Постанова № 69435907, 05.10.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2017 року Справа № 917/20/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач),суддів :Данилової М.В., Поляк О.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Укртранснафта" (далі ПАТ "Укртранснафта")на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 12.06.2017у справі№ 917/20/16Господарського суду Полтавської області за позовомПАТ "Укртранснафта"доПублічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (далі ПАТ "Укртатнафта")простягнення заборгованостів судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: від відповідача:Козак Н.В. (дов. від 19.12.2016) Козачук О.А. (дов. від 27.12.2016) В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 05.04.2017 (головуючий суддя - Гетя Н.Г., судді: Білоусов С.М., Паламарчук В.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Лакіза В.В., судді: Плахов О.В., Шутенко І.А.) від 12.06.2017 у справі №917/20/16 в позові відмовлено.

В касаційній скарзі ПАТ "Укртранснафта" просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 05.04.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 у цій справі та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.216, 512, 518, 601, 613 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст.203 Господарського кодексу України (далі ГК України).

ПАТ "Укртатнафта" надано пояснення та відзив на касаційну скаргу, в якому воно заперечує викладені в касаційній скарзі доводи та просить оскаржувані судові акти у справі залишити без змін, з мотивів у них викладених, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення представника відповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов до висновку, що касаційна скарга належить до часткового задоволення.

ПАТ "Укртранснафта" звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою (з урахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог від 01.02.2016, від 21.06.2016, від 05.08.2016, від 02.09.2016, від 17.03.2017, які були прийняті місцевим господарським судом до розгляду) про стягнення з ПАТ "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" 101719245,55грн основного боргу, 10171924,55грн пені, 5559723,15грн - 3% річних, 17623492,15грн інфляційних втрат, а також 20888158,20грн пені і 16067814грн - 7% штрафу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач на виконання умов договору купівлі купівлі-продажу сирої нафти від 22.05.2013 №23-00/55-13 отримав від позивача попередню оплату в розмірі 469747081,42грн, проте ПАТ "Укртатнафта" всупереч умовам договору нафту не поставило, при цьому частина попередньої оплати була повернута відповідачем позивачу, а інша - зарахована в погашення зустрічних однорідних вимог згідно з листами ПАТ "Укртранснафта". Між тим, позивач зазначав про безпідставність зарахування коштів у розмірі 9128842,24грн в рахунок погашення заборгованості ПАТ "Укртранснафта", що виникла за договором оренди резервуарних ємностей №ОР-15-19 від 18.03.2015 (сторони в якому -ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття" і ПАТ "Укртранснафта"), право вимоги до боржника за яким перейшло до ПАТ "Укртатнафта" згідно з договором про відступлення права вимоги від 02.04.2015 №1215-0204-02, укладеним між ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття" і ПАТ "Укртатнафта", оскільки постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2016 у справі №910/23904/15 договір оренди резервуарних ємностей №ОР-15-19 від 18.03.2015 був визнаний удаваним та недійсним з моменту укладення. Крім того, обґрунтовуючи підстави повернення передоплати на суму 92590403,31грн, позивач посилався на те, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2016 у справі №910/24390/15 було визнано удаваним та недійсним договір оренди резервуарних ємностей від 01.04.2015 №669/8/2107, за яким у позивача перед відповідачем існували зобов'язання зі сплати вказаної суми та були останнім зараховані в погашення зустрічних однорідних вимог згідно із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог №14/02-490 від 24.07.2015.

Враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором в частині поставки сирої нафти позивач просив стягнути неповернуту частину попередньої оплати за нафту в розмірі 101719245,55грн, на яку він в порядку статті 625 ЦК України нарахував інфляційні втрати в сумі 17623492,15грн, 5559723,15грн - 3% річних та на підставі п.6.2 договору, статті 549 ЦК України пеню у розмірі 10171924,55грн, а також просив стягнути з відповідача 20888158,20грн пені і 16067814,00грн - 7 % штрафу за порушення термінів поставки товару згідно з п.6.3. спірного договору.

Вирішуючи спір у справі, попередні судові інстанції дійшли однакових висновків щодо відсутності підстав для задоволення даного позову. При цьому господарські суди виходили з того, що оскільки договір відступлення права вимоги від 02.04.2015 №1215-0204-02, за яким ПАТ "Укртатнафта" набуло право вимоги до ПАТ "Укртраснафта" у сумі 9128842,24 грн за договором №ОР-15-19 від 18.3.2015, не визнаний недійсним, то відсутні підстави для повернення цієї суми як частини передоплати за договором купівлі-продажу сирої нафти від 22.05.2013 №23-00/55-13, укладеним між сторонами у справі.

Суди попередніх інстанцій також зазначили, що визнання недійсним укладеного між сторонами договору резервуарних ємностей від 01.04.2015 №669/8/2107, зобов'язання за яким були предметом зустрічного зарахування згідно з заявою відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог від 24.07.2015 №14/02-490, не має автоматичним наслідком недійсність вказаного одностороннього правочину по зарахуванню зустрічних однорідних вимог та, у випадку наявності порушення прав позивача, потребує вчинення активних дій щодо звернення з відповідним позовом в окремому судовому проваджені, у зв'язку з чим суди визнали безпідставним повернення передоплати також у розмірі 92590403,31грн.

У зв'язку з відсутністю підстав для стягнення з відповідача на користь позивача спірної суми попередньої оплати, суди визнали необґрунтованим нарахування та стягнення заявлених пені, 3% річних та інфляційних втрат (за прострочення у поверненні суми попередньої оплати).

Крім того, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача 20888158,20грн пені і 16067814,00грн - 7 % штрафу за порушення термінів поставки товару, оскільки в даному випадку мало місце порушення договірних зобов'язань самим позивачем, а саме: відсутність у позивача погодження Кабінету Міністрів України на проведення комерційних операцій з нафтою, що використовується для виробничо-технологічних потреб, що є обов'язковим в силу вимог законодавства, та, як наслідок, неможливість передачі відповідачем позивачу нафти за спірним договором купівлі-продажу.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено таке.

Між ПАТ "Укртранснафта" - покупцем та ПАТ "Укртатнафта" - продавцем 22.05.2013 був укладений договір купівлі-продажу нафти сирої №23-00/55-13, за умовами якого ПАТ "Укртатнафта" (відповідач) зобов'язався поставити для ПАТ "Укртранснафта" (позивача) 30 тис. тонн нафти сирої казахських родовищ (еквівалент нафти сорту Tengiz Crude Oil Light), а ПАТ "Укртранснафта" - прийняти і оплатити товар.

Згідно з п.4.2. договору покупець може здійснювати оплату за товар в розмірі 80-100% вартості товару впродовж 10 (десяти) банківських днів з дати укладання даного договору.

Термін поставки товару, відповідно до п.11.2. договору (в редакції додаткової угоди №3 від 08.01.2014) - до 31.12.2014.

У п.9.1. договору (в редакції додаткової угоди №2 від 30.07.2013) сторони встановили строк його дії - 24 місяці з моменту укладення, тобто до 22.05.2014.

Продовження строку дії даного договору та виконання зобов'язань щодо передачі товару можливе у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження (п.9.3. договору).

Умови поставки товару визначені сторонами в розділі ХІ договору. Зокрема, пунктом 11.1. договору передбачено, що товар поставляється на умовах ЕХW (франко-резервуар ПАТ "Укртранснафта", м. Кременчук, вул. Свіштовська,3) ("ІНКОТЕРМС". Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2010 року)).

Відповідно до п.6.2. договору при порушенні строків виконання грошових зобов'язань винна сторона оплачує, на вимогу іншої сторони, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше 10(десяти) % від несплаченої суми.

У п.6.3. договору сторони передбачили відповідальність за порушення терміну поставки товару у вигляді пені та штрафу, а саме: у разі, якщо продавець порушив терміни поставки партії товару, продавець, на вимогу покупця, повинен виплатити покупцеві пеню у розмірі 0,05% від вартості партії товару, яка не була поставлена в термін, за кожний день прострочення (у разі підтвердженої провини продавця), а за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Позивач на виконання умов спірного договору перерахував відповідачу 469747081,42грн попередньої оплати за нафту сиру, втім товар за договором відповідач не поставив через відсутність у позивача необхідного погодження Кабінету Міністрів України на проведення комерційних операцій з нафтою, що використовується для виробничо-технологічних потреб.

За письмовими вказівками позивача частина авансового платежу в розмірі 50899917,76грн була повернута відповідачем на розрахунковий рахунок позивача, а решта (326256760,35грн) - зарахована в погашення зустрічних однорідних вимог згідно з листами ПАТ "Укртранснафта" (позивача).

Зокрема, у листі від 02.04.2015 №23-00/123/1435 ПАТ "Укртранснафта" просило ПАТ "Укртатнафта" зарахувати кошти, сплачені як передоплата за нафту згідно з договором №23-00/55-13 від 22.05.2013, в рахунок оплати за договорами відступлення права вимоги, у тому числі - на суму 9128842,24грн за договором відступлення права вимоги №1215-0204-02 від 02.04.2015, укладеним між ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття" та ПАТ "Укртатнафта", за яким ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття" відступило ПАТ "Укртатнафта" право вимоги до ПАТ "Укртранснафта" за договором №ОР-15-19 від 18.03.2015 (про що ПАТ "Укртранснафта" було повідомлено ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття").

Залишок грошових коштів, перерахованих позивачем в якості попередньої оплати за товар за спірним договором купівлі-продажу, станом на момент закінчення строку його дії, становив 92590403,31грн.

Позивач направив відповідачу претензією №04-02/230/3169 від 16.07.2015 про повернення залишку суми попередньої оплати в розмірі 92590403,31грн, яку останній отримав 21.07.2015.

24.07.2015 відповідач задовольнив вимогу позивача шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 92590403,31грн, що оформлено заявою ПАТ "Укртатнафта" про зарахування зустрічних однорідних вимог №14/02-490 від 24.07.2015. У вказаній заяві зазначено, що зустрічна вимога ПАТ "Укртатнафта" до ПАТ "Укртранснафта" на суму 92590403,31грн виникла за договором оренди резервуарних ємностей №669/8/2107 від 01.04.2015, укладеним між ПАТ "Укртатнафта" (орендодавцем) та ПАТ "Укртранснафта" (орендарем); розмір вказаної заборгованості визначено за відповідними актами наданих послуг.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2016 у справі №910/23904/15 визнано удаваним та недійсним з моменту укладення договір оренди резервуарних ємностей №ОР-15-19 від 18.03.2015, сторонами в якому є ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття" та ПАТ "Укртранснафта"; постановою Київського апеляційного господарського суду 26.04.2016 у справі №910/24390/15 визнано удаваним та недійсним договір оренди резервуарних ємностей від 01.04.2015 №669/8/2107, укладений між ПАТ "Укртатнафта" та ПАТ "Укртранснафта".

Як вже зазначалося, позивач просив стягнути з відповідача спірні суми неповернутої попередньої оплати, пені, 3% річних, інфляційних втрат, а також пеню та штраф у зв'язку з непоставкою товару.

Відмовляючи у позові, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення вказаних вимог.

Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, виходячи із такого.

Як вже зазначалося, обґрунтовуючи підстави для повернення передоплати за спірним договором купівлі-продажу, позивач вказував на те, що припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог за заявою ПАТ "Укртатнафта" від 24.07.2015 №14/02-490 на суму 92590403,31грн не відбулось у зв'язку з відсутністю предмету зарахування (договір оренди резервуарних ємностей від 01.04.2015, на якому ґрунтувалася зустрічна вимога, в судовому порядку був визнаний удаваним та недійсним); що грошові кошти в розмірі 9128842,24грн не можуть вважатися зарахованими в рахунок погашення заборгованості ПАТ "Укртранснафта" за договором оренди резервуарних ємностей №ОР-15-19 від 18.03.2015, право вимоги стягнення яких перейшло до ПАТ "Укртатнафта" згідно з договором про відступлення права вимоги від 02.04.2015 №1215-0204-02, оскільки договір оренди резервуарних ємностей від 18.03.2015 судом був визнаний удаваним та недійсним з моменту укладення.

Згідно зі ст.202 ГК України до відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Ч.1 ст.598 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, а за частиною другою цієї ж статті припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст.601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Також відповідно до ч.3 ст.203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Тобто, зарахування зустрічних однорідних вимог є засобом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

При цьому, за наведеними вище нормами чинного законодавства вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам (критеріям): 1)бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2)бути однорідними; 3)строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Крім того, відповідно до ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги (цесія) являє собою договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора (цедента) новому кредиторові (цесіонарію). Тобто, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України).

У розумінні зазначених положень в разі заміни кредитора у зобов'язанні первісний кредитор повністю або у визначеній частині вибуває із зобов'язання, а на його місце приходить новий кредитор. При цьому зміст зобов'язання, тобто обсяг прав та обов'язків його сторін залишається незмінним. Отже, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора. Обсяг цих прав та умови визначаються на момент переходу цих прав до нового кредитора. При цьому, законодавством передбачено право відступлення лише дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав.

За приписами ст.518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Тобто, заміна кредитора у зобов'язанні за загальним правилом не впливає на його зміст. Отже права боржника щодо нового кредитора залишаються такими саме, як і його права щодо первісного кредитора.

Поза тим, згідно зі ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Тобто, у розумінні наведеної норми недійсний правочин породжує лише ті юридичні наслідки, які пов'язані з його недійсністю. Вчинення дій за нікчемним правочином або правочином, визнаним судом недійсним, не має під собою правової підстави, а відтак набуває ознак неправомірності.

Проте, відмовляючи у позові про стягнення передоплати, господарські суди попередніх інстанцій, наведені приписи законодавства помилково залишили поза увагою. Обмежившись посиланням на приписи ст.204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочинів (одностороннього правочину, оформленого заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог №14/02-490 від 24.07.2015 та договору про відступлення права вимоги №1215-0204-02 від 02.04.2015), суди попередніх інстанцій не з'ясували та достеменно не дослідили обставин вчинення відповідачем заявою від 24.07.2015 одностороннього правочину по зарахуванню зустрічних однорідних вимог щодо визначеності/невизначеності, існування/відсутності предмету зарахування за таким правочином (заборгованості у сумі 92590403,31грн, що виникла за договором оренди резервуарних ємностей №669/8/2107 від 01.04.2015, який, як вже зазначалося, був визнаний недійсним в судовому порядку) з огляду на приписи ст.216 ЦК України, не дослідили те, чи породжує він правові наслідки для обох сторін та які саме.

Водночас господарські суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки фактичним обставинам виникнення та набуття відповідачем права вимоги до позивача за договором про відступлення права вимоги 02.04.2015, не дослідили відповідних правових наслідків такого договору, з огляду на обставини дійсності/недійсності предмету уступки та вимоги статті 216 ЦК України.

Таким чином, судами не з'ясовано належним чином дійсні права та обов'язки сторін у даних спірних правовідносинах, а їх висновки за наслідками вирішення спору в частині відмови у стягненні попередньої оплати є передчасними та такими, що не ґрунтуються на повному та всебічному з'ясуванні всіх обставин справи в їх сукупності.

Передчасним за наведених обставин є і висновок судів про необґрунтованість нарахування та стягнення заявлених пені, 3% річних та інфляційних втрат (за прострочення у поверненні суми попередньої оплати), який зроблений з посиланням на відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача спірної суми попередньої оплати.

Поза тим, як вже зазначалося, позивач, окрім іншого, просив стягнути з відповідача 20888158,20грн пені і 16067814,00грн - 7% штрафу, нарахованих на підставі п.6.3 договору, за порушення термінів поставки товару.

Відмовляючи у стягненні з відповідача вказаних штрафних санкцій, господарські суди дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог в цій частині з підстав прострочення кредитора.

Так, згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст.611 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Водночас, ч.4 цієї ж норми ЦК України передбачено, що прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно з ч.1 ст.613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

У розумінні наведених приписів боржник не буде вважатися таким, що прострочив, якщо він невчасно виконав свій обов'язок внаслідок прострочення кредитора. У разі, коли відповідно до змісту зобов'язання кредитор має здійснити певні дії, пов'язані із забезпеченням виконання або із прийняттям виконання, невиконання боржником своїх обов'язків в даному випадку не буде вважатися простроченням, а отже, не будуть наставати і відповідні правові наслідки.

Згідно з положеннями Статуту позивача, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 №1483-р "Деякі питання діяльності НАК "Нафтогаз України" та ВАТ "Укртранснафта", Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з транспортування нафти магістральними трубопроводами, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 30.09.2005 №88, постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 30.09.2005 №857, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.10.2005 за №1245/11525 (чинних на момент виникнення спірних правовідносин), метою діяльності позивача є здійснення транспортування, закупівлі, зберігання, переробки, перевалки та реалізації нафти і нафтопродуктів, надання супутніх при цьому послуг резидентам та нерезидентам України, провадження іншої підприємницької діяльності на території України та за її межами з метою отримання прибутку; позивач має право здійснювати закупівлю нафти лише з метою заповнення системи магістральних нафтопроводів; комерційні операції з нафтою, що використовується для виробничо-технологічних потреб, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Суди вказали, що держава, як власник 100% акцій позивача, встановила для ПАТ "Укртранснафта" обов'язок здійснювати комерційні операції з нафтою, що використовується для виробничо-технологічних потреб, за погодженням з Кабінетом Міністрів України, що унормовано розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2009 №1483-р "Деякі питання діяльності НАК "Нафтогаз України" та ВАТ "Укртранснафта".

Втім судами залишено поза увагою, що суттю цього розпорядження є те, що ним Кабінет Міністрів України розпорядився Міністерству палива та енергетики забезпечити проведення НАК "Нафтогаз України" та ВАТ "Укртранснафта" комерційних опреацій з нафтою та природним газом, що використовується для виробничо-технологічних потреб, за погодженням з Кабінетом Міністрів України, як і те, що наведене розпорядження є актом, який стосується виключно означених в ньому осіб, і не стосується ані спірних правовідносин сторін, ані прав та обов'язків відповідача по справі.

З урахуванням наведеного суди не встановили в чому саме полягала неможливість відповідача виконати прийняте на себе зобов'язання з передачі нафти, оплаченої за не визнаним недійсним договором, на стадії її купівлі-продажу а не здійснення з нею комерційних операцій.

Судами не встановлено, що в договорі сторонами узгоджувалась мета придбання нафти, а тому в порушення ст.43 Господарського процесуального кодексу України ними не дано оцінки доводам позивача стосовно того, що розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 №1483-р "Деякі питання діяльності НАК "Нафтогаз України" та ВАТ "Укртранснафта" стосується комерційних операцій з нафтою, що використовується для виробничо-технологічних потреб, натомість нафта, яка була предметом договору купівлі-продажу нафти сирої від 22.05.2013 №23-00/55-13, могла обліковуватись ПАТ "Укртранснафта" лише як товарна нафта.

Відповідно до вимог статті 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази, додатково перевіряти їх.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, суд касаційної інстанції дійшов висновків про те, що апеляційний та місцевий господарські суди в порушення статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, розглядаючи спір не розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, неналежним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами, неповно встановили фактичні обставини справи, внаслідок чого їх висновки визнаються передчасними.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 та рішення Господарського суду Полтавської області від 05.04.2017 у справі у справі №917/20/16 скасувати

Справу в №917/20/16 направити на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.

Головуючий-суддя С. Бакуліна

Судді М. Данилова

О. Поляк