Постанова № 69463374, 04.10.2017, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2017 року Справа № 803/1114/17

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Лозовського О.А.,

при секретарі судового засідання Шикун О.Є.,

за участю представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представників відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вудленд Україна» до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вудленд Україна» (далі ТзОВ «Вудленд Україна», позивач) звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі ГУ ДФС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.06.2017 № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ГУ ДФС у Волинській області проведена планова виїзна перевірка ТзОВ «Вудленд Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, про що складено акт від 04.05.2017 № 1178/14-01/36698963.

Перевіркою, зокрема, встановлено порушення позивачем:

підпунктів 14.1.27, 14.1.36, 14.1.231 пункту 14.1. статті 14, пункту 44.1 статті 44, пунктів 138.1, 138.2, 138.8, 138.10.3, абзацу «в» підпункту 138.10.4 пункту 138.10 статті 138, підпунктів 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, статті 144, пункту 145.1 статті 145, статті 146 Податкового кодексу України (далі ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток за 2014 рік в сумі 629129,00 грн.;

статті 1, пункт 2 статті 3, частину восьму статті 4, пункт б статті 8, пункти 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2 Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 Про затвердження «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», пункту 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 № 87, МСФЗ/МСБО та підпунктів 14.1.36, 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, статті 138 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2015 рік на суму 357569,00 грн. та за 2016 рік 55531,00 грн.;

пункту 188.1 статті 188, пункту 189.1 статті 189, абзац «г» пункту 198.5, пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1, 200.4 статті 200, пункту 201.4 статті 201 ПК в результаті чого занижено податок на додану вартість (далі ПДВ) на загальну суму 329223,00 грн., та завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21 декларації) за грудень 2015 року всього на 66468,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки ГУ ДФС у Волинській області 02.06.2017 були прийняті такі податкові повідомлення-рішення: № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено грошове зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств на 1213394,00 грн., в т. ч. за основним платежем 1042229,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 171165,000 грн., № НОМЕР_2, яким позивачу зменшено суму відємного значення з ПДВ на 66468,00 грн. та № НОМЕР_3, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з ПДВ на 399751,25 грн., в т. ч. за основним платежем 319801,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 79950,25 грн.

Позивач не погоджується із висновками перевірки та вказаними податковими повідомленнями-рішеннями з тих підстав, що отримання прибутку від кожної окремої операції не є обовязковою ознакою господарської діяльності. При цьому, позивач зазначає, що протягом 2014-2016 отримував прибуток та правомірно формував податковий кредит та витрати по господарських операціях, реальність яких підтверджена первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Волинській області від 02.06.2017 № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3.

Представники позивача в судовому засіданні адміністративний позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях, просили позовні вимоги задовольнити повністю.

Представники відповідача в судовому засіданні та наданих суду письмових запереченнях адміністративний позов не визнали, посилаючись на правомірність висновків податкового органу, зроблених при проведенні перевірки, зазначають, що під час проведення перевірки позивача було встановлено оприбуткування згідно складського обліку сировини (деревина дровяна, деревина ділова) походження якої не встановлено, а підприємством, в свою чергу, не було надано документів, які підтверджують фактичне джерело походження товарів, відображених в бухгалтерському обліку, які були в подальшому реалізовані покупцям (використано як сировину). У звязку з чим, товари загальною вартістю 2713171,00 грн. відповідають визначенню безоплатно отриманих товарів відповідно до вимог підпункту 14.1.13 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Крім того, зазначають, що перевіркою встановлено, що ТзОВ «Вудленд Україна» здійснювало реалізацію самостійно виготовленої продукції/послуг, собівартість яких перевищує над фактичною ціною постачання. В результаті чого відбулося зменшення такої складової власного капіталу, як активи (в розмірі собівартості продукції/послуг) та збільшення активів на суму грошових коштів отриманих від продажу продукції/послуг власного виробництва. Проведення такої діяльності призводить не до росту, а до зменшення власного капіталу на різницю між собівартістю виготовлення продукції та ціною її продажу. Відтак, сума, витрат, яка отримана, як перевищення виробничої собівартості над доходами у загальному розмірі 1978466,00грн. в податковому обліку вважається поза межами господарської діяльності.

Під час проведення перевірки було також встановлено, що ТзОВ «Вудленд Україна» проводило ремонти основних засобів (верстатів зшивальних, лущильних, пиляльних, для зняття кори для заточування ножів), однак вказані ремонти, що призвели до збільшення балансової вартості не підтвердженні первинними документами.

Відтак, висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, та прийняті на їх підставі оскаржувані податкові повідомлення-рішення, є правомірними.

Вважають, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідно до вимог чинного законодавства, а тому в задоволенні позову просять відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, зясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення з врахуванням наступного.

Судом встановлено, що ГУ ДФС у Волинській області проведена планова виїзна перевірка ТзОВ «Вудленд Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, про що складено акт від 04.05.2017 № 1178/14-01/36698963 (а. с. 10-92, ОСОБА_5 1).

Як слідує із матеріалів справи, 02.06.2017 на підставі акту перевірки від 04.05.2017 №1178/14-01/36698963 ГУ ДФС у Волинській області, серед інших, були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення: № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено грошове зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств на 1213394,00 грн., в т. ч. за основним платежем 1042229,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 171165,000 грн. (а. с. 120, ОСОБА_5 1), № НОМЕР_2, яким позивачу зменшено суму відємного значення з ПДВ на 66468,00 грн. (а. с. 121, ОСОБА_5 1) та № НОМЕР_3, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з ПДВ на 399751,25 грн., в т. ч. за основним платежем 319801,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 79950,25 грн. (а. с. 122, ОСОБА_5 1).

Пунктом 56.18 статті 56 ПК України передбачено, що з урахуванням строків давності платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з нормами пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Проаналізувавши зібрані та досліджені докази суд вважає, що відповідач не довів правомірність винесених податкових повідомлень-рішень від 02.06.2017 № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 з огляду на таке.

З висновку акту перевірки від 04.05.2017 № 1178/14-01/36698963 вбачається, що підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали встановлені відповідачем за результатами проведеної перевірки порушення підпунктів 14.1.27, 14.1.36, 14.1.231 пункту 14.1. статті 14, пункту 44.1 статті 44, пунктів 138.1, 138.2, 138.8, 138.10.3, абзацу «в» підпункту 138.10.4 пункту 138.10 статті 138, підпунктів 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, статті 144, пункту 145.1 статті 145, статті 146 Податкового кодексу України (далі ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток за 2014 рік в сумі 629129,00 грн.; статті 1, пункт 2 статті 3, частину восьму статті 4, пункт б статті 8, пункти 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2 Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 Про затвердження «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», пункту 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 № 87, МСФЗ/МСБО та підпунктів 14.1.36, 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, статті 138 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2015 рік на суму 357569,00 грн. та за 2016 рік 55531,00 грн.; пункту 188.1 статті 188, пункту 189.1 статті 189, абзац «г» пункту 198.5, пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1, 200.4 статті 200, пункту 201.4 статті 201 ПК в результаті чого занижено податок на додану вартість (далі ПДВ) на загальну суму 329223,00 грн., та завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21 декларації) за грудень 2015 року всього на 66468,00 грн.

Відповідно до пунктів 44.1, 44.2 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Відповідно до підпунктів 14.1.27, 14.1.36, 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України (в редакції, що діяла до 01.01.2015) витрати сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобовязань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником); господарська діяльність діяльність особи, що повязана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами; собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо повязані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу).

Як передбачено пунктами 138.1, 138.2 статті 138 ПК України (в редакції, що діяла до 01.01.2015), витрати, що враховуються при обчисленні обєкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Витрати, які враховуються для визначення обєкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обовязковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Разом з тим, відповідно до пункту 135.1 ПК України (в редакції, що діє з 01.01.2015) базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Так, підпунктом 134.1.1. пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об'єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Разом з тим, як передбачено підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 181 ПК України, податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобовязання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, відповідні податкові накладні за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання починають використовуватися:

а) в операціях, що не є обєктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу);

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

При цьому пунктом 189.1 статті 189 ПК України передбачено, що у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Разом з тим пунктами 198.1, 198.2 статті 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у звязку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 ПК України).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (з наступними змінами та доповненнями) визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового.

Податковий кредит для цілей визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість та витрати, що враховуються при обчисленні обєкта оподаткування податком на прибуток, мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають господарську операцію, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з ПДВ та валових витрат навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Проаналізувавши наведені норми ПК України, в їх сукупності суд приходить до висновку про безпідставність позиції контролюючого органу щодо неправомірного включення ТзОВ «Вудленд Україна» до даних податкового обліку собівартості виготовлених товарів (робіт, послуг) в частині різниці перевищення суми собівартості над сумою реалізації в загальному розмірі 1978466,00грн., з них: у 2014 році 457300,00 грн., у 2015 році - 1521166,00 грн., а також заниження податку на додану вартість у 2014 -2015 роках на загальну суму 329223,00 грн. та завищення суми відємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за грудень 2015 року в сумі 66468,00 грн. з огляду на наступне.

Так, як слідує з акту перевірки відповідач вважає суму витрат, яка отримана як перевищення виробничої собівартості над доходами, витратами поза межами господарської діяльності. Як зазначає податковий орган, операції платника, які мають завідомо збитковий характер, не породжують юридичних наслідків та не можуть виступати підставою для отримання платником податкової вигоди, та формування на їх підставі даних податкового обліку з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість.

Судом встановлено, що ТзОВ «Вудленд Україна» є підприємством лісозаготівельної промисловості та промисловості з виробництва матеріалів з дерева (лісопильне та стругальне виробництво, виробництво деревяних плит і панелей, шпону, інших деревяних будівельних конструкцій і столярних виробів, деревяної тари).

З матеріалів справи, зокрема, з акту перевірки від 04.05.2017 № 1178/14-01/36698963 та додатку 6 до нього (т.1 а. с. 110-116), вбачається, що товариством впродовж перевіряємого періоду було реалізовано контрагентам «Кронологістик», ПП ОСОБА_6, ПП ОСОБА_7, ТзОВ «Ладо-2005», ТзОВ «Волинська тарна компанія», ПП «ЛПС», ТзОВ «Промвуд», ТзОВ «Вуд Альянс» частину виготовленої продукції (мяко-листяну сировину, щіпи з корою, деревні днища ін.) за ціною нижчою собівартості.

В акті податкової перевірки зазначено, що перевірка щодо отриманих доходів по реалізованій самостійно виготовленій продукції та їх собівартості проводилася по кожній господарській операції щодо здійснення поставок (на кожну номенклатуру товару), оскільки в товаристві для формування витрат на виробництво продукції, робіт, використовується позамовний метод обліку витрат.

Однак, як вбачається із наказів про облікову політику, ТзОВ «Вудленд Україна» застосовує попередільний метод обліку витрат на виробництво та калькулювання фактичної виробничої собівартості.

З пояснень представників позивача, в судовому засіданні встановлено, що дана продукція є супутньою у загальному виробництві товариства та формується із вартості сировини, яка вилучається із собівартості основного виробництва відходами деревини, які в загальній собівартості виготовлення продукції складають вагому частин більше 50 %. Тобто зміна вартості оцінки деревних відходів на меншу суму призведе до зменшення прибутків від продажу основної продукції та зменшення вартості виготовлення супутньої продукції.

До супутньої продукції відноситься виробництво тріски технологічної та лісозаготівля техсировини та техдров, які являються супутньою продукцією при заготівлі пиловника, що переробляється основним виробництвом виготовлення основного виду продукції.

Як слідує із наказів «Про організацію бухгалтерського обліку та облікову політику підприємства на 2014 рік» від 02.01.2014 №1 та додатків (т.2 а. с. 16-28), «Про організацію бухгалтерського обліку та облікову політику підприємства на 2015 рік» від 03.01.2015 №1 та додатків (т.2 а. с. 37-46) в товаристві затверджено планові калькуляції виробництва готової продукції та виготовлення супутньої продукції (тріски технологічної), де зазначено рентабельність даного виробництва.

Водночас з аналізу рахунків 79 за 2014 та 2015 роки (т. 2 а. с. 11-15) вбачається, що виробництво має ознаки сезонності, відповідно нарощення та спад виробництва залежить від потреб покупців. Базою розподілу загальновиробничих витрат є планова собівартість, яку обраховано на основі планової калькуляції, при незначних обсягах виробництва на початку та на кінці сезону перерозподіл загальновиробничих витрат впливає на збільшення собівартості виготовлення продукції.

При цьому слід зазначити, що впродовж року товариство здійснює прибуткову діяльність з реалізації самостійно виготовленої продукції, що стверджується наявними в матеріалах справи звітами про балансовий стан від 31.12.2014, від 31.12.2015 та від 31.12.2016, а також звітами про фінансові результати за 2014 рік, за 2015 рік та за 2016 рік (т.1 а. с. 123-134).

Водночас підпункт 14.1.231 пункту 14.1 статті передбачає, що розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Суд зазначає, що не є обов'язковим, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому. Також не виключено, що в результаті об'єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності. Поряд з цим обов'язково повинен бути намір платника податків отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.

Таким чином, операції з подальшої реалізації товару за ціною нижчою собівартості безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача, відповідають економічному змісту, спрямовані на отримання прибутку.

Витрати визначаються такими, що понесені у рамках господарської діяльності платника, якщо вони спрямовані на отримання платником позитивного економічного ефекту, є необхідними для забезпечення економічної діяльності платника з отримання прибутку.

На думку суду, відповідачем помилково ототожнено господарський характер витрат платника на виготовлення супутньої продукції з економічною ефективністю таких витрат. Висновки акту перевірки податковим органом зроблені на основі припущень, норми ПК України не містять положень, які визначають, що витрати, включені до складу собівартості продукції, що була реалізована за ціною нижчою собівартості є витратами, які не пов'язані з господарською діяльністю платника податків.

Власне ж ефективність використання платником капіталу шляхом оцінювання витрат платника у світлі їх доцільності не належить до повноважень податкового органу. Економічна ефективність витрат відображає лише ступінь умілості ведення господарської діяльності та є якісним показником. Для цілей оподаткування витрати визначаються такими, що понесені у рамках господарської діяльності платника, якщо вони спрямовані на отримання платником позитивного економічного ефекту, зумовлені виробничою необхідністю, є необхідними для забезпечення економічної діяльності платника з отримання прибутку.

Окрім того, приписи ПК України не ставлять в залежність право платника податків на формування витрат та податкового кредиту від наявності чи відсутності доходу по окремих господарських операціях.

З огляду на наведене, суд вважає недоведеними висновки контролюючого органу про безпідставне включення товариством до даних податкового обліку собівартості самостійно виготовлених товарів (робіт, послуг) в частині різниці перевищення суми собівартості над сумою реалізації за 2014 рік у сумі 457300,00 грн., за 2015 рік - у сумі 521166,00 грн., а також заниження податку на додану вартість у 2014 -2015 роках на загальну суму 329223,00 грн. та завищення суми відємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за грудень 2015 року в сумі 66468,00 грн.

Разом з тим, як слідує з акту перевірки від 04.05.2017 № 1178/14-01/36698963, в ході її проведення встановлено, що за даними бухгалтерського обліку позивачем до складу витрат в сумі 2541623,00 грн. у 2014 році включено витрати від реалізації товарів (деревини дровяної) у розмірі 10853,5 куб. м., у 2015 році 171548,00 грн. у розмірі 732,578 куб. м., які згідно складського обліку були оприбутковані без первинних документів та, на думку податкового органу, підпадають під визначення безоплатно отриманих товарів. Проведеним аналізом вартості даного товару за аналогічний період податковим органом встановлено мінімальну ціну його реалізації, а саме: 234,17 грн. (без ПДВ) за 1 куб.м. На думку відповідача, при реалізації даного товару не дотримано вимог підпункту 14.1.13 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135, пункту 135.1 статті 135 ПК України, в результаті чого занижено інші доходи за 2014 рік в сумі 2541623,00 грн., за 2015 рік в сумі 171548,00 грн.

Проте, суд не погоджується з такими висновками з огляду на таке.

Судом встановлено, що протягом 2014 2015 років товариство на підставі укладених договорів з Боратинською сільською радою від 23.12.2013 №23/12/2013, Службою автомобільних доріг у Волинській області від 13.03.2014 №01.4/17/14, ДП «Волинський облавтодор філії «Луцька ДЕД» від 16.06.2014 №30, від 14.03.2014 №14/03-14, Смідинською сільською радою від 17.01.2014 №5, Службою автомобільних доріг у Тернопільській області від 06.11.2014 №75, від 04.06.2014 №17, Філією «Млинівський райавтодор» ДП «Рівненський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Автомобільні дороги України» від 04.11.2014 №04/11, від 04.11.2014 №1 надавало послуги та виконувало роботи по видаленню небезпечних та аварійних дерев.

Як слідує із умов даних договорів, деревина, одержана підрядником в порядку попутного добування, переходить йому у власність з оформленням відповідних видаткових накладних після проведення відповідної оплати. Вивозка лісопродукції з ділянок лісозаготівель здійснювалась по мірі заготівлі.

В ході судового розгляду даної справи встановлено, що оприбуткування даної продукції здійснювалось на підставі товарно-транспортних накладних.

Факт поставки даного товару позивач підтверджує копіями договорів, накладними, а також товарно-транспортними накладними, на підставі яких здійснювалось оприбуткування товару (т.2, а. с. 135-255, т.3 а. с. 10-39).

Однак, як вбачається з додатку 9 до акту перевірки від 04.05.2017 № 1178/14-01/36698963, контролюючим органом не вказано та не враховано накладні від філії Луцької ДЕД Волинського облавтодору в кількості 579,7 м.куб. та 221,8 м.куб., Боратинської с/ради - 340 м.куб., Смідинської с/ради 327 м.куб., філії Млинівського автодору Рівнеського облавтодору - 689,17 м.куб., філії Володимирецького райавтодору Рівнеського облавтодору - 1190,96 м.куб., філії Гощанського райавтодору Рівнеського облавтодору - 385,73 м.куб., лісорубні квитки Волинської служби автомобільних доріг - 623,6 м.куб., Тернопільської служби автомобільних доріг - 1617,20 м.куб. та 1877,81 м. куб.; та за 2015 рік - від філії Корецький автодор Рівненського облавтодору - 550,78 м.куб, філії Гощанського райавтодору Рівненського облавтодору - 102,31 м.куб., поставка яких підтверджена належними первинними документами, наявними в матеріалах справи.

У відповідності до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Надані документи підтверджують придбання та поставку товарно-матеріальних цінностей та відсутність їх безоплатного отримання.

ГУ ДФС у Волинській області не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, чи ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом, а тому зазначені документи є підставою для бухгалтерського обліку.

Водночас слід вказати, що наявність ТТН на деревину і неможливість складення первинних документів в момент відвантаження деревини не створюють негативних наслідків для ТзОВ «Вудленд Україна» і не вказують на порушення податкового законодавства з боку товариства.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 20.07.2015 Рівненською міжрайонною державною фінансовою інспекцією було проведено зустрічну звірку ТзОВ «Вудленд Україна» на предмет достовірності здійснення операцій по визначенню обєму вивезеної продукції з даного підприємства. З наявної в матеріалах справи копії довідки (т,2 а.с. 33-42) слідує, що перевіркою підтверджено дійсність операцій по вивезенню та оприбуткуванню деревини.

З огляду на це, суд вважає недоведеними висновки контролюючого органу про безпідставне включення у 2014 році витрат від реалізації товарів (деревини дровяної) в сумі 2541623,00 грн., у 2015 році в сумі 171548,00 грн.

Також, як слідує з акту перевірки, ТзОВ «Вудленд Україна» на порушення пунктів 2 статті 1, статті 3, частини 8 статті 4 пункту 6 статті 8, пунктів 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2 Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 Про затвердження «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» та пункту 44.1 статті 44, статті 144, пункту 145.1 статті 145, статті 146, пункту 138.2, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України завищено витрати по декларації з податку на прибуток підприємства за 2014 рік в сумі 93185,00 за рахунок врахування амортизації (автонавантажувач модель 40810 5т. з ковшем та стрілкою), яка не підтверджена належним чином складеними первинними документами та даними бухгалтерського обліку. Крім того, відповідач вважає неправомірним включення до складу витрат витрати на модернізацію та ремонт основних засобів в сумі 465116,00 грн. з огляду на неналежне, на думку податкового органу, оформлення первинних документів та неправильне відображення даних бухгалтерського обліку.

Однак, суд не погоджується з такими висновками з огляду на наступне.

Судом встановлено, що на підставі наказів товариства від 20.02.2014 №14, від 31.12.2014 року №27 «Про проведення планового технічного обслуговування та ремонту деревообробного обладнання та техніки», від 02.02.2015 року №2 «Про модернізацію основного обладнання» у 2014 2015 роках позивачем проведено ремонт та модернізацію основних засобів (верстат для зняття кори М140 верстат зшивальний М76, верстат лущильний для виготовлення шпону з деревини М82S, верстат пияльний ланцюговий М85).

Факт проведення даних операцій та правомірність включення до складу витрат витрат на їх проведення позивач підтверджує актами приймання-передачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих обєктів, актами списання товарів, що були використані для проведення ремонту та модернізації, інвентарними картками обліку основних засобів та актами надання послуг сторонніми особами, що, крім використання господарського методу, були залучені для проведення ремонту та модернізації (т.2 а. с. 47-110).

Введення обладнання в експлуатацію після проведення ремонту було здійснено на підставі наказу від 01.02.2016 №3 (т. 2 а. с.32).

Суд не приймає до уваги доводи податкового органу про безпідставність включення таких витрат з посиланням на те, що до перевірки не було надано актів передачі основних засобів на ремонт, відсутності в актах про надання послуг переліку робіт, які було виконано, та деталей, що були замінені, оскільки чинне податкове законодавство не встановлює конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ті чи інші господарські операції, та не висуває вимоги щодо ступеня деталізації змісту для врахування витрат на їх списання у податковому обліку платника.

Крім того, як зазначає відповідач, в бухгалтерському обліку сума зазначених ремонтів збільшила балансову вартість основних засобів, проте, до перевірки не було надано документів про збільшення терміну корисного використання, оскільки балансова вартість даних засобів підлягала списанню у 2015 році.

Суд не приймає до уваги дане твердження відповідача з огляду на те, що відповідно п. 31 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 року № 561, модернізація обладнання проводиться з метою продовження строку його корисної експлуатації або збільшення його виробничої потужності.

З пояснень представника позивача вбачається, що модернізація проводилась з метою збільшення потужності.

Відповідачем наведені обставини не спростовані в ході судового розгляду даної справи.

Крім того, порушення в оформлені актів приймання-передачі основних засобів такі як відсутність записів про проведення поліпшення норм амортизаційних відрахувань, номера паспорта наказу про введення засобу в експлуатацію тощо не можуть слугувати підставою для невключення сум з витрат на модернізацію до даних податкового обліку, за умови якщо такі витрати підтвердженими первинним документами та даними бухгалтерського обліку.

Також суд зазначає, що технічна документація на обладнання, яка не була надана для перевірки, не є первинним документом, на підставі якого формуються дані бухгалтерського та податкового обліку.

Таким чином, висновки акту перевірки від 04.05.2017 № 1178/14-01/36698963 не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду даної справи.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується також з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Проаналізувавши чинне законодавство, обставини справи, а також зібрані та досліджені докази суд вважає, що відповідач як субєкт владних повноважень не виконав обовязку щодо доведення правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, адміністративний позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Волинській області від 02.06.2017 № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, №0004231401.

Згідно із частиною першою статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача необхідно присудити за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 25797,18 грн., сплачений платіжним дорученням № 158 від 16.06.2017 (а. с. 2).

Керуючись статтями 11, 17, 94, 158, частиною 3 статті 160, статтями 162, 163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 02.06.2017 №0004261401, №0004251401, № НОМЕР_3.

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вудленд Україна» (податковий номер 36698963) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області витрати по сплаті судового збору в розмірі 25797 (двадцять пять тисяч сімсот девяносто сім) гривень 18 копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, яка буде складена у повному обсязі 09 жовтня 2017 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя О.А. Лозовський