Рішення № 6940968, 04.12.2009, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.09                                                                                 Справа № 8/221

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Друкарня «Новий світ»», м. Донецьк,

до Приватного підприємства «Фелікс», м. Краснодон Луганської області, -

про стягнення 21773 грн. 62 коп.

          Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Рубан І.Є.,

в присутності представників сторін:

від позивача –Федорова О.В., - представник за довіреністю № б/н від 03.08.09 року; Харитонова Н.М. –представник за довіреністю №б/н від 02.12.09 року;

від відповідача –Синюкова Л.М. –представник за довіреністю №б/н від 10.01.09 року, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в:

суть спору: позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за поставлену продукцію у сумі 20660,68 грн., 3% річних у сумі 278,49 грн. та інфляційних нарахувань у сумі 834,45 грн.;

судових витрат.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено: з 20 жовтня до 06 листопада 2009 року у зв’язку з неявкою відповідача та невиконанням вимог суду у частині подання витребуваних документів: з 06 листопада до 27 листопада 2009 року та з 27 листопада до 04 грудня 2009 року –з метою надання сторонам можливості подати до суду додаткові докази, у тому числі –здійснити взаємозвірку стану розрахунків за цим спором.

До початку судового засідання, призначеного на 04.12.09 року, представниками сторін заявлено клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке не суперечить вимогам ст.ст.4-4,22 та 81-1 ГПК України, а тому його судом задоволено.

Представники позивача позов підтримали у повному обсязі, мотивуючи його неналежним виконанням відповідачем свого зобов’язання з оплати вартості поставленого йому товару та наданих послуг.

Ними також подано до справи акт про недопуск на Приватне підприємство «Фелікс», складений за участю представників позивача та працівника служби охорони відповідача 04.12.09 року, у місті Краснодоні Луганської області, - згідно якому представники позивача (вони ж –його представники по цій справі) на виконання неодноразових вимог господарського суду по даній справі - про здійснення взаємозвірки, прибули до місця знаходження офісу відповідача, але, без пояснення причин, фізично не були допущені на його територію, внаслідок чого акт взаємозвірки не було складено та не подано до суду.

Представник відповідача проти позову заперечив та просить відмовити у його задоволенні, пославшись на те, що у даному спірному випадку сторони не укладали договори, як то передбачено Цивільним кодексом України, що суперечить ст.ст. 207 та 208 названого Кодексу.

Відповідач підтвердив факт отримання його представником Сидоренком В.В., на підставі виданої на його ім’я довіреності ЯОФ №473062 від 19.03.08 року та згідно видатковій накладній №365 від 19.03.08 року, матеріальних цінностей –флексоетикетки у кількості 1201,27 кг на суму 23785,18 грн. Докази отримання відповідачем товарів за двома іншими накладними та актом виконаних робіт, на які посилається позивач, на думку відповідача, останній не надав (відзив на позов від 05.11.09 року за вих. №б/н).

У доповненні до відзиву на позов (вих. №б/н від 27.11.09 року) відповідач поставив суд до відома про те, що у нього ані станом на 03.03.09 року (дата спрямування позивачем –відповідачу цінного листа №2.1-0309 від 02.03.09 року - з вимогою сплатити борг), ані станом на час розгляду цього спору не існує борг, про стягнення якого просить позивач, на підтвердження чого він подав до справи копії платіжних документів, а також виписки з свого рахунку у банківській установі.

І.Заслухавши представників сторін, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

Згідно доводам позивача, сторони за цим спором на підставі усних домовленостей (тобто, без укладення договору) дійшли згоди про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Друкарня «Новий світ»»(далі –ТОВ «Друкарня «Новий світ»») для потреб Приватного підприємства «Фелікс»(далі –ПП «Фелікс») виготовить та відпустить флексоетикетки та фотополімерні форми.

Виконати таке своє зобов’язання ТОВ «Друкарня «Новий світ»»мала можливість в рамках виконання договору про спільну інвестиційну діяльність №03-01, укладеного 13.03.01 року між ним та компанією «Спесітром Ентерпрайсіс ЛТД»(остання –не є стороною даного спору).

Позивач, на підтвердження виконання свого зобов’язання перед ПП «Фелікс», надав до справи документальні докази фактів продажу відповідачу товару – флексоетикеток в асортименті за видатковими накладними:

№104 від 31.01.08 року –на суму 24265,72 грн.;

№365 від 19.03.08 року - на суму 23785,18 грн.;

№631 від 16.04.08 року - на суму 11909,78 грн., - на загальну суму 59960,68 грн.

Крім того, 16.04.08 року позивач виготовив для відповідача дві фотополімерні форми на загальну суму 2000,00 грн., що підтверджується актом виконаних робіт від 16.04.08 року, - тобто позивач відпустив відповідачу товар на загальну суму 61960,68 грн.

Кожна з вищеперелічених документів має посилання на те, що товар Приватним підприємством «Фелікс»отримано від ТОВ «Типографія «Новий світ»за ДСД (договором про спільну діяльність) №03-01.

Згідно поясненню позивача, між сторонами за цим спором була досягнута домовленість про те, що покупець оплату вартості товару буде здійснювати з посиланням у платіжних документах на ДСД №03-01.

Судом досліджено кожен з 4-х документів, на підставі яких, як стверджує позивач, виник борг, при цьому встановлено, що усі вищеперелічені видаткові накладні містять у собі докази отримання уповноваженою особою відповідача вказаного в них товару, - тобто підписи та печатки (крім видаткової накладної №365, яка не містить печатки, - однак, відповідач у своєму відзиві на позов (вих. №б/н від 05.11.09 року) підтвердив факт отримання вказаного у ній товару своїм повноважним представником - Сидоренком Валерієм Володимировичем).

Суд вважає, що надані позивачем докази спростовують заперечення відповідача про неотримання ним товару по видаткових накладних №104 від 31.01.08 року на суму 24265,72 грн. та №631 від 16.04.08 року на суму 11909,78 грн., а тому вони, а також акт виконаних робіт від 16.04.08 року на суму 2000,00 грн., підписаний сторонами за цим спором та скріплений їх печатками, є належними та допустимими доказами, які документально підтверджують загальну суму вартості товару, відпущеного позивачем на користь відповідача.

Позивач стверджує, що відповідач, отримавши товар, частково вжив заходів до погашення боргу на суму 41300,00 грн., - при цьому він же (відповідач) надав до справи відповідні документальні докази - платіжні доручення, а саме:

№1824 від 18.04.08 року на суму 6600,00 грн.;

№1920 від 23.04.08 року на суму 10000,00 грн.;

№22 від 27.05.08 року на суму 9700,00 грн.;

№76 від 30.05.08 року на суму 10000,00 грн.;

№2811 від 11.06.08 року на суму 5000,00 грн.

Усі інші платіжні документи з приводу платежів, здійснених відповідачем, не мають посилання на ДСД №03-01, а тому не мають відношення до погашення спірного боргу.

З огляду на викладене залишок основного боргу становить 20660,68 грн. (61690,68 грн. –41300,00 грн. ).

Керуючись чинним законодавством, позивач, з метою спонукання відповідача до сплати боргу, 02.03.09 року за вих. №2.1-0309 спрямував на його адресу лист, у якому запропонував негайно його погасити.

Як вбачається з відзиву відповідача на позов та доповнення до нього, цього листа він отримав, але не вжив заходів до погашення боргу.

Керуючись чинним законодавством, позивач на суму останнього нарахував:

3% річних у сумі 278,49 грн.;

інфляційні нарахування у сумі 834,45 грн., - з огляду на що загальна сума позову склала 21773,62 грн., яку він просить стягнути з відповідача.

Відповідач проти позову заперечив та надав документальні докази на його спростування. Однак, дослідження судом останніх показало, що вони позов не спростовують; від здійснення взаємозвірки стану розрахунків за цим спором відповідач ухилився.

ІІ.Заслухавши представників сторін, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

1.Однією з засад цивільного законодавства є свобода договору (п.3 ст. 3 Цивільного кодексу України (далі –ЦКУ)).

          Статтею 6 ЦКУ встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно частинам 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.           Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч.ч. 1-2 ст. 202 ЦКУ).           Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 203 Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

          Статтею 204 ЦКУ визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Чинним ЦКУ встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

          А згідно частинам 1-2 ст. 206 ЦКУ усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

          Укладення усного договору за обставин, які мають місце по цій справі, не суперечить правилу пункту 1 ст. 208 Цивільного кодексу, згідно якому у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

          Таким чином, з обставин справи та наявних у ній доказів вбачається, що сторони за цим спором НЕ порушили жодної з вищеперелічених вимог чинного законодавства та уклали усний договір, тобто у спосіб, ними обраний, встановили між собою правовідносини, які є предметом розгляду по цій справі.

          Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ), - тобто, уклавши його в усній формі, сторони набули низку прав та зобов’язань.

          Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 ЦКУ).

          Закон –ст.525 ЦКУ – не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань.

          Згідно ст.526 ЦКУ зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

          Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

          Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобов’язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

          Згідно наявним доказам, сторони не встановлювали термін сплати відповідачем вартості отриманого товару, а тому позивач правомірно скористався правилом частини 2 ст. 530 ЦКУ, якою встановлено, що у разі, коли строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

          Правовідносини, які існують між сторонами за цим спором, належать до купівлі-продажу.

          Тобто відповідач, отримавши від позивача товар на вищезгадану суму, повинен був у семиденний строк з дня отримання письмової вимоги позивача оплатити його вартість, однак в частині спірного залишку боргу не зробив цього.

          Згідно ст.655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

          Позивач по справі належним чином виконав вимоги ст.ст. 662 та 663 ЦКУ, - тобто передав відповідачу вказану у видаткових документах кількість товару.

Відповідач припустився порушення вимог чинного цивільного законодавства.

Так, статтею 691 ЦКУ встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу. Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару. Якщо продавець прострочив виконання обов'язку щодо передання товару, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на день передання товару, встановлений у договорі, а якщо такий день не встановлений договором, - на день, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Положення цієї частини про визначення ціни товару застосовуються, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання.

Отримавши від позивача товар, відповідач повинен був дотримуватися вимог вищецитованої статті.

Такий його обов’язок передбачено частинами 1 та 2 ст. 692 ЦКУ, якими встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, - а також договором. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

З огляду на те, що відповідач не вчинив таких дій, позивач цілком правомірно скористався правилом частини 3 ст. 692 ЦКУ, в якій сказано, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

          Отже, з боку відповідача має місце неналежне виконання умов укладеного між сторонами договору (порушення зобов’язань).

          Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).

Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

          Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

          З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні свого обов’язку щодо сплати вартості отриманого товару, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

          Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки.

          Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

          Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (ст. 624 ЦКУ).

          Статтею 625 Кодексу встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          З огляду на цю норму закону, позивач правомірно визначив суми 3% річних за коричстування відповідачем чужими грошовими коштами, а також суму інфляційних нарахувань.

          Таким чином, оцінивши доводи позивача та наявні у справі докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Що стосується судових витрат, то суд, керуючись ст.ст.44,47-1 та 49 ГПК України, покладає їх на відповідача як на сторону, яка порушила умови договору та вимоги чинного законодавства.

Судом встановлено, що позивач при зверненні з цим позовом до суду припустився надмірної сплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Так, позивач звернувся з позовом до суду 05.10.09 року (а.с.2-3).

Згідно платіжному дорученню №7744 від 11.06.09 року ним сплачено на користь Державного бюджету України державне мито у сумі 228,90 грн. (а.с.7).

Пунктом «а»ч.2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 року №7/93 «Про державне мито»за розгляд господарським судом майнового позову (до цієї категорії належить позов по даній справі) на користь Державного бюджету України підлягає сплаті державне мито у розмірі 1% вартості позову, але не мене 6 (102,00 грн.) та не більше 1500 (25500,00 грн.), - тобто при ціні позову в 21773,62 грн. державне мито підлягало сплаті у сумі 217,73 грн., - з огляду на що позивач надмірно сплатив державне мито у сумі 11,17 грн. (228,73 грн. –217,73 грн.), яка підлягає поверненню на користь платника з Державного бюджету України.

Позивач на підставі платіжних доручень №7745 від 11.06.09 року на суму 312,50 грн.(а.с.8) та №6 від 21.07.09 року на суму 2,50 грн. (а.с.9) сплатив на користь Державного бюджету України 315,00 грн., що суперечить чинному законодавству.

          Так, Кабінет Міністрів України 14.04.09 року прийняв постанову №361 «Про внесення змін до розмірів витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ», якою було встановлено сплату названих витрат на рівні 50% мінімальної заробітної плати на місяць, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік.

          Згідно ст. 55 ЗУ від 26.12.08 року «Про Державний бюджет України на 2009 рік»з 01.07.09 року розмір мінімальної заробітної плати встановлено на рівні 630 грн. на місяць.

          Однак, постановою КМУ від 08.07.09 року №693 «Про скасування постанови КМУ від 14.04.09 року №361»вищезгадану постанову скасовано та встановлено, що витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу повинні сплачуватися у розмірі 118 грн.; ця постанова набрала чинності з 14.07.09 року.

КМУ постановою від 05.08.09 року №825 скасував власну постанову від 08.07.09 року за №693 та встановив, що за розгляд господарськими судами України справ на користь Державного бюджету України підлягають сплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн.

          З урахуванням викладеного позивач при поданні цього позову повинен був сплатити вищеназвані витрати у сумі 236,00 грн., з огляду на що сума їх надмірної сплати становить 79,00 грн. (315,00 грн. –236,00 грн.), яка підлягає поверненню на користь платника з Державного бюджету України.

          На підставі викладеного, ст.ст. 11, 525, 526, 530, 560, 610-612, 614, 623, 655, 691 та 692 Цивільного кодексу України, ст.232 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 4-3,22,32-34, 43,44, 47-1, частиною 2 ст. 49 та ст.ст.75, 82, 84, 85 ГПК України, суд

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити у повному обсязі.

2.Стягнути з Приватного підприємства «Фелікс», ідентифікаційний код 13380949, яке знаходиться за адресою: місто Краснодон, пл. Комсомольська, 1 Луганської області, - на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Друкарня «Новий світ»», ідентифікаційний код 21981901, яке знаходиться за адресою: юридична: місто Донецьк, вул. Пухова, 2 «в»; фактична: місто Донецьк, вул. Батіщева, 2-а, - основний борг у сумі 20660 (двадцять тисяч шістсот шістдесят) грн. 68 коп., 3% річних у сумі 278 (двісті сімдесят вісім) грн. 49 коп., інфляційні нарахування у сумі 834 (вісімсот тридцять чотири) грн. 45 коп., а також витрати по сплаті державного мита у сумі 217 (двісті сімнадцять) грн. 73 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.

          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Друкарня «Новий світ»», ідентифікаційний код 21981901, яке знаходиться за адресою: юридична: місто Донецьк, вул. Пухова, 2 «в»; фактична: місто Донецьк, вул. Батіщева, 2-а, - надмірно сплачені: державне мито у сумі 11 (одинадцять) грн. 17 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 79 (сімдесят дев’ять) грн. 00 коп.

          Підставою для повернення вказаних сум грошових коштів є примірник цього рішення, скріплений підписом судді та гербовою печаткою господарського суду Луганської області.

          Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 04.12.09 року за згодою представників позивача та відповідача оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного господарського суду у 10-денний термін з дня підписання.

          Рішення складено у повному обсязі та підписано – 07 грудня 2009 року.

Суддя                                                   А.П.Середа