Постанова № 69491241, 10.10.2017, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/10791/17

Провадження 2-а/522/1614/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2017 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Шенцевої О. П.

при секретарі судових засідань ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_1 адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси, про зобов’язання призначити виплату пенсії за віком, -

в с т а н о в и в:

Позивач – ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача – Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси, про зобов’язання призначити виплату пенсії за віком з 16.12.2016 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність з індексацією та компенсацією втрати частини доходів.

Позивач обґрунтовує позов тим, що є громадянином України, працював на підприємствах в Україні, він досяг пенсійного віку – 71 рік та відповідно до трудової книги та довідок про заробітну плату його трудовий стаж складає більше 22 років, а отже згідно ст.26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» має право на призначення йому пенсії за віком. У 1994 році позивач виїхав на постійне місце проживання до Держави Ізраїль. До його виїзду за кордон пенсія позивачу не призначалася. 16.12.2016 року позивач звернувся із заявою до відповідача про призначення йому пенсії за віком, у відповідь на яку отримав відмову. Позивач вважає таку відмову неправомірною та просить суд зобов’язати відповідача призначити йому пенсію за віком.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити з огляду на підстави викладені у позові.

Представник відповідача – Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси до судового засідання не з’явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Судом встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, ідентифікаційний код НОМЕР_1, проживав та працював на території України, трудовий стаж становить більше 22 років, що підтверджується записами в трудовій книжці та довідками про заробітну плату.

У 1994 році ОСОБА_2 виїхав на постійне місце проживання до Держави Ізраїль.

16.12.2016 року ОСОБА_2 через своїх представників по нотаріальній довіреності, звернувся до відповідача з особистою апостильованою заявою про призначення пенсії за віком, підпис ОСОБА_2 на якій був посвідчений нотаріально та необхідним пакетом документів для такого призначення. Проте, відповідач листом №676/Б-01 від 12.12.2016 року відмовив ОСОБА_2 у призначенні пенсії посилаючись на те, що у ОСОБА_2 буцім-то виключно особисто повинен був звернутися до органу Пенсійного фонду України за призначенням пенсії та тим, що не надав оригіналів документів.

Дослідивши доводи сторін, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню з наступних правових підстав.

Стосовно громадян, які виїхали на постійне місце проживання за кордон визначено особливий порядок виплати пенсій, який викладено у статтях 49, 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Згідно ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 положення п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

У відповідності до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 07 жовтня 2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного суду України № 25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.

Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв'язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений статтею 46 Конституції України.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та ст. 46 цього Закону.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» врегульовані Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року.

З поданих позивачем письмових доказів вбачається, що саме 16.12.2016 року представник позивачa звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси з відповідним пакетом документів для призначення ОСОБА_2 пенсії за віком.

Ч. 1 ст. 71 КАС України визначено, обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, слід враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

З огляду на викладене, слід дійти висновку, що позивач, хоч і проживає постійно за кордоном, однак є громадянином України, а тому має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Твердження відповідача про те, що позивачем буцім-то не була дотримана вимога особистого звернення про призначення пенсії, а представники позивача, які діють на підставі нотаріально посвідченої та апостильованої довіреності, не мають законних повноважень подати до управління його особисту заяву про призначення пенсії – спростовується діючим законодавством, зокрема, відповідно до ч.1 ст.44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»: «Заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально». Вищевказана норма повністю корелюється з п.1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року: «Заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім’ї у зв’язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально».

Як свідчать матеріали справи – 16.12.2016 року представник позивача, діючи на підставі належним чином посвідченої та апостильованої довіреності від ОСОБА_2, звернувся особисто безпосередньо до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси із особистою заявою ОСОБА_2 про призначення пенсії за віком, нотаріально посвідченою та апостильованою, разом з оригіналами усіх необхідних документів для огляду та засвідчення копій, що підтверджується штампом відповідача на супровідному листі з яким подавалися особиста заява позивача.

Крім того, як свідчить штамп відповідача на супровідному листі позивача з яким подавалася особиста заява ОСОБА_2 про призначення пенсії та необхідний для цього пакет документів – відповідачу були надані всі оригінали документів для огляду та засвідчення копій, які додавалися до заяви ОСОБА_2 Відповідно до п.2.23. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», затв. Постановою Правління ПФУ №22-1 від 25.11.2005р. - документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і Законами України.

Тому, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими та такими, що знайшли своє підтвердження в судовому засіданні.

Керуючись ст. ст. 19, 46 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. ст. 49, 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. ст. 2, 8, 9, 10, 11, 17, 18, 21, 49, 51, 70, 71, 105, 160-163 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси, про зобов’язання призначити виплату пенсії за віком – задовольнити.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси призначити ОСОБА_2 пенсію за віком з 16.12.2016 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність з індексацією та компенсацією втрати частини доходів.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 640 грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на постанову подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Приморський районний суд м. Одеси протягом десяти днів з дня отримання копії постанови у повному обсязі.

Суддя

10.10.2017