Рішення № 69405168, 03.10.2017, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 жовтня 2017 р. Справа № 903/606/17

за позовом Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій "

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 188929,79 грн.

Суддя Костюк С.В.

Секретар Коритан Л. Ю.

Представники:

від позивача: Горбач А. М., довіреність № 274/4 від 24.03.2017 року;

від відповідача: Кумановський Л. М., адвокат.

Права та обов'язки учасникам судового процесу роз'яснені відповідно до ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

Клопотання про фіксацію судового процесу технічними засобами не поступало.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Суть: Позивач - ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" ставив вимогу стягнути з відповідача 385 685,54 грн., з них 177800,52 грн. заборгованості за послуги надані згідно договору № 5-2011 від 29.06.2011 року, 23 752,19 грн. пені нарахованої на підставі п. 6.1 договору, 16 016,66 грн. - 3 % річних та 168116,17 грн. інфляційних, які нараховано з 01.07.2014 року по 30.06.2017 року.

При обґрунтуванні заявленої вимоги посилається на умови договору від 29.06.2011 року, за умовами якого позивач зобов'язався надати відповідачу послуги по обслуговуванню площі розміром 42 кв.м. (кіоск НОМЕР_2 та площі під літнє кафе розміром 28 кв.м., площі розміром 27 кв.м. (кіоск №7), що знаходяться на території автостанції Луцьк за адресою: АДРЕСА_1 (п. 1.1 договору) на невизначений термін.

Оплата послуг визначена в розділі 4 договору, зокрема, за обслуговування кіоску НОМЕР_2 та площі літнього кафе - 1680,00 грн., в т.ч. за технологічне використання електромережі позивача - 34,80 грн.; кіоску НОМЕР_1 - 576 грн., в т.ч. за технологічне використання електромережі власника - 22,80 грн.; відшкодовувати витрати на комунальні послуги (вивезення сміття та прибирання кіоску НОМЕР_2 та площі під літнє кафе - 840,00 грн., кіоску НОМЕР_1 - 504,00 грн..

Згідно п. 4.4 договору підвезення товарів для власних потреб наймач (відповідач) проводить шляхом заїзду одного транспортного засобу на площадку тимчасового відстою приватного автотранспорту на території автовокзалу з оплатою 144,00 грн. з ПДВ.

По п. 4.5 договору загальна сума договору складає 3744,00 грн. з ПДВ, яку наймач перераховує на розрахунковий рахунок власника до 05 числа поточного місяця.

Зазначає, що надання послуг підтверджується актами прийому-передачі, які підписано представником позивача, за період з 01.07.2011 року по 30.06.2017 року надано послуг на суму 207998,70 грн., оплата здійснена на суму 30198,18 грн., а саме в липні 2011- 4628,93 грн., в вересні 2011 року - 6451,03 грн., жовтні 2011 року - 5595,00 грн., листопаді 2011 року - 5436,00 грн., грудні 2011 року - 8087,22 грн., з врахуванням часткової проплати заборгованість складає 177800,52 грн., на яку по п. 6.1 договору нараховано пеню в сумі 23752,19 грн. за період з 08.12.2016 року по 30.06.2017 року, згідно ст. 625 ЦК України 3% річних в сумі 16 016,66 грн. та інфляційні в сумі 168116,17 грн. за період з 01.07.2014 року по 30.06.2017 року (1096 днів).

Заявою від 03.10.2017 року позивач зменшив позовні вимоги та просить стягнути з відповідача 188 929,79 грн., з них 134784,00 грн. заборгованості, 4405,49 грн. 3 % річних, 37 948,61 грн. інфляційних, 11 791,69 грн. пені.

Заяву про збільшення суми позову обґрунтовує перерахунком суми боргу та інших нарахувань із врахуванням строків позовної давності, а саме за період з 06.09.2014 року по 05.09.2017 року.

Право на зменшення суми позову передбачено ст. 22 ГПК України, а тому суд приймає дану заяву позивача та розглядає спір на суму 188 929,79 грн..

Представник відповідача у відзиві на позов та в судовому засіданні вимоги позивача повністю заперечує, вказуючи, що договір між сторонами був розірваний з 08.12.2011 року, що підтверджено листом позивача № 271/2 від 09.11.2011 року та передбачено п. 7.2 договору, тому дія договору припинилася з 08.12.2011 року.

Факт припинення відносин підтверджено укладенням 13.12.2017 року між відповідачем та Луцькою міською філією ПАТ "Волиньобленерго" (власник) договору № 190/11-Д про приєднання до електричних мереж приміщень відповідача та видачею останнім технічних умов № 190/11 приєднання до електромереж електроустановок магазину НОМЕР_2 з літнім кафе; 27.12.2011 року між ФОП ОСОБА_1 та ПП "Енерго-Світ" підписано акт прийняття та здачі виконаних електромонтажних робіт по електропостачанню магазину НОМЕР_2 з літнім кафе в АДРЕСА_1; 04.01.2012 року представником Луцької філії ПАТ "Волиньобленерго" складено акт № 118 допуску на підключення до електричної мережі електроустановки, тому з січня 2012 року ФОП розпочав споживати електроенергію від ВАТ "Волиньобленерго" напряму без участі електромереж ПрАТ "ВОПАС".

Також вказує, що позивачем передчасно подано позов до суду, оскільки претензія була від 25.07.2017 року № 473, а позов датовано через 6 днів - 31.07.2017 року.

Посилаючись на норми ст. 32 ГПК України ч.8 ст. 19 ГК України та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначає, що позивач не підтвердив первинними документами бухгалтерського обліку надання послуг, оскільки надані позивачем докази, а саме, акти здачі-приймання виконаних робіт та акти звірки взаємних розрахунків підписані лише позивачем. З наведених у відзиві підстав, вважає позов необґрунтованим, безпідставним, а тому просить відмовити в його задоволенні.

Ухвалою суду від 22.08.2017 року розгляд справи було відкладено на 03.10.2017 року, витребувано у позивача первинні бухгалтерські документи в підтвердження надання підприємцю ОСОБА_1 послуг по договору № 5-2011 від 29.06.2011 року, а саме, на суму 2664,00 грн., яка зазначена в рахунках та актах виконаних робіт (надання послуг), докази часткової оплати послуг, пояснення з врахуванням зазначеного у відзиві відповідача та повідомлення № 271/2 від 09.11.2011 року про розірвання договору з 08.12.2011 року, докази відображення наданих послуг в бухгалтерському та податковому обліку підприємства.

На виконання ухвали суду позивач надав розрахунки мінімальної вартості послуг на 2015, 2016, 2011 роки, оборотно-сальдові відомості за 2014-вересень 2017 року, податкові декларації з плати за землю за 2016, 2017 роки, розшифровку на благоустрій території Луцької АС, копію договору про надання послуг з вивезення ТПВ від 22.01.2013 року.

В підтвердження судової практики по спорах щодо розірвання договорів долучив Постанову Вищого господарського суду України від 15.07.2009 року у справі № 51/291.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов та просить його задоволити, представник відповідача підтримав зазначене у відзиві на позов та просить відмовити в позові.

З матеріалів справи, пояснень представників сторін вбачається наступне.

26.06.2011 року між ПрАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» (Власник по договору) та ФОП ОСОБА_1 (Наймач по договору), було укладено договір № 5-2011 на надання послуг (а.с. 12-13).

Предметом договору по п. 1.1 є надання Власником послуг по обслуговуванню площі, розміром 42 кв.м. (кіоск НОМЕР_2 та площі під літнє кафе розміром 28 кв.м., площі розміром 27 кв.м. (кіоск НОМЕР_1), що знаходяться на території АВ Луцьк (АДРЕСА_1).

В п. 4.1 р.4 договору «Оплата послуг та порядок розрахунків» вказано «Наймач сплачує плату за обслуговування: кіоску НОМЕР_2 та площі під літнє кафе - в розмірі 1400,00 грн. в місяць, крім того ПДВ 20% - 280,00 грн., всього 1680,00 грн., в т.ч. за технологічне використання електромережі Власника в розмірі 29,00 грн., крім того ПДВ 20 % - 5,80 грн., всього - 34,80 грн.; кіоску НОМЕР_1 - в розмірі 480,00 грн. в місяць, крім того ПДВ 20% - 96,00 грн., всього 576,00 грн., в т.ч. за технологічне використання електромережі Власника в розмірі - 19,00 грн., крім того ПДВ 20% - 3,80 грн., всього 22,80 грн..

В п.п.4.2.1 п. 4.2 вказано, що Наймач відшкодовує витрати на комунальні послуги/вивезення сміття та прибирання/: кіоску НОМЕР_2 та площі під літнє кафе - в розмірі 700,00 грн. в місяць, крім того ПДВ 20% - 140,00 грн., всього 840,00 грн.; кіоску НОМЕР_1 - в розмірі 420,00 грн. в місяць, крім того ПДВ 20% - 84,00 грн., всього 504,00 грн..

Пунктом 4.4 передбачено, що підвезення товарів для власних потреб Наймач проводить шляхом заїзду одного транспортного засобу на площадку тимчасового відстою приватного автотранспорту на території автовокзалу з оплатою 120,00 грн. в місяць, крім того ПДВ 20% - 24,00 грн., всього - 144 грн..

По п. 4.5 договору загальна сума договору - 3120,00 грн. в місяць, крім того ПДВ 20% - 624,00 грн., всього - 3744,00 грн. та оплата за використану електроенергію згідно показів лічильника. Дана сума може переглядатися сторонами в разі зміни офіційного індексу інфляції, податкового законодавства України та в інших не заборонених законодавством випадках не рідше одного разу в півроку.

По п. 4.6 Наймач перераховує на розрахунковий рахунок Власника встановлену по п. 4.5 договору плату в строк до 05 числа поточного місяця.

Позивач звернувся до суду з позовом, з врахуванням заяви про зменшення суми позову від 03.10.2017 року, про стягнення з відповідача заборгованості по договору про надання послуг № 5-2011 від 29.06.2011 року в сумі 134 784,00 грн. за період з 06.09.2014 року по 05.09.2017 року.

Як слідує з розрахунку заборгованості, долученого до даної заяви, щомісячна сума наданих послуг становить 3 744,00 грн..

До позовної заяви позивач в підтвердження наданих послуг долучає підписані ПрАТ «ВОПАС» розрахунки, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) з грудня 2011 року по травень 2017 року (а.с.14-47), в яких щомісячна вартість послуг становить 2 664,00 грн..

Оскільки відповідач заперечив надання послуг, ухвалою суду від 22.08.2017 року було витребувано у позивача первинні документи, що підтверджують надані відповідачу послуги.

Позивач на виконання ухвали надав суду затверджені головою правління ПрАТ «ВОПАС» розрахунки мінімальної вартості послуг, які надаються орендарями на території Луцької АВ на 2011,2015, 2016, 2017 роки, розшифровку на благоустрій території за 2013-2016 роки, акти приймання робіт (надання послуг), довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати ф. КБ-3, акти приймання виконаних будівельних робіт ф. КВ-2, договір № 287 про надання послуг з вивезення ТПВ від 22.01.2013 року між підприємством «Луцькспецкомунтранс» та ПрАТ «ВОПАС».

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про безпідставність заявлених вимог та відмову в позові.

Даний висновок зроблено з врахуванням наступного.

Між сторонами по справі виникли правовідносини, що випливають з договору про надання послуг та регулюються гл. 63 ЦК України.

Так, за ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 905 ЦК України визначає, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

По п. 2.1 сторони визначили, що договір вступає в дію з 01.07.2011 року після його підписання сторонами і оплати по п. 4.7.

Однак доказів про часткову оплату послуг на суму 30198,18 грн., яка зазначена в позові так і послуг по п. 4.7 позивач суду не надав.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

В п. 7.2 р.7 договору сторони зазначили, що про розірвання даного договору кожна з сторін зобов'язано письмово попередити іншу за один місяць.

Як слідує з матеріалів справи позивач своїм листом від 09.11.2011 року № 271/2 (а.с.58) повідомив підприємця ОСОБА_1 про розірвання даного договору з 08.12.2011 року, що узгоджується з положеннями ст. 907 ЦК України та не суперечить п. 7.2. договору.

Водночас, як слідує з Постанови Вищого господарського суду України від 15.07.2009 року у справі № 51/29,1 на яку посилається позивач в підтвердження судової практики щодо спорів про розірвання договорів, розглядався спір по договору оренди офісного приміщення, у справі, що розглядається спір виник з договору надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, згідно з ч. 2 ст. 43 ГПК України та ст. 33 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У постанові від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" Пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Суд вважає, що позивач наданими суду доказами (розрахунками мінімальної вартості послуг, які надаються орендарями на території Луцької АВ на 2011,2015, 2016, 2017 роки, розшифровкою на благоустрій території за 2013-2016 роки, актами приймання робіт (надання послуг), довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати ф. КБ-3, актами приймання виконаних будівельних робіт ф. КВ-2, договором № 287 про надання послуг з вивезення ТПВ від 22.01.2013 року між підприємством «Луцькспецкомунтранс» та ПрАТ «ВОПАС» та рахунками- актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) долучених до позовної заяви, які підписано лише позивачем) не підтвердив надання відповідачу послуг по договору № 5-2011 від 29.06.2011 року на заявлену суму згідно заяви про зменшення суми позову, а тому позов є необґрунтованим і суд відмовляє в його задоволенні.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України , господарський суд України,-

вирішив:

В позові відмовити .

Повний текст

рішення складено

06.10.2017

Суддя С. В. Костюк