Ухвала суду № 69389885, 27.09.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2017 року м. Київ К/800/14531/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Бившевої Л.І. (головуючого), Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2013 року

у справі № 2а-6010/11/1370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОТ»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОТ» (далі - ТОВ «ТОТ», позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова (далі - ДПІ, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 10 січня 2011 року №0001612300/2/324, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 19422,00 грн (в т.ч. основний платіж 12948,00 грн та штрафні санкції 6474,00 грн) та №0001602300/2/325, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 24278,25 грн (в т.ч. основний платіж 16185,50 грн та штрафні санкції 8092,75 грн).

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 12 грудня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2013 року, позов задовольнив. Скасував податкові повідомлення-рішення від 10 січня 2011 року №0001612300/2/324 та №0001602300/2/325.

У касаційній скарзі Державна податкова інспекція у Шевченківському районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволені позову відмовити.

Позивач не реалізував процесуальне право щодо подання заперечень проти касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «ТОТ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2007 року по 31 березня 2010 року, за результатами якої складено акт від 10 червня 2010 року №726/143/23-2/20790375.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «ТОТ» п. 5.1 ст. 5, пп. 7.4.1, пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон № 334/94-ВР), у зв'язку із чим підприємством занижено податок на прибуток у розмірі 65557,00 грн; п. 4.1 ст. 4, пп. 7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР), у зв'язку із чим підприємством занижено податок на додану вартість на суму 52445,00 грн.

Підставою для нарахування грошового зобов'язання позивачу стали висновки податкового органу щодо нікчемності договору оренди нерухомого майна від 08 вересня 2006 року №П-028, укладеного між позивачем та ЛКП «Зелений Львів».

На підставі вказаного акту податковий орган прийняв податкові повідомлення-рішення, з приводу правомірності яких виник спір.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що, з урахуванням дослідженого у судовому процесі договору, укладеного між позивачем та його контрагентом, доданих до матеріалів справи первинних документів, наявності у контрагента підприємства господарської та податкової правосуб'єктності, позивач правомірно сформував свої дані податкового обліку.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з врахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п. 5.3 цієї ж статті).

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 цієї статті не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними, митними деклараціями (іншими документами, перелік яких встановлений пп. 7.2.6 п. 7.2 цієї статті).

За змістом наведених норм витрати платника податків, які мають значення для податкового обліку, повинні мати зв'язок з його господарською діяльністю та підтверджені відповідними первинними документами, які оформлені належним чином уповноваженою особою.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та не можуть бути підставою для збільшення в податковому обліку сум валових витрат та (чи) податкового кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В разі надання податковим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми валових витрат та/або податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення як протиправного, прийнятого контролюючим органом з підстав формування платником податків даних свого податкового обліку за наслідками фіктивних господарських операцій.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суди попередніх інстанцій, зробивши оцінку доказів, наданих позивачем на спростування доводів податкового органу про недостовірність даних податкового обліку, задекларованих за наслідками господарських операцій з ЛКП «Зелений Львів», а саме: договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 08 вересня 2006 року №П-028, акти приймання-передачі послуг, податкові накладні, обставини щодо подальшого використання орендованих приміщень у господарській діяльності позивача та ін., - встановили реальність господарських операцій у межах спірного договору оренди.

На час укладання та виконання договору ЛКП «Зелений Львів» мало податкову та господарську правосуб'єктність.

Крім того, відповідно до ст. 793 Цивільного кодексу України (в редакції яка діяла на момент укладення договору) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з ч. 2 ст. 631 Цивільного кодексу України договір набирає чинності з моменту його укладення.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації.

Згідно з ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Таким чином, судами вірно зазначено про те, що оскільки на момент укладення договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 08 вересня 2006 року №П-028 ст.793 Цивільного кодексу України було передбачено строк один рік та більше, а вищевказаний договір оренди було укладено на 11 місяців та 29 днів, нотаріальне посвідчення такого договору не вимагалося в момент його укладення та не було обов'язковим і після його пролонгації в порядку ст.764 Цивільного кодексу України, а тому посилання відповідача на нікчемність договору є протиправною.

Отже, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 55, 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2013 року у справі № 2а-6010/11/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України, та протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого заявлено клопотання про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження підстав, установлених пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.

Головуючий суддя: __ Л.І. Бившева

Судді: __ І.Я. Олендер

__ Т.М. Шипуліна