Рішення № 69405162, 03.10.2017, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 жовтня 2017 р. Справа № 903/447/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Закарпатська нафтогазова компанія

до Товариства з обмеженою відповідальністю БП-Луцьк

про стягнення 650 000,00 грн.

Суддя Костюк С.В.

Секретар Коритан Л.Ю.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1, дов.від 01.05.2017 року;

від відповідача: ОСОБА_2, дов.№ 1/1 від 01.02.2017 року, ОСОБА_3, довіреність № 230 від 25.07.2017 року.

Права та обов'язки учасникам судового процесу роз'яснені відповідно до ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

Клопотання про фіксацію судового процесу технічними засобами не поступало.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Суть: Позивач ТзОВ Закарпатська нафтогазова компанія ставив вимогу стягнути з відповідача ТзОВ БП-Луцьк 454710,26 грн., з них 414 000,00 грн. заборгованості за товар, 19,72 грн. пені, 34 776,00 грн. інфляційних, 5 914,54 грн. 3% річних.

При обґрунтуванні заявленої вимоги посилається на договір купівлі-продажу обладнання № DK 06-16/11 від 01.06.2016 року, на виконання якого відповідачу по видатковій накладній № 1 від 01.06.2016 року було передано обладнання на загальну суму 1 310 000,00 грн., що підтверджено актом передачі-приймання матеріальних цінностей. 12.10.2016 року сторони уклали угоду про розірвання договору купівлі-продажу, п.2 якої передбачили повернення обладнання, що було предметом договору; згідно акту від 25.10.2016 року було повернуто обладнання на суму 660000,00 грн., що підтверджується видатковими накладними (повернення) № Ор-0000001, Ор-0000002 від 25.10.2016 року та ТТН № 25/10/1 від 25.10.2016 року.

Сума неповернутого товару згідно договору про розірвання угоди складає 650 000,00 грн., а з врахуванням часткової оплати 236000,00 грн. заборгованість становить 414 000,00 грн., яку просить стягнути в судовому порядку посилаючись на норми ЦК України.

На суму боргу згідно ст. ст. 230, 232 ГК України та п. 6.3 договору купівлі-продажу нараховано пеню в сумі 19,72 грн., на підставі ст. 625 ЦК України та п. 6.1. договору інфляційні в сумі 34776,00 грн. та 3 % річних 5914,54 грн., всього сума позову складає 454 710,26 грн..

В поясненні від 21.07.2017 року № 21/07-17-11 позивач просить стягнути з відповідача лише заборгованість за неповернутий товар в сумі 650 000,00 грн., оскільки по договору від 12.10.2016 року про розірвання договору купівлі-продажу обладнання № DK 06-16/11 від 01.06.2016 року було повернуто обладнання на суму 660000,00 грн., 12.07.2017 року відповідачу направлена вимога № 12/П за адресою: Волинська область, Луцький район, с.Гірка Полонка, вул.Луцька,10 про повернення обладнання в 7-ми денний строк

Також позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог № 21/07-17/11/01 від 21.07.2017 року, згідно якої просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 650000,00 грн. та сплачені позивачем судові витрати в розмірі 9 750,65 грн..

Право на збільшення суми позову надано ст. 22 ГПК України. Судом розглянуто заяву позивача про збільшення суми позову та задоволено її виходячи з наступного.

Як слідує з матеріалів справи позивач, предявивши позов, просив стягнути з відповідача заборгованість в сумі 414 000,00 грн., вказуючи, що відповідач здійснив платежі по даному договору на суму 236 000,00 грн.. однак, як зясувалось в ході розгляду справи платежі на дану суму здійснено по договору № DK 06-16/12 від 01.06.2016 року, що підтверджується рішенням господарського суду Волинської області від 25.07.2017 року у справі № 903/445/17, залишеним без змін Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.09.2017 року, тому сума боргу по даному договору № DK 06-16/11 склала 650 000,00 грн..

Відповідач у відзиві на позовну заяву № 198 від 11.07.2017 року, його представники в судовому засіданні вимогу позивача повністю заперечили, вказуючи, що позивачу неодноразово направлялись листи щодо погодження адреси на яку необхідно повернути обладнання, які залишено без реагування, а тому відповідач був позбавлений можливості виконати умови угоди від 12.10.2016 року про розірвання договору купівлі-продажу від 01.06.2016 року, позивач обрав неналежний спосіб захисту. Також зазначили, що у відповідача є в наявності обладнання на суму 650 000,00 грн. і останній має намір його повернути на адресу зазначену позивачем.

За клопотанням відповідача ухвалою суду від 22.08.2017 року розгляд справи було відкладено на 03.10.2017 року з метою надання відповідачу можливості повернути обладнання позивачу.

03.10.2017 року позивач подав суду пояснення № 03/10-17-11, в якому, зокрема, зазначив, що на виконання умов угоди від 12.10.2016 року про розірвання договору купівлі-продажу обладнання № DK 06-16/11 від 01.06.2016 року по акту від 25.10.2016 року, згідно видаткової накладної (повернення ) № Ор-0000001 від 25.10.2016 року, видаткової накладної (повернення) № Ор-0000002 від 25.10.2016 року, ТТН № 25/10/1 від 25.10.2016 року відповідач повернув лише частину обладнання на загальну суму 660 000,00 грн..

Позивач 12.07.2017 року цінним листом з описом курєрською доставкою та повідомленням про вручення направив відповідачу вимогу щодо повернення решти обладнання на загальну суму 650 000,00 грн.. Відповідно до результату пошуку відстеження пересилання поштових відправлень від 14.08.2017 року дана вимога не вручена під час доставки (відмова адресата від одержання), що підтверджено листом-відповіддю ПАТ «Укрпошта» на заяву позивача № 171 від 21.07.2017 року.

Посилаючись на розяснення п. 1.7 Постанови Пленуму ВГС України № 14 від 17.12.2013 року та Постанову Пленуму ВГС України № 6 від 10.07.2014 року вказує, що днем предявлення вимоги слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі надіслання її засобами поштового звязку, якими здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, днем предявлення вимоги є дата оформлення підприємством повідомлення.

Тому днем предявлення вимоги щодо повернення обладнання є 01.08.2017 року; вимогу про повернення обладнання за адресою позивача підтверджено представником відповідача в судовому засіданні 27.07.2017 року; однак станом на 03.10.2017 року вимога залишена без задоволення обладнання не повернуто. При цьому зазначає, що питання про те, чи мало місце предявлення кредитором боржникові вимоги про оплату, вирішується не під час прийняття судом позовної заяви, а виключно в процесі вирішення ним спору по суті. Отже, коли судом зясовано, що таку вимогу предявлено після початку розгляду судом справи зі спору, повязано зі стягненням заборгованості, то такий позов може бути задоволений, якщо строк виконання грошового зобовязання настав до прийняття рішення по суті справи (Постанова Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 року № 14).

В судовому засіданні представники відповідача зазначили, що обладнання є в наявності у відповідача і можливість його повернення до закінчення строку розгляду спору (12.10.2017 року) не втрачена, водночас вважає, що позивач передчасно звернувся з позовом про стягнення коштів, оскільки угодою від 12.10.2016 року про розірвання договору купівлі-продажу передбачено повернення обладнання, а не оплату коштів.

Представник позивача підтримав позовну вимогу та просить задоволити позов - стягнути з відповідача заборгованість в сумі 650000,00 грн., оскільки відповідач фактично ухиляється від виконання зобовязання щодо повернення обладнання, представники відповідача заперечують проти позову та просять відмовити в його задоволенні.

З матеріалів справи, пояснень представників сторін вбачається наступне.

01.06.2016 року між ТзОВ Закарпатська нафтогазова компанія (Продавець) та ТзОВ БП-Луцьк (Покупець) укладено договір купівлі-продажу обладнання № DK 06-16/11 (а.с. 14-18).

На виконання даного договору по акту передачі-приймання матеріальних цінностей від 01.06.2016 року Покупцю згідно видаткової накладної № 1 від 01.06.2016 року було передано обладнання на загальну суму 1 310 000,00 грн., акт підписано сторонами договору та скріплено їх печатками (а.с.20-21).

12.10.2016 року між позивачем та відповідачем укладено угоду про розірвання договору купівлі-продажу № DK 06-16/11 від 01.06.2016 року (а.с.22).

В п. 2 даної угоди зазначено, що обладнання, що було предметом договору, повертається Покупцем Продавцю за актом повернення обладнання, який підписується сторонами.

В п.5 зазначено, що дана угода набуває чинності з моменту підписання її сторонами. З моменту набрання чинності цієї угоди зобовязання сторін, що виникли з договору припиняються і сторони не вважають себе зобовязаними будь-якими обовязками та наділеними правами, що виникають з договору.

25.10.2016 року відповідно до акту повернення обладнання Покупець (відповідач) передав Продавцю (позивач) обладнання на загальну суму 660 000,00 грн., що підтверджується видатковими накладними №№ Ор-0000001, Ор-0000002 та ТТН № 25/10/1 від 25.10.2016 року (а.с.23-26).

26.06.2017 року за № 26/П відповідачу направлена вимога про проведення остаточного розрахунку за поставлене обладнання та оплату боргу в сумі 414 000,00 грн., в якій зазначено, що у разі невиконання товариство буде звертатися до суду з вимогою стягнути борг з застосуванням умов ст. 232 ГК України та ст. 625 ЦК України (а.с.73-75). Дана вимога отримана відповідачем 29.06.2017 року (а.с.76).

12.07.2017 року позивач повторно цінним листом з описом курєрською доставкою та повідомленням про вручення направив відповідачу вимогу про повернення обладнання на суму 650 000,00 грн. у 7-ми денний строк. В даній вимозі зазначив адресу повернення та те, що у разі незадоволення вимоги буде мати право у судовому порядку вимагати стягнення боргу з застосуванням умов ст. 232 ГК України та ст. 625 ЦК України (а.с.105-107).

Водночас, станом на 03.10.2017 року обладнання на суму 650 000,00 грн. відповідачем не повернуто, кошти за нього не оплачено.

За загальними нормами ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших актів, договору ,а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини другої і третьої ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Зі змісту цих норм випливає, що домовленість сторін про розірвання договору не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобовязаннями, що виникли до розірвання договору, в тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) грошових зобовязань.

Згідно ст. 663 ЦК України обовязок передати товар виникає у постачальника у строк встановлений договором. Такий строк може бути визначений як конкретною датою, так і певним періодом з моменту настання певної події (предявлення вимоги, одержання товару від виробника тощо). Якщо ж сторони взагалі не визначили в договорі строк поставки, то момент виконання зобовязання визначається за правилами ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо в зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Зобовязання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Матеріалами справи підтверджено, що обладнання на суму 650 000,00 грн. відповідачем не повернуто, кошти за нього не сплачені, а тому вимога позивача про стягнення заборгованості в сумі 650 000,00 грн. підтверджена належними доказами та підлягає задоволенню.

Твердження відповідача про обрання позивачем неналежного способу захисту та передчасне звернення з позовом, оскільки угодою від 12.10.2016 року було розірвано договір купівлі-продажу обладнання і у відповідача виник лише обовязок повернути обладнання, а не сплатити кошти не береться судом до уваги і не є підставою відмови в позові.

При цьому враховано те, що позивачем 26.06.2017 року було предявлено вимогу до відповідача про проведення розрахунку за поставлене обладнання, яке отримане відповідачем 29.06.2017 року, а у вимозі від 12.07.2017 року позивач також ставив питання про сплату коштів у разі неповернення обладнання у 7-ми денний строк.

Доводи відповідача про неможливість повернення обладнання із-за відсутності реквізитів його доставки не підтверджені належними доказами і на думку суду не є підставою невиконання відповідачем договірних зобовязань по договору від 12.10.2016 року.

Щодо твердження відповідача про неотримання вимоги позивача від 12.07.2017 року, то виходячи з Розяснення Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року, дана вважається врученою відповідачу, а вимога про перерахування коштів від 26.06.2016 року за № 26/П отримана відповідачем 29.06.2016 року

В силу положень ст. ст. 32-34 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки спір до розгляду доведено з вини відповідача, сплачений позивачем судовий збір в силу ст.49 ГПК України, слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.526, 530, 610, 612, 625, 663 Цивільного кодексу України, ст. ст. 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України , господарський суд України,-

вирішив:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю БП-Луцьк (45607, Волинська область, Луцький район, с.Гірка Полонка, вул.Луцька,10, код ЄДРПОУ 40251269) в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатська нафтогазова компанія» (89600, Закарпатська область, м.Мукачево, вул.Крилова,98/Г, код ЄДРПОУ 40258936) 650 000,00 грн. заборгованості за неповернуте обладнання та 9750,00 грн. витрат по судовому збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст

рішення складено

06.10.2017

СуддяС. В. Костюк