Ухвала суду № 69389621, 13.09.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

13 вересня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Гуменюка В.І.,

Охрімчук Л.І.,

Романюка Я.М.,

розглянувши заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Обарівінвест» та ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2017 року, ухвали Апеляційного суду Миколаївської області від 12 травня 2016 року та заочного рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 6 жовтня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю «Обарівінвест» про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и л а :

Заводський районний суд м. Миколаєва заочним рішенням від 6 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 12 травня 2016 року, позов задовольнив з урахуванням виправлених ухвалою суду першої інстанції від 10 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного інстанції від 17 липня 2016 року, арифметичних помилок, стягнув солідарно:

з ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 7 млн 241 тис. 172 грн 90 коп.;

з ОСОБА_6 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Обарівінвест» (далі - ТОВ «Обарівінвест») на користь ОСОБА_5 7 млн 241 тис. 172 грн 90 коп.;

з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 100 тис. грн.

Вирішено питання судових витрат.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 10 травня 2017 року касаційні скарги ОСОБА_4 та ТОВ «Обарівінвест» відхилив, а заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 6 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 12 травня 2016 року залишив без змін.

9 серпня 2017 року ТОВ «Обарівінвест» та ОСОБА_4 звернулися до Верховного Суду України із заявами про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2017 року, ухвали Апеляційного суду Миколаївської області від 12 травня 2016 року та заочного рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 6 жовтня 2015 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини 1 статті 559 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, а саме статті 37, пункту 6 частини 1 статті 205 ЦПК України, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права.

На обґрунтування заяви ТОВ «Обарівінвест» і ОСОБА_4 надали:

з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 355 ЦПК України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2013 року, 16 квітня 2014 року та постанови Вищого господарського суду України від 17 травня та 4 липня 2016 року;

з підстав, передбачених пунктом 2 частини 1 статті 355 ЦПК України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 29 травня, 11 вересня 2013 року, та 5 листопада 2014 року, 5 жовтня та 7 грудня 2016 року.

Крім того, ТОВ «Обарівінвест» на обґрунтування підстав передбачених пунктом 4 частини 1 статті 355 ЦПК України надало постанови Верховного Суду України від 7 листопада 2012 року (справа № 6-129цс12), 25 листопада 2015 року (справа №6-172цс15).

Перевіривши доводи заявника, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, а також невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне неоднакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Відхиляючи касаційні скарги ТОВ «Обарівінвест» та ОСОБА_4, суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову. При цьому суд виходив з того, що позичальник не виконував умови кредитного договору щодо своєчасного повернення суми отриманого кредиту та сплати нарахованих за користування кредитними коштами процентів, що стало підставою для стягнення з боржника і поручителів заборгованості за кредитним договором. Крім того, встановивши, що порука за умовами кредитних договорів припиняється після закінчення 3 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для солідарного стягнення з боржника і поручителів заборгованості за кредитним договором. Також судом встановлено, що смерть боржника настала після ухвалення судом першої інстанції рішення про стягнення заборгованості з боржника і поручителів, а спадкоємці від прийняття спадщини відмовились. Тому ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції підстави про закриття провадження у справі у зв'язку зі смертю боржника були відсутні, а крім того, спірні правовідносини допускали правонаступництво.

Ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2013 року та 16 квітня 2014 року, що надані заявником для порівняння, якими судові рішення судів попередніх інстанції скасовано, а справи передані на новий розгляд, не містять правової позиції щодо спірних правовідносин та застосування норм матеріального права, а вказують на допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права та необхідність їх усунення для правильного вирішення спору, а також нез'ясування судами належним чином фактичних обставин справи.

У наданих для порівняння судових рішеннях Вищого господарського суду України касаційний суд ухвалив рішення у справах у яких інші предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи ніж у справі, яка переглядається, а саме:

постанова Вищого господарського суду України від 17 травня 2016 року справа за заявою ПАТ «Дельта Банк» про визнання банкрутом ТОВ «Запорізьке підприємство по забезпеченню матеріальними ресурсами «Ресурс-Інвест»;

постанова Вищого господарського суду України 4 липня 2016 року в справі за позовом ПАТ «Український ОСОБА_8» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Український ОСОБА_8» до ТОВ «Реал-Агроекспорт» про стягнення 5 млн 525 тис. 35 грн 64 коп.

У судових рішеннях, наданих заявниками на підтвердження підстави для перегляду судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 355 ЦПК України, та в судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, наявні різні фактичні обставини справи, що не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права.

У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, суд касаційної інстанції скасував ухвали суду апеляційної інстанції, а справи передав на новий апеляційний розгляд, при цьому суд виходив з того, що:

ухвала від 29 травня 2013 року - після проголошення рішення судом першої інстанції і до розгляду справи апеляційним судом, відповідач помер про що повідомив суд апеляційної інстанції спадкоємець, направивши письмову заяву;

ухвала від 5 листопада 2014 року - після смерті позичальника (відповідача) суд залучив його спадкоємців, тобто фактично не здійснив заміну сторони у процесі, що могло унеможливити виконання рішення суду;

ухвала від 5 жовтня 2016 року - суд встановивши, що відповідач після ухвалення рішення суду першої інстанції помер, не здійснив процесуального правонаступництва, а вирішив спір і ухвалив судове рішення щодо померлого, який вже не мав цивільної процесуальної правосуб'єктності і не міг бути стороною у справі;

ухвала від 7 грудня 2016 року - після ухвалення рішення судом першої інстанції позичальник помер і суд апеляційної інстанції повинен був на підставі статті 37 ЦПК України залучити до участі у справі спадкоємців.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2013 року суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі на підставі пункту 6 частини 1 статті 205 ЦПК України, при цьому суди виходили з того, що позичальник помер, а особи, які б могли бути правонаступниками померлого відповідача не встановлені.

Отже порівняння вищенаведених судових рішень із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального та процесуального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

У постанові Верховного Суду України від 7 листопада 2012 року (справа № 6-129цс12) викладено правовий висновок в якому зазначено, що згідно із частиною 1 статті 609 ЦК України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема, за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Відповідно до змісту статей 559, 598 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності і припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати. Порука припиняється в разі припинення основного зобов'язання, отже припинення юридичної особи у зв'язку з визнанням її банкрутом є підставою припинення поруки, тому що зобов'язання за кредитним договором припинилося.

Верховний Суд України в постанові від 25 листопада 2015 року (справа №6-172цс15) виклав правовий висновок про те, що положення статті 559 ЦК України стосовно припинення поруки з припиненням забезпеченого нею зобов'язання не може застосовуватися до правовідносин, у яких обов'язок поручителя щодо виконання зобов'язання за основним договором виник з рішення суду, а не лише з договору поруки. Припинення основного зобов'язання внаслідок ліквідації юридичної особи - боржника за цим зобов'язанням не припиняє поруки, якщо кредитор реалізував своє право на стягнення заборгованості до припинення юридичної особи - боржника.

Правовий висновок суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, не суперечить висновку викладеному в постанові Верховного Суду України, оскільки у справі, яка переглядається та у справі за результатами якої Верховним Судом України прийнято це рішення, наявні різні фактичні обставини.

У зв'язку з цим, підстава для перегляду судових рішень у зв'язку з невідповідністю судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постанові Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, теж відсутня.

За таких обставин вважати заяви ТОВ «Обарівінвест» і ОСОБА_4 обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

ТОВ «Обарівінвест» та ОСОБА_4 подали клопотання про зупинення виконання судових рішень.

Оскільки заяви ТОВ «Обарівінвест» та ОСОБА_4 є необґрунтованими, то відсутні підстави для зупинення виконання ухвалених у справі судових рішень.

Клопотання ТОВ «Обарівінвест» та ОСОБА_4 про зупинення виконання ухвалених у справі судових рішень підлягає залишенню без розгляду.

Керуючись статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю «Обарівінвест» про стягнення заборгованості за заявами Товариства з обмеженою відповідальністю «Обарівінвест» та ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2017 року, ухвали Апеляційного суду Миколаївської області від 12 травня 2016 року та заочного рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 6 жовтня 2015 року відмовити.

Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Обарівінвест» та ОСОБА_4 про зупинення виконання судових рішень залишити без розгляду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.І. Гуменюк

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк