерухомого майна до ліквідаційної маси та його подальший продаж, вже встановлені ухвалою господарського суду від 29.08.2016 року у справі №38/5005/5752/2012, яка набрала законної сили, а тому відсутні підстави для повторного дослідження вказаних обставин в рамках даної справи. Прокурор вважає, що будь-які дії Дніпропетровської міської ради, вчинені у справі про банкрутство чи поза нею, не свідчать про наявність волі власника на вибуття спірного майна з його власності, оскільки така воля може виражатися виключно у формі рішення міської ради про відчуження нерухомого майна, прийнятого на пленарному засіданні відповідної ради. Проте, таке рішення Дніпропетровською міською радою щодо спірного майна не приймалось. Безпідставним вважає прокурор і посилання відповідача на неможливість витребування від нього спірного нерухомого майна з огляду на положення частини другої ст. 388 Цивільного кодексу України, оскільки це майно набуте підприємством за договором купівлі-продажу, який не пов'язаний з виконанням судового рішення. Безпідставними, на думку прокурора, є доводи відповідача і про неможливість витребування спірного майна у останнього на підставі ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, оскільки прокурором не заперечується добросовісність набувача, спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника поза його волею шляхом включення його до ліквідаційної маси комунального підприємства, яке безпідставно обліковувало його на своєму балансі та не мало щодо нього жодного речового права. Враховуючи, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 року у справі №38/5005/5752/2012 визнано недійсними результати біржових торгів з продажу, у тому числі, спірного нерухомого майна, та договору купівлі-продажу від 11.07.2013 року щодо відчуження спірного обєкту, прокурор вважає, що ним обрано вірний спосіб захисту права територіальної громади м. Дніпро в особі Дніпропетровської міської ради шляхом предявлення віндикаційного позову. Також, прокурор зазначає, що відповідач не заявляв жодних вимог у будь-якій формі про необхідність стягнення з будь-яких осіб будь-яких грошових коштів, відтак, посилання відповідача на порушення судом норм матеріального права, у даному випадку, є безпідставним. До того ж, за доводами прокурора, задоволення позову прокурора у даній справі не позбавляє відповідача права на звернення до суду з позовом до продавця витребуваного майна відповідно до ст. 661 Цивільного кодексу України з вимогою про відшкодування збитків, завданих вилученням у нього товару за рішенням суду з підстав, що виникли до моменту його продажу. Також, на думку прокурора, безпідставним є посилання відповідача на незаконність незастосування судом наслідків пропуску прокурором та позивачем позовної давності у справі, оскільки право особи на власність підлягає захисту протягом всього часу наявності у особи титулу власника, а тому положення про позовну давність до заявлених вимог про витребування майна у порядку ст. 388 Цивільного кодексу України не застосовуються. Окрім того, лише з моменту винесення ухвали господарського суду від 29.08.2016 року у справі №38/5005/5752/2012 Дніпропетровська міська рада та прокурор дізнались про порушення права територіальної громади м. Дніпро на мирне володіння комунальним майном та, відповідно, про необхідність звернення до суду з метою його поновлення.

Позивач проти вимог апеляційної скарги заперечив, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, доводи прокурора підтримав.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення присутніх в судових засіданнях представників прокуратури Дніпропетровської області та позивача, дослідивши матеріали справи, Дніпропетровський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Дніпропетровської міської Ради народних депутатів від 27.11.1991 року №46 "Про комунальну власність Дніпропетровської міської Ради народних депутатів" затверджено перелік об'єктів комунальної власності Дніпропетровської міської Ради народних депутатів (п. 1 рішення).

В подальшому, 26.09.2001 Дніпропетровською міською радою прийнято рішення за №26/23 "Про внесення змін до рішення Дніпропетровської міської Ради народних депутатів від 27.11.1991 року №46 "Про комунальну власність Дніпропетровської міської Ради народних депутатів", яким, зокрема:

пункт 1 рішення від 27.11.1991 року №46 визнано таким, що втратив чинність, та викладено його в новій редакції: "1. Затвердити перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська" (п. 2.1.);

доповнено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська розділом ХІІІ (додаток) (п. 2.2).

Факт належності об'єктів, зазначених у переліках (розділи І - XIII), що додаються до рішення Дніпропетровської міської Ради народних депутатів від 27.11.1991 року №46, територіальній громаді м. Дніпропетровська встановлено рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.05.2013 року у справі №200/5829/13-ц, прийнятим за результатами розгляду цивільної справи окремого провадження за заявою Дніпропетровської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення.

Як встановлено вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22.04.2016 у кримінальній справі №201/17998/15-к, на балансі комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, у тому числі Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району, перебували житлові будинки та нежитлові приміщення в жилих будинках, призначених для торгівельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, які не входять до житлового фонду, та окремо розташовані нежитлові будівлі і споруди.

Відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради від 02.03.2011 року №16/9 "Про проведення реорганізації комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради" вирішено провести реорганізацію комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради, шляхом передачі з їх балансу: п. 1.2. на баланс Комунальному підприємству "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради окремо розташовані нежитлові будівлі і споруди, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Пунктом 7 вищезазначеного рішення зобов'язано робочу групу з питань реорганізації відповідних комунальних житлово-експлуатаційних підприємств у двомісячний термін визначити шляхи та терміни реорганізації комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради (здійснення заходів щодо скорочення кількості комунальних житлово-експлуатаційних підприємств-боржників тощо) та першочергово розробити план заходів щодо припинення юридичних осіб, зокрема і Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району.

У зв'язку зі збитковістю комунальних житлово-експлуатаційних підприємств та неможливістю продовження ними подальшої діяльності Дніпропетровською міською радою 29.07.2011 року за №40/14 прийнято рішення "Про припинення юридичних осіб - деяких комунальних житлово-експлуатаційних підприємств Дніпропетровської міської ради", яким було вирішено припинити юридичні особи шляхом ліквідації, зокрема і ОСОБА_4 виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Ленінського району (п.1).

Пунктом 4 цього рішення зобов'язано комісію з питань припинення юридичних осіб здійснити всі дії з припинення юридичних осіб та надати на затвердження міській раді ліквідаційний баланс.

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 28.03.2012 № 41/22 "Про затвердження проміжних ліквідаційних балансів юридичних осіб деяких комунальних житлово-експлуатаційних підприємств Дніпропетровської міської ради" затверджено проміжний ліквідаційний баланс Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району станом на 01 лютого 2012 року.

За заявою голови ліквідаційної комісії Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2012 року порушено провадження у справі №38/5005/5752/2012 про банкрутство Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2012 року у справі №38/5005/5752/2012 ОСОБА_4 виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Ленінського району визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району призначено арбітражного керуючого ОСОБА_5

В подальшому, у вказаній справі про банкрутство прокуратурою Дніпропетровської області були оскаржені дії ліквідатора банкрута щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нерухомого майна, зокрема, спірного нежитлового приміщення та щодо продажу з відкритих біржових торгів зазначеного нерухомого майна.

Арбітражним керуючим нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: вул. Моніторна, 5 в м. Дніпро, включено до ліквідаційної маси підприємства-банкрута, а в подальшому реалізовано шляхом проведення Товарною біржею "Регіональна універсальна біржа" торгів з продажу нежитлового приміщення, оформлених протоколом біржових торгів, та переможцем яких визначено ТОВ "Солярис.".

На підставі протоколу №11 проведення відкритих біржових торгів з купівлі-продажу нежитлового приміщення №77, розташованого за адресою: вул. Моніторна, 5 в м. Дніпро 11.07.2013 року, ОСОБА_4 виробничим житловим ремонтно-експлуатаційним підприємством Ленінського району та ТОВ "Солярис" укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна; вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстровано в реєстрі за №1128, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вказане нерухоме майно ТОВ "Солярис" відчужено на користь ТОВ "Тулс" за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 28.10.2013 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстровано в реєстрі за №5121.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі №38/5005/5752/2012, залишеною без змін постановами Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 року та Вищого господарського суду України від 14.03.2017 року про банкрутство Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району задоволено скаргу прокуратури Дніпропетровської області на дії ліквідатора боржника та визнано неправомірними його дії щодо включення до ліквідаційної маси банкрута ряду об'єктів нерухомого майна комунальної власності, зокрема, нежитлового приміщення №77, що розташоване за адресою: вул. Монітрна, 5 в м.Дніпро, щодо продажу його з відкритих біржових торгів, визнано недійсними результати біржових торгів та визнано недійсними договори купівлі-продажу, укладені на їх підставі, у тому числі і договір купівлі-продажу, зареєстрований приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 №1128 від 11.07.2013 року з відчуження спірного нерухомого майна.

Ухвала суду обґрунтована тими обставинами, що на час включення майна банкрута до ліквідаційної маси та його продажу з торгів рішення Дніпропетровської міської ради від 02.03.2011 року №16/9 щодо передачі спірного комунального майна на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради в повному обсязі виконано не було, нерухоме майно обліковувалось на балансі Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району за відсутності правових підстав.

Окрім того, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2011 року у справі №7/5005/15290/2011 задоволено частково позов Дніпропетровської міської ради до Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району та зобов'язано ОСОБА_4 виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Ленінського району передати зі свого балансу на баланс Комунального підприємства "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради об'єкти нерухомого майна (із відповідною технічною та іншою документацією), розташовані у м. Дніпропетровську, зокрема, і спірне нежитлове приміщення.

Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22.04.2016 року у кримінальній справі №201/17998/15-к встановлено факт протиправного невиконання вимог рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2011 року у справі №7/5005/15290/2011, вчиненого головою ліквідаційної комісії Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району ОСОБА_8 всупереч інтересам територіальної громади м.Дніпропетровська, як власника спірного нерухомого майна.

Згідно ч.3 та ч.4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже, неправомірність дій щодо відчуження спірного нерухомого майна встановлена та доведена вищенаведеними судовими рішеннями, які набрали законної сили і згідно ст. 115, ст. 35 Господарського процесуального кодексу України підлягають обов'язковому виконанню.

Статтею 41 Конституції України регламентовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною 1 ст. 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За приписами ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 328 цього Кодексу право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Статтею 330 Цивільного кодексу України визначено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

За приписами ст. 143 Конституції України і ст. 327 Цивільного кодексу України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Згідно ч. 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

За змістом ч. 5 ст. 60 наведеного Закону органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції.

Відповідно до ч. 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

При цьому, згідно з п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна.

Отже, лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням, прийнятим виключно на пленарному засіданні Дніпропетровської міської ради, можливе розпорядження спірним нерухомим майном. Відповідне рішення щодо продажу спірного об'єкта в матеріалах справи відсутнє.

Розпорядження майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, тобто без прийняття відповідного рішення, не є вираженням волі територіальної громади.

Окрім того, неправомірність набуття права власності ТОВ "Солярис" на спірне нерухоме майно за договором купівлі-продажу №1128 від 11.07.2013 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстровано в реєстрі за №1128, встановлено господарським судом у справі №38/5005/5752/2012.

За розясненнями, викладеними у п. 2.15. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину, тому на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов'язок повернення майна за цим правочином. У зв'язку з цим не підлягають задоволенню позови власників (володільців) майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження майна, які були вчинені після правочину, визнаного недійсним. У відповідних випадках майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, позовів відповідно до статей 387 - 390 або глави 83 Цивільного кодексу України, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч.1 ст. 388 Цивільного кодексу України. При цьому необхідно мати на увазі, що добросовісність набувача майна в силу ч.5 ст. 12 названого Кодексу презюмується.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Стаття 388 Цивільного кодексу України передбачає випадки та обставини, при яких власник має право витребувати своє майно від добросовісного набувача.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України визначено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі ч.1 ст. 388 Цивільного кодексу. У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором, яким у справі, що розглядається, є договір купівлі-продажу від 28.10.2013 року, права відчужувати це майно. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 року у справі №38/5005/5752/2012, якою договір купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення №1128 від 11.07.2013 визнано недійсним, встановлено, що таке приміщення вибуло від власника поза його волею. Оскільки спірне нерухоме майно ТОВ "Солярис" було відчужене ТОВ "Тулс", Дніпропетровська міська рада має право на його витребування шляхом пред'явлення віндикаційного позову на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України.

Враховуючи, що при реалізації спірного майна не було дотримано процедуру його відчуження, останнє вибуло з володіння Дніпропетровської міської ради поза її волею, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про витребування спірного нежитлового приміщення від відповідача на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, який в постановах №916/2129/15 від 05.10.2016 року, №916/2131/15 від 25.01.2017 року дійшов висновку, що витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Аналогічні висновки щодо можливості витребування нерухомого майна, що вибуло поза волею власника, викладені в постановах Верховного Суду України від 30.09.2014 року у справі №3-122гс14, від 11.06.2014 року у справі №6-52цс14, від 08.06.2016 року у справі №6-3089ц15.

Відносно заяви відповідача про застосування позовної давності, поданої до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд зазначає, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника; законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є положення Цивільного кодексу України про набувальну давність (ст.344 Цивільного кодексу України), а тому, положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку ст. 388 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 3-604гс16 (господарська справа № 916/2129/15), Вищого господарського суду України від 08.11.2016 у справі № 916/1624/15).

Доводи відповідача відносно вибуття спірного майна з володіння позивача за його волею колегія суддів вважає безпідставними та такими, що спростовуються наявними у справі доказами, які свідчать про відсутність волевиявлення позивача на відчуження спірного майна в рамках процедури банкрутства третьої особи-2, оскільки рішення про відчуження майна міською радою не приймалось.

Колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи відповідача про безпідставне застосування місцевим господарським судом ст.35 Господарського процесуального кодексу України та необхідність доказування в даній судовій справі факту правомірності чи неправомірності дій арбітражного керуючого щодо нерухомого майна як такі, що спростовуються вищенаведеним.

Доводи відповідача про необхідність власного дослідження у даній справі обставин відчуження спірного майна Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району в ході ліквідаційної процедури, обставин обтяження спірного майна боржника, які перешкоджали виконанню рішення Дніпропетровської міської ради про передачу майна № 16/9 від 02.03.2011 року та скасування їх тільки в ході провадження у справі про банкрутство, що, на думку скаржника, перешкоджало ліквідатору вчинити дії з передачі комунального майна третій особі (Комунальному підприємству "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради), колегія суддів апеляційного суду вважає необґрунтованими як такі, що суперечать нормам законодавства про преюдиціальність судових рішень та виходять за межі предмета спору у даній справі.

Доводи відповідача про неможливість витребування спірного майна у відповідача з посиланням на ч.2 ст. 388 Цивільного кодексу України як такого, що продано на виконання судового рішення (постанови про введення ліквідаційної процедури), колегія суддів апеляційного господарського суду вважає необґрунтованими, оскільки постанову про введення ліквідаційної процедури у справі про банкрутство не можна вважати судовим рішенням, на виконання якого безумовно здійснюється реалізація майна боржника, відповідно до статей 22, 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції до 19.01.2013 року; правова природа постанови про визнання боржника банкрутом визначена як судового акта, що визначає введення спеціальної процедури в ході провадження у справі про банкрутство, визначає особливий режим здійснення ним діяльності, як юридичної особи, та регламентує особливості управління даною юридичною особою. Разом з тим, в ході проведення ліквідаційної процедури не виключається можливість передачі ліквідатором окремих видів майна банкрута в комунальну власність згідно ст.26 цього Закону. Відтак, доводи відповідача про те, що постанова суду у справі про банкрутство Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району є судовим рішенням, яке зобов'язує ліквідатора виключно до продажу спірного комунального майна, є необґрунтованими та суперечать застосуванню вимог ст. ст. 22, 23, 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає необґрунтованими та такими, що суперечать положенням статей 16, 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 19, 143 Конституції України, доводи апелянта про те, що в ході провадження у справі про банкрутство припиняються повноваження Дніпропетровської міської ради, як власника майна боржника та органу управління майном територіальної громади, відповідно до ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції до 19.01.2013 року, оскільки в даному випадку провадження у справі про банкрутство здійснювалося щодо комунального підприємства, якому орган місцевої влади передав частину майна територіальної громади в господарське відання, та правовий статус такого майна повинен визначатися з врахуванням норм законодавства про місцеве самоврядування, які є спеціальними та підлягають переважному застосуванню.

Також, суд відхиляє доводи відповідача про необхідність встановлення у даній справі особи, яка є винною в недійсності договорів купівлі-продажу спірного майна, та вирішення питання стягнення на користь добросовісного набувача понесених ним витрат на придбання майна, оскільки вирішення даних питань не є предметом спору у справі, окрім того, відповідач не позбавлений права звернутися з відповідним позовом до суду.

Не приймаються до уваги заперечення апелянта відносно безпідставного покладення на відповідача витрат по справі, оскільки згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частина 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, на яку посилається апелянт, надає право суду (що не є обовязковим) у разі, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. В даному випадку, поклавши на відповідача витрати по справі, місцевий господарський суд норм процесуального права не порушив.

З огляду на встановлені вище обставини справи та наведені вище приписи законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє решту доводів відповідача, наведених в обґрунтування апеляційної скарги.

Таким чином, апеляційний господарський суд не вбачає підстав, передбачених ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, для зміни або скасування рішення суду першої інстанції та, відповідно, підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 49 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за подання апеляційної скарги відносяться на відповідача.

Керуючись ст.ст.99,101-103,105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Тулс" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.2017 року у справі №904/9640/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд.

Головуючий суддя Е.В. Орєшкіна

Суддя І.М. Подобєд

Суддя О.В. Березкіна

(Повний текст постанови складено 12.10.2017 року).