Рішення № 6941091, 19.11.2009, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.09                                                                                           Справа№ 33/120

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом :Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський лікеро-горілчаний Торговий Дім»(м. Львів)

до відповідача :Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика мистецтв» (м. Львів)

про :стягнення 118 724 (сто вісімнадцять тисяч сімсот двадцять чотири) грн. 52 коп. (з яких: 100000,00 грн. –основний борг; 7529,52 грн. –3 % річних; 5795,00 грн. –пеня; 5400,00 грн. –інфляційні).

Суддя : Цікало А.І.

При секретарі : Герасименко В.С. Представники:

Позивача:Шипка О. Р. –представник (довіреність № 1 від 11.11.2008 р.)

Відповідача:не з'явився Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, роз’яснено їх права та обов’язки відповідно до ст. 22 ГПК України, зокрема право заявляти відводи.

Представники сторін, присутні в судових засіданнях, не звертались до суду з клопотанням про технічну фіксацію судового процесу.

Суть спору: 21.09.2009 р. на розгляд господарського суду Львівської області за вх. № 6753 поступила позовна заява від Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський лікеро-горілчаний Торговий Дім»(м. Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика мистецтв» (м. Львів) про стягнення 118 724 (сто вісімнадцять тисяч сімсот двадцять чотири) грн. 52 коп. (з яких: 100000,00 грн. –основний борг; 7529,52 грн. –3 % річних; 5795,00 грн. –пеня; 5400,00 грн. –інфляційні).

Ухвалою суду від 24.09.2009 р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 13.10.2009 р. В судовому засіданні 13.10.2009 р., у зв’язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 27.10.2009 р. У зв’язку з неявкою представника відповідача 27.10.2009 р. розгляд справи було відкладено на 19.11.2009 р.

Позивач вимоги ухвал суду про порушення провадження у справі від 24.10.2009 р. та про відкладення розгляду справи від 13.10.2009 р., від 27.10.2009 р. виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

В судовому засіданні 13.10.2009 р. представник позивача подав до суду заяву про уточнення позовних вимог та уточнений розрахунок і просить стягнути з відповідача 118 666 (сто вісімнадцять тисяч шістсот шістдесят шість) грн. 13 коп. (з яких: 100000,00 грн. –основний борг; 7529,52 грн. –3 % річних; 5736,61 грн. –пеня; 5400,00 грн. –інфляційні).

В судовому засіданні 13.10.2009 р. представник позивача представив частину витребуваних судом документів.

В судовому засіданні 19.11.2009 р. представник позивача представив довідки Головного управління статистики у Львівській області № 20-09/2302 від 27.10.2009 р. та Державного реєстратора виконавчого комітету Львівської міської ради – Кінащук Л.В. серія АГ № 67968 про включення відповідача до ЄДРПОУ(долучено до матеріалів справи).

Представник позивача позов підтримав частково, просив суд задоволити позовні вимоги в частині стягнення 118 666 (сто вісімнадцять тисяч шістсот шістдесят шість) грн. 13 коп. (з яких: 100000,00 грн. –основний борг; 7529,52 грн. – 3 % річних; 5736,61 грн. –пеня; 5400,00 грн. –інфляційні) з підстав наведених у позові, заявах та поясненнях. В частині стягнення 58 (п’ятдесят вісім) грн. 39 коп. - пені, просив провадження у справі припинити на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв’язку з відсутністю предмету спору в цій частині.

Відповідач вимоги ухвал суду про порушення провадження у справі від 24.10.2009 р. та про відкладення розгляду справи від 13.10.2009 р., від 27.10.2009 р. не виконав, відзив на позов не представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був належно, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (долучено до матеріалів справи).

Враховуючи те, що позивачем надано достатньо матеріалів для розгляду спору по суті, відповідач відзив на позов не представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, не забезпечив явку свого повноважного представника в судові засідання, не представив доказів сплати заборгованості, не скористався наданим йому правом на участь у судовому процесі, з метою недопущення затягування розгляду справи, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи, відповідно до ст. 75 ГПК України, у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши документи і матеріали, подані до суду, заслухавши пояснення осіб присутніх в судовому засіданні, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

13.02.2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівський лікеро-горілчаний Торговий Дім»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика мистецтв»було укладено договір безвідсоткової цільової позики № 01/02/06-П (оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи).

На виконання п. 3.1. Договору, позивач платіжними дорученнями № 310 від 13.02.2006 р. та № 404 від 22.02.2006 р. (оригінали оглянуто в судовому засіданні, копії долучено до матеріалів справи) перерахував відповідачу кошти в сумі 100000 (сто тисяч) грн. 00 коп.

Відповідно до п. 5.1. Договору, строк надання позики становив 365 календарних днів з моменту надходження коштів на рахунок позичальника.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема платіжних доручень № 310 від 13.02.2006 р. та № 404 від 22.02.2006 р., кошти в сумі 100 000,00 грн. були перераховані 22.02.2006 р. і згідно пунктів 5.1. та 6.1. Договору відповідач був зобов'язаний повернути їх 24.02.2007 р.

В порушення взятих на себе зобов'язань відповідач суму позики в розмірі 100 000,00 грн. у погоджений термін не повернув.

16.06.2009 р. за вихідним № 306 позивач скерував на адресу відповідача претензію про погашення заборгованості в сумі 100 000,00 грн., яка останнім залишена без розгляду та відповіді.

Як вбачається з матеріалів справи позивач належним чином виконав покладені на нього згідно з Договором зобов'язання та надав безвідсоткову позику (перерахував) відповідачу в сумі 100000 (сто тисяч) грн. 00 коп.

Відповідно до п. 7.1 Договору, такий набуває чинності з моменту підписання його сторонами і є дійсним до моменту його остаточного виконання.

Оскільки відповідач не виконав своїх зобов’язань щодо повернення безвідсоткової позики по Договору такий є дійсним.

Позивач скориставшись наданим йому правом на уточнення позовних вимог, передбаченого ст. 22 ГПК України, подав заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені.

За неналежне виконання відповідачем зобов’язань, позивачем нараховано: 7529,52 грн. –3 % річних; 5736,61 грн. –пені та 5400,00 грн. –інфляційних.

Станом на день розгляду справи відповідач доказів сплати заборгованості не надав, відзиву на позов не представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був належно повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, не скористався наданим йому правом на участь у судову процесі та на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно ч. 4 ст. 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст. 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частинами 1 та 2 ст. 551 ЦК України встановлено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Згідно ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Статтею 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов‘язання, які виникають між суб‘єктами господарювання або між суб‘єктами господарювання і негосподарюючими суб‘єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов‘язаннями.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов’язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з матеріалів справи та вказує сам позивач (п. 5.1 Договору) строк надання позики становить 365 календарних днів і відповідач повинен був повернути таку до 24.02.2007 року, тобто останній повинен був виконати зобов’язання до вказаної дати і нарахування штрафних санкцій повинно проводитись з 24.02.2007 р., а не з 01.03.2009 р., як вказано у розрахунку пені долученому до позовної заяви і не з 29.05.2009 р., як вказано в уточненому розрахунку пені долученому до заяви про уточнення позовних вимог, поданих позивачем.

Крім того суд звертає увагу позивача, що нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дати коли зобов’язання мало бути виконано, а не шість місяців до дня звернення з позовом до суду.

Частиною 1 ст. 258 ЦК України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю та відповідно до п. 1 ч. 2 вказаної норми, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), отже позовні вимоги в частині стягнення пені мали б бути пред’явлені протягом року з дня коли зобов’язання повинно було бути виконано.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На час розгляду справи, відповідач відзиву на позов не представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, не забезпечив явку повноважного представника в судове засідання, не представив доказів сплати заборгованості, не скористався наданим йому правом на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів і на участь у судовому процесі.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об’єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження частини своїх позовних вимог, а відповідач проти позову не заперечив, доказів погашення заборгованості не представив, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, згідно роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, вказаних у пункті 1 Постанови від 29 грудня 1976 року № 11 «Про судові рішення», суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський лікеро-горілчаний Торговий Дім»(м. Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика мистецтв»(м. Львів) про стягнення 118 724 (сто вісімнадцять тисяч сімсот двадцять чотири) грн. 52 коп. (з яких: 100000,00 грн. –основний борг; 7529,52 грн. –3 % річних; 5795,00 грн. –пеня; 5400,00 грн. –інфляційні) обґрунтовані та підлягають до задоволення в частині стягнення 112 292 (сто дванадцять тисяч двісті дев’яносто дві) грн. 52 коп. (з яких: 100000,00 грн. –основний борг; 7529,52 грн. –3 % річних; 5400,00 грн. –інфляційні).

В частині стягнення 58 (п’ятдесят вісім) грн. 39 коп. –пені, провадження у справі слід припинити на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України, у зв’язку з відсутністю предмету спору в цій частині.

Враховуючи те, що позивачем подано розрахунок пені, який суперечить вимогам ч. 6 ст. 232 ГК України та пропущено річний термін позовної давності в цій частині, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 5736 (п’ять тисяч сімсот тридцять шість) грн. 61 коп. –пені є необґрунтованими та такими що не підлягають до задоволення.

Відповідно до п. а) ч. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»(із змінами і доповненнями), ставка державного мита із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлюється в розмірі 1 % від ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 102 грн. Державне мито, згідно платіжного доручення № 2600 від 02.09.2009 р. позивачем сплачено в сумі 1187 (одна тисяча сто вісімдесят сім) грн. 25 коп.

Згідно платіжного доручення № 66 від 04.09.2009 р. позивачем сплачено 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 8, 13, 42, 61, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 3, 11, 202, 204, 205, 206, 258, 509, 510, 526, 530, 548, 549, 550, 551, 625, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 174, 179, 193, 216, 217, 218, 223, 230, 231, 232 ГК України, ст.ст. 43, 45 , 22, 33, 34, 43, 44, 471, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.          Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський лікеро-горілчаний Торговий Дім»(м. Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика мистецтв»(м. Львів) про стягнення 118 724 (сто вісімнадцять тисяч сімсот двадцять чотири) грн. 52 коп. (з яких: 100000,00 грн. –основний борг; 7529,52 грн. –3 % річних; 5795,00 грн. –пеня; 5400,00 грн. –інфляційні) –задоволити частково в частині стягнення 112 292 (сто дванадцять тисяч двісті дев’яносто дві) грн. 52 коп. (з яких: 100000,00 грн. –основний борг; 7529,52 грн. –3 % річних; 5400,00 грн. –інфляційні).

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика мистецтв»(вул. Мучна, 32, м. Львів, 79014; код ЄДРЮОФОП 33753773) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський лікеро-горілчаний Торговий Дім»(вул. Кордуби, 2а, м. Львів, 79024; код ЄДРПОУ 32483182) –112 292 (сто дванадцять тисяч двісті дев’яносто дві) грн. 52 коп. (з яких: 100000,00 грн. –основний борг; 7529,52 грн. –3 % річних; 5400,00 грн. –інфляційні), 1 122 (одна тисяча сто двадцять дві) грн. 92 коп. –державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Провадження у справі в частині стягнення 58 (п’ятдесят вісім) грн. 39 коп. –пені, припинити.

4.          В задоволенні позовних вимог щодо стягнення 5736 (п’ять тисяч сімсот тридцять шість) грн. 61 коп. –пені, відмовити.

3.          Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ч. 3 ст. 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Суддя