Постанова № 69404694, 05.10.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2017 року Справа № 916/4202/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий, суддяЯценко О.В., СуддіПоляк О.І., Ходаківська І.П.Розглянувши матеріали касаційної скаргиПершого заступника військового прокурора Південного регіону Українина постановуОдеського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 у справі№ 916/4202/14Господарського судуОдеської областіза позовомЗаступника військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Білгород-Дністровського квартирно-експлуатаційної частини районудо1. Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області, 2. Відкритого акціонерного товариства ім. Калініназа участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1. Кабінету Міністрів України, 2. Оперативного командування "Південь"провизнання недійсним договору оренди землі та зобов'язання повернути земельну ділянкув засіданні взяли участь представники:

- позивача:Цицюра В.І., Барда С.Ю.- відповідача -2:Гусаров О.Л.- третьої особи - 1:Полець Д.М.- ГПУЯгодвін С.М.

ВСТАНОВИВ:

Заступник військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району звернувся до господарського суду з позовною заявою до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області та Відкритого акціонерного товариства "Калініна" про визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.03.2017 (суддя Оборотова О.Ю.) позов задоволено повністю.

Визнано недійсним договір оренди землі № б/н від 28.12.2007 року - об'єкт оренди - земельна ділянка загальною площею 885,00 га, укладений Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області з ВАТ ім.Калініна. Витребувано у ВАТ ім.Калініна та повернуто Міністерству оборони України зі складенням акту прийому - передачі, земельну ділянку, передану Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області (68500, Одеська область смт. Тарутино, вул. Котовського, 1) площею 885,00 га вартістю 16 388 992,44 грн. за договором оренди № б/н від 28.12.2007 року. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "ім.Калініна" на користь Державного бюджету України 37149 грн. судового збору. Стягнуто з Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області на користь Державного бюджету України 37149 грн. судового збору.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 (судді: Ліпчанська Н.В., Ярош А.І., Принцевська Н.М.) рішення Господарського суду Одеської області від 01.03.2017 скасовано.

В позові заступника військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області та відкритого акціонерного товариства ім. Калініна про визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки - відмовлено.

Перший заступник військового прокурора Південного регіону України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову апеляційного господарського суду скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, рішення місцевого господарського суду залишити без зміни.

Прокурор доводить неправильне застосування судом норм ст.ст. 256, 261, Цивільного кодексу України, оскільки судом не враховано, що прокурор та позивачі не є сторонами оспорюваних угод та не могли перевірити повноваження осіб, які укладали ці правочини; про існування оспорюваних договорів Міністерству оборони України стало відомо 10.08.2012, оскільки іншого моменту відповідачами не доведено.

Міністерство оборони України надало суду пояснення у яких з оскаржуваною постановою апеляційної інстанції не погоджується, вважає мотиви відмови в позові з підстав пропуску позовної давності такими, що не відповідають обставинам та нормам ст.ст. 264, 267 Цивільного кодексу України, просить касаційну скаргу прокурора задовольнити та постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.09.2017 у складі колегії: головуючий, суддя - Яценко О.В., судді - Поляк О.І., Ходаківська І.П. касаційна скарга Першого заступника військового прокурора Південного регіону України прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 05.10.2017.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 28.12.2007р. між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області та Відкритим акціонерним товариством "Калініна" укладено договір оренди землі, загальною площею 885,00 га, відповідно до умов якого на підставі розпорядження голови Тарутинської райдержадміністрації №398/А-2007 від 28.12.2007р. була передана в оренду ВАТ "Калініна" земельна ділянка загальною площею 885,00га строком на 30 років.

Прокурор в обґрунтування вимог позову зазначив, що вказаний договір суперечить приписам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, оскільки постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 р. скасовані розпорядження Тарутинської РДА "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" від 05.05.2005 р. та п.1 Розпорядження від 14.12.2005 р. №386/А-2005 "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями" як такі, що не відповідають вимогам закону.

Зазначеними розпорядженнями Тарутинської РДА припинено право користування земельною ділянкою площею 23253,17 га, яка була надана в користування військовій частині А1366 для організації загальновійськового полігону і розташована на території Веселодолинської сільської ради, та переведено її до остаточного вирішення земельних суперечок в землі запасу Веселодолинської сільської ради, а незаконно вилучена земельна ділянка в подальшому була надана в оренду фізичним та юридичним особам (в тому числі ВАТ ім.Калініна).

Також прокурор доводить, що спірна земельна ділянка знаходиться на обліку Білгород-Дністровської КЕЧ району, тобто Тарутинська РДА, укладаючи спірний договір оренди землі і не маючи жодних повноважень на володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою загальною площею 885 га, розпорядилась самовільно і незаконно землями оборони, всупереч вимогам Закону України "Про оренду землі" та Земельного кодексу України; будь-які дозволи щодо передачі земельних ділянок загальновійськового полігону суб'єктам господарювання, у тому числі і ВАТ ім.Калініна, ані Міністерством оборони України, ані Білгород-Дністровською КЕЧ району не надавались.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з огляду на постанову Ради народних комісарів УРСР від 18.12.1945 №2002/063, постанову Ізмаїльського обласного виконавчого комітету та Бюро обкому КП(б)У12.02.1946 №53/9-ОП "О порядке передачи в натуре земель Одесскому военному округу, для учебного артилерийского лагеря под полигон, согласно постановлению СНК УССР от 18.ХІІ.1945 за №2002/063", акту обласної комісії по передачі земель ОДВО, по передачі земельної ділянки, що відводиться під учбовий артилерійський полігон ОДВО на площі 23600 га від 10.06.1946 року, право користування спірною земельною ділянкою належить Міністерству оборони України; доказів відмови Міністерства оборони України від користування земельною ділянкою Тарутинського загальновійськового полігону або задокументовану згоду на передачу земельних ділянок Тарутинського загальновійськового полігону іншим особам судом не встановлено, згоди Міністерства оборони України на передачу спірних земельних ділянок не надавалось, Міністерство оборони України не зверталось з клопотанням про відмову від користування земельною ділянкою Тарутинського полігону, яка станом на дату прийняття оспорюваного розпорядження рахувалася як землі оборони.

За висновком суду апеляційної інстанції, оскільки спірна земельна ділянка відносилась до земель оборони, то повноваження по розпорядженню цією земельною ділянкою не належали Тарутинській райдержадміністрації, яка видала розпорядження та уклала спірний договір з перевищенням власних повноважень, у зв'язку з чим у відповідача-1 були відсутні підстави для укладення спірного договору оренди.

Разом з тим, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в позові з підстав пропуску позивачем позовної давності для звернення до суду з даним позовом без поважних причин, зазначивши, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення помилково не застосовано строки позовної давності.

При визначені початку перебігу позовної давності апеляційний господарський суд зазначив, зокрема: "… з січня 2008 року прокуратура повинна була та мала змогу довідатися про порушення права позивачів у даній справі …"; "… тому, за переконанням судової колегії …. в січні 2008 року прокуратурі стало відомо про порушення права позивачів"; "Таким чином, позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом …".

Перевіряючи правильність застосування судами норм матеріального права у спірних правовідносинах касаційна інстанція не погоджується з такими висновками, керуючись наступними мотивами.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту (стаття 267 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, відповідно до наведених норм позовна давність це строк для захисту особою свого суб'єктивного матеріального права, якщо воно порушено.

Згідно з нормами ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від цього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 261 ЦК України, згідно яких початком перебігу строку є день, коли особа могла довідатися про порушення свого права.

Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа могла дізнатися про це порушення) моменти.

Як неодноразово вказував Верховний Суд України у практиці застосування норм про позовну давність: "… позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи …"; "… якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися саме позивач, а не прокурор".

Таким чином, касаційна інстанція зазначає, що висновок суду апеляційної інстанції про обізнаність прокурора з порушенням права позивачів не має значення для визначення моменту, з якого про порушення свого права дізнався саме позивач; моменту обізнаності позивача із порушенням свого права суд не встановлював.

При цьому, слід вказати, що оскільки позивачі не є сторонами оспорюваного договору, початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли позивачу стало відомо про наявність оспорюваного договору, а з моменту, коли він довідалася про обставини, що слугують підставами, з яких такий договір оспорюється.

Фактичні обставини, що стосуються моменту з якого Міністерству оборони України дізналося чи могло дізнатися про підстави недійсності оспорюваного договору судами не встановлювалися.

Касаційна інстанція не може погодитися і з висновками місцевого господарського суду, який, хоча і вірно вказав, що: "… визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення …", однак сам такого моменту не з'ясував, обмежившись лише висновком, що: "…відповідачами не доведено, що позивачами пропущений строк позовної давності та не доведено коли саме позивачам стало відомо про порушення їх прав".

З огляду на зазначене висновок місцевого господарського суду, що позов вважається поданим в межах встановленого законом строку для захисту порушеного права власності держави на спірну земельну ділянку не можна визнати обґрунтованим.

Допущені судами порушення норм матеріального права про позовну давність є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішення місцевого господарського суду та постанови господарського суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду для усунення вказаних порушень.

Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Першого заступника військового прокурора Південного регіону України на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 задовольнити частково.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 та рішення Господарського суду Одеської області від 01.03.2017 у справі № 916/4202/14 Господарського суду Одеської області скасувати.

3. Справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Головуючий, суддяО.В. Яценко СуддіО.І. Поляк І.П. Ходаківська