Рішення № 69414454, 04.10.2017, Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/1505/17

Провадження № 2/307/1023/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2017 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в особі:

головуючого - судді : Чопик В.В.

при секретарі : Олексій Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним.

В С Т А Н О В И В:

Позивачі звернулися у суд з позовною заявою до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним, посилаючись на те, що 28 серпня 2008 р. між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір № MKAT0GA0000000011 предметом договору банк зобов'язується надати кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк до 28 серпня 2020 року у розмірі 14597,92 Дол. США.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (Кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Предметом кредитного договору можуть бути лише грошові кошти, але в жодному разі не речі. В цьому і полягає одна з головних відмінностей кредитного договору від інших схожих договорів, направлених на передачу майна. Взагалі-то самі по собі грошові знаки також є речами, але не на всі з них закон поширює правовий режим грошей.

Так, стаття 192 ЦК України поширює правовий режим грошей лише на грошову одиницю України - гривню. Іноземна ж валюта може використовуватися в Україні лише у окремих випадках, встановлених законом. Зокрема, таким випадком є розрахунки суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності з іноземними контрагентами, які здійснюються в іноземній валюті. Тобто, на іноземну валюту закон поширює правовий режим речі. Що стосується валюти договору споживчого кредиту, як зобов'язання яке виникло на території України та регулюється національним цивільним законодавством, то відповідно до ст. 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Проте, сторони все ж таки можуть визначити грошовий еквівалент в іноземній валюті. Але і в цьому разі іноземна валюта не є предметом договору споживчого кредиту.

Тобто, можна говорити про те, що порушено істотну умову договору, що стосується його Предмету.

Договори, які передбачають отримання позичальником суми кредиту в іноземній валюті є такими, що суперечать закону навіть в тому разі, якщо в них визначений еквівалент в національній валюті. Справа в тому, що еквівалент предмету договору споживчого кредиту в національній валюті не може сприйматися як предмет цього договору, оскільки ним є іноземна валюта. Таким чином, предметом договору споживчого кредиту в іноземній валюті є речі (відповідна сума іноземної валюти), а це суперечить ч. 1 ст. 1054 ЦК України, яка визначає, що предметом кредитного договору можуть бути лише гроші - українська гривня. Договори споживчого кредитування в іноземній валюті за своєю юридичною природою не є кредитними договорами, а є класичним прикладом договорів позики, предметом яких можуть бути як грошові кошти, так і інші речі, визначені родовими ознаками. Отже, невідповідність договору споживчого кредиту вимогам закону в момент його укладення тягне за собою недійсність такого договору відповідно до ст. 215 ЦК України. Більш того, ч. 1 ст. 533 ЦК України встановлює правило, за яким грошове зобов'язання має бути виконане виключно у гривнях.

Отже, позичальник який отримав споживчий кредит в іноземній валюті має право звернутися до суду з позовом про визнання договору споживчого кредиту в іноземній валюті недійсним.

Видача кредитів в іноземній валюті не може пояснюватись юридичною необізнаністю банка, оскільки в структуру банку входять такі підрозділи, як юридичний департамент, департамент валютних операцій, фінансово-економічний департамент. Навіть якщо банк і отримав ліцензію від НБУ, який взяв на себе відповідальність за порушення діючого законодавства і в цьому випадку банк не мав юридичного права видавати кредит фізичній чи юридичній особі резиденту України, який не має аналогічної ліцензії НБУ на отримання кредиту в іноземній валюті.

Таким чином банк скористався юридичною необізнаністю позичальника. Працівники банку повинні нести всю повноту відповідальності за допущення вищезазначених порушень діючих законів України.

Вважає, що кредити в іноземних валютах видані для придбання квартир і іншого рухомого і нерухомого майна, тому на ці правовідносини поширюється дія ЗУ «Про захист прав споживачів».

Адже, згідно п. 2 Положення НБУ «Про кредитування»фізичні особи мають право на отримання лише споживчого кредиту в національній валюті. Згідно п. 44 Положення НБУ «Про кредитування» споживчий кредит - це кредит на придбання споживчих товарів та послуг. Тобто, це ще раз підтверджує, що відносини за договором є відносинами між споживачем і кредитодавцем, що відображені у ст.. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» і підпадають під його регулювання.

Разом з тим, при визнанні недійсним договору споживчого кредиту в іноземній валюті втрачають своє правове значення й інші правочини, укладені на виконання недійсного договору. Зокрема, такими правочинами можуть бути договори поруки, договори застави, іпотечні договори та інші способи забезпечення виконання зобов'язань.

Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим

Кодексом.

Закон не забороняє видавати валютні кредити, але в такому випадку, зобов'язує виражати зобов'язання в гривні з визначенням грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті. Тобто, умова мала б звучать приблизно так: Банк надає валютний кредит, в сумі 81082.90.грн., що дорівнює еквіваленту 14597.92 дол. США Частина 1 ст. 524 носить імперативний характер і зобов'язує, а ч. 2 ст. 524 носить рекомендуючий характер вона надає право, застосування якого залежить від потреб учасників правовідносин. Це підтверджує ще той факт, що відповідно із ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Зазначене порушення вимог ЦК, має своїм наслідком недійсність договору в цілому, так як п. 1.1. є суттєвою умовою договору, його предметом.

Крім того, ст. 227 ЦК України визначено, що правочин юридичної особи, учинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь- яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня.Надання Банком Позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної не відновлювальної мультивалютної кредитної лінії та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов'язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно із п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю" індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії.

Звертає увагу суду на невідповідність сум у кредитному договорі зазначена сума видачі у розмірі 14597.92 дол. Сша в іпотечному договорі від 28 серпнч 2008 року сума 16732.96 дол. Сша по факту отримано згідно видаткового касового ордера від 28 серпня 2008 року 14000 00 дол. Сша, а також відсутністю підписів на кредитному договорі. Додаток №1 до кредитного договору №МКТОGА0000000011 від 28.08.2008 року загальна вартість кредиту, який позичальником не підписаний та був прихований де річна процентна ставка 15% реальна 19.37%, а також у додатку № 2 до кредитного договору графік погашення кредиту де занадто висока сума винагороди 23535.26 дол. США, який теж від позичальника був прихований про що свідчить відсутність підпису позичальника.

Закон України „Про захист прав споживачів", як зазначено в його преамбулі, регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Оскільки, надання коштів за вказаним договором, відповідає всім ознакам споживчого кредиту, а саме: відповідач є банком; позивач є споживачем, так як є фізичною особою, яка придбаває продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; продукція що набувається, тобто кредит, який є предметом Договору, відповідає ознакам продукції передбаченим Законом «Про захист прав споживачів», остільки правовідносини, породження яких є метою Договору, регулюються Законом «Про захист прав споживачів».

Зміст спірного договору суперечить також і частині 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ні перед укладенням Договору, ні протягом його дії, Відповідач не повідомив Позивача у письмовій формі про умови надання кредиту, та не надав в повному обсязі інформації про умови кредитування як того вимагає Закон: існуючі форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача, тип процентної ставки, орієнтовна сукупна вартість кредиту й вартість послуги з оформлення кредитного договору (перелік всіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням і поверненням; наприклад, таких, як: адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення й т.д.) строк, на який кредит може бути отриманий, варіанти повернення кредиту і його умови; необхідність здійснення оцінки майна й, якщо оцінка необхідна, ким вона здійснюється, податковий режим сплати відсотків і державні субсидії, на які споживач має право, або вказівка, від кого споживач може одержати докладну інформацію позитивні й негативні аспекти пропонованих схем кредитування;

Відповідно до ст. 21 Закону «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: а) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції (в супереч ст. 11 Закону „ Про захист прав споживачів ", перед укладенням Договору про надання споживчого кредиту Банком не було повідомлено Позивача ні у письмовій, ні в усній формі про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача, чим було порушене право споживача на свободу вибору продукції); б) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач (правовий аналіз Договору свідчить про порушення принципу рівності сторін Договору на шкоду споживачу).

Відповідно до ч. 12. ст. 10 Закону „ Про захист прав споживачів ", якщо після укладення договору стане очевидним, що послуги, зважаючи на їх ціну (вартість) та характеристики або інші обставини, явно не задовольнятимуть інтереси або вимоги споживача, виконавець зобов'язаний негайно повідомити про це споживача.

Виконавець зобов'язаний таким же чином повідомити споживача, якщо вартість робіт (послуг) може істотно зрости, ніж можна було очікувати під час укладення договору Споживач має право відмовитися від договору про надання послуг без штрафних санкцій з боку виконавця у разі виникнення обставин, передбачених в абзацах першому та другому ч. 12. ст. 10 Закону.

Проте банк не попередив позивача, що його послуги, зважаючи на їх ціну (вартість), явно не задовольнятимуть інтереси і вимоги Позивача, також Банк не попередив і про те, що вартість кредиту може істотно зрости, ніж це очікувалось під час укладення договору

Відповідно до ст. 15 Закону "Про захист прав споживачів", у разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, - споживач має право визнати договір недійсним і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними, тобто виходячи з вищевикладеного це є достатньою підставою для визнання Договору недійсним. Проте, метою Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», як сказано в його преамбулі, є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг. Згідно п. 8 ч. 1 ст. 6 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» „договір повинен містити: порядок зміни і припинення дії договору", отже відповідно до мети Закону, договір повинен містити і умови, які регулювали б порядок змін та розірвання договору, коли цього вимагає захист інтересів споживача (позичальника).

Так як, договір взагалі, не містять порядку зміни договору який враховував би інтереси споживача (позичальника), взагалі не містить умови про порядок припинення договору, а це є суттєвими умовами (ст. 628 ЦКУ), то договір в цілому суперечить п. 8 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Згідно ч.. 5 п. 3 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад сто відсотків вартості продукції (послуг) у разі сплати до закінчення договору 2020 році. А саме видано 14000.00 дол. сша сплатити треба 38133.18 дол. сша. Проте, згідно п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір, повинен містити: права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору". Спірний договір не містить умов або правил, які б регулювали відповідальність банку: ні за невиконання, ні за неналежне виконання банком умов договору, це є суттєвою умовою (ст. 628 ЦКУ), через що договір в цілому, суперечить п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Як видно з вищенаведеного, договір страждає суттєвими пороками невідповідності його змісту актам законодавства України, ці невідповідності свідомо допущені банком і націлені проти прав та інтересів позивача. Так як будь-яка із зазначених умов, є істотною умовою договору, відповідно вимог законодавства України, вважає, що відповідно до ст. 217 ЦКУ, недійсність будь-якої із зазначених умов окремо, а разом всіх тим паче, має наслідком недійсності правочину (договору) в цілому, з усіма правовими наслідками які закон з цим пов'язує.

Тому просить суд визнати кредитний договорів MKAT0GA0000000011 від 28 серпня 2008 року не дійсним з моменту його заключення, стягнути з відповідача витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу та зобов'язати приватного нотаріуса Тячівського районного нотаріального округу приватного нотаріуса ГундаА.М. виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано в іпотеку за договором іпотеки від 28 серпня 2008 року реєстр №3898,житловий будинок з надвірними спорудами загальною площею 85,90кв.м.житловою площею37.40кв.м. за адресою АДРЕСА_1 Тячівського району Закарпатської обл. Застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину та застосувати односторонню реституцію.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, але надав суду заяву в якій просить суд справу розглянути у його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити, а тому суд на підставі ст.. 169 ЦПК України справу розглянув у його відсутності.

Представник відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» в судове засідання не зявився, однак наддав письмове заперечення, в якому покликався на те, що ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не визнає у повному обсязі, оскільки вважає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, що пояснюється наступним.

По - перше, щодо позовної вимоги, шо спірний договір кредиту має бути визнаний недійсним в цілому відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст.217 ЦК України, оскільки обов'язання Банку надати позичальнику кредит у доларах США за спірним кредитним договором є таким, що суперечить законодавству з огляду на приписи ст.99 Конституції України, ст.ст. 3, 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", разом з тим , ч. 2.ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення. якщо інше не встановлено цим Кодексом.

ІІриватБанк з зазначеною позицією не погоджується з наступних підстав.

Правова позиція позивачів ґрунтується на тому, що наявність банківської ліцензії та дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями не звільняє сторони кредитної угоди від отримання індивідуальної ліцензії відповідно до приписів п.п. «в» ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», оскільки індивідуальної ліцензії потребують операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; крім того, індивідуальна ліцензія необхідна і на підставі п.п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», оскільки індивідуальної ліцензії потребує використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу (а погашення заборгованості за кредитом в іноземній валюті потребує здійснення відповідних платежів в іноземній валюті); оскільки індивідуальна ліцензія в обох випадках відсутня, кредитний договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 203 Цивільного кодексу України, як такий, що не відповідає Цивільному кодексу України (ст.ст. 14, ч. 1 ст. 533), іншим актам цивільного законодавства (Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»). З цього приводу повідомляємо наступне.

Згідно з п.1 ч.2 ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

На здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 статті 47 Закону «Про України...» необхідне надання дозволу Національним банком України (у тому числі - на здійснення операцій з валютними цінностями).

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати операції з валютними цінностями. На здійснення операцій, визначених пунктами - 4 частини другої статті 47 цього Закону надає дозвіл Національний банк України.

Згідно п. 2.3. глави 2 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій затверджену постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 275 за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України.

Дозвіл на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 ч.2 та ч. 4 статті 47 зазначеного Закону України, що діє на даний момент, видано ПАТ КБ ПРИВАТБАНК за номером 22-3 від 21.09.2009 року (до перейменування діяла банківська ліцензія № 22 від 4.01.2001р. та дозвіл за номером 22-2 від 29.07.2003 року 12 3 4). У додатку 1, 2 до дозволу включено право здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Вказана у дозволі валютна операція в повній мірі відповідає характеру укладеної з клієнтом кредитної угоди, в якій валютою кредитування є саме іноземна валюта. На внутрішньому корпоративному сайті розміщені чинні документи банку - банківська ліцензія та дозвіл на здійснення окремих операцій.

Таким чином, Законом України «Про банки...» встановлено порядок та умови здійснення операцій з валютними цінностями (у тому числі шляхом надання валютних кредитів).

Стосовно співвідношення Закону України «Про банки і банківську діяльність» і Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» був прийнятий 19 лютого 1993 року за N 15-93 і набрав чинності з дня його опублікування в газеті -(Урядовий кур'єр від 06.03.1993 р. № 35.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» в редакції від 07.12.2000 року набув чинності з дня його опублікування в газеті «Урядовий кур'єр» № 8 від 17.01.2001 року.

Відповідно до статті 2 Прикінцевих положень Закону України «Про банки і банківську діяльність» до приведення законодавства у відповідність з цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону. З цього випливає наступний висновок: якщо будь-який закон (інший нормативний акт) питання, пов'язані з банківською діяльністю, регулює інакше, ніж Закон України «Про банки...», до цих правовідносин підлягає застосуванню саме Закон «Про банки...». Інші нормативні акти підлягають застосуванню в частині, що не суперечать цьому закону.

Таким чином, наявність банківської ліцензії та дозволу НБУ є необхідною і достатньою умовою для надання кредитів в іноземній валюті. Будь-які вимоги інших нормативних актів щодо необхідності отримання додаткових документів, - не можуть прийматись до уваги, оскільки суперечать Закону України «Про банки...». Стосовно співвідношення Закону України «Про банки...» та Цивільного кодексу України.

Частиною 3 ст. 533 Цивільного кодексу України встановлено: «Використання наземної валюти...при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Як зазначалося вище, такі випадки, порядок та умови визначені Законом України «Про банки...». Отже, можливість надання і погашення кредитів в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.

З огляду на викладене, кредитний договір в іноземній валюті відповідає вимогам чинного законодавства. Відповідно, і виконання зобов'язань за кредитним договором повинно здійснюватися відповідно до умов договору, ст. 526 ЦКУ (зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору...); ст. 1049 ЦКУ (позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором); ст. 1054 ЦКУ за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується здати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти).

По- друге, Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» надалі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») та ОСОБА_1 (надалі - позивач) 18.08.2008 р. уклали кредитний договір №МКТ0СА0000000011. Відповідно до п. 8.1. кредитного договору Банк зобов'язався надати позивачу кредит у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 16 732.96 [Долар СИТА] на наступні цілі 14 597.92 доларів США на споживчі цілі, з них 14 000.00 доларів СІІІА на споживчі цілі шляхом видачі через касу, а також 420.00 доларів США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту. 104,66 доларів США на сплату страхового платежу страхування майна за договором страхування майна за перший рік дії кредиту. 73.26 доларів США - для сплати особистого страхування за договором особистого страхування за перший рік дії кредиту, а також у розмірі 2 135.04 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 1,25% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3,0% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, з кінцевим терміном повернення до 28.08.2020 р., а позивач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Свої зобов'язання за кредитним договором ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» виконав в повному обсязі, надавши позивачу кредит в розмірі, передбаченому умовами кредитного договору.

Згідно зі статями 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Посилання відповідача на розбіжність сум в кредитному договорі та договорі іпотеки не відповідають дійсності, оскільки і в кредитному договорі, а саме п. 8.1. загальна сума кредитної лінії складає 16 732.96 доларів США така ж сума зазначена і в договорі іпотеки п.35 «умови цього договору».

Також, просить суд, звернути увагу на те ще позивачами навмисно подані невідповідні договора, а саме кредитний договір, загальна вартість кредиту та графік погашення кредиту не підписані ОСОБА_1, оскільки в кередитній справі містяться всі ці договора підписані самим ОСОБА_1 на кожному аркуші договору. (надаємо належним чином завірені копії з кредитної справи!. При цьому на даних договорах зазначається що один з оригіналів даних договорів отримано особисто під розпис.

По - третє, згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 639 ЦК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1054 ІІК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Оспорюваний кредитний договір укладено в письмовій формі та підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності при їх укладенні, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; Відповідачем було надано позивачеві документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки.

Закон України "Про захист прав споживачів" застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки, тощо, які передують укладенню кредитного договору, а тому до даних спірних правовідносин Закон України "Про захист прав споживачів" не підлягає і застосуванню.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року № 6-1341цс15, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

По - четверте, обставини встановлені іншим рішенням суду не підлягають доказуванню.

Згідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України: обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 17.02.2016 р. задоволено позовну заяву ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по кредитному договору №МКТ0GА0000000011 від 28.08.2008 року.

Вказаним рішенням встановлено законність кладення кредитного договору та наявності заборгованості по кредиту. Вказане рішення набрало чинності та до цього часу не скасовано.

По - п'яте, також, в разі якщо суд, все таки прийде до обґрунтованого висновку про задоволення позову, виносимо на розгляд клопотання про застосування строків позовної давності. Відповідно до ст. 257 ПК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Кредитний договір укладений ще у 2008 році, а позов до Банку Позивач подав лише у 2017 році. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Тобто з моменту підписання договору пройшло більше трьох років. Позивач пропустив строки позовної давності, що є підставою відмови у позові.

Тому просять суд відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним у повному обсязі.

У зв'язку з неявкою сторін, на підставі ст. 197 ч. 2 ЦПК України, фіксація судового засідання технічними засобами не проводилась.

Дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає.

Судом встановлено, що 28.08.2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено кредитний договір №МКТ0GА0000000011 строком до 28.08.2020 року, згідно умов якого позивач отримав кошти в сумі 14597.92 доларів США.

В забезпечення виконання умов кредитного договору 28.08.2008 року між ОСОБА_2 та банком було укладено договір поруки .

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 17.02.2016 р. задоволено позовну заяву ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по кредитному договору №МКТ0GА0000000011 від 28.08.2008 року. Вказаним рішенням встановлено законність кладення кредитного договору та наявності заборгованості по кредиту. Вказане рішення набрало чинності та до цього часу не скасовано.

Відповідно до ч.1 ст.12 та ч.1 ст.13 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у ст. ст. 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Згідно зі ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статтею 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

19 березня 1992 року Національним банком України надано відповідачу (ЗАТ КБ «Приватбанк») банківську ліцензію № 22 на право здійснювати операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», письмовий дозвіл № 22-2 на право здійснювати операції з валютними цінностями та додаток до дозволу від 29 липня 2003 року № 22-2 (а. с. 34-35).

За наявності вказаних банківської ліцензії і дозволу відповідач мав право надавати кредитні кошти в іноземній валюті та здійснювати валютні фінансові операції, а тому покликання позивача на неправомірність таких дій відповідача є безпідставними.

Посилання відповідача на розбіжність сум в кредитному договорі та договорі іпотеки не відповідають дійсності, оскільки і в кредитному договорі, а саме п. 8.1. загальна сума кредитної лінії складає 16 732.96 доларів США така ж сума зазначена і в договорі іпотеки п.35 «умови цього договору».

Разом з цим судом встановлено, позивачами надано суду невідповідні договора, а саме кредитний договір, загальна вартість кредиту та графік погашення кредиту, що не підписані ОСОБА_1. Відповідач надав суду належним чином завірені копії вказаних договорів, що містяться в кередитній справі, де встановлено, що всі ці договора підписані самим ОСОБА_1 на кожному аркуші договору.При цьому на даних договорах зазначається, що один з оригіналів даних договорів отримано особисто під розпис.

Згідно стст. 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 639 ЦК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1054 ІІК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Оспорюваний кредитний договір укладено в письмовій формі та підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності при їх укладенні, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; Відповідачем було надано позивачеві документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки.

Закон України "Про захист прав споживачів" застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки, тощо, які передують укладенню кредитного договору, а тому до даних спірних правовідносин Закон України "Про захист прав споживачів" не підлягає і застосуванню.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року № 6-1341цс15, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Затаких обставин, суд вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним. слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 58, 60, 88, 213- 215 ЦПК України, на підставі ч.1 ст.12 та ч.1 ст.13, ст 192, ст 533, ст.ст 626-628, 638, 6391054 ЦК України, ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», суд

УХВАЛИВ :

В задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним -- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Закарпатської області через Тячівський районний суд Закарпатської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення до апеляційного суду Закарпатської області через Тячівський районний суд Закарпатської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Тячівського

районного суду: В.В. Чопик