Постанова № 69406419, 02.10.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2017 р. Справа № 922/2065/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білецька А.М., суддя Гребенюк Н. В., суддя Медуниця О.Є.

при секретарі Бєлкіній О.М.

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1 (дов. № 743 від 20.12.2016)

відповідача: ОСОБА_2 (дов. № 04-28/5093 від 29.09.2017);

ОСОБА_3 (дов. № 04-26-200 від 11.01.2017).

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дергачівської районної державної адміністрації (вх. №2677 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 15.08.17 у справі № 922/2065/17

за позовом ПАТ "Укртелеком" в особі Харківської філії ПАТ "Укртелеком", м. Харків

до Управління праці та соціального захисту населення Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області

про про стягнення 281 686,17 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.08.2017 у справі № 922/2065/17 (суддя Лаврова Л.С.) позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Дергачівської районної державної адміністрації на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Харківської філії ПАТ" Укртелеком" 281 686,17 грн. невідшкодованої заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання послуг звязку по пільговим категоріям населення згідно вимог чинного законодавства та судовий збір в розмірі 4225,29 грн.

Відповідач звернувся з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Харківської області від 15.08.2017 у справі № 922/2065/17, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Так, заявник зазначає, що згідно зі ст. 87 Бюджетного кодексу України видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України та до внесення змін з 01.01.2017. Відповідач вказує на те, що пп. б п. 4 ст. 89 та ст. 102 Бюджетного кодексу України було встановлено, що видатки на відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, здійснюється з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять до Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Але, Законом України «Про державний бюджет України на 2016 рік» не було передбачено видатки на фінансування пільг окремим категоріям громадян, у звязку з чим у районному бюджеті на 2016 рік не було передбачено видатки на дану програму, а між позивачем та відповідачем не було укладено договір про відшкодування витрат, повязаних з наданням послуг звязку пільговим категоріям населення на період з 01.01.2016 по 31.12.2016.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу з наведеними відповідачем доводами не погоджується, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення без змін. Позивач зазначає, що відсутність субвенцій з Державного бюджету України на надання пільг звязку не є обставинами, які скасовують вказані пільги, надання яких встановлено законодавчими актами України та не позбавляють права підприємств, якими надаються відповідні послуги на отримання відшкодування за надані пільги у встановлений чинним законодавством спосіб.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши представників учасників процесу, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ "Укртелеком" є оператором телекомунікацій, який надає телекомунікаційні послуги споживачам відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про телекомунікації", Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295, інших законодавчих актів України.

Відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації" телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Згідно з п.63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджені постановою Кабінету міністрів України від 11 квітня 2012 № 295 визначено, що встановлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", який визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, встановлено, що пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України.

Як вказує позивач, у період з січня 2016 року по грудень 2016 року (включно) ПАТ "Укртелеком" в особі Харківської філії ПАТ "Укртелеком" надавало телекомунікаційні послуги ( послуги зв'язку) на пільгових умовах населенню м. Дергачі та Дергачівському району Харківської області, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширювались дія п. 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п.18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціальні захисту" , п. 11 ст. 20, ст. 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", п. 6 ч. 1 ст. 6, ч. 3 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захисті", ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" 4 ч. 3 ст. 13 Закону України "Про охорону дитинства". Всупереч положенням чинного законодавства, витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг (послуг зв'язку) на суму 281 686,17 грн.

У звязку з цим Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Харківської філії ПАТ "Укртелеком" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Золочівської районної державної адміністрації про стягнення заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг (послуги зв'язку) на пільгових умовах в сумі 281 686,17 грн.

Вирішуючи даний господарський спір, суд першої інстанції виходив з того, що норми чинного законодавства, що реалізують державні гарантії певним категоріям громадян та є нормами прямої дії, передбачають безумовний обов'язок оператора телекомунікації надавати пільги визначеним категоріям громадян, та кореспондують безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги. Оскільки факт надання позивачем пільговій категорії населення м. Дергачі та Дергачівського району Харківської області підтверджується матеріалами справи, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг (послуг зв'язку) в сумі 281686,17 грн.

З даними висновками повністю погоджується колегія суддів.

Надаючи правову кваліфікацію вищевикладеним обставинам, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України).

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Статтею 19 вказаного Закону встановлено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Соціальні пільги на отримання телекомунікаційних послуг для ряду категорій громадян встановлено такими Законами України: "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. № 3551-XII; "Про жертви нацистських переслідувань" від 23.03.2000 р. № 1584-ІІІ; "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 р. № 796-ХІІ; "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист" від 24.03.1998 р. № 203/98-ВР; "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII; "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 р. № 2402-ІІІ та "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. № 1789-ХІІ.

В вище перелічених законах закріплені норми, що реалізують державні гарантії певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок оператора телекомунікації надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Таким чином, чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від їх бажання.

Матеріалами справи підтверджується, що за період з січня 2016 року по грудень 2016 року (включно) ПАТ "Укртелеком" в особі Харківської філії ПАТ "Укртелеком" надавало телекомунікаційні послуги (послуги зв'язку) на пільгових умовах населенню м. Дергачі та Дергачівського району Харківської області, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширювались дія п. 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п.18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціальні захисту", п. 11 ст. 20, ст. 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", п. 6 ч. 1 ст. 6, ч. 3 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захисті", ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" 4 ч. 3 ст. 13 Закону України "Про охорону дитинства". Всупереч положенням чинного законодавства, витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг (послуг зв'язку) відповідачем відшкодовані не були і за ним рахується заборгованість в сумі 281686,17 грн.

Факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо відшкодування позивачу наданих пільговій категорії населення телекомунікаційних послуг ( послуг зв'язку) у 2016 році підтверджується щомісячними звітами за період з 01 січня 2016 року по 01.01.2017 року (Том 1, а. с. 66- 215, т 2. а.с.1-216, т. 3 а.с.1 -70). та доказами їх направлення (т. 1.а.с. 36-50).

Оскільки факт надання позивачем пільговій категорії населення м. Дергачі та Дергачівського району Харківської області підтверджується матеріалами справи , позовні вимоги про стягнення 281 686,17 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг (послуги зв'язку) на пільгових умовах, підтвердженні належними доказами та підлягають задоволенню.

Доводи відповідача щодо відсутності субвенцій з Державного бюджету України на надання послуг звязку пільговій категорії населення та будь-яких рішень органів місцевого самоврядування не спростовують правомірність заявлених позовних вимог, оскільки відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України не є підставою для звільнення відповідача (органу, уповноваженому державою здійснювати від її імені повноваження в цих правовідносинах) від відповідальності за порушення зобов'язання зі сплати компенсації пільг, а посилання відповідача на те, що він не має бюджетних призначень щодо розпорядження бюджетними коштами на компенсацію пільг не звільнюють його від обов'язку сплатити цю компенсацію.

Частиною 2 статті 617 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.

Положеннями статті 1 Цивільного кодексу України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, в тому числі й органів державної влади, а тому самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують бездіяльність замовника та не заперечують обов'язку такого органу, який виступає стороною зобов'язального правовідношення, від його виконання належним чином.

Пунктом 1.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року №14 встановлено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому, у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 Цивільного кодексу України) або на відсутність вини (статті 614, 617 Цивільного кодексу України чи стаття 218 Господарського кодексу України).

Крім того, пунктом 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13 липня 2012 року №01-06/908/2012 "Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України" від 15 березня 2011 року № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" визначено, що за змістом частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, частини другої статті 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18 жовтня 2005 року відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання (постанова Верховного суду України від 15 травня 2012 року у справі №11/446).

Також, Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Отже, неналежне фінансування заходів соціального захисту окремих категорій громадян не є підставою для звільнення відповідача від відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення та не може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення такого зобов'язання.

З врахуванням викладеного, Управління соціального захисту населення Дергачівської районної державної адміністрації, відповідно до положень частини першої статті 96 Цивільного кодексу України має відповідати за своїми зобовязаннями, які виникли безпосередньо з Закону та така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 22 червня 2017 року у справі № 918/1301/16, від 12 липня 2017 року у справі № 918/1361/16, від 20 липня 2017 року у справі № 909/1007/16, від 27 липня 2017 року у справі № 918/1302/16, у справі № 917/2124/16 від 30.08.2017.

Враховуючи все вищенаведене, висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг (послуг зв'язку) в сумі 281686,17 грн. є правомірними та такими, що відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Отже, вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Харківської області від 15.08.2017 року.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дергачівської районної державної адміністрації залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 15.08.2017 у справі № 922/2065/17 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Медуниця О.Є.