Постанова № 69420911, 07.09.2017, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2017 року № 810/2166/17

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства “Автомагістраль” до Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування розрахунку,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Приватне підприємство “Автомагістраль” з позовом до Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування № 30007 від 25.05.2017 року, складеного старшим державним інспектором Заболотним В.І. щодо нарахування ПП «Автомагістраль» 11 євро, що за курсом НБУ на 26 червня 2017 року складає 319, 93 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування до акту про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 25.05.2017 АВ № 30007 складені відповідачем із порушенням вимог Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 №879, оскільки при здійсненні розрахунку відповідачем не було враховано специфіку вантажу (сипучий щебінь), який перевозиться у напівпричепі, що є своєрідним контейнером, і для нього слід було застосовувати вагові обмеження як для контейнеровоза.

При цьому позивач зауважив, що ні оскаржуваний розрахунок, ні довідка та акт від 25.05.2017 не містять жодних даних про те, яке саме вимірювальне та зважувальне обладнання використовувалося під час визначення перевантаження строєної осі його автомобіля.

Представник позивача надав суду клопотання, в якому просив розглядати справу за його відсутності.

Представник відповідача до судового засідання не з’явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що ПП «Автомагістраль» належить на праві власності транспортний засіб ДАФ н.з. АІ2086ЕХ з причепом (напівпричепом) MEIERLING MSK 24 н.з. АІ6758ХК.

Даний транспортний засіб перевозив сипучий вантаж (щебінь) за маршрутом: с. Писарівка Калинівського району Вінницької області - місто Бердичів Житомирської області.

Як слідує з матеріалів справи, 25.05.2017 посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області проведено перевірку транспортного засобу позивача та встановлено, що при нормативно допустимій масі у 40 000 кг., фактична маса автомобіля становила 38 350 кг., при цьому осьове навантаження на строєну вісь становила 22 5000 кг. при допустимій нормі 22 000 кг.

За результатами здійснення габаритно-вагового контролю відповідачем складено акт АВ № 30007 від 25.05.2017, довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 25.05.2017 та розрахунок плати за проїзд від 25.05.2017 № 30007.

Згідно розрахунку від 25.05.2017 до сплати позивачу нараховано 11 євро.

Не погоджуючись із зазначеними розрахунками плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникла між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 3 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103 (далі – Положення) Укртрансбезпека у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Пунктом 4 Положення встановлено, що основними завданнями Укртрансбезпеки є: реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті; здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті.

Відповідно до п. 2 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженому Постановою кабінету Міністрів України № 1567 від 08.11.2006 року (надалі – Порядок № 1567), державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Згідно з п. 3 Порядку № 1567 органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансінспекція, її територіальні органи - управління в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські, районні управління. У відповідності до п. 4 Порядку № 1567 державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року №879 «Про заходи збереження автомобільних доріг загального користування» затверджено Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - Порядок № 879).

Відповідно до п. 2 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль - це контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів; попередній габаритно-ваговий контроль - це визначення параметрів великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу для встановлення наявності перевищення нормативів на стаціонарних пунктах; точний габаритно-ваговий контроль - визначення габаритно-вагових параметрів транспортного засобу на стаціонарному або пересувному пункті.

Особливості та вимоги до габаритно-вагового контролю закріплені у пунктах 15 - 25 Порядку № 879.

Так, контроль за наявністю у водіїв великовагових та великогабаритних транспортних засобів дозволу на рух здійснюють відповідні підрозділи МВС, що забезпечують безпеку дорожнього руху, та територіальні органи Укртрансбезпеки, які здійснюють габаритно-ваговий контроль.

Габаритно-ваговий контроль на стаціонарних пунктах включає документальний, попередній та/або точний контроль, на пересувних - документальний, точний контроль.

У разі виявлення під час здійснення попереднього габаритно-вагового контролю на стаціонарних або автоматичних зважувальних пунктах факту перевищення установлених габаритно-вагових параметрів здійснюється точний габаритно-ваговий контроль.

За результатами точного габаритно-вагового контролю визначається належність транспортного засобу до великовагових та/або великогабаритних, а на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка результатів здійснення контролю із зазначенням часу і місця його проведення, а на запит водія - міжнародний сертифікат зважування вантажних транспортних засобів, якщо пункт габаритно-вагового контролю уповноважений видавати такі сертифікати.

У разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування.

Пунктом 30 Порядку №879 встановлено, що плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу справляється за встановленими ставками залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту за формулою П = (Рзм + Рнв + Рг) х В, де П - розмір плати за проїзд; Рзм - розмір плати за перевищення загальної маси транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; Рнв - розмір плати за перевищення навантаження на вісь (осі) (за одиничну + за здвоєну + за строєну) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; Рг - розмір плати за перевищення габаритів (за висоту + за ширину + за довжину) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; В - відстань перевезення, кілометрів.

У разі виявлення на стаціонарних або пересувних чи автоматичних зважувальних пунктах порушення правил проїзду великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів такий транспортний засіб тимчасово затримується згідно із статтею 265-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Власник великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу або уповноважена ним особа має право привести габаритно-вагові параметри транспортного засобу у відповідність з установленими нормативами шляхом часткового розвантаження, перевантаження на інший транспортний засіб або у будь-який інший спосіб.

Таким чином, суд дійшов висновку, що для перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень перевізнику необхідно отримати дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, за відсутності такого перевізник повинен внести плату за проїзд, що здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України. Водночас, законодавцем визначено підстави плати за проїзд відповідно до п.31-1 Порядку № 879 у разі неотримання дозволу, величина якої залежить від розрахункових величин, визначених згідно формули п. 30 Порядку № 879, одна з яких є В – відстань перевезення, кілометрів.

В оскаржуваному розрахунку зазначено пройдену відстань перевезення вантажу - 55 км.

Жодних пояснень та документального підтвердження щодо визначення відстані посадовими особами управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області в матеріалах не міститься.

Таким чином, слід вважати, що посадові особи відповідача зазначили в оскаржуваному розрахунку інформацію щодо відстані на власний розсуд, а тому вчинення зазначених дій у зв’язку з відсутністю нормативно-правового акту, який би встановлював механізм визначення відстані перевезень, є необґрунтованим з огляду на наступне.

Такий підхід до вчинення дій (складання розрахунку) суб'єктами владних повноважень є неприйнятним. Суд вважає, що визначені Конституцією та законами України вимоги до дій і рішень суб'єктів владних повноважень, які є важливими гарантіями дотримання прав особи, не були дотримані.

Водночас, вчинення юридично значущих дій і прийняття рішень виключно на підставі закону, так само як і неухильне дотримання юридичної процедури їх прийняття є проявом принципу законності і має сутнісне значення передовсім для забезпечення прав особи, стосовно якої суб'єкт владних повноважень вчиняє такі дії або приймає рішення. Дотримання принципу законності є гарантією недопущення свавілля з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, що є однією з передумов дотримання принципу верховенства права, який відповідно до ст. 8 Конституції України визнається і діє в Україні.

Принцип законності гарантовано ч. 2 ст. 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Саме це положення Конституції України на найвищому рівні гарантує дотримання прав особи під час та в результаті вчинення органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами (суб'єктами владних повноважень, владними суб'єктами) відносно неї юридично значущих дій або прийняття рішень. І саме це положення Конституції України фактично забороняє приймати рішення в такий спосіб, як це зробив відповідач.

Перш за все, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України для дій чи рішень суб'єктів владних повноважень має бути визначена законом підстава. Саме ця конституційна норма втілює засадничу складову принципу законності, відповідно до якої суб'єктам владних повноважень дозволено робити тільки те, на що їх прямо уповноважує закон. Ця конституційна норма вимагає передовсім закону як підстави для вчинення суб'єктом владних повноважень активних дій. Закон, в свою чергу, визначає, описує, який юридичних факт чи їх сукупність повинні бути наявними для того, щоб у владного суб'єкта виникли повноваження діяти тим чи іншим чином. Будь-яка діяльність та будь-яке рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності таких юридичних фактів, визначених законом, буде проявом свавільності.

Конструкція «в межах повноважень» у розумінні ст. 19 Конституції України стосується обсягу повноважень і вказує на необхідність владних суб'єктів діяти виключно в тих межах, на які їх уповноважили Конституція та закони України. Це означає, що суб'єктам владних повноважень заборонено вчиняти будь-які дії або приймати будь-які рішення, можливість вчинення чи прийняття яких прямо не передбачена в тексті закону для певного випадку. Будь-які такі рішення або дії будуть проявом свавільності.

На окрему увагу заслуговує й акцент положень Конституції України на необхідності визначення способу вчинення дій або прийняття рішень для суб'єкта владних повноважень (процедури їх вчинення) саме на рівні закону. Оскільки рішення або дії суб'єктів владних повноважень як органів публічної адміністрації прямо впливають на права та інтереси інших осіб, вимоги до процедури їх вчинення, які запобігають порушенням прав осіб та свавільності повинні бути встановлені саме законодавчим органом як органом представницької демократії як одна із передумов дотримання принципу верховенства права.

Таким чином, форма розрахунку плати за проїзд може бути затверджена актом відповідного центрального органу виконавчої влади. Натомість, механізм встановлення відстані перевезень вантажів для проведення розрахунку повинен відповідно до положень ст. 19 Конституції України бути визначений тільки на рівні закону.

Водночас, відсутність спеціального закону, який визначає механізм реалізації цих повноважень владного суб'єкта також не означає, що такий суб'єкт має право діяти на власний розсуд.

Поряд з цим суд зазначає, що за змістом статті 29 Закону України «Про дорожній рух» до участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил, нормативів і стандартів, що мають сертифікат на відповідність цим вимогам, укомплектовані у встановленому порядку, а у разі, якщо транспортний засіб згідно з цим Законом підлягає обов'язковому технічному контролю, пройшов такий контроль. З метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.

Рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ст. 33 Закону України «Про автомобільні дороги»).

Згідно із пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. При цьому, транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки.

Відповідно до п. 3 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та відповідними підрозділами МВС, що забезпечують безпеку дорожнього руху. Таке ж положення міститься і у пункті 3 Порядку взаємодії Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, Міністерства внутрішніх справ України, Державного агентства автомобільних доріг України під час організації та проведення робіт із зважування та здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на автомобільних дорогах загального користування, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України, Міністерства внутрішніх справ України від 10 грудня 2013 року №1007/1207.

Тобто, безпосереднє здійснення габаритно-вагового контролю покладено Укртрансбезпекою на її територіальні органи спільно із відповідними підрозділами МВС, що забезпечують безпеку дорожнього руху.

Статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» також закріплено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Позивач у позовній заяві посилається на те, що зважаючи на специфіку вантажу (сипучий щебінь), який перевозиться у напівпричепі, можна вважати що це є своєрідний контейнер і для нього варто було б застосовувати вагові обмеження як для контейнеровоза (на строєну вісь – 24 т.), а отже, за таких умов навіть за наявності ваги на строєну вісь у 23, 85 т. це не перевищувало допустиму норму.

Також позивачем зазначено, що водій перед виїздом провів габаритно-ваговий контроль і переконався, що перевезення вантажу не буде суперечити вимогам чинного законодавства.

При цьому, відповідачем не спростовано доводів позивача про помилкові результати зважувань за наслідками такого контролю, а також того, що документи, які були наявні у водія свідчили про іншу (значно меншу) повну масу транспортного засобу, на відміну від тієї, яка зазначена у довідці про результати здійснення габаритно-вагового контролю та акті про перевищення транспортними засобами нормативних вагових параметрів.

Також, як слідує з матеріали справи та не заперечувалося сторонами, транспортний засіб позивача не затримувався, а після його проходження подальший рух транспортного засобу не заборонявся.

Суд також наголошує, що у Довідці про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 25.05.2017 відсутній відбиток печатки установи, від імені якої діє посадова особа під час здійснення габаритно-вагового контролю, що в свою чергу є порушенням Порядку взаємодії Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, Міністерства внутрішніх справ України, Державного агентства автомобільних доріг України під час організації та проведення робіт із зважування та здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на автомобільних дорогах загального користування

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач, складаючи розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування від 25.05.2017, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На переконання суду, вказаний розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування від 25.05.2017 № 30007 не відповідає критеріям правомірності, встановленим ст .2 КАС України, є протиправним, таким, що прийнятий без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 9 КАС України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у сумі 1600, 00 грн.

Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті підлягають судові витрати у сумі 1600, 00 грн.(платіжне доручення від 19.06.2017 № 3462).

Керуючись ст. ст. 69-72, 86, 94, 98, 128, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування від 25.05.2017 №30007, складений старшим державним інспектором ВДК Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області Загородним В.С.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) на користь Приватного підприємства «Автомагістраль» (код ЄДРПОУ 31481658) судові витрати у сумі 1600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.