Ухвала суду № 69389642, 02.10.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

2 жовтня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І.,розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 липня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 8 вересня 2016 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Київської міської ради, ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про скасування рішення про передачу у приватну власність земельної ділянки та державного акту про право власності на земельну ділянку,

в с т а н о в и л а:

Печерський районний суд м. Києва рішенням від 28 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 8 вересня 2016 року та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року, в задоволенні позову відмовив.

У заяві ОСОБА_4 порушується питання про скасування рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 липня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 8 вересня 2016 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року та ухвалення нового судового рішення з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав:

неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 377, 1218 та 1269 Цивільного кодексу України, статей 88 та 118, частин другої й четвертої статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації»;

невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах указаних норм матеріального права.

Обґрунтовуючи підстави подання заяви про перегляд судових рішень, ОСОБА_4 посилається на ухвали Вищого адміністративного суду України від 29 червня 2011 року, 25 вересня 2012 року та 2 квітня 2013 року, ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року, постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23 січня 2013 року, 12 жовтня 2016 року та 22 червня 2017 року.

Перевіривши доводи заявника, викладені в заяві про перегляд судових рішень, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися і суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що при відведенні земельної ділянки ОСОБА_5 на АДРЕСА_1 згода суміжних землекористувачів не була потрібна; при цьому судами враховано, що право власності позивача на 1/6 частину земельної ділянки за вказаною адресою було зареєстровано 11 липня 2013 року, а тому станом на час прийняття Київською міською радою оскаржуваного рішення (24 травня 2007 року) відсутні підстави стверджувати про факт порушення його прав як співкористувача спірної земельної ділянки.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 червня 2011 року, що надана заявником для порівняння, якою судові рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу передано на новий розгляд, не містить правової позиції щодо спірних правовідносин та застосування норм матеріального права, а вказує на допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права та необхідність їх усунення для правильного вирішення спору, а також нез'ясування судами належним чином фактичних обставин справи.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25 вересня 2012 року вказано, що лист управління охорони навколишнього природного середовища міської державної адміністрації не є погодженням матеріалів щодо надання земельної ділянки в розумінні ЗК України.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 2 квітня 2013 року, що надана заявником для порівняння, залишив у силі рішення суду першої інстанції про скасування рішення міської ради щодо передачі у приватну власність земельної ділянки та затвердження проекту землеустрою й державний акт про право власності на земельну ділянку, оскільки, зокрема, підготовка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки проведена за дорученням заступника міського голови-секретаря ради на підставі попередніх погоджень уповноважених органів, підготовлених ще до зазначеного доручення, за відсутністю висновків про погодження самого проекту, зміна адреси спірної земельної ділянки відбулася до вирішення питання про її надання у власність без додержання вимог закону.

У наданій для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року, зазначено, що листом Головного управління Держкомзему у Полтавській області підтверджено факти порушення земельного законодавства при проведенні приватизації відповідачем спірної земельної ділянки.

З огляду на викладене, правові висновки судів касаційної інстанції в ухвалах від 25 вересня 2012 року, 2 квітня 2013 року та 23 грудня 2015 року та в ухвалі, про перегляд якої подано заяву, ґрунтуються на різних фактичних обставинах справ, установлених судами. При цьому, постановляючи вказані ухвали, що надані заявником для порівняння, суди касаційної інстанції виходили з того, що права позивачів були порушені.

Порівняння змісту вказаних судових рішень зі змістом судових рішень, про перегляд яких подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову, аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

З огляду на викладене підстава для перегляду судових рішень у зв'язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, передбачена пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, відсутня.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У постанові від 23 січня 2013 року, що надана заявником для порівняння, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України переглядала ухвалу суду касаційної інстанції в справі за позовом про визнання договорів недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння. Указаною постановою суд відмовив у задоволенні заяви про перегляд судових рішень та в ній зазначено, що ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову в цій справі, суди виходили із того, що спірна квартира була відчужена від імені її законного власника невідомою особою за підробленими документами, а тому позивач, як спадкоємець власника, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, має право її витребувати навіть у добросовісного набувача.

У наданій для порівняння постанові від 12 жовтня 2016 року Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України переглядала судові рішення в справі за позовом про визнання договору дарування частково недійсним та визнання права власності на частину земельної ділянки. Указаною постановою суд залишив в силі рішення суду першої інстанції, який ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що договір дарування земельної ділянки від 27 жовтня 2003 року був укладений після відчуження на користь позивача 23/100 частки відповідного жилого будинку (за договором від 28 травня 2002 року), а тому укладенням зазначеного договору дарування земельної ділянки було порушено право позивача на частину земельної ділянки як співвласника будинку і суперечить вимогам законодавства, у зв'язку з чим оспорюваний договір необхідно визнати недійсним в частині 23/100 частки земельної ділянки.

Наданою для порівняння постановою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 червня 2017 року справу направлено на розгляд до суду першої інстанції, оскільки ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, установивши, що право власності на об'єкти нерухомості перейшло до позивача в порядку спадкування, не з'ясував, чи зумовило це автоматичний перехід права власності на земельну ділянку під будівлями та спорудами з необхідністю подальшого оформлення переходу права власності та чи є це наслідком визнання відповідних рішень міської ради незаконними з урахуванням тієї обставини, що на зазначеній земельній ділянці розташоване інше нерухоме майно іншого власника.

З огляду на викладене правові висновки Верховного Суду України в указаних постановах та в ухвалі, про перегляд якої подано заяву, ґрунтуються на різних фактичних обставинах справ, установлених судами.

Таким чином, підстава для перегляду судового рішення у зв'язку з його невідповідністю викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, передбачена пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, теж відсутня.

Ураховуючи наведене, вважати зазначену заяву обґрунтованою немає підстав.

Керуючись статтями 355, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

У допуску до провадження Верховним Судом України справи за позовом ОСОБА_4 до Київської міської ради, ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про скасування рішення про передачу у приватну власність земельної ділянки та державного акту про право власності на земельну ділянку за заявою ОСОБА_4 про перегляд рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 липня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 8 вересня 2016 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук