Постанова № 69480127, 05.10.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2017 р. Справа№ 927/626/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Мартюк А.І.

секретар: Іванов О.О.

за участю представників

позивача: Ромашина А.Б.;

відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Зоря"

на рішення Господарського суду Чернігівської області

від 27.07.2017

у справі №927/626/17 (суддя Шморгун В.В.)

за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Зоря"

до Дочірнє підприємство "Коропський сирзавод" Товариства з

обмеженою відповідальністю "СиЛ"

про стягнення 286 853,38 грн.

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарський виробничий кооператив "Зоря" (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства "Коропський сирзавод" Товариства з обмеженою відповідальністю "СиЛ" (далі - відповідач) заборгованість за договором №1/10 від 01.10.2016 у загальному розмірі 286 853,38 грн. (з них: 278 963,66 грн. - основний борг, 6 387,15 грн. - пеня, 1 502,57 грн. - 3% річних), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем з оплати вартості поставленої продукції.

Відповідач відзиву на позов не надав, явку свого представника у судові засідання не забезпечив, у зв'язку з чим справа розглядалася місцевим господарським судом на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 27.07.2017 у справі №927/626/17 у позові було відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.07.2017 у справі №927/626/17 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття неправильного по суті заявлених вимог рішення. Зокрема, позивач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступне:

- сума заборгованості відповідача перед позивачем за укладеним між сторонами договором визначена в приймальних квитанціях, які є первинними документами для ведення обліку і використовуються для складання фінансової і статистичної звітності, для аналізу обсягів обороту із закупівлі окремих видів сільськогосподарської продукції та сировини, загального обсягу заготівельного обороту тощо;

- оскільки відповідач не виконував належним чином зобов'язання за укладеним з позивачем договором, його представники оформлювали приймальні квитанції та зазначали в них загальну суму заборгованості за договором, а не за 1 тиждень поставки, яка у виникла перед позивачем за весь час прострочення по оплаті;

- отримання товару відповідачем і наявність приймальних квитанцій, підписаних обома сторонами, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар;

- твердження суду щодо неможливості застосування до даних правовідносин ст. 692 Цивільного кодексу України є хибним;

- наявність зобов'язання у відповідача щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2017 апеляційну скаргу позивача було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.08.2017 (головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 05.10.2017.

Представник позивача в судовому засіданні 05.10.2017 підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.07.2017 у справі №927/626/17 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 05.10.2017 не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 05.10.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

01.10.2016 між позивачем, як товаровиробником, та відповідачем, як заготівельником, було укладено договір №1/10 (далі - Договір) (том справи - 1, аркуші справи - 9-10).

За умовами Договору (розділ 1) товаровиробник зобов'язується в порядку і на умовах, визначених цим Договором, передати у власність заготівельника сільськогосподарську продукцію - молоко коров'яче незбиране, що відповідає ДСТУ 3662-97 "Молоко коров'яче незбиране" вимоги при закупівлі, а заготівельник зобов'язується прийняти та оплатити сировину в порядку, передбаченому цим Договором.

В розділі 2 Договору визначено ціну та порядок проведення розрахунків, згідно з яким ціна за сировину є договірною і формується в залежності від сезонності ринку цін на молоко, кількості та якості молока, за спільної згоди сторін і засвідчується підписанням протоколу погодження цін, який є невід'ємною частиною цього договору. Оплату за сировину заготівельник проводить один раз на тиждень по жиру та білку. Порядок оплати: з розрахункового рахунка заготівельника. Види розрахунків: безготівковий.

Якість та кількість сировини погоджена сторонами у розділі 3 Договору, відповідно до п.п.3.1-3.3 якого якість сировини повинна відповідати вимогам ДСТУ 3662-97 «Молоко коров'яче незбиране» вимогам при закупівлі. Молоко повинно бути натуральним, незбираним, чистим, без сторонніх, не властивих свіжому молоку присмаків і запахів. В молоці не допускається вміст інгібіторів (мийно-дизенфікуючих засобів, консервантів, соди, аміаку, пероксиду водню, антибіотиків). Не допускається змішування молока від здорових і хворих корів та заморожування молока. Якість сировини визначається лабораторією заготівельника в присутності представника товаровиробника. Кількість сировини визначається і підтверджується документами (товаро-транспортна накладна форма №1-ТН (МС).

В п.п.5.1, 5.3 Договору передбачено, що за невиконання сторонами зобов'язань по Договору товаровиробник та заготівельник несуть відповідальність в порядку, передбаченому законодавством. За несвоєчасне проведення розрахунків за прийняту сировину товаровиробник вправі вимагати від заготівельника сплатити пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день затримки по сплаті заборгованості.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2016. У випадку, якщо за місяць до закінчення строку цього Договору одна із сторін письмово не повідомить про свій намір припинити дію цього Договору, останній вважається продовженим на наступний календарний рік за взаємною згодою сторін і так кожного наступного календарного року (п.7.1 Договору).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на виконання умов Договору він поставив відповідачу продукцію, про що сторонами було складено відповідні приймальні квитанції. Однак відповідач лише частково розрахувався з позивачем, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 278 963,66 грн.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку погасити борг, позивач звернувся до суду з позовом, в якому, окрім 278 963,66 грн. основного боргу, просив стягнути відповідача 6 387,15 грн. пені та 1 502,57 грн. 3% річних.

Місцевий господарський суд в позові відмовив повністю, визнавши вимоги позивача документально непідтвердженими та необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, вважає його таким, що відповідає фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

За договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору. До договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 713 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на виконання умов Договору згідно з приймальною квитанцією №КСЗ00005219 з 01.04.2017 по 30.04.2017 позивач здійснив поставку молока відповідачу на загальну суму 840 774,18 грн. Сальдо на початок місяця становило 873 116,27 грн., сума сплачених коштів за попередній місяць - 1 080 000,00 грн., у зв'язку з чим сальдо (заборгованість) відповідача перед позивачем на кінець місяця (періоду) становило 633 890,45 грн. (том справи - 1, аркуш справи - 11).

Згідно з приймальною квитанцією №КСЗ00005580 у період з 01.05.2017 по 05.05.2017 позивач здійснив поставку молока відповідачу на загальну суму 115 073,21 грн. Сальдо на початок місяця становило 633 890,45 грн., відповідач сплатив кошти за попередній місяць у сумі 300 000,00 грн. згідно з платіжним дорученням №583 від 03.05.2017, в якому вказано в графі «призначення платежу»: «за молоко зг. дог. №1/10 від 01.10.2016», внаслідок чого сальдо (заборгованість) відповідача перед позивачем на кінець місяця (періоду) становило 448 963,66 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 12-13).

Пізніше відповідач перерахував на користь позивача грошові кошти у загальній сумі 170 000,00 грн. відповідно до платіжних доручень №623 від 15.05.2017 на суму 20 000,00 грн., №1 від 30.05.2017 на суму 100 000,00 грн., №777 від 01.06.2017 на суму 50 000,00 грн., в графі «призначення платежу» в яких вказано: «за молоко зг. дог. №1/10 від 01.10.2016» (том справи - 1, аркуші справи - 14-16).

Жодних зауважень (претензій) від відповідача щодо якості, кількості продукції чи строків її поставки до позивача не надходило. Докази, які б свідчили про протилежне, в матеріалах справи відсутні.

Залишок несплаченої відповідачем продукції, яка була поставлена позивачем за Договором, становить 278 963,66 грн.

Позивач вважає, що в даному випадку має місце прострочення відповідача. При цьому позивач посилається, зокрема, на норми ст. 692 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З цього приводу судом було з'ясовано наступне.

В ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Тобто, укладаючи Договір сторони дійшли згоди та визначили умови останнього, зокрема, щодо порядку проведення розрахунків між сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як уже зазначалося вище, умовами п.2.2 Договору встановлено, що оплата за сировину проводиться один раз на тиждень.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що відповідно до названого пункту Договору сторони погодили відтермінування оплати продукції, у зв'язку з чим положення ст. 692 Цивільного кодексу України щодо обов'язку покупця оплатити товар одразу після його прийняття не може бути застосований до спірних правовідносин.

Водночас, з умов п.2.2 Договору неможливо дійти однозначного та беззаперечного висновку про те, яка сума підлягає оплаті раз на тиждень. Тобто, в даному випадку мова може йти про будь-яку суму, внаслідок чого неможливо чітко встановити, на яку суму існує заборгованість кожного тижня. Чи прив'язується сума оплати до поставленої кількості товару, і навіть якщо так, то до поставки за який період вона прив'язується - за тиждень, місяць чи інший термін. Надані позивачем квитанції свідчать про те, що поставка оформлювалась як за період 5 днів, так і за 1 місяць. Посилання позивача у позові та в апеляційній скарзі на те, що поставка здійснювалася за 1 тиждень не підтверджена належними та допустимими доказами у розумінні ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, згідно з приймальною квитанцією №КСЗ00005219 за поставлену продукцію на загальну суму 873 116,27 грн. відповідач оплатив позивачу кошти у розмірі 1 080 000,00 грн. Наведеним підтверджується, що вказана оплата була здійснена відповідачем не відповідно до поставленої партії.

Окрім того, виходячи з умов п.2.2 Договору неможливо встановити, в який саме день тижня повинна здійснюватися оплата (тобто, окрім небанківських вихідних - суботи та неділі). В своїх поясненнях позивач зазначав про те, що днем оплати є п'ятниця, натомість належних доказів, які б свідчили про досягнення сторонами саме такої домовленості, а не здійснення оплати у будь-який інший день (з урахуванням часу на оформлення необхідних документів та узгодження можливих суперечностей) матеріали справи не містять.

Водночас, з наданих суду платіжних доручень №583 від 03.05.2017, №623 від 15.05.2017, №1 від 30.05.2017, №777 від 01.06.2017 вбачається, що 03.05.2017 - це перший робочий день після святкових днів (середа), 15.05.2017 - понеділок, 30.05.2017 - вівторок, 01.06.2017 - четвер. Інших платіжних документів, за якими можливо було б систематизувати періодичність платежів і зробити відповідний висновок ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Таким чином, до спірних правовідносин сторін по Договору підлягають застосуванню норми ст. 530 Цивільного кодексу України.

Так, в ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, у разі якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи, що ст. 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. Подання ж кредитором позовної заяви, адресованої господарському суду (а не боржнику) і надіслання останньому як відповідачеві копії такої заяви є складовими судової процедури, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть розглядатися як вимога у розумінні зазначеної норми Цивільного кодексу України (аналогічна правова позиція наведена в п.1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 (із змінами та доповненнями) «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Позивач не надав суду доказів на підтвердження пред'явлення вимоги (претензії, листа, рахунку, тощо) про виконання відповідачем зобов'язання з оплати за поставлену позивачем продукцію, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про те, що строк (термін) виконання грошового зобов'язання не настав і прострочення відповідача по сплаті 278 963,66 грн. відсутні.

За наведених обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача 278 963,66 грн. основного боргу є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В п.5.3 Договору передбачено, що за несвоєчасне проведення розрахунків за прийняту сировину товаровиробник вправі вимагати від заготівельника сплатити пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день затримки по сплаті заборгованості.

Окрім того, згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки в процесі судового розгляду не було встановлено факт прострочення відповідача перед позивачем за Договором, підстави для нарахування відповідачу 6 387,15 грн. пені та 1 502,57 грн. 3% річних відсутні і в цій частині вимог позов задоволенню не підлягає.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності заявлених ним вимог та/або доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

За результатами перегляду справи апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Зоря" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.07.2017 у справі №927/626/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.07.2017 у справі №927/626/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №927/626/17 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

А.І. Мартюк