Постанова № 69421895, 03.10.2017, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2017 р.м. ХерсонСправа № 821/978/1709 год. 08 хв.

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Хом'якової В.В.,

при секретарі: Перебийніс Н.Ю., за участю представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_2 (позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просить:

- визнати протиправними та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області від 04.11.2014 №375 о/с в частині звільнення ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ за п.64 "є" (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ;

- поновити ОСОБА_2 на службі в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника відділення №3 (м. Щастя) Жовтневого районного відділу Луганського міського управління ГУМВС України у Луганській області;

- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області на користь ОСОБА_2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу;

- допустити до негайного виконання постанову суду в частині поновлення ОСОБА_2 на службі в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника відділення №3 (м. Щастя) Жовтневого районного відділу Луганського міського управління ГУМВС України у Луганській області;

- допустити до негайного виконання постанову суду в частині стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області на користь ОСОБА_2 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах за один місяць.

Позовні вимоги обґрунтовані незаконним наказом про звільнення за порушення дисципліни, оскільки під час звільнення позивач перебував у ізоляторі тимчасового тримання так званої "Луганської народної республіки" за підозрою у диверсійній діяльності на користь Збройних сил України, про звільнення йому не було відомо, оскільки проживав тимчасово на непідконтрольній українській владі території, мотиви звільнення позивачу не відомі, з матеріалами службового розслідування його не ознайомили, наказу про звільнення та трудової книжки не видавали. Наказ про звільнення позивач отримав 30.05.2017.

Представник позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити в повному обсязі. В наданих до суду письмових поясненнях зазначив про те, що ОСОБА_2 не було доступу до служби до відділення № 3 Жовтневого районного відділу Луганського міського управління ГУМВС України у Луганській області через захоплення будівлі озброєними особами. Доступ до адміністративних будівель міліції було заблоковано, багатьох працівників міліції затримано, керівництво та весь особовий склад міліції було усунуто від виконання обов'язків. Особовий склад чекав розпорядження керівництва, проте жодних команд не поступало. Також, представник зазначив, що жодних телеграм від керівництва позивач не отримував, оскільки з 14.10.2014 по 18.03.2015 ОСОБА_2 перебував у ізоляторі тимчасового тримання, останній не міг в телефонному режимі зв'язатись з керівництвом та відповідно отримувати будь-які телефонні дзвінки. Відповідно і до мережі інтернету позивач не мав доступу. На бік сепаратистів позивач не перейшов, в органах ЛНР не працював жодного дня.

Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області (відповідач, ГУ МВС України у Луганській області) проти позову заперечує, просить відмовити в задоволенні позовних вимог за необґрунтованістю.

В наданих суду письмових запереченнях відповідач виклав свою позицію аргументуючи тим, що у зв'язку із ускладненою обстановкою на території Луганської області, службовою телеграмою МВСУ НР - 11756/ЧБ від 13.06.2014 керівництвом були висунуті вимоги щодо проведення за фактами невиконання працівниками визначених посадовими інструкціями обов'язків службових розслідувань та у разі підтвердження прийняття рішення про припинення виплати таким працівникам грошового забезпечення. 04.07.2014 на офіційному веб-сайті МВС України було розміщено звернення колегії МВС України до особового складу органів і підрозділів внутрішніх справ Донеччини та Луганщини, згідно якого всі працівники були зобов'язані прибути до м. Сватово Луганської області, 04.08.2017 відповідно до наказу ГУМВС України у Луганській області від 31.07.2014 № 1363 було змінено дислокацію ГУМВСУ на м. Сєвєродонецьк Луганської області. Відповідач зазначає про те, що керівництво ГУМВСУ з ким мало змоги із працівників з тими і підтримувало зв'язок у телефонному режимі, керівництво наказувало прибути до місця служби та попереджало, що у разі не прибуття буде розглянуто питання про звільнення з органів внутрішніх справ за порушення дисципліни. На виконання вимог наказу МВС України від 12.03.2013 № 230 про затвердження Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, наказом начальника ГУМВСУ від 22.10.2014 № 3357 було призначено службове розслідування за фактом не виходу працівників на службу. Відповідно до висновку від 23.10.2014 ОСОБА_2 було звільнено, 24.10.2014 видано наказ № 3405 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Як наслідок було видано спірний наказ ГУМВСУ від 04.11.2014 № 375 о/с щодо звільнення ОСОБА_2 за п. 64 "є" Положення про проходження службами рядового та начальницького складу ОВС за порушення дисципліни. Відповідач вважає, що позивачем порушено положення Закону України "Про міліцію", порушено Присягу працівника органів внутрішніх справ України, ОСОБА_2 як працівник органів внутрішніх справ носить особливий статус та на нього покладено обов'язки, дотримання яких є обов'язковими, чого позивачем не було дотримано. Таким чином, підстави для звільнення ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ відповідач вважає обґрунтованими, пасивна поведінка позивача не могла мати інших наслідків. Відповідачу не є зрозумілим, чому позивач не повідомив керівництво про обставини його утримання, та сам з березня 2015 року не прибув до місця дислокації ГУМВСУ у Луганській області. Також, відповідач зазначив про те, що вимога позивача про стягнення коштів за час вимушеного прогулу не можуть бути задоволенні, оскільки Луганське міське управління ГУМВСУ не переміщено на даний час на підконтрольну українській владі територію, штат міського відділу скорочений, відділ не виконує функції та обов'язки щодо виплат грошового забезпечення. Поновлення на роботі позивача також не є можливим у зв'язку із ліквідацією ГУ МВСУ у Луганській області.. Щодо видачі трудової книжки позивачу, відповідач зазначає про те, що ОСОБА_2 із відповідною заявою до ГУМВСУ у Луганській області не звертався та у зв'язку із захопленням адміністративної будівлі, у відповідача відсутній доступ до трудових книжок працівників.

Представник відповідача до суду не прибув, причина неявки суду не відома.

Суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача на підставі наявних у справі документів на підставі ч. 4 та ч. 6 ст. 128 КАС України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Правовідносини між сторонами регулюються положеннями Конституції України, Законом України "Про міліцію", Законом України "Про боротьбу з тероризмом", Присягою працівника органів внутрішніх справ України, затвердженою постановою КМУ від 28.12.1991 р. № 382, Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом МВС України від 31.12.2007 № 499.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ України у Луганській області на посаді заступника начальника відділення № 3 (м. Щастя) Жовтневого районного відділу Луганського міського управління ГУМВС України у Луганській області. Мав звання "підполковник міліції".

19.05.2014 адміністративна будівля ГУМВС України у Луганській області незаконно була захоплена озброєними формуваннями самопроголошеної "Луганської народної республіки".

Головне управління МВС України в Луганській області було тимчасово передислоковане до міста Сватове.

04.07.2014 на офіційному веб-сайті МВС України було розміщено звернення колегії МВС України до особового складу органів і підрозділів внутрішніх справ Донеччини та Луганщини, згідно якого всі працівники були зобов'язані прибути до м. Сватово Луганської області до 07.07.2014.

04.08.2017 відповідно до наказу ГУМВС України у Луганській області від 31.07.2014 № 1363 було змінено дислокацію ГУМВСУ на м. Сєвєродонецьк Луганської області.

Як пояснює позивач, 05.10.2014 його захопили озброєні особи, які назвались народною міліцією "Луганської народної республіки", декілька днів допитували з приводу проходження служби в міліції та щодо можливої діяльності на користь української влади. Згодом він дізнався, що його захопили та утримують працівники міністерства оборони так званої Луганської народної республіки. З 14.10.2014 по 18.03.2015 позивач перебував у ізоляторі тимчасового тримання м. Луганськ за підозрою у диверсійній діяльності на користь Збройних сил України. 17.03.2015 його звільнили через відсутність складу злочину. Протягом цього часу родичі позивача намагались встановити його місце знаходження та причини затримання.

Враховуючи факт неприбуття до місця тимчасової дислокації ГУМВСУ деяких працівників ОВС області, в тому числі ОСОБА_2, на виконання вимог наказу МВС України від 12.03.2013 № 230, яким затверджена Інструкція про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, наказом начальника ГУМВСУ від 22.10.2014 № 3357 було призначено службове розслідування за фактом невиходу на службу окремих співробітників міліції.

23.10.2014 був затверджений висновок службового розслідування за результатами якого прийняте рішення щодо звільнення співробітників ОВС області, в тому числі ОСОБА_2, які не прибули до тимчасового місця дислокації ГУМВСУ для подальшого проходження служби.

24.10.2014 був виданий наказ ГУМВСУ № 3405 про притягнення до дисциплінарної відповідальності співробітників ГУМВСУ в тому числі і ОСОБА_2

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 18 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України дисциплінарне стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ, вважається виконаним після видання наказу по особовому складу.

Виконуючи вимоги Статуту, ГУМВСУ був виданий наказ від 04.11.2014 № 375 о/с, згідно до якого ОСОБА_3, був звільнений з ОВС за п. 64 "є" (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу ОВС.

ОСОБА_2 дізнався про наказ про звільнення 30.05.2017, що підтверджено листом відповідача від 10.05.2017 № 6/2-165 ЛК та поштовим конвертом зі штемпелем поштового відділення про відправлення листа 25.05.2017.

Позивач вважає, що ним не було порушено дисципліну, у зв'язку з чим його звільнення є незаконним, відповідач в свою чергу вважає, що пасивна поведінка позивача не могла мати інших наслідків як звільнення, тому вимоги ОСОБА_2 вважає безпідставними та необгрунтованими.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.

Стаття 65 Конституції України визначає, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Порядок проходження публічної служби в органах внутрішніх справ регулюється Законом України від 20 грудня 1990 року №565-XII "Про міліцію" (далі - Закон №565-XII), Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV (далі - Дисциплінарний статут) та Положенням.

Суд вважає необхідним зазначити, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про міліцію" (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин), міліція в Україні державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Згідно до ст. 4 Закону України від 20.03.2003 № 638-ІV "Про боротьбу з тероризмом" (далі Закон № 638-ІV), одним із суб'єктів боротьби з тероризмом, є Міністерство внутрішніх справ України.

Відповідно до ст. 5 Закону № 638-ІV - Міністерство внутрішніх справ України здійснює боротьбу з тероризмом шляхом запобігання, виявлення та припинення злочинів, вчинених з терористичною метою, розслідування яких віднесене законодавством України до компетенції органів внутрішніх справ; надає Антитерористичному центру при Службі безпеки України необхідні сили і засоби; забезпечує їх ефективне використання під час проведення антитерористичиих операцій.

Відповідно до Присяги працівника органів внутрішніх справ України, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 р. № 382, зазначено, що співробітник міліції присягає з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов'язок, вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ. Клянеться мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров'я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок.

Тобто, порядок дій працівника міліції регламентовано вищезазначеним законодавством та зобов'язує співробітника міліції при будь - яких обставинах щжиття, здоров'я, права і свободи громадян та державний устрій від протиправних посягань.

Відповідно до ст. 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 № 3460-ІV (далі Статут, Дисциплінарний статут) службова дисципліна - це дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно - правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Службова дисципліна в органах внутрішніх справ досягається: створенням належних умов проходження служби особами рядового і начальницького складу; набуттям високого рівня професіоналізму; забезпеченням гласності та об'єктивності під час проведення оцінки результатів службової діяльності: створенням належних умов проходження служби особами рядового і начальницького складу; набуттям високого рівня професіоналізму; забезпеченням гласності та об'єктивності під час проведення оцінки результатів службової діяльності; дотриманням законності і статутного порядку; повсякденною вимогливістю начальників до підлеглих, постійною турботою про них, виявленням поваги до їх особистої гідності; вихованням в осіб рядового і начальницького складу високих моральних і ділових якостей; забезпеченням соціальної справедливості та високого рівня соціально-правового захисту; умілим поєднанням і правильним застосуванням заходів переконання, примусу, дисциплінарного та громадського впливу; належним виконанням умов контракту про проходження служби.

Відповідно до ст. 2 вказаного вище Статуту, дисциплінарний проступок - це невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни. Відповідно до ст. 5 Статуту, за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; дотримуватися норм професійної та службової етики; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету (ст. 7 Статуту).

Отже, працівники органів внутрішніх справ носять особливий статус та на них покладені обов'язки, дотримання яких є обов'язковим.

Види дисциплінарних стягнень за порушення службової дисципліни наведені в статті 12 Дисциплінарного статуту, найсуворішим з яких є звільнення з органів внутрішніх справ, що застосовується як крайній захід дисциплінарного впливу.

Порядок накладення дисциплінарних стягнень на осіб рядового і начальницького складу врегульовано статтею 14 Дисциплінарного статуту.

З метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органів внутрішніх справ. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Як встановлено судом, з 19.05.2014 позивач не мав можливості виконувати свої службові обов'язки внаслідок захоплення будівлі ГУМВС України у Луганській області незаконними озброєними формуваннями самопроголошеної "Луганської народної республіки". ОСОБА_2 до 04.07.2014 не прибув до м. Сватове (тимчасове місце дислокації ГУМВС у Луганській області).

Також позивач не прибув до м. Сєвєродонецьк Луганської області, до якого наказом ГУ УМВС України у Луганській області № 1363 від 31.07.2014 було передислоковано ГУ МВС України у Луганській області. Цим же наказом вирішено визначити робочі місця працівників та забезпечити вихід на службу не пізніше 09 год. 00 хвил. 04.08.2014.

Відповдіачем було складено акт № 6/2-273/1 від 22.10.2014 про невихід на службу, в якому зафіксовано про те, що станом на 21.10.2014 підлеглий особовий склад, відповідно до списку, зазначеного в додатку до акту від 22.10.2014, до якого увійшов і позивач ОСОБА_2, до місця дислокації ГУМВСУ не прибули та на службі відсутні, при цьому рапортів про своє звільнення з ОВС України, або інших документів, що підтверджують законність відсутності на робочому місці, до КЗ ГУМВС не надавали, безпосереднє керівництво не попереджали, пояснень з приводу не виходу на службу не надано.

Також, по факту порушення позивачем службової дисципліни відповідачем, у встановлений законом строк проведено службове розслідування на підставі наказу начальника ГУМВСУ "Про призначення проведення службового розслідування" від 22.10.2014 № 3357 (висновок службового розслідування наявний в матеріалах справи), яким встановлено, що ОСОБА_2 не прибув до особового складу в період з двадцять сьомого вересня до третього жовтня поточного року до м. Сєвєродонецька Луганської області для реєстрації та подальшого проходження служби, рапорту про своє звільнення з ОВС України, або інших документів, що підтверджують законність відсутності на робочому місці, до УКЗ ГУМВС не надавав, безпосередньо керівництво не попереджав. Будь-яких пояснень з приводу не виходу на службу не надано. Грубе порушення службової дисципліни стало можливим внаслідок особистої недисциплінованості працівника ГУМВСУ, чим порушив вимоги ст. 7 Дисциплінарного статуту ОВС України, проігнорував вимоги наказу МВС України від 22.02.2012 № 155 "Про затвердження правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справи України, що виразилось у невиході на службу без поважних причин під час проведення АТО, ігнорування вимог керівництва щодо належного виконання службових обов'язків.

Відповідно до статті 4 Статуту наказ є формою реалізації службових повноважень особи начальницького складу, згідно з якими визначаються мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа, якій належить його виконати. Накази можуть даватись як в усній, так і в письмовій формі. Скасувати наказ має право тільки начальник, який видав відповідний наказ, або старший прямий начальник. У разі одержання наказу від старшого прямого начальника підлеглий зобов'язаний виконати його та повідомити про це свого безпосереднього начальника.

Таким чином, наказ - це правовий акт, виданий з метою вирішення основних і оперативних завдань органів виконавчої влади його керівником, що діє на основі єдиноначальності, містить вимогу необхідності вчинення будь-якої дії або утримання від неї конкретним виконавцем (конкретними виконавцями).

Накази повинні відповідати таким умовам: 1) виходити від начальника як провідника державної волі, а отже, відповідати чинному законодавству; 2) носити характер однозначного, обов'язкового до виконання веління і видаватись з дотриманням встановленої законом форми. Виконавець може висловити свої зауваження до виконання, але при залишенні наказу в силі він повинен його виконувати під загрозою юридичних санкцій.

Встановлено спеціальні вимоги, що висуваються до наказів в системі органів внутрішніх справ України, в тому числі вимога конкретності, яка полягає в чіткому, ясному формулюванні цілей та завдань, шляхів і засобів їх досягнення. Наказ повинен бути сформульований однозначно, щоб було зрозуміло хто є виконавцем наказу, хто є його організатором, в які строки необхідно його виконати. Отже, чим конкретнішим є наказ, тим більші гарантії його успішного, чіткого та повного виконання. Крім того, встановлена вимога адресності, яка полягає в тому, що кожен наказ повинен бути призначеним чітко до одного чи кількох виконавців.

Підстави звільнення зі служби осіб рядового і начальницького складу, в тому числі за порушення дисципліни, вчинення адміністративного чи кримінального правопорушення, встановлені пунктами 63-65 Положення.

Відповідно до підпункту "є" пункту 64 Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за порушення дисципліни.

Як наслідок проведеного розслідування, Головним управлінням МВС України у Луганській області видано наказ від 24.10.2014 № 3405 "Про покарання окремих співробітників ГУМВС України у Луганській області" щодо застосування відносно перевірених осіб покарання у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ співробітників ГУМВСУ у Луганській області, зокрема підполковника міліції ОСОБА_2, заступника начальника відділення міліції № 3 (м.Щастя) Жовтневого районного відділу Луганського міського управління ГУМВС України у Луганській області за п. 64 "є" (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (копія наказу наявна в матеріалах справи).

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Судом встановлено, що позивачем не наведено належних та допустимих доказів поважності неприбуття до місця тимчасової дислокації ГУМВСУ у Луганській області за період починаючи з 07.07.2014 до дня його затримання збройними формуваннями, а також після звільнення 18.03.2015 і по теперешній час.

Суд критично оцінює надані позивачем копії документів, які видані різними установами "Луганської народної республіки", оскільки ці установи створені окупаційною владою та є не легітимними.

Також суд вважає, що позивач в період знаходження його у м. Луганську (за виключеннями часу затримання) з травня 2014 по березень 2017 року жодного разу не зв'язався з безпосереднім керівництвом або керівництвом МВС України, наприклад засобами електронного зв'язку або через інтернет. При цьому на сайті МВС України 04.07.2014 було розміщено звернення колегії МВС України до особового складу органів і підрозділів внутрішніх справ Донеччини та Луганщини з повідомленням про необхідність прибути до 07.07.2014 до тимчасового місця дислокації ГУМВС України у Луганській області в м. Сватово. Також розміщено телефони за якими можна звертатись за інформацією по всім областям України.

Дружина позивача, співробітника органів внутрішніх справ, не сповіщала УМВС України у Луганській області або інші органи МВС про зникнення останнього та про не можливість зв'язатись з ним в телефонному режимі.

Після звільнення позивача з ізолятора та на день розгляду судом справи, він також не звертався до правоохоронних органів, УМВС України або до відповідача із заявою про обставини його тимчасового затримання у ізоляторі у період з 14.10.2014 по 18.03.2015, хоч мав таку реальну можливість, мав достатньо часу для повернення на територію України поза межами зони проведення антитерористичної операції, а також для повідомлення керівництва ГУМВС України у Луганській області про свій виїзд з місця проходження служби, однак, не зробив цього.

Суд вважає незмістовними доводи представника позивача про відсутність на службі з поважних причин - внаслідок загрози його життю та безпеки родини, оскільки про надходження погроз на його адресу ОСОБА_2 також не повідомляв правоохоронні органи.

Судом встановлено, що під час проведення службового розслідування відібрати пояснення та ознайомити позивача ОСОБА_2 з дисциплінарним наказом у відповідача не було змоги не з вини відповідача, а у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 був відсутній за місцем тимчасової дислокації ГУМВСУ та відповідачу не були відоме його місцезнаходження. Таким чином, не відібрання перед накладенням дисциплінарного стягнення від позивача письмового пояснення щодо причин скоєння дисциплінарного проступку суд не вважає порушенням ст. 14 Статуту, оскільки зазначене відбулось саме з вини позивача, який не повідомив керівництво про своє місцезнаходження, що фактично можна прирівняти до небажання порушника надавати пояснення, що у свою чергу не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

Позивач як працівник міліції склав присягу працівника органів внутрішніх справ України, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 року № 382, відповідно до якої присягав завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров'я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок. Покинувши місце служби ОСОБА_2, порушив прийняту ним присягу.

Суд не приймає до уваги надані представником позивача копії рішень Донецького апеляційного адміністративного суду від 07.04.2016 по справі № 812/1577/15, Луганського окружного адміністративного суду від 26.04.2017 № 821/650/16, від 16.03.2017 по справі № 812/1429/16 та Новоайдарського районного суду Луганської області від 12.09.2017 по справі № 419/2907/17, оскільки дані докази не спростовують встановлену поведінку позивача, як службовця органів внутрішніх справ, пасивна поведінка останнього, починаючи з травня 2017 року не може мати позитивні наслідки для ОСОБА_2 та використання останнім практики інших судів на свою користь.

Відповідно до положення ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд приходить до висновку, що ГУМВСУ при звільненні позивача ОСОБА_2 з ОВС, діяло в межах та порядку передбаченим законом. Відповідач, наданими суду письмовими доказами довів правомірність прийнятого спірного наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області від 04.11.2014 №375 о/с, у зв'язку з чим у суду відсутні правові підставі для повного задоволення позовних вимог ОСОБА_2

Також, суд зауважує, що вимоги позивача про стягнення коштів з ГУМВСУ за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги поновлення на посадів, тому також не підлягають задоволенню.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 09 жовтня 2017 р.

Суддя Хом'якова В.В.

кат. 12.3