Постанова № 69464836, 04.10.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

04 жовтня 2017 року 09:35 справа №826/155/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Яцюти М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_2) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі по тексту - відповідач 1) та Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі по тексту - відповідач 2), в якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 11 серпня 2016 року просить: зобов'язати відповідача 1 надати до Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України заяву (повідомлення) про скасування накладеного арешту на підставі постанови від 02 вересня 2002 року у кримінальній справі №62-2372 про скасування накладеного арешту на майно громадянина ОСОБА_2

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2016 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/155/16, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 17 листопада 2016 року позивач до суду не з'явився, відповідач 1 проти позову заперечив, відповідач 2 та третя особа своїх представників до суду не направили.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття позивача та представників відповідача 2 та третьої особи, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

23 листопада 2001 року слідчим СВ ПМ ДПІ у Радянському районі міста Києва в рамках кримінальної справи №62-2372 накладено арешт на будинок в АДРЕСА_1, який є власністю громадянина ОСОБА_2 та інше майно, де б воно не знаходилося.

Як стверджує позивач, постановою у кримінальній справі №62-2372 від 02 вересня 2002 року скасовано накладений в рамках кримінальної справи №62-2372 арешт на майно позивача.

Позивач вважає, що оскільки відкриті кримінальні провадження відносно позивача у ЄРДР відсутні, а арешт майна позивача, накладений постановою від 23 листопада 2001 року в рамках кримінальної справи №62-2372 скасований постановою від 02 вересня 2002 року, вбачається пряме порушення права власності позивача на майна через не внесення даних про скасування арешту майна позивача до відповідного реєстру.

Відповідачами письмових заперечень проти адміністративного позову до суду не надано.

Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред'явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.

Матеріали справи підтверджують, що 23 листопада 2001 року слідчим СВ ПМ ДПІ у Радянському районі міста Києва в рамках кримінальної справи №62-2372 накладено арешт на будинок в АДРЕСА_1, який є власністю громадянина ОСОБА_2 та інше майно, де б воно не знаходилося.

27 листопада 2001 року супровідним листом №4579/10/26-18/305 ДПІ у Радянському районі міста Києва направлено до Державної нотаріальної контори Києво-Святошинського району Київської області постанову про накладення арешту на майно від 23 листопада 2001 року в рамках кримінальної справи №62-2372.

Листом від 27 листопада 2001 року №4579/10/26-18/305 ДПІ у Радянському районі міста Києва також попросило Державну нотаріальну контору Києво-Святошинського району Київської області не засвідчувати будь-які угоди з приводу будинку та земельної ділянки за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Бузова, вул. Садовського, 30.

15 грудня 2015 року адвокат позивача - Вітровчак О.О., направила до Слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві адвокатський запит стосовно арешту майна позивача в рамках кримінальної справи №62-2372.

24 грудня 2015 року листом №59602/10/26-59-09-01 СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві повідомило адвоката позивача Вітровчак О.О., що СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві вже розглядались майже аналогічні адвокатські запити адвоката Баца К.В. в інтересах ОСОБА_2, на які надано відповіді №53270/10/26-59-09-02 від 10 листопада 2015 року та №56265/10/26-59-09-02 від 30 листопада 2015 року.

В листі від 24 грудня 2015 року №59602/10/26-59-09-01 зазначено, що з 21 листопада 2012 року, з моменту дії нового кримінального процесуального кодексу по даний час, в порядку статті 214 Кримінального процесуального кодексу України, відомості до ЄРДР відносно громадянина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, не вносились, кримінальні провадження в СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві відсутні.

Надати відомості по кримінальним справам відносно громадянина ОСОБА_2 за період з 2001 по 2008 роки у СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві не має можливості, оскільки відсутні архівні дані за вказаний період часу.

Надати запитувані документи та інші відомості також не має можливості, оскільки архівні дані в СУ ФС ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві за вказаний період часу відсутні.

Крім того, в листі від 24 грудня 2015 року №59602/10/26-59-09-01 позивача повідомили, що листом №56265/10/26-59-09-02 від 30 листопада 2015 року адвокату Баца К.В., яка діє в інтересах ОСОБА_2, направлено копію постанови по кримінальній справі №62-2372 про скасування накладеного арешту на майно від 02 вересня 2002 року.

Постанова про скасування накладеного на майно позивача арешту від 02 вересня 2002 року в кримінальній справі №62-2372 до суду не надана та в матеріалах справи відсутня, проте, докази зворотного відповідачем не надано, докази наявності відкритого кримінального провадження відносно позивача та накладення арешту на майно позивача відсутні, прийняття постанови від 02 вересня 2002 року про скасування в рамках кримінальної справи №62-2372 накладеного на майно позивача арешту підтверджується листом від 24 грудня 2015 року №59602/10/26-59-09-01.

Відповідно до статті 125 Кримінального процесуального кодексу України (тут і далі в редакції від 19 квітня 2002 року, яка діяла на момент прийняття постанови від 02 вересня 2002 року) слідчий за клопотанням цивільного позивача або з своєї ініціативи зобов'язаний вжити заходів до забезпечення заявленого в кримінальній справі цивільного позову, а також можливого в майбутньому цивільного позову, склавши про це постанову.

В справах про злочини, за які кримінальним законом передбачена конфіскація майна, слідчий зобов'язаний вжити необхідних заходів до забезпечення виконання вироку в частині можливої конфіскації майна, склавши про це постанову.

Згідно статті 126 Кримінального процесуального кодексу України забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт.

Майно, на яке накладено арешт, описується і може бути передане на зберігання представникам підприємств, установ, організацій або членам родини обвинуваченого чи іншим особам. Особи, яким передано майно, попереджаються під розписку про кримінальну відповідальність за його незбереження.

Не підлягають описові предмети першої потреби, що використовуються особою, у якої проводиться опис, і членами її родини. Перелік цих предметів визначено в Додатку до Кримінального Кодексу України.

Арешт майна і передача його на зберігання оформляються протоколом, який підписується особою, що проводила опис, понятими і особою, яка прийняла майно на зберігання. До протоколу додається підписаний цими особами опис переданого на зберігання майна.

Для встановлення вартості описаного майна в необхідних випадках запрошується спеціаліст, який також підписує протокол і опис майна з його оцінкою.

Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Як уже зазначалося вище, листом від 24 грудня 2015 року №59602/10/26-59-09-01 СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві підтвердило скасування арешту з майна позивача в рамках кримінальної справи №62-2372 накладеного постановою від 23 листопада 2001 року та прийняття відповідної постанови про скасування арешту від 02 вересня 2002 року, а також відсутність відкритих стосовно позивача кримінальних проваджень.

Проте, слідчим відповідача при прийнятті постанови від 02 вересня 2002 року про скасування арешту з майна позивача в кримінальній справі №62-2372 не внесено дані про скасування арешту до відповідного реєстру та не здійснено реєстрацію скасування обтяження відповідно до вимог законодавства.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулює Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав.

Згідно абзацу другого пункту 3 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" заявником є орган державної влади, його посадова особа, якими встановлено, змінено або припинено обтяження, особа, в інтересах якої встановлено, змінено або припинено обтяження, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення обтяження речових прав.

Частинами першою та другою статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Згідно частини першої статті 20 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством.

У разі якщо оригінали документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування, що їх видають, заявник подає копії документів, оформлені такими органами відповідно до законодавства.

Заява на проведення реєстраційних дій в електронній формі подається за умови ідентифікації заявника (фізичної або юридичної особи) з використанням електронного цифрового підпису чи іншого альтернативного засобу ідентифікації особи.

Про подання/отримання заяви на проведення реєстраційних дій державний реєстратор невідкладно повідомляє власника об'єкта нерухомого майна, щодо якого подано заяву.

Порядок подання заяв у сфері державної реєстрації прав та повідомлення власника об'єкта нерухомого майна про подані заяви визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

Згідно частини п'ятої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора здійснюються у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав (крім випадків, коли такі дії здійснюються у порядку, передбаченому статтею 37 цього Закону).

Частиною другою статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі: 1) рішення суду щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили; 2) рішення державного виконавця, приватного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно; 3) визначеного законодавством документа, на якому нотаріусом вчинено напис про накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна; 4) рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об'єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду; 5) договору, укладеного в порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, чи його дубліката; 6) закону, яким встановлено заборону користування та/або розпорядження нерухомим майном; 7) інших актів органів державної влади та посадових осіб згідно із законом.

З аналізу вищезазначених норм чинного законодавства Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що оскільки арешт на майно позивача накладено на підставі постанови слідчого СВ ПМ ДПІ у Радянському районі міста Києва в рамках кримінальної справи №62-2372 від 23 листопада 2001 року, то і заяву про скасування вищезазначеного арешту на майно позивача до державного реєстратора може подати лише слідчий відповідного відділу ДПІ на підставі постанови про скасування арешту від 02 вересня 2002 року, доказів подання інформації про скасування арешту майна позивача до відповідних державних органів відповідачем 1 до суду не надано, як наслідок, позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем 1 не доведено правомірність своїх дій, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в той же час, позивачем доведено обставини, на яких ґрунтуються його вимоги про зняття арешту з рахунку, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, адміністративний позов ОСОБА_2І підлягає задоволенню.

Частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити повністю.

2. Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві надати до Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України заяву (повідомлення) про скасування накладеного на майно ОСОБА_2 арешту відповідно до постанови від 23 листопада 2001 року у кримінальній справі №62-2372 на підставі постанови від 02 вересня 2002 року у кримінальній справі №62-2372 про скасування накладеного арешту на майно громадянина ОСОБА_2

3. Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко