
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 жовтня 2017 року м. Чернігів Справа № 825/1302/17
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Бородавкіної С.В.
за участі секретаря - Гайдука С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про стягнення коштів,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_3.) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - ГУНП в Київській області) та просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток з 21.07.2016 по 28.07.2016 (включно).
Свої вимоги мотивує тим, що на виконання постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.07.2016 по справі № 825/542/16 його було поновлено на посаді поліцейського Відділу поліції зони Чорнобильської АЕС ГУНП в Київській області, та стягнуто з відповідача середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 20.02.2016 по 20.07.2016. При цьому, ГУНП в Київській області здійснено нарахування грошового забезпечення починаючи з 29.07.2016, а період із 21.07.2016 по 28.07.2018 - неоплачений.
Однак, відповідно до вимог чинних нормативно-правових актів він має право на отримання середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу до дати фактичного поновлення на роботі.
Представник позивача надав клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Крім того, в клопотанні від 05.10.2017 просив стягнути з відповідача витрати, понесені ОСОБА_1 за отримання правової допомоги.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, заперечень на позов не надав. За наведених обставин суд вважає за можливе розглянути справу без його участі.
Дослідивши матеріали справи суд вважає, що позовні вимоги мають бути задоволені, з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в ГУНП в Київській області на посаді поліцейського Відділу поліції зони Чорнобильської АЕС, з якої його було звільнено.
Вважаючи своє звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.07.2016 по справі № 825/542/16 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та, в тому числі: поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді поліцейського Відділу поліції зони Чорнобильської АЕС ГУНП в Київській області з 20.02.2016; стягнуто з ГГУНП в Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.02.2016 по 20.07.2016. Вказана постанова набрала законної сили 13.09.2016 (а.с. 29-31).
Наказом т.в.о. начальника ГУНП в Чернігівській області від 29.07.2016 № 418 о/с, на виконання вищевказаної постанови, ОСОБА_1 поновлено на посаді старшого сержанта поліції, поліцейського Відділу поліції зони Чорнобильської АЕС, з 20.02.2016 (а.с. 4).
При цьому, як вбачається із листа відповідача від 03.02.2017 № 29/С-5аз, грошове забезпечення ОСОБА_1 нараховувалось та виплачувалось з 29.07.2016 (а.с. 5).
Однак, відповідно до доводів позивача, ненарахованим та невиплаченим залишається грошове забезпечення за період із 21.07.2016 по 28.07.2016.
Враховуючи вищевикладені обставини, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про національну поліцію» (далі - Закон № 580).
Частиною 1 ст. 17 Закону № 580 визначено, що поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (ч. 1 ст. 59 Закону № 580).
Відповідно до частин 4-5 ст. 10 Закону № 580 поліцейський, в тому числі: своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України; у повному обсязі користується гарантіями соціального та правового захисту, передбаченими цим Законом та іншими актами законодавства; захищає свої права, свободи та законні інтереси всіма способами, що передбачені законом.
Згідно із частинами 1 та 2 ст. 94 Закону № 580, поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799, введено в дію Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок).
Відповідно до п. 4 Розділу І Порядку, грошове забезпечення виплачується поліцейським, які призначені на штатні посади в Національній поліції, та курсантам ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання.
Суд вважає за необхідне зазначити, що спеціальними нормами, зокрема, Порядком не врегульовано порядок обчислення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у випадку поновлення поліцейського на службі за рішенням суду.
Враховуючи наведене, суд вважає, що при наданні оцінки спірним правовідносинам слід користуватися загальними нормами.
Так, законодавство про оплату праці ґрунтується на Конституції України і складається з Кодексу законів про працю України та інших законодавчих актів України.
Зокрема, ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Статтею 236 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Тобто, враховуючи вимоги вищевказаного законодавства суд зазначає, що у випадку незаконного звільнення працівника із займаної посади роботодавець зобов'язаний здійснити із ним розрахунок за весь час вимушеного прогулу, по дату фактичного поновлення на займаній посаді. В свою чергу, після поновлення працівника на посаді роботодавець повинен продовжувати нараховувати особі заробітну плату (грошове забезпечення) в розмірах та терміни, визначенні чинним законодавством.
Однак, як вбачається із наявних в матеріалах справи доказів, ГУНП в Київській області вищевказані вимоги не виконало.
Так, як вбачається з матеріалів справи на виконання постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.07.2016 № 825/542/16, яка набрала законної сили 13.09.2016 (а.с. 29-31), ОСОБА_1 із 20.02.2016 поновлено на службі в Національній поліції, та виплачено на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 20.02.2016 по 20.07.2016 (по дату винесення постанови суду). При цьому, відповідно до листа відповідача від 03.02.2017 № 29/С-5аз грошове забезпечення позивачу нараховувалось та виплачувалось з 29.07.2016 (а.с. 4-5).
Проте, враховуючи, що ОСОБА_1 поновлений на службі в поліції із 20.02.2016, ГУНП в Київській області, відповідно до вимог чинного законодавства, зобов'язане із вказаного періоду вважати його таким, що проходить службу в органах поліції та нараховувати йому грошове забезпечення в розмірі, визначеному Порядком.
В свою чергу, здійснивши фактичний розрахунок із ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за період із 20.02.2016 по 20.07.2016, відповідач не нарахував йому середній заробіток за період із 21.07.2016 по 28.07.2016 (включно), що підтверджується вищевказаним листом. Доказів, які б спростовували зазначені обставини ГУНП в Київській області надано не було.
Грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення (п. 11 Розділу І Порядку).
Враховуючи наведене суд приходить до висновку, що із ГУНП в Київській області має бути стягнуто на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період із 21.07.2016 по 28.07.2016 (включно), що становить 940,64 грн. (8 днів * 117,58 грн. (середньоденний заробіток ОСОБА_1 встановлений постановою суду від 20.07.2016 по справі № 825/542/16)).
Стосовно вимоги позивача про встановлення судом відповідачу строку для подання звіту про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Так, у відповідності до частин 1, 2 статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення; за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від десяти до тридцяти мінімальних заробітних плат.
Тобто, Кодексом адміністративного судочинства України визначено зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, як право суду, а не його обов'язок, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку щодо відмови ОСОБА_1 у задоволенні даної вимоги.
Щодо вимоги ОСОБА_3 про застосування до постанови п. 2 ч. 1 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає таке.
Відповідно до положень пунктів 1 та 2 ч. 1 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про: присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Тобто, негайно стягуються кошти, виплати яких є періодичними та/або щомісячними.
Однак, в даному випадку невиплата ГУНП в Київській області ОСОБА_1 середнього заробітку за 8 днів не підпадає під зазначені вище критерії, тому, у суду відсутні підстави для застосування негайного виконання постанови
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу та витрати, пов'язані з проведенням судових експертиз.
Згідно із ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що при поданні позовної заяви судовий збір з огляду на положення ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивачем не сплачувався, а тому відповідно у справі відсутні витрати, пов'язані зі сплатою судового збору.
Разом з цим, за приписами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
В наданому клопотанні від 05.10.2017 представник позивача просив стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 1500,00 грн.
На підтвердження факту понесення позивачем вищевказаних витрат до суду надано договір про надання правової допомоги від 01.01.2017, калькуляцію вартості наданої правової допомоги, акт виконаних робіт від 23.08.2017 та квитанцію від 23.08.2017 № 8 на суму 1500,00 грн. (а.с. 25-27).
Відповідно до ст. 1 Закону України від 20.12.2011 № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Документально підтверджена сума витрат на правову допомогу становить 1500,00 грн., її розмір відповідає наведеним вище вимогам Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах». При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до калькуляції вартості правової допомоги, гранично встановлений розмір компенсації з урахуванням витраченого робочого часу, складає 2240,00 грн., однак представник позивача просить відшкодувати кошти в розмірі 1500,00 грн.
За таких обставин, суд вважає за можливе стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Управління документально підтверджені витрати на правову допомогу у розмірі 1500,00 грн.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням зазначеного, приймаючи до уваги встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими врегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області (код ЄДРПОУ 40108616) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 21.07.2016 по 28.07.2016 (включно) в сумі 940 (дев'ятсот сорок) грн. 64 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Київській області (код ЄДРПОУ 40108616) на користь ОСОБА_1 витрати на надання правової допомоги у розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн. 00 коп.
Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Суддя С.В. Бородавкіна
Судове рішення № 69421688, Чернігівський окружний адміністративний суд було прийнято 05.10.2017. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 825/1302/17. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: