Постанова № 69479667, 05.10.2017, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2017 року Справа № 904/5230/17

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Дарміна М.О., Вечірко І.О.

при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.

представники сторін:

від відповідача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 14.09.2017 р., ;

представник позивача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА АПТЕКА", м. Камянськ, Дніпропетровська область на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2017 року у справі № 904/5230/17

за позовом Приватного акціонерного товариства "АЛЬБА УКРАЇНА", м. Бориспіль

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА АПТЕКА", м. Камянськ, Дніпропетровська область

про стягнення основної заборгованості, трьох відсотків річних та інфляційних втрат,

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Дніпропетровської області звернулось Приватне акціонерне товариство "Альба Україна" з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпродзержинська центральна аптека" про стягнення (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) 11 901,00 грн. основної заборгованості; 1 560,24 грн. трьох відсотків річних; 16 949,77грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням договору №96 від 04.01.2010 року в частині своєчасної оплати отриманого товару.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області 13.07.2017 року у справі № 904/5230/17 (суддя Петренко І.В.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпродзержинська центральна аптека" на користь Приватного акціонерного товариства "Альба Україна" 11 901,00грн. основної заборгованості; 1 558,83грн. трьох відсотків річних; 16 216,43грн. інфляційних втрат; 1561,28грн. судового збору, в решті позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що відповідачем перед позивачем неналежно виконано умови договору купівлі-продажу №96 від 04.01.2010 року у звязку з чим у відповідача виникла основна заборгованість перед позивачем у розмірі 11 901,00 грн.

Не погодившись із зазначеним рішенням, ТОВ "ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА АПТЕКА" звернулося до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2017 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі вказує на те, що оскільки ПАТ «АЛЬБА Україна» поставило товар до ТОВ «Дніпродзержинська центральна аптека», відповідно до видаткових накладних 26.04.2014 року (остання дата поставки), то з 26.04.2014 року розпочинається загальний строк позовної давності, який закінчується 26.04.2017 року, так як обчислення строку позовної давності почалося з дня прийняття товару за видатковими накладними.

21.06.2017 року представником відповідача у судовому засіданні надано клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату, та заявлено в усному порядку заяву про застосування позовної давності. Суддею у судовому засіданні задоволено клопотання та перенесено судовий розгляд справи на 13.07.2017 року, але при винесенні рішення проігноровано усне клопотання про застосування позовної давності, та винесено рішення з порушення норм матеріального та процесуального права.

Приватне акціонерне товариство "АЛЬБА УКРАЇНА" відзив на апеляційну скаргу не надало.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.09.2017 року прийнято апеляційну скаргу та призначено до розгляду на 05.10.2017 року.

Позивач, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, у судове засідання, призначене на 05.10.2017 року не зявилися.

Абзацем 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

Беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, передбачені ст. 102 ГПК України, а також, враховуючи, що наявні у справі докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення, судова колегія дійшла висновку про можливість в порядку ст. 75 ГПК України розглянути справу у відсутність представника позивача.

В судовому засіданні 05.10.2017 року Дніпропетровським апеляційним господарським судом була оголошена вступна та резолютивна частина постанови у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача (скаржника), дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд встановив наступні обставини.

04.01.2010 року між приватним акціонерним товариством "Альба Україна" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпродзержинська центральна аптека" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №96 (а.с.10-11).

Відповідно до пункту 1.1 договору продавець зобов'язується передавати (поставляти) лікарські засоби та вироби медичного призначення (далі по тексту - товар) у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплачувати за нього грошові кошти відповідно до умов цього договору.

Пунктом 1.2 договору визначено, що товар передається по найменуваннях та в кількості, з зазначенням ціни митної і ціни відпускної, що будуть описані в кожному окремому випадку у видаткових накладних (далі «видаткові накладні»).

Згідно пункту 2.4 договору ціни за одиницю товару, а також загальна сума товарної партії визначаються відповідно до відпускних цін продавця та згідно з узгодженим сторонами замовленням і зазначається у видаткових накладних.

Пунктом 2.5 договору зазначено, що сума даного договору складає загальну суму товару, поставленого відповідно до умов даного договору і визначається шляхом складання сум товарних партій визначених у видаткових накладних.

Відповідно з пунктом 5.1 договору покупець проводить оплату товару у формі безготівкового розрахунку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця.

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2010 року.

Пунктом 10.2 договору зазначено, що у випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за місяць до його закінчення, даний договір вважається пролонгованим на наступний і кожний наступний календарний рік.

На підтвердження виконання зобовязань за договором позивачем надані наступні видаткові накладні:

- видаткова накладна №41190002 від 26.04.2014 на суму 1879,03грн. Обов'язок сплатити до 10.05.2014 року;

- видаткова накладна №41190003 від 26.04.2014 на суму 208,63грн. Обов'язок сплатити до 10.05.2014 року;

- видаткова накладна №41186587 від 25.04.2014 на суму 1130,74грн. Обов'язок сплатити до 09.05.2014 року;

- видаткова накладна №41186588 від 25.04.2014 на суму 37,18грн. Обов'язок сплатити до 09.05.2014 року;

- видаткова накладна №41186589 від 25.04.2014 на суму 52,52грн. Обов'язок сплатити до 09.05.2014 року;

- видаткова накладна №41186590 від 25.04.2014 на суму 100,43грн. Обов'язок сплатити до 09.05.2014 року;

- видаткова накладна №41181112 від 24.04.2014 на суму 74,75грн. Обов'язок сплатити до 08.05.2014 року;

- видаткова накладна №41181111 від 24.04.2014 на суму 1910,78грн. Обов'язок сплатити до 08.05.2014 року;

- видаткова накладна №41181113 від 24.04.2014 на суму 36,63грн. Обов'язок сплатити до 08.05.2014 року;

- видаткова накладна №41175652 від 23.04.2014 на суму 267,55грн. Обов'язок сплатити до 07.05.2014 року;

- видаткова накладна №41175650 від 23.04.2014 на суму 4484,15грн. Обов'язок сплатити до 07.05.2014 року;

- видаткова накладна №41175653 від 23.04.2014 на суму 63,14грн. Обов'язок сплатити до 07.05.2014 року;

- видаткова накладна №41175651 від 23.04.2014 на суму 17,59грн. Обов'язок сплатити до 07.05.2014 року;

- видаткова накладна №41163087 від 19.04.2014 на суму 1997,83грн. Обов'язок сплатити до 03.05.2014 року;

- видаткова накладна №41163088 від 19.04.2014 на суму 112,08грн. Обов'язок сплатити до 03.05.2014 року;

- видаткова накладна №41163089 від 19.04.2014 на суму 356,89грн. Обов'язок сплатити до 03.05.2014 року;

- видаткова накладна №41158655 від 18.04.2014 на суму 634,08грн. Обов'язок сплатити до 02.05.2014 року;

- видаткова накладна №41149375 від 17.04.2014 на суму 1921,26грн. Обов'язок сплатити до 01.05.2014 року;

- видаткова накладна №41139348 від 16.04.2014 на суму 1229,90грн. Обов'язок сплатити до 30.04.2014 року;

- видаткова накладна №41139349 від 16.04.2014 на суму 73,70грн. Обов'язок сплатити до 30.04.2014 року;

- видаткова накладна №41124254 від 15.04.2014 на суму 3461,04грн. Обов'язок сплатити до 29.04.2014 року,

а всього на загальну суму 20 049,9 грн..

За отриманий від позивача товар відповідач розрахувався частково.

В процесі розгляду справи відповідач здійснював платежі, у звязку з чим на підтвердження часткового виконання відповідачем зобовязань за договором позивачем надані наступні платіжні доручення

- платіжне доручення №716_5U015/1 від 30.05.2017 року на суму 500,00 грн;

- платіжне доручення №603_5Т019/2 від 29.05.2017 року на суму 1 000,00 грн;

- платіжне доручення №590_5M019/14 від 22.05.2017 року на суму 1 000,00 грн;

- платіжне доручення №595_50014/16 від 24.05.2017 року на суму 500,00 грн;

- платіжне доручення №592_5N019/19 від 23.05.2017 року на суму 500,00 грн;

- платіжне доручення №637_6D017/10 від 13.06.2017 року на суму 500,00 грн

- платіжне доручення №731_67010/3 від 07.06.2017 року на суму 680,00 грн;

- платіжне доручення №725_62013/5 від 02.06.2017 року на суму 500,00 грн;

всього на суму 5 180 грн.

В свою чергу, позивач зменшував позовні вимоги. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем, з урахуванням заяви від 15.06.2017 року про зменшення позовних вимог, становить 11 901,00 грн.

Мотиви, з яких виходила апеляційна інстанція при винесенні постанови.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі Договору купівлі-продажу, є господарськими зобов'язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України, 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання Договору купівлі-продажу № 96 від 04.01.2010 року Приватне акціонерне товариство "Альба Україна" в період часу з 15.04.2014 року по 26.04.2014 року поставило Відповідачу товар належної якості та в узгодженій кількості на загальну суму 20 049,9 грн., який був прийнятий покупцем, що підтверджується видатковими накладними: №41190002 від 26.04.2014; №41190003 від 26.04.2014; №41186587 від 25.04.2014; №41186588 від 25.04.2014; №41186589 від 25.04.2014; №41186590 від 25.04.2014; №41181112 від 24.04.2014; №41181111 від 24.04.2014; №41181113 від 24.04.2014; №41175652 від 23.04.2014; №41175650 від 23.04.2014; №41175653 від 23.04.2014; №41175651 від 23.04.2014; №41163087 від 19.04.2014; №41163088 від 19.04.2014; №41163089 від 19.04.2014; №41158655 від 18.04.2014; №41149375 від 17.04.2014; №41139348 від 16.04.2014; №41139349 від 16.04.2014; №41124254 від 15.04.2014 року, які підписані представниками позивача та відповідача без будь-яких зауважень та заперечень, крім того скріплені печатками підприємств позивача та відповідача.

Наявні у справі видаткові накладні є первинними документами бухгалтерської звітності, що фіксують господарську операцію, яка відбулась між сторонами, мають усі обовязкові реквізити первинних бухгалтерських документів.

Факт отримання товару не спростовується представником Відповідача.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, зокрема, вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Отже, Відповідач не надав доказів, які б спростовували твердження позивача про виконання ним своїх обовязків за вищенаведеним Договором купівлі-продажу № 96 від 04.01.2010 року.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1). Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, укладений між позивачем та відповідачем договір купівлі-продажу №96 від 04.01.2010 року є оплатним, і обов'язку продавця передати у власність товар відповідає обов'язок покупця оплатити вартість отриманого товару.

Зобов'язання відповідача, щодо оплати за отриманий товар передбачено умовами договору та нормами законодавства.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Оплата кожної товарної партії проводиться у повному обсязі на умовах, що вказуються в видатковій накладній на поставку товарної партії (пункт 5.2 договору).

На підставі викладеного колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги, що обовязок відповідача оплатити товар відповідно до ст. 692 ЦК України виникає з моменту його прийняття, а саме з 26.04.2014 року (остання дата поставки товару), оскільки Договором купівлі-продажу №96 від 04.01.2010 року та видатковими накладними до нього встановлено інший строк оплати.

Як зазначено у видаткових накладних, обовязок відповідача щодо оплати першої партії товару встановлено, відповідно, до 29.04.2014 року, останньої до 10.05.2014 року.

За результатами аналізу видаткових накладних господарський суд дійшов правильного висновку, що строк оплати товару отриманого за видатковими накладними є таким, що настав.

Апеляційний суд вважає, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися часткове погашення самим боржником основного боргу.

Доказів оплати товару в сумі 11 901,00грн. відповідачем до суду не надано.

Доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами відповідачем не спростовано.

Доказів повернення вказаного товару позивачу відповідачем не надано.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача за договором купівлі-продажу №96 від 04.01.2010 року основної заборгованості у розмірі 11 901,00 грн. є обґрунтованими та такими, що правильно задоволені господарським судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012р. у справі N6-49цс12, від 24.10.2011 у справі N6-38цс11).

Позивач в позовній заяві просить суд стягнути з Відповідача 3% річних в сумі 1 560,24 грн. та інфляційні втрати у розмірі 16 949,77грн. за загальний період прострочення з 29.04.2014 року по 18.04.2017 року.

На підставі викладеного, враховуючи розрахунок позивача (межі зазначеного ним періоду), положення частини п'ятої ст. 254 Цивільного кодексу України, колегія суддів відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність нарахування 3% річних та інфляційних втрат прийшла до висновку, що місцевий господарський суд, правомірно задовольнив позовні вимоги та стягнув з відповідача на користь позивача 3 % річних в сумі 1 558,83грн. та інфляційні втрати у розмірі 16 216,43грн. за період з 29.04.2014 року по 18.04.2017 року, оскільки прострочення оплати вартості поставленого товару з боку відповідача мало місце.

Доводи скаржника про те, що господарським судом не застосовано загальну позовну давність в три роки до вимог про стягнення основної заборгованості, 3% річних та інфляційних нарахувань відповідно до приписів статті 257 ЦК України, є безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільний кодекс України передбачає два види позовної давності - загальну і спеціальну.

Згідно з ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки обовязок відповідача щодо оплати першої партії товару за видатковою накладною №41163088 від 19.04.2014 року встановлено до 29.04.2014 року, то перебіг позовної давності почався з 29.04.2014 року та закінчився 28.04.2017 року.

Строк позовної давності за іншими видатковими накладними закінчився у період з 29.04.2017 року по 09.05.2017 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі предявлення особою позову до одного із кількох боржників.

Відповідно до ч. 2 ст. 255 ЦК України письмові заяви та повідомлення, здані до установи звязку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

В той же час, позивач ще 24.04.2017 року, тобто до закінчення строку позовної давності, звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з відповідною позовною заявою до Відповідача, про свідчить відтиск штампу відділення поштового звязку на поштовому конверті (а.с. 51).

На підставі викладеного, колегія суддів прийшла до висновку, що Позивачем не пропущено строк, у межах якого він мав право звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права.

Отже, відсутні підстави для задоволення заяви відповідача та застосування до спірних правовідносин строк позовної давності.

Крім того, згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Нормою ч. 3 ст. 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення ч. 3 ст. 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова "лише" (аналог "тільки", "виключно"), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.

Тобто цією нормою встановлені суб'єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв'язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі.

В звязку з цим, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони.

У абзаці 7 підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів зазначено, що законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. В останньому випадку воно обов'язково має бути зазначене в протоколі судового засідання (пункт 6 частини другої статті 81-1 ГПК); господарський суд може також запропонувати відповідачеві викласти таку заяву в письмовій формі та долучити її до матеріалів справи.

В той же час, в матеріалах справи відсутнє будь-яке письмове клопотання про сплив позовної давності.

В протоколах судових засідань також не зазначено про надходження усного клопотання відповідача про сплив позовної давності.

Колегія суддів констатує, що представник відповідача 26.06.2017 року знайомився з матеріалами справи, однак будь-яких письмових зауважень на протоколи судових засідань, в тому числі і на протокол від 21.06.2017 року, з приводу допущених у протоколах неправильностей або неповноти протоколу, не заявляв (а.с. 88).

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що Відповідач у суді першої інстанції із заявою про сплив позовної давності і застосування наслідків її спливу не звертався.

Таким чином, виходячи з положень Цивільного кодексу України, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Відповідно до абзацу 2 підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів у суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом.

Апелянтом належними та допустимими доказами не доведена неможливість подання заяви про застосування позовної давності в суді першої інстанції, що є додатковою підставою для відмови у задоволенні такої заяви, поданої суду апеляційної інстанції.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції повно зясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору по суті судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника скарги.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА АПТЕКА", м. Камянськ, Дніпропетровська область залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2017 року у справі № 904/5230/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 10.10.2017 року.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя М.О. Дармін

Суддя І.О. Вечірко