Ухвала суду № 69389877, 13.09.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" вересня 2017 р. м. Київ К/800/57950/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Бившевої Л.І. (головуючого), Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2013 року

у справі №818/2938/13-а

за позовом Торгівельно-комерційної фірми «Тополя» у формі товариства з обмеженою відповідальністю

до Державної податкової інспекції у місті Сумах Сумської області

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Торгівельно-комерційна фірма «Тополя» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ «Тополя», позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Сумах Сумської області (далі - ДПІ, відповідач), у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ від 14 січня 2013 року № 0000091502/2084, яким товариству збільшено грошове зобов'язання за основним платежем «орендна плата за земельні ділянки» у сумі 412,78 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 206,39 грн.

Сумський окружний адміністративний суд постановою від 27 травня 2013 року у задоволенні позову ТОВ «Тополя» відмовив.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 07 жовтня 2013 року постанову суду першої інстанції скасував, позов ТОВ «Тополя» задовольнив: скасував податкове повідомлення-рішення ДПІ від 14 січня 2013 року № 0000091502/2084

У касаційній скарзі ДПІ, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного встановлення обставин у справі та вирішення спору, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін та прокурора, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що товариство подало податкову декларацію з плати за землю (орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності), якою визначив податкове зобов'язання з орендної плати за землю за 2012 рік із розрахунку 1 % від грошової оцінки земельної ділянки, визначеного договором оренди від 08 липня 1996 року № 51 на право тимчасового користування землею із Сумською міською радою.

На підставі даних, задекларованих товариством у податковій звітності з плати за землю за 2012 рік, ДПІ провела камеральну перевірку, за результатом якої склала акт від 20 грудня 2012 року № 4321/152/21100272. Згідно з висновком цього акту ТОВ «Тополя» порушило пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податкових зобов'язань з орендної плати за землю за 2012 рік на 412,78 грн. Такий висновок ДПІ обґрунтований тим, що позивач неправомірно здійснював нарахування і сплату орендної плати за землі державної і комунальної власності за договором оренди землі в розмірі 1 % від грошової оцінки землі, замість встановлених пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК 3 % від грошової оцінки.

На підставі акта від 20 грудня 2012 року № 4321/152/21100272 ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір.

Відмова суду першої інстанції у задоволенні позову обґрунтована посиланням на те, що враховуючи норми Податкового кодексу України, який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, річна сума платежу, що підлягає перерахуванню до бюджету суб'єктами господарювання, які орендують земельні ділянки державної та комунальної власності, визначається відповідно до умов договору, але з урахуванням вимог пп. 285.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України.

Скасовуючи та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що зміна розміру земельного податку, передбачена Податковим кодексом України, є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, проте вказані зміни автоматично не змінюють розмір орендної плати, передбачений договором оренди земельної ділянки.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV (далі - Закон № 161-XIV) вбачається, що користування землею в Україні є платним.

З 01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України (далі - ПК України) який, відповідно до п. 1.1 ст. 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом пп. 9.1.10 п. 9.1 ст. 9 ПК України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу, - це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, ПК України визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України). Аналогічне визначення міститься і у ст. 21 Закону № 161-XIV.

Справляння плати за землю, в тому числі і орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п. 288.1 ст. 288 ПК України).

Підпунктом 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII ПК; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (пп. 288.5.2 зазначеного пункту).

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що з набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. При цьому виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у п. 5.2 ст. 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України.

Цей висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах від 02 грудня 2014 року (справа № 21-274а14), від 14 липня 2015 року (справа № 21-1699а15).

Таким чином, висновок суду першої інстанції у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права до встановлених у справі обставин, у зв'язку з чим підстав для його скасування у апеляційного суду не було.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2013 року у справі № 818/2938/13-а скасувати, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 27 травня 2013 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України, та протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого заявлено клопотання про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження підстав, установлених пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.

Головуючий суддя: __ Л.І. Бившева

Судді: __ І.Я. Олендер

__ Т.М. Шипуліна