Постанова № 69421914, 22.08.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 серпня 2017 року № 826/15873/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовом ОСОБА_1 доДержавного реєстратора прав на нерухоме майно Шиян Олександра Вікторовича Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії ,

На підставі ч. 4 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (надалі - позивач) з позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Шиян Олександра Вікторовича (далі - відповідач1), Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач 2), в якому просить суд:

- визнати неправомірним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Шиян Олександра Вікторовича №31508289 від 22 вересня 2016 року про відмову у задоволенні заяви;

- зобов'язати Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) оформити ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_2, виданий 13.06.2006 р. Голосіївським РУ ГУ МВС України в м. Києві, код платника податків НОМЕР_1) свідоцтво про право власності на нерухоме майно за допомогою Державного реєстру прав у зв'язку з втратою свідоцтва про право власності №41438487 від 29.07.2015 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що нормами чинного законодавства спростовуються доводи відповідача 1 щодо відсутності у нього повноважень на видачу дубліката свідоцтва та/або свідоцтва у зв'язку з втратою документа.

При цьому, як зазначила позивач, факт втрати оригіналу правовстановлюючого документа підтверджується належними доказами та не спростовується відповідачем 1.

В ході судового розгляду даної справи позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача 1 в наданих суду запереченнях зазначив, що право власності на нерухомість, відомості про яке внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підтверджується не документом, а відповідним записом у реєстрі, а відтак необхідність в отриманні дублікату свідоцтва про право власності на нерухоме майно відсутня. Додатково, представник відповідача 1 стверджував, що в редакції Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон), яка діє з 01.01.2016 року не передбачено повноважень державного реєстратора прав на нерухоме майно видавати свідоцтва про право власності та дублікати свідоцтв про право власності на нерухоме майно.

З аналогічних підстав проти позову заперечував представник відповідача 2 в письмових запереченнях, що долучені до матеріалів справи.

На підставі п. 4 ст. 122 КАС України суд, з урахуванням думки представників сторін, ухвалив здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 09.06.2011 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, яким підтверджується, що позивачу належить на праві власності майно, що складається з квартири під номером 18, що знаходиться в будинку 13 по вулиці Горького в місті Києві, загальною площею 77,10 кв.м., що складається з трьох кімнат житловою площею 53,60 кв.м.

На підставі вказаного свідоцтва державним реєстратором КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» прийнято рішення про державну реєстрацію права власності за позивачем на зазначений об'єкт нерухомого майна, про що видано витяг з Державного реєстру прав, копія якого наявна в матеріалах справи.

Як повідомила позивач, в подальшому нею здійснено реконструкцію квартири АДРЕСА_1, на підтвердження чого до суду надано копію декларації про початок виконання будівельних робіт №КВ082143530207 від 19.12.2014 року.

Внаслідок здійсненої реконструкції площа квартири збільшилася з 77,10 кв.м. до 142,20 кв.м. (з яких 68,8 кв.м. житлова площа), що підтверджується копіями декларації про готовність об'єкта до експлуатації №КВ142143630589 від 29.12.2014 року; довідки про сплату пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва №050/08-4690 від 11.06.2015 року; технічного паспорту.

У зв'язку з реконструкцією, ОСОБА_1 29.07.2015 р. видано свідоцтво про право власності на об'єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 та проведено державну реєстрацію права власності.

Позивач стверджує, що 12.02.2016 року в м. Києві по вул. Голосіївській, 15 в приміщенні міграційної служби Голосіївського відділу ДМС втрачені оригінал свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 та витяг про державну реєстрацію прав на дану квартиру, що підтверджується довідкою Голосіївського управління поліції Головного управління НП у м. Києві №47/ЕО-12996 від 03.03.2016 року.

Крім того, у зв'язку з втратою правовстановлюючого документа (свідоцтва) та витягу про державну реєстрацію прав, ОСОБА_1 розміщено відповідне оголошення в газеті «Aviso».

16.09.2016 року позивач звернулась до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявою про видачу дубліката свідоцтва про право власності №41438487 від 29.07.2015 року.

За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів державним реєстратором прав на нерухоме майно прийнято рішення №31508289 від 22.09.2016 року про відмову у задоволенні заяви, оскільки встановлено, що подані документи не відповідають вимогам, встановленим законом (в частині заявлених прав).

Дане рішення мотивоване тим, що чинним законодавством не передбачено видачу дубліката свідоцтва про право власності, яке видано після 01 січня 2013 р. та державна реєстрація права власності на підставі якого проведено після 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент його виникнення (в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), у зв'язку із втратою, пошкодженням чи зіпсуванням відповідного свідоцтва, а відтак у державного реєстратора відсутні повноваження для видачі дубліката свідоцтва про право власності від 29.07.2015 №41438487.

Незгода позивача із вказаним рішенням державного реєстратора про відмову у задоволенні заяви зумовила її звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суду виходить з наступного.

Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції станом на момент виникнення правовідносин) визначено правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При проведені державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державний реєстратор реєстраційної служби керується Конституцією України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 р. №1141 (далі - Порядок №1141, в редакції станом на момент виникнення правовідносин).

Відповідно до п. 37 Порядку №1141 у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора, у разі втрати, пошкодження чи зіпсування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, а також свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого органом місцевого самоврядування або місцевою держадміністрацією, державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку, державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав у Державному реєстрі прав, за результатом розгляду заяви про надання дубліката свідоцтва державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, оформляє дублікат свідоцтва, якому присвоюється індексний номер, фіксується дата та час його формування.

Для формування та видачі дубліката свідоцтва про право власності на нерухоме майно державний реєстратор вносить до Державного реєстру прав такі відомості:

індексний номер свідоцтва про право власності на нерухоме майно;

прізвище, ім'я та по батькові державного реєстратора;

найменування органу державної реєстрації прав;

номер та серія бланка свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Для формування та видачі дубліката свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого органом місцевого самоврядування або місцевою держадміністрацією, державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку, державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав у Державному реєстрі прав, державний реєстратор вносить до Державного реєстру прав такі відомості:

номер запису про право власності та суб'єкта цього права або про інші речові права та суб'єкта цих прав Державного реєстру прав, який внесено на підставі втраченого, пошкодженого чи зіпсованого документа;

прізвище, ім'я та по батькові державного реєстратора;

найменування органу державної реєстрації прав;

номер та серія бланка свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про інформацію» документом є матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.

Визначення терміна «дублікат» в чинному законодавстві відсутнє, проте з практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції дублікатом є другий примірник документа, що має таку саму юридичну силу, як і оригінал. Тобто дублікат документа повинен містити ті ж відомості, що й оригінал документа. Фактично видача дубліката полягає у відтворенні тексту документа, дублікат якого видається, що спрямоване на відновлення такого документа у випадку неможливості метання останнього з певних причин.

Відповідно до листа Державної реєстраційної служби України від 15.01.2013 року №12-06-15-13 за загальним правилом, у разі втрати або зіпсування документа лише суб'єкт, що видавав такий документ, може видати його дублікат. При цьому втрата чинності нормативно-правовим актом, на підставі якого відповідний суб'єкт видавав документ, не є підставою для відмови у видачі дубліката документа. Єдиною підставою, за наявності якої видача дубліката документа не може бути здійснена суб'єктом, який видав такий документ, є ліквідація (припинення діяльності) такого суб'єкта. У такому випадку видача дубліката документа здійснюється правонаступником відповідного та або архівною установою (якщо передбачається передача документів до архіву).

Окрім того, в цьому листі зазначено, що повноваженнями з видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно та відповідно його дубліката державні реєстратори прав на нерухоме майно наділені починаючи з 01.01.2013 року.

Наведене свідчить, що станом на момент звернення позивача із заявою про видачу дубліката свідоцтва про право власності №41438487 від 29.07.2015 року, уповноваженим органом з видачі свідоцтва та/або його дубліката є Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).

При цьому, позиція відповідачів зводиться до того, що у зв'язку з внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності на нерухоме майно, останнє підтверджується не документом, а відповідним записом у реєстрі, у зв'язку з чим відсутня необхідність в отриманні дублікату свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Наведені доводи спростовуються наступним.

Відповідно до положень ст.41 Конституції України кожному гарантоване право вільно розпоряджатись приналежним йому майном.

Згідно ст.ст.319, 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Крім того, згідно листа Третьої Київської державної нотаріальної контори №225/02-17 від 28.02.2017 року, наданого на звернення позивача, при посвідченні договору купівлі-продажу квартири нотаріусу необхідно буде надати правовстановлюючий документ на квартиру, що відчужується (в даному випадку - свідоцтво про право власності на нерухоме майно).

З листа Першої Київської державної нотаріальної контори №971/01-16 від 15.02.2017 р. вбачається, що посвідчити договір купівлі-продажу квартири без оригіналу або дублікату свідоцтва про право власності на нерухоме майно неможливо.

Наведене свідчить, що оскаржуване рішення державного реєстратора порушує права та законні інтереси позивача як власника нерухомого майна в частині, зокрема, вільного розпоряджання ним.

При цьому, відповідачами не заперечувався та належними доказами не спростовано факт втрати оригіналу свідоцтва про право власності №41438487 від 29.07.2015 року.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно №31508289 від 22.09.2016 року є протиправним та підлягає скасуванню.

В частині решти позовних вимог, беручи до уваги, що відповідні повноваження Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) щодо оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно є дискреційними повноваженнями, суд враховує положення обов'язкової до застосування судової практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі Олссон проти Швеції (Olsson v. Sweden) від 24 березня 1988 року.

При вирішенні вказаної справи Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що яка-небудь норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію. Проте досвід показує, що абсолютна точність недосяжна і що необхідність уникати надмірної жорсткості формулювань і слідувати за обставин, що змінюються, веде до того, що багато законів неминуче викладені в термінах, які більшою чи меншою мірою є невизначеними.

Фраза «передбачено законом» не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Таким чином, мається на увазі, що у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних inter alia п. 1 статті 8.

Закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання держави.

Крім того, згідно п. 65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання «необхідним у демократичному суспільстві», Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.

На підставі викладеного суд вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Аналогічний підхід має бути застосований і в разі, коли має місце протиправна бездіяльність органу влади щодо неприйняття відповідного рішення у відносинах, коли обставини свідчать про наявність всіх підстав для його прийняття.

Відповідно, оскільки оскаржуване рішення відповідача 1 було визнане судом протиправним та таким, що підлягає скасуванню, суд вважає обґрунтованою позовну вимогу позивача щодо зобов'язання відповідача 2 вчинити дії з формування та видачі дубліката свідоцтва про право власності на нерухоме майно №41438487 від 29.07.2015 року.

При цьому, суд звертає увагу, що втрата чинності нормативно-правовим актом, на підставі якого відповідний суб'єкт видавав документ, не є підставою для відмови у видачі дубліката документа. Єдиною підставою, за наявності якої видача дубліката документа не може бути здійснена суб'єктом, який видав такий документ, є ліквідація (припинення діяльності) такого суб'єкта, без встановлення правонаступника.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачами як суб'єктами владних повноважень покладений на них обов'язок доказування правомірності прийняття оскаржуваного рішення не виконали.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

З урахуванням вимог ст. 94 КАС України, на користь позивача підлягають присудженню понесені нею судові витрати.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Шиян О.В. №31508289 від 22.09.2016 року про відмову в задоволенні заяви.

3. Зобов'язати Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) оформити та видати ОСОБА_1 дублікат свідоцтва про право власності на нерухоме майно №41438487 від 29.07.2015 року.

4. Присудити на користь ОСОБА_1 (ідентиф. код НОМЕР_1) понесені нею судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 551,21 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (код ЄДРПОУ 40452947).

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.Б. Федорчук