Постанова № 69421787, 03.10.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2017 р. № 820/2927/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Заічко О.В.,

при секретареві судового засідання - Мараєвій О.В.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче комерційне підприємство "K.I.T.LTD" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Виробниче комерційне підприємство "K.I.T.LTD" з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області , в якому просить суд: скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача № НОМЕР_1 від 06.07.2017 р., № НОМЕР_2 від 14.04.2017 р., № НОМЕР_3 від 14.04.2017 р., № НОМЕР_4 від 14.04.2017 р.

Позивач не погоджується із висновками акту перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями. В обґрунтування своєї позиції, зокрема, зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 20 Податкового кодексу України містить вичерпний перелік прав контролюючих органів. В цьому переліку відсутнє право контролюючих органів самостійно визначати обставини та ознаки, що можуть свідчити про нереальність господарських операцій, встановлювати на підставі своїх визначень факти нереальності поставки товарно-матеріальних цінностей, укладених платниками податків, та застосовувати відповідні правові наслідки за такими правочинами. Тому, викладені в акті перевірки судження субєкта владних повноважень про відсутність фактичного здійснення господарської операції зроблені з перевищенням компетенції органів ДФС України та нічим не підтверджуються.

Позивач наполягає на правильності обчислення податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат з податку на прибуток підприємств, а також своєчасному включенню до складу податкового кредиту податкових накладних без порушенням терміну реєстрації їх в ЄРПН.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях, зазначивши, що податковим органом при проведенні перевірки не доведено належними доказами того, що спірні правочини підприємства позивача з його контрагентами учинялися з метою безпідставного формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість. В акті перевірки щодо підприємства позивача контролюючим органом зроблені висновки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України, які базуються не на первинних документах.

Вважає, що порушення податкової дисципліни у діяльності підприємства відсутні, а висновки податкового органу, викладені в Акті перевірки про порушення платником податків податкового законодавства, вбачаються помилковими, позбавленими відповідних правових підстав та не відповідають обєктивним обставинам, зазначивши також, що посадовими особами ГУ ДФС у Харківський області навмисно не були витребувані та досліджені цілий ряд документів, які вказані в акті перевірки, як не надані до перевірки.

Твердження відповідача про відсутність реальних господарських операцій спростовуються первинною бухгалтерською документацією, долученою до матеріалів справи у звязку із чим просив позов задовольнити.

Відповідач - Головне управління ДФС у Харківській області проти позову заперечував, зазначивши, що в ході перевірки та до розгляду заперечення на акт перевірки щодо здійснення господарських операцій з ТОВ "Агрос-Нова", підприємством не надано транспортні документи та якісне посвідчення, сертифікат відповідності товару, ветеринарне свідоцтво, висновок санітарно-гігієнічної експертизи, які передбачені договором від 08.08.12 №57/12 П та інших документів, передбачених законодавством України. Відсутність на підприємстві отриманих від постачальника сертифікатів якості на рибу унеможливлює встановити виробника продукції, його місцезнаходження, дату виготовлення продукції, дату відвантаження від виробника, термін придатності та інше.

За таких обставин вважає, що ВКП "K.I.T.LTD" відображені в податковій звітності правові взаємовідносини з суб'єктами господарювання без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків.

Представник відповідача в наданих письмових запереченнях та у судових засіданнях, посилаючись на матеріали перевірки, стверджував, що оскаржувані рішення винесені у відповідності до норм діючого законодавства, є такими, що відповідають фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим просить у задоволенні позову відмовити.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів:

Як вбачається з наявних матеріалів справи та встановлено судом під час судового розгляду справи, Позивач - Виробниче комерційне підприємство "K.I.T.LTD", пройшов передбачену законодавством України процедуру державної реєстрації та набув статусу юридичної особи (зареєстровано в якості юридичної особи 29.01.1999 року, номер запису до ЄДР №14801200000010221 Харківським міським управлінням юстиції); включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та організацій України з ідентифікаційним кодом 30290694 (т. 1 а.с. 31). Знаходиться на обліку, як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) з 17.02.1999 року за № 122, станом на дату складання акту перебуває на обліку в Східній ОДПІ Головного управління ДФС у Харківській області. Місцезнаходження суб'єкта господарювання відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію:61044, м. Харків, вул. Новопроектна, буд. 7.

Виробниче комерційне підприємство "K.I.T.LTD" зареєстровано платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва від 19.02.1999 року № 29684255, індивідуальний податковий номер 302906920372.

Судом встановлено, що одними з основних видів діяльності ВКП "K.I.T.LTD" є перероблення та консервування риби, рибоподібних молюсків (код згідно КВЕД 10.20). Сфера діяльності: переробка і постачання риби і рибопродуктів.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі направлень від 27.02.2017 р. № 1038, №1039, № 1040, № 1041, від 10.03.2017 р. № 1199, згідно із ст.77, ст.82 Податкового кодексу України та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства "K.I.T.LTD" (далі -ВКП "K.I.T.LTD") з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року.

За наслідками перевірки складено акт перевірки № 1701/20-40-14-02-08/30290694 від 28.03.2017р. (т.1. а.с. 30 -136).

Висновками акту перевірки встановлено наступні порушення:

п.п. 134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 7 893 417 гривень;

п.185.1 ст.185, ст.188, ст. 189, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.11 ст.201 Податкового Кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 607 291 гривень;

п. 201.10 ст.201, п.120-1.1 ст.120-1 Податкового Кодексу України.

На підставі згаданого Акту перевірки ГУ ДФС у Харківський області прийняті податкові повідомлення-рішення:

№0000811411 від 14.04.2017р., згідно з яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 10381985 грн.;

№0000821411 від 14.04.2017р., згідно з яким зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість;

№0000831411 від 14.04.2017р., згідно з яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 759130,75 грн.;

№ НОМЕР_4 від 14.04.2017р., згідно з яким встановлено порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних та застосовані штрафні санкції у розмірі 6197,89 грн.;

Не погодившись с вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач подав скаргу у відповідності до ст. 56 ПКУ. Рішенням ДФСУ №13394/6/99-99-11-01-01-25 від 22.06.2017р. (т.1 а.с. 18- 29) скарга була задоволена частково, а саме: частково скасоване податкове повідомлення-рішення №0000811411 від 14.04.2017р., яким збільшувалася сума грошового зобовязання з податку на прибуток. На виконання цього рішення Відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 06.07.2017р., відповідно до якого збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 10198034,00 грн. (т.1 а.с. 15).

Як з'ясовано судовим розглядом, фактичною підставою для винесення податкових повідомлень-рішень слугували відображені в акті перевірки № 1701/20-40-14-02-08/30290694 від 28.03.2017р. висновки контролюючого органу про те, що в більшості випадків документально не підтверджена реальність здійснення господарських відносин із контрагентом позивача ТОВ "Агрос-Нова", в звязку із чим, на думку відповідача: підприємство порушило вимоги П(С)БО 16 «Витрати» шляхом завищення витрат, які визначені за правилами бухгалтерського обліку 902 «Собівартість реалізованих товарів» на суму 11987367 грн. в 2015р., та на суму 28573971 грн. в 2016р., в звязку з тим, що ТОВ ВКП «К.І.Т. LTD» відображає списання сировини у виробництво (Дт 23 Кт201), однак вихід готової продукції (Дт26 Кт23) здійснено з іншої сировини (сторінки 15 та 51 Акту відповідно). На думку посадових осіб ГУ ДФС у Харківський області, підприємство завищено склад собівартості реалізованої продукції всього у загальній сумі 11987367 грн., на підставі відсутності матеріальної частини витрат, а саме сировини, з якої виготовляється готова продукція. (сторінка 31 Акту) та занижено обєкт оподаткування з податку на прибуток за 2016 р. на суму 28573971 грн. (сторінка 76 Акту).

Крім того, відповідач зазначає, що встановлені дані і факти, що доводять нереальність господарської операції, та встановлена відсутність реального здійснення операцій по придбанню товару у контрагента-продавця (ТОВ «Агрос-Нова») (сторінка 40 Акту), а саме: нереальність поставки товарно-матеріальних цінностей (за номенклатурою різні види риби для виробництва) за Договором №57/12 П від 08.08.2012р. Вищезазначені дані і факти, на думку посадових осіб ГУ ДФС у Харківський області встановлені тим, що підприємством до перевірки не надані товарно-транспортні накладні, сертифікати якості на рибу та інше. (сторінка 40 Акту). Отже, на думку посадових осіб ГУ ДФС у Харківський області, підприємство порушило вимоги П(С)БО 16 «Витрати», у звязку із чим в порушення п.п. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 ПК України, занижено обєкт оподаткування з податку на прибуток за 2015 рік на суму 2269022грн. (сторінка 42 Акту), та на суму 1 021 952 грн. (сторінка 46 Акту).

Також, контролюючий орган зазначає, що в ході перевірки встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 659092 грн., в звязку з тим, що податкові накладні, отримані від ТОВ «Агрос-Нова», не є підставою для віднесення до складу податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість, всього у сумі 453806 грн. (сторінка 90 Акту) та на суму 205286 грн., в звязку з не своєчасним включенням до складу податкового кредиту податкових накладних з порушенням терміну реєстрації в ЄРПН. (сторінка 91,93 Акту).

Відповідач зазначає, що в ході перевірки та до розгляду заперечення на акт перевірки щодо здійснення господарських операцій з ТОВ "Агрос-Нова", підприємством позивача не надані транспортні документи та якісне посвідчення, сертифікат відповідності товару, ветеринарне свідоцтво, висновку санітарно-гігієнічної експертизи, які передбачені договором від 08.08.12 №57/12 та інших документів, передбачених законодавством України.

Відсутність на підприємстві отриманих від постачальника сертифікатів якості на рибу унеможливлює встановити виробника продукції, його місце знаходження, дату виготовлення продукції, дату відвантаження від виробника, термін придатності та інше.

Представник відповідача у судових засіданнях та у наданих письмових запереченнях зазначає, що перевіркою зроблено висновок, що ТОВ ВКП «К.І.Т. LTD» здійснено безпідставне документальне оформлення нереальних господарських операцій з постачання та складено первинні документи всупереч норм частини першої ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та пп.2.1 і 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05.06.95 за №168/704.

Відповідач зазначає, що вищезазначений укладений підприємством позивача з ТОВ «Агрос-Нова» договір, не опосередкувався реальним виконанням операцій, що становить його предмет у звязку із чим, на думку податкового органу, ТОВ ВКП «К.І.Т. LTD» здійснене безпідставне документальне оформлення нереальних господарських операцій.

Зазначений висновок контролюючим органом зроблено на підставі аналізу інформаційної системи «Податковий блок», за даними якої наявна інформація щодо імпортних поставок у 2015 році по контрагенту ТОВ "Агрос-Нова, при аналізі яких не встановлено відповідності товару, що було імпортовано підприємством ТОВ "Агрос-Нова" та товаром, який було реалізовано ТОВ "Агрос-Нова на адресу ТОВ ВКП «К.І.Т. LTD».

Таким чином, па підставі наведеного, з урахуванням розгляду заперечення на акт перевірки, контролюючим органом зроблено висновок, що підприємством завищено склад собівартості реалізованої продукції всього у загальній сумі 11987367 грн. за 2015 рік та 28595633 грн. за 2016 рік на підставі відсутності матеріальної частини витрат, а саме, сировини, з якої виготовляється готова продукція.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень, а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в акті № 1701/20-40-14-02-08/30290694 від 28.03.2017р., на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що адміністративному суду при вирішенні адміністративного спору належить перевірити, зокрема, обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.

Стосовно висновків податкового органу про встановлення даних і фактів, що доводять нереальність господарської операції та відсутності реального здійснення операцій по придбанню товару у контрагента-продавця (ТОВ «Агрос-Нова»), суд зазначає наступне:

Судовим розглядом встановлено, що позивач - ТОВ ВКП «К.І.Т. LTD», у перевіряємому періоді мало господарські взаємовідносини з ТОВ "Агрос-Нова".

Як вбачається з матеріалів справи, що між Позивачем та ТОВ «Агрос-Нова» від 08.08.2012р.укладений договір №57/12 П, за умовами якого ТОВ "Агрос-Нова" (Продавець) зобовязується передати належний йому товар у власність Покупця (ТОВ ВКП «К.І.Т. LTD»), а Покупець зобовязується прийняти товар та сплатити за нього на умовах Договору ( т.1 а.с.173-174. Відповідно до п. 2.1 цього Договору, найменування, кількість, одиниця виміру визначаються згідно до накладної.

Пунктом 3 вищезазначеного Договору, сторонами визначений порядок передачі товару, а саме: Продавець зобовязаний у повному обсязі відвантажити товар Покупцю зі складу Продавця, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Агрономічна, б. 205/4.

На виконання умов договору ТОВ «Агрос-Нова» виписувало видаткові та податкові накладні, копії яких містяться в матеріалах справи.

Факт перевезення купленого за договором №57/12 П товару підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними, копії яких містяться в матеріалах справи (т.2 а.с. 193-205).

Розрахунок за надані роботи був проведений у повному обсязі, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (т. 2 а.с. 191-192).

На підтвердження виконання укладеного договору, представником позивача до матеріалів справи надані копії наступних документів: ТТН з ТОВ «Агрос-Нова», карток складського обліку матеріалів, отриманих від ТОВ «Агрос-Нова»; карток переліку виробленої продукції з матеріалів, отриманих від ТОВ «Агрос-Нова»; видаткових накладних на реалізацію продукції, виробленої з матеріалів, отриманих від ТОВ «Агрос-Нова»; договору оренди №2/02012014-А від 02.01.2014р., згідно з яким Позивач орендує виробниче приміщення за адресою м.Харків, вул.Достоєвського, 5; оригінал бухгалтерської довідки щодо перебування на балансі Позивача холодильних камер; податкової декларації з ПДВ за січень 2015р. з доказами прийняття; податкової декларації з ПДВ за вересень 2015р. з доказами прийняття, а також копії актів звірки за 2012,2013,2014,2015 роки з ТОВ «Агрос-Нова»; картки рахунку 631 «Розрахунки з контрагентами» по ТОВ «Агрос-Нова» за 2015, 2016, 2017 роки; платіжних доручень на перерахування коштів по ТОВ «Агрос-Нова»; товарно-транспортних накладних по доставці ТМЦ по ТОВ «Агрос-Нова»; свідоцтв про державну реєстрацію транспортних засобів на імя позивача, якими здійснювалось перевезення ТМЦ від ТОВ «Агрос-Нова»; протоколів дослідження проб харчових продуктів; протоколів випробувань дослідних зразків продукції; експертних висновків ветеринарно - санітарної експертизи; ТУ «Пресерви з риби та морепродуктів»; ТУ «Риба і морепродукти холодного копчення»; Бухгалтерська довідка, що відображає надходження і списання сировини в бухгалтерському обліку на підприємстві; Оборотно-сальдові відомості по рахунку 281 за 2015 рік; Оборотно-сальдові відомості по рахунку 281 за 2016 рік; накладних-вимог на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів за 2015р; накладних-вимог на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів за 2016р.

На виконання вимог ст.201 ПК України, ТОВ "Агрос-Нова" виписало на адресу позивача податкові накладні, які були включенні останнім до податкового кредиту відповідного періоду.

За матеріалами справи судом встановлено, що ТОВ «Агрос-Нова» знаходиться на податковому обліку в ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві, а відвантаження товару Покупцю відбувається зі складу, що знаходиться у м. Одеса. Окрім цього, при аналізі згідно АІС «Податковий блок» встановлено, що ТОВ «Агрос- Нова» не імпортувало товар, який у подальшому було реалізовано позивачу.

Жодного недоліку форми чи змісту вказаних вище первинних документів Відповідачем у акті перевірки не надано

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статтею 201 Податкового кодексу України.

Виходячи із змісту положень наведеної норми права, формування податкового кредиту залежить від документального підтвердження нарахування (сплати) податку. Внаслідок застосування зазначених правил, платник податку повинен визначити дату виникнення права на включення відповідних сум податку до податкового кредиту, та відповідно - суму податку, яку він має право включити до складу податкового кредиту.

Суд зазначає, що відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Приписами підпунктів а-в п. 185.1. ст. 185 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України.

Приписами п. 188.1. ст. 188 ПК України (в редакції Закону № 609-VIII від 15.07.2015; із змінами, внесеними згідно із Законом № 909-VIII від 24.12.2015), визначено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію субєктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обовязкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого звязку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - субєктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Відповідно до зазначеної норми податкового законодавства, до бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

Статтею 189 ПК України зазначені особливості визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг в окремих випадках.

Так, відповідно до п. 189.1. ст. 189 ПК України, у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Відповідно до приписів п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України, в редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату; товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться, зокрема, до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, норми податкового законодавства пов'язують виникнення права платника податку на податковий кредит з наявністю податкової накладної. Разом з цим, наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих постачальниками податкових накладних, не є безумовною підставою для обрахування податкового кредиту по податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.

Дата виникнення податкових зобов'язань платника ПДВ визначається згідно з нормами ст. 187 Податкового кодексу України, а дата виникнення податкового кредиту визначається, згідно з нормами ст. 198 Податкового кодексу України.

Разом з цим суд відмічає, що податкова накладна, як підстава для нарахування податкового кредиту, має бути складена за наслідками реального виконання господарської операції особою, яка має необхідний обсяг податкової правосуб'єктності, в іншому випадку такий документ не може мати сили первинного документа у розумінні ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підтверджувати факт здійснення господарської операції навіть за наявності у такого документа усіх формальних реквізитів.

Виходячи із системного аналізу вказаних норм, суд зазначає, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.

Згідно з п. 198.8 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп.1.2 п.1, пп.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ст.1 та ст.9 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарської операції. Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату та місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; одиниці виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Твердження відповідача про не надання транспортних документів до перевірки не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи, а отже вони не відповідають дійсності, оскільки підприємством позивача складались товарно-транспорті накладні, при цьому перевезення здійснювались транспортом позивача, про що свідчать свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів на імя ТОВ ВКП «К.І.Т. LTD».

Стосовно всіх інших документів, які зазначення в договорі, то їх складання хоча і було передбачено договором, який був укладений в 2012р., але починаючи з 20 вересня 2015р. (про що позивач також зазначає у позовній заяві) отримання таких документів постачальником перестало бути обовязковим, однак контролюючий орган особисто замовляв та отримував такі документи на власний розсуд.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що твердження податкового органу стосовно того, що ТОВ «Агрос-Нова» не імпортувало товар, який в подальшому реалізований позивачу, у зв'язку із чим походження отриманого товару встановити не можливо. Ці твердження відповідача не можуть вважатися правовою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки відвантаження товару відбувалось зі складу, що знаходиться у м. Одеса, між тим цей факт не доводить того, що ТОВ «Агрос-Нова» не могло придбати його у іншого контрагента, який є резидентом України та згідно діючого законодавства мало право зберігати його будь-де.

Стосовно посилання відповідача на ухвалу від 12.09.2016р. Шевченківського районного суду м. Києва по справі № 761/31933/16-к у кримінальному провадженні №42015000000000031 від 19.01.2015р. суд зауважує, що останнє є не коректним, оскільки, по перше в ній йдеться лише про арешт грошових коштів на банківському рахунку, по друге - вона скасована на підставі ухвали від 19.10.2016р. Шевченківського районного суду м. Києва по справі № 761/34574/16-к у кримінальному провадженні №42015000000000031 від 19.01.2015р. На цей час по вищезазначеному кримінальному проваджені жодній посадовій особі ТОВ «Агрос-Нова» підозра, згідно діючого КПК України, не предявлено.

Судовим розглядом встановлено, що 26 квітня 2017р. окружний адміністративний суд м.Києва згідно постанови по справі №826/16214/16, яка на цей час набрала законної сили, задовольнив позов ТОВ «Агрос-Нова» та скасував податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві №0013181404 та №0013171404 від 26.07.2016р. Дані податкові повідомлення-рішення були складені за результатами перевірки ТОВ «Агрос-Нова» саме за період 2015 року, в якому здійснювалось постачання ТМЦ на адресу підприємства позивача (т.1 а.с. 169-171). Це також свідчить про добросовісність цього контрагента позивача та реальність здійснення господарських операцій.

Таким чином, податковим органом до суду не надано доказів, які б свідчили про відсутність реального характеру господарських операцій між підприємством позивача та його контрагентом, які б підтверджували висновки акту перевірки № 1701/20-40-14-02-08/30290694 від 28.03.2017р. про вчинення позивачем дій, які руйнують систему оподаткування в України та об'єктивно приводять до порушення інтересів держави та суспільства в цілому.

Під час розгляду справи, судом не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст укладеного підприємством позивача з ТОВ "Агрос-Нова" договору не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави.

З приводу судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірних правочинів суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти -відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

В ході перевірки відповідачем не встановлено проведення позивачем збиткових операцій, не встановлено у позивача, наміру отримати за вищевказаними договорами поставки іншого результату, ніж придбання товару. Досліджуючи витребувані та приєднані до справи документи, суд відзначає, що матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладанні і виконанні договору взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено. При цьому, суд бере до уваги, що доказів, які б вказували на відсутність реальності господарських операцій за укладеними договорами, за правилами ч. 2 ст. 71 КАС України відповідач до суду не подав.

Суд зазначає, що всі перелічені суми податкового кредиту підтверджені відповідними податковими накладними, які не мають недоліків та відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України. В свою чергу, ці податкові накладні складені на підставі договору, виписаних видаткових накладних, товарно-транспортних накладних.

Отже, факт придбання товарів, робіт (послуг) підтверджується документально первинними бухгалтерськими документами, що були надані до суду а саме: договорами поставки, видатковими накладними, податковими накладними, виписками по рахунку (платіжними дорученнями), сертифікатами якості. Розрахунки за отриманий товар позивачем проведені в повному обсязі.

Судом не встановлено невідповідності даних податкових накладних фактичним обставинам. Як свідчать матеріали справи, факт здійснення господарських операцій у перевіряємому періоді підтверджується документально.

Судом робиться висновок, що контролюючим органом не були вжиті жодні заходи для перевірки взаємовідносин позивача із ТОВ "Агрос-Нова", а висновки контролюючого органу щодо нереальності господарських операцій зроблені лише на припущеннях останнього.

В ході судового розгляду перелічені обставини визнані сторонами по справі під час судового засідання, суд не має сумнівів в добровільності визнання перелічених обставин та їх достовірності, стосовно вказаних обставин відсутній спір, а тому з огляду на ч.1 ст.11, ч.2 ст.49, ч.1 ст.71, ч.3 ст.72, ч.2 ст.76 КАС України перелічені обставини перед судом додатково не доказуються.

Як досліджено вище матеріалами справи, факти придбання товарів та виконання робіт, проведення розрахунків, підтверджується договорами, видатковими та податковими накладними, виписками по рахунку (платіжними дорученнями), актами виконаних робіт, тощо.

Наведене вище свідчить про те, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суми, які підтверджені податковими накладними, складеними контрагентом позивача, у зв'язку з придбанням позивачем товарів, які були в подальшому використані ним в оподатковуваних операціях. За таких обставин твердження відповідача про заниження податкового кредиту та безпідставного формування витрат, з викладених в акті перевірки підстав не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Щодо тверджень податкового органу про відсутність сертифікатів відповідності товару, ветеринарних свідоцтв, висновку санітарно-гігієнічної експертизи, суд зазначає, що ці твердження не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи.

Крім того, в Ухвалі від 16.08.2016 р. у справі № К/800/17092/16 Вищий адміністративний суд України вказав, що за умови наявності інших належних доказів товарності, відсутність технічної документації на товар, здійснення відвантаження товару без довіреностей, відсутність доказів необхідності замовлення підрядних робіт, відсутність доказів необхідності проведення промоакцій не позбавляє платника права на формування податкового кредиту. В Ухвалі ж від 01.06.2016 р. у справі № К/800/51127/15 ВАСУ вкотре зауважив, що сертифікати якості не є документами первинного бухгалтерського або податкового обліку, а тому їх відсутність не має вирішального значення для встановлення фактичного руху активів ( т.5 а.с.209-220).

Стосовно висновків податкового органу про порушення підприємством позивача вимог п.п.134.1.1. п. 134.1 ст. 134 ПК України, чим занижено обєкт оподаткування з податку на прибуток за 2016 рік на суму 2269022грн. та на суму 1021952 грн. у 2015 році, а також порушення вимог П(С)БО 16 «Витрати» шляхом завищення витрат, які визначені за правилами бухгалтерського обліку 902 «Собівартість реалізованих товарів» на суму 11987367 грн. в 2015р., та на суму 28573971 грн. в 2016р., а також занижено обєкт оподаткування з податку на прибуток за 2016 р. на суму 28573971 грн., суд зазначає наступне:

Відповідно до положення (стандарт) бухгалтерського обліку "Витрати", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 р. N 318 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 р. за N 27/4248 (далі - П(С)БО 16). визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності.

Згідно із п. 6 П(С)БО 16 витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені (п. 7 П(С)БО 16).

Відповідно до п. 9.5 Наказу № 318, не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати: витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Щодо встановлених порушень стосовно формування підприємством позивача у перевіряємому періоді витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів п. 14.1.27 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Визначення господарської діяльності відображене в п 14.1.36 ст. 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 134.1.1 ст. 134 Податкового кодексу України, (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення відємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Витрати, які враховуються для визначення обєкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обовязковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України).

Відповідно до п. 44.2 ст. 42 ПКУ для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Відповідно до п.п. 138.8.1. п. 138.8 ст. 138 ПК України, (в редакції, яка діяла з 01.01.2015 року), до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку

На підставі вищевикладеного судом під час розгляду справи встановлено, що позивач з 2012р. здійснював та здійснює по теперішній час співробітництво з ТОВ «Агрос-Нова» на підставі договору №57/12 П від 08.08.2012р. Про це свідчать акти звірки за 2012, 2013, 2014, 2015, 2016 роки та картки рахунку 631 «Розрахунки з контрагентами» за 2015 та 2016 роки. Останнє перерахування за придбані ТМЦ було здійснено 13.09.2016р. згідно платіжного доручення №950 на суму 159361,01 грн. На цей час по взаєморозрахунках з цим контрагентом рахується сальдо на користь ТОВ «Агрос-Нова» в розмірі 726 642,68грн.

Судовим розглядом встановлено, що усі первинні бухгалтерські документи були в наявності у підприємства позивача та перевірені фахівцями податкового органу, про що також зазначається і в Акті перевірки.

Питання завищення валових затрат, шляхом списання сировини в виробництво та подальшого віднесення її на собівартість реалізованої продукції вже було предметом спору. Так ухвалою ВАСУ К/800/45427/13 від 13 серпня 2015р. (справа 820/1277/13-а за позовом ТОВ ВКП «К.І.Т. LTD» до ДПС України) зазначено, що норми витрат на виробництво готової продукції є основною підставою для списання товарно-матеріальних цінностей та віднесення їх до складу валових витрат підприємства (т.1 а.с. 163-164). Водночас, вимогами чинного законодавства не передбачена необхідність затвердження чи погодження таких норм будь-яким контролюючим органом.

Суд зазначає, що з метою приведення національної системи стандартизації до європейських норм і правил розроблено та прийнято Закон України від 05.06.2014 № 1315-VII "Про стандартизацію" (далі Закон) (набрав чинність 03.01.2015), який передбачає удосконалення правових та організаційних засад національної стандартизації, зокрема Закон не містить положень стосовно нормативно-правового регулювання відносин, пов'язаних із розробленням стандартів підприємств, установ та організацій і технічних умов (далі ТУ).

Статтею 16 Закону визначено, що: підприємства, установи та організації мають право у відповідних сферах діяльності та з урахуванням своїх господарських і професійних потреб організовувати та виконувати роботи із стандартизації, зокрема: розробляти, приймати, перевіряти, переглядати та скасовувати стандарти, кодекси усталеної практики, ТУ і зміни до них, установлювати процедури їх розроблення, прийняття, перевірки, перегляду, скасування та застосування; застосовувати прийняті ними стандарти, кодекси усталеної практики та ТУ; брати участь у роботі спеціалізованих міжнародних та регіональних організацій стандартизації відповідно до положень про такі організації; створювати та вести фонди нормативних документів і видавати каталоги нормативних документів для забезпечення своєї діяльності та інформаційного обміну; видавати і розповсюджувати прийняті ними стандарти, кодекси усталеної практики та ТУ, документи відповідних спеціалізованих міжнародних організацій стандартизації, членами яких вони є чи з якими співпрацюють на підставі положень про такі організації або відповідних договорів; стандарти, кодекси усталеної практики та ТУ, прийняті підприємствами, установами та організаціями, застосовуються на добровільній основі.

Також пунктом 38 розділу І Закону України від 09.04.2014 № 1193-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру", який набрав чинності 26.04.2014, виключено статті 4-9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію", тобто скасовано положення Декрету, якими була передбачена державна реєстрація ТУ на продукцію та змін до них.

Отже, підприємство позивача має та застосовує в виробництві відповідні ТУ, які були затверджені та зареєстровані раніше, до набуття законною силою вищезазначеного Закону. Вся первинна бухгалтерська документація, яка обумовлює списання сировини в виробництво, ведеться на підприємстві Позивача у відповідності до Наказу Мінстату України №193 від 21 червня 1996 року «Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів» та була надана для перевірки Відповідачу, про що вказується в самому акті перевірки (арк. 13,14).

Суд зазначає, що норми витрат на виробництво готової продукції є основною підставою для списання товарно-матеріальних цінностей та віднесення їх до складу валових витрат підприємства.

Водночас, вимогами чинного законодавства не передбачена необхідність затвердження чи погодження таких норм будь-яким контролюючим органом.

При чому, судом береться до уваги також ухвала ВАСУ по справі К/800/45427/13 від 13 серпня 2015 року (справа № 820/1277/13-а за позовом ТОВ ВКП „К.І.Т. LTD до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м.Харкова Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень рішень), в якій колегія суддів встановила, що 02.01.2010 року директором ТОВ ВКП „K.I.T.LTD видано Наказ №1-норм Про визначення витрат на виробництві, згідно з яким було встановлено при виробництві продукції застосовувати дослідний (пробний) метод відповідно до Інструкції з нормування витрат сировини при виробництві продукції з риби та інших водних живих ресурсів № 15.2-1.1-001:2008 від 25.02.2009, який заснований на проведенні дослідно-контрольних робіт у виробничих (або лабораторних) умовах одночасно з виробництвом партії продукції методом зважування та встановлення норм витрат сировини. Інструкція була розроблена ВАТ „Південрибтехцентр 10.12.2008, погоджена начальником управління міжнародного співробітництва 18.12.2008 та затверджена Головою Державного комітету рибного господарства України 25.02.2009, встановлює порядок проведення робіт і методичних підходів з нормування витрат сировини при виробництві продукції з риби та інших водних живих ресурсів для рибопереробних підприємств усіх форм власності. Відповідно до листа ПАТ „Південрибтехцентр Державного комітету рибного господарська України від 25.10.2012 №07/198 Інструкція станом на 25.10.2012 діє без обмеження строку дії та з моменту введення в дію (16.03.2009 року) жодних змін не вносилось.

Колегія суддів касаційної інстанції погодилась з тим, що позивачем під час виробництва готової продукції норм витрат правомірно застосовано положення Інструкції з нормування витрат сировини при виробництві продукції з риби та інших водних живих ресурсів № 15.2-1.1-001:2008 від 25.02.2009, та як наслідок правомірності віднесення їх до складу собівартості готової продукції.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що доводи відповідача та висновки податкового орган у стосовно порушень п.п.134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, зроблені за наслідками перевірки підприємства позивача, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи.

Положеннями ст.83 ПК України чітко передбачено, що для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

З урахуванням вищевикладеного, суд встановив, що позивач мав право на формування витрат по операціях з ТОВ "Агрос-Нова" у перевіряємому періоді, адже дані витрати підтверджені первинними бухгалтерськими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, мають всі обов'язкові реквізити, які визначені діючим законодавством, є в наявності у позивача та свідчать про те, що отримані позивачем товари були використані в господарській діяльності.

Із встановлених в ході судового розгляду обставин суд дійшов висновку про невідповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України оскаржуваних податкових повідомлень-рішень № НОМЕР_1 від 06.07.2017 р., № НОМЕР_2 від 14.04.2017 р., № НОМЕР_3 від 14.04.2017 р., що дає суду підстави для задоволення позову в цій частині.

Стосовно податкового повідомлення-рішення №0000841411 від 14.04.2017р., яким позивачу нараховані штрафні санкції за порушення вимог п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, а саме: несвоєчасно зареєстровано податкові накладні за період з жовтня 2015 по грудень 2016 року на загальну суму ПДВ 34384,46 грн., в т.ч. з порушенням встановленого терміну реєстрації до 15 календарних днів на загальну суму ПДВ 8322.29 грн., з порушенням терміну реєстрації від 16 до 30 календарних днів на загальну суму ПДВ 25296,10 грн., з порушенням терміну реєстрації від 61 і більше календарних днів на загальну суму ПДВ 766,07 грн. (акт перевірки від 28.03.2017 № 1701 /20-40-14-02-08/30290694), судом встановлені наступні обставини:

Так, позивач зазначає, що твердження відповідача щодо включення до складу податкового кредиту в січні 2015р. податкових накладних, отриманих від ПФ «Артон» на суму 32290грн. та ТОВ «Лайт Фіш» на суму 70000грн. не відповідає дійсності, що підтверджується розділом 2 (перелік податкових накладних) податкової декларації за січень 2015р. Також, на думку позивача, твердження Відповідача щодо включення до складу податкового кредиту в вересні 2015р. податкових накладних, отриманих від ПФ «Артон» на суму 42550грн. та 6135,48грн. не відповідає дійсності, що підтверджується розділом 2 (перелік податкових накладних) податкової декларації за вересень 2015р. Всі інші податкові накладні, які вказані в цій таблиці хоча і були зареєстровані в ЄРПН за межами 15-денного терміну з дати виписки, але дата виписки та їх реєстрації в ЄРПН знаходиться в одному місяці, а отже у відповідності до п.198 ПКУ України Позивач мав право на віднесення цих податкових накладних до складу податкового кредиту.

Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 1201.1 ст. 1201 Податкового кодексу України, ГУ ДФС у Харківській області застосовано штрафні санкції та винесено ППР від 14.04.2017 № НОМЕР_4 на загальну суму 6197,89 грн., в т.ч. у розмірі 832,23 грн. (8322,29 грн. х 1%) за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних в ЄРПН до 15 календарних днів; у розмірі 5059,23 грн. (25296,10 грн. х 20%) за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних в ЄРПН від 16 до 30 календарних днів та у розмірі 306,43 грн. (766,07 грн. х 40%) за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних в ЄРПН від 61 та більше календарних днів.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, визначалось, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобовязаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Покупцю товарів/послуг податкова накладна/розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог законодавства щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

З метою отримання продавцем зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування, що підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних покупцем, такий продавець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та розрахунок коригування в електронному вигляді. Такий розрахунок коригування вважається зареєстрованим в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими продавцем.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобовязань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Відповідно до абз.1 п. 201.1. ст. 201 ПК України ( в редакції, яка діяла станом на січень 2015 року), Платник податку зобовязаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Приписами ст.. 201 ПК України в цій редакції передбачалось, що реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше п'ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання.

Зазначеною нормою п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу в редакції Закону № 909-VIII від 24.12.2015 також визначалось, що на дату виникнення податкових зобовязань платник податку зобовязаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Отже, з аналізу вищенаведеної норми законодавства вбачається, що законодавець передбачає певні умови щодо проведення реєстрації податкових накладних, а саме: дотримання реєстрації у порядку, визначеному законодавством, що також передбачає і дотримання строків її реєстрації.

Крім того, пунктом 201.10 ст. 201 в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин передбачалось, що податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобовязань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Отже, з аналізу вищезазначених норм законодавства вбачається, що реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у ЄРПН має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобовязань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з Податкового кодексу України (в редакції станом на 2015 - 2016 роки).

Відповідно до п. 120-1.1 ст. 120-1 Податкового кодексу України ( в редакції, яка діяла з 01.01.2015 року, відповідно до Закону України від 28.12.2014 р. № 71-УІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи , порушення платниками податку на додану вартість граничних термінів реєстрації податкових накладних, що підлягають наданню покупцям - платникам податку на додану вартість, та розрахунків коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлених статтею 201 цього Кодексу, тягнуть за собою накладення на платників податку на додану вартість, на яких відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов'язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі:

-10 відсотків від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення термін) реєстрації до 15 календарних днів;

-20 відсотків від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення терміну реєстрації від 16 до ЗО календарних днів;

-30 відсотків від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення терміну реєстрації від 31 до 60 календарних днів;

- 40 відсотків від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення терміну реєстрації на 61 і більше календарних днів.

Таким чином, ТОВ ВКП «К.І.Т. LTD» порушено п. 201.10 ст. 201, п. 120-1.1 ст. 120-1 Податкового кодексу України, у звязку з чим застосовується штраф за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних/розрахунків коригування до них в ЄРПН.

Однак, позивач в обґрунтування власної правової позиції посилається на ту ж саму норму податкового законодавства (в редакції станом на 01.01.2017), а саме: п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, яка має наступну редакцію: Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:

для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;

для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.

Таким чином суд погоджується із твердженнями податкового органу про те, що в даному випадку платник податків намагається застосувати до правовідносин, які існували протягом 2015- 2016 років норму права, яка почала діяти лише з 01.01.2017 року, що є безпідставним та неправомірним.

Таким чином, нарахування контролюючим органом штрафних санкцій за порушення несвоєчасно зареєстрованих податкових накладних за період з жовтня 2015 по грудень 2016 року на загальну суму ПДВ 34384,46 грн., на думку суду є правомірним.

Отже, позовні вимоги в частині донарахування підприємству позивача штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних у розмірі 6197,89 грн., застосованих податковим повідомленням-рішенням №0000841411 від 14.04.2017р. задоволенню не підлягають.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється з урахуванням ч.3 ст. 94 КАС України

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 160-163, 167, 186, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче комерційне підприємство "K.I.T.LTD" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області № НОМЕР_1 від 06.07.2017 р., № НОМЕР_2 від 14.04.2017 р., № НОМЕР_3 від 14.04.2017 р., які винесені відносно Виробничо комерційного підприємства "K.I.T.LTD".

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління ДФС у Харківській області ( код ЄДРПОУ 39599198, вул. Пушкінська,46, м. Харків, 61057) за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче комерційне підприємство "K.I.T.LTD" ( код ЄДРПОУ 302906944) у розмірі 165447,43 ( сто шістдесят п'ять тисяч чотириста сорок сім гривень 43 копійки).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 09 жовтня 2017 року.

СуддяЗаічко О.В.