Ухвала суду № 69496779, 11.10.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/973/16

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Бжассо Н. В. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федусика А.Г.,

суддів - Шевчук О.А. та Зуєвої Л.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м.Одеси Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року по справі за адміністративним позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Верстатонормаль» до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м.Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2016 року Товариство з додатковою відповідальністю «Верстатонормаль» (ТзДВ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м.Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (далі ДФС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24 лютого 2016 року №0000222203 та 0000232203.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року позовні вимоги було задоволено.

Не погоджуючись з постановою суду, ДФС подала апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзДВ з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійснені фінансово-господарських операцій з ТОВ «ШТРІХМЕД» за період з 01 травня 2015 року по 31 серпня 2015 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт перевірки №7/22-213/222321 від 03 лютого 2016 року, в якому зазначено про порушення позивачем п.198.3 ст.198 Податкового Кодексу внаслідок завищення складу податкового кредиту у сумі 92500,00 грн., у т.ч. за травень 2015 року в сумі 7500,00 грн., за червень 2015 року в сумі 75000,00 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет в сумі 80168,00 грн. в тому числі за травень 2015 року в сумі 17500,00 грн., за червень 2015 року в сумі 62668,00 грн., та завищення від'ємного значення по податку на додану вартість на суму 12332,00 грн., у т.ч. за червень 2015 року на суму 12332,00 грн..

24 лютого 2016 року на підставі акту перевірки №7/22-213/222321 від 03 лютого 2016 року ДФС прийнято податкові повідомлення рішення №0000222203 та 0000232203.

Винесення вказаних податкових повідомлень-рішень і стало підставою для звернення з позовом до суду.

Вирішуючи спірне питання та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що досліджені документи у повній мірі підтверджують факт реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Штріхмед». Зауваження відповідача, що містяться в акті перевірки, до форми товарно-транспортних накладних не є тими порушеннями, які свідчать про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ «Штріхмед». Також, було зазначено, що наявні в матеріалах справи документи, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, є первинними документами та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, вважає їх правильними з огляду на наступне.

Відповідно до п.198.1. ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.

Згідно п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, на ряду з іншим, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п.201.10. ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу вказаних норм вбачається, що визначальними умовами формування платником податкового кредиту з ПДВ, окрім інших, є наявність належним чином оформлених первинних документів, та зв'язок господарських операцій, на підтвердження яких складаються вказані первинні документи, з господарською діяльністю такого платника.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що між ТзДВ та ТОВ «Штріхмед» укладено договори перевезення вантажу автомобільним транспортом №050511 від 05 травня 2015 року та №060102 від 01 червня 2015 року, предметом яких є відносини, що виникають при плануванні та здійсненні перевезення вантажів по території України та закордоном, а також здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт.

Про реальне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом свідчать: заявки на транспортно-експедиційне обслуговування від 09, 20, 25, 27 червня 2015 року та інші; видаткові накладні №62401 від 24 червня 2015 року, №50701 07 травня 2015 року, №63001 від 30 червня 2015 року та решта накладних, що містяться в матеріалах справи.

Фактичне отримання послуг підтверджується подорожніми листами службового легкового автомобіля та ТТН №590 від 29 травня 2015 року, №574 від 20 травня 2015 року, №620 від 10 червня 2015 року, №641 від 26 червня 2015 року та іншими ТТН, які містять необхідний перелік реквізитів, навіть з урахуванням певних формальних (технічних) недоліків, які в цілому не свідчать про відсутність факту перевезення, що дає змогу ідентифікувати учасників перевезення, місця доставки, вантаж, транспорт, інше та свідчать про реальність досліджуваних правовідносин, що є визначальним при вирішення питання про правомірність формування податкового кредиту.

Також, на вимогу ТзДВ та з метою формування останнім податкового кредиту контрагентом позивача були виписані податкові накладні від 29 травня 2015 року №152 та від 30 червня 2015 року №102.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що наведена первинна документація є належним та допустимим доказом реальності господарських правовідносин позивача з контрагентом, а протилежного під час провадження в судах першої та апеляційної інстанцій представниками відповідача доведено не було.

Таким чином, враховуючи все вищевикладене у сукупності, та оскільки договори позивача з контрагентом в судовому порядку недійсними не визнавалися, підстав для визнання їх нечинними із суті та форми не вбачається, сторони мали на меті створення реальних правових наслідків, що підтверджується первинними документами, а податкові накладні складені у відповідності до положень ПК України з зазначенням всіх необхідних реквізитів та в установленому законом порядку недійсними не визнавались, колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем сум ПДВ до складу податкового кредиту по взаємовідносинам з вказаним суб'єктом господарської діяльності.

Крім того, колегія суддів зазначає, що платник податків не повинен нести відповідальність за дії чи бездіяльність (протиправні) своїх контрагентів. Порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку тягнуть відповідальність та негативні наслідки виключно для цієї особи. Зазначені обставини не можуть бути підставою для позбавлення платника податку права на віднесення вартості отриманих послуг до складу валових витрат та формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження їх розміру.

Так, чинним податковим законодавством не поставлено в залежність право на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб, в тому числі і контрагента платника податків, зокрема, внаслідок виявлення порушень чинного законодавства при укладанні правочинів контрагентом позивача та іншими суб'єктами господарювання. Тобто, якщо суб'єкт господарювання не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, надання податкової звітності або інших вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки виключно щодо цієї особи. Вказані положення, також, узгоджуються зі змістом статті 61 Конституції України щодо індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

Отже, приймаючи до уваги все вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ТзДВ про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 24 лютого 2016 року №0000222203 та 0000232203 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а самі податкові повідомлення-рішення - скасуванню.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.

Доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі, за змістом ідентичні наданим до адміністративного позову запереченням, зазначених висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального права.

За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м.Одеси Головного управління ДФС в Одеській області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: А.Г. Федусик Суддя: Суддя: Л.Є. Зуєва О.А. Шевчук