Ухвала суду № 69389619, 29.09.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

29 вересня 2017 року м. КиївКолегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Сімоненко В.М., Гуменюка В.І., Романюка Я.М.,

розглянувши заяву Державної служби України з питань праці про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Державної служби України з питань праці, Державної установи «Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці», третя особа - ОСОБА_5, про визнання наказу протиправним та його скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 грудня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 23 березня 2017 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 грудня 2016 року скасовано та позов ОСОБА_4 задоволено частково: визнано наказ Державної служби України з питань праці від 11 січня 2016 року № 4-к про звільнення позивача з посади директора Державної установи «Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці» (далі - ДУ «ННДІПБОП») з 12 січня 2016 року відповідно до пункту 1 статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за одноразове грубе порушення законодавства, що призвело до значних негативних наслідків, та припинення дії контракту від 3 грудня 2014 року № 5 на підставі підпункту «б» пункту 5.3 цього контракту незаконним; поновлено ОСОБА_4 на посаді директора ДУ «ННДІПБОП» з 12 січня 2016 року; стягнуто з ДУ «ННДІПБОП» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 108 тис. 261 грн з утриманням податків й інших обов'язкових платежів; допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць; стягнуто з ДУ «ННДІПБОП» на користь держави судовий збір у сумі 1 тис. 82 грн 61 коп.; стягнуто з Державної служби України з питань праці на користь держави судовий збір у розмірі 1 тис. 157 грн 52 коп.; у решті позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року касаційну скаргу Державної служби України з питань праці відхилено, рішення Апеляційного суду м. Києва від 23 березня 2017 року залишено без змін.

У серпні 2017 року до Верховного Суду України надійшла заява Державної служби України з питань праці про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини першої статті 148 КЗпП України та частини першої статті 149 КЗпП України.

На обгрунтування зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції заявник посилається на рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2011 року та ухвалу цього ж суду від 18 квітня 2012 року, а також постанови Верховного Суду України від 26 грудня 2012 року (справа № 6-156цс12) та від 22 лютого 2017 року (справа № 757/42262/15-ц), в яких, на його думку, зазначені норми права застосовані по-іншому.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, встановивши, що застосування відповідачем дисциплінарного стягнення до позивача у вигляді звільнення здійснено з порушенням строку, встановленого частиною першою статті 148 КЗпП України, а також без витребування від позивача письмових пояснень з приводу виявлених порушень відповідно до частини першої статті 149 цього Кодексу, дійшов висновку, що звільнення позивача з роботи на підставі пункту 1 статті 41 КЗпП України є незаконним, а тому він підлягає поновленню на роботі з виплатою середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

У наданому для порівняння рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2011 року суд касаційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі та визнання дійсним контракту, розглядав справу про звільнення позивача на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України та дійшов висновку про законність звільнення позивача виходячи з умов контракту.

Отже, порівняння зазначеного судового рішення, наданого заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ неоднаково застосував норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Надана для порівняння ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року не може бути прикладом неоднакового застосування норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції з передбачених статтею 338 ЦПК України підстав порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

У наданій для порівняння постанові від 22 грудня 2017 року (справа № 757/42262/15-ц) Верховний Суд України у справі про звільнення позивача з підстави пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України дійшов висновку про те, що положення статті 149 цього Кодексу на спірні правовідносини не поширюються, оскільки виходячи з положень пункту 8 частини першої статті 36 цього Кодексу підстави, передбачені контрактом, є самостійною підставою припинення трудового договору, а його розірвання з передбачених контрактом підстав, які не містять ознак дисциплінарного порушення, не є дисциплінарним стягненням.

У постанові від 26 грудня 2012 року (справа № 6-156цс12) Верховний Суд України, виходячи з положень підпунктів 4, 8 статті 36, частини третьої статті 40, частини третьої статті 41, статей 40, 41 КЗпП України та ураховуючи те, що між сторонами виник спір щодо припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом (пункт 8 статті 36 КЗпП України), а не у зв'язку зі звільненням працівника з ініціативи власника, або уповноваженого ним органу, дійшов висновку, що норми статті 40 цього Кодексу на ці правовідносини не поширюються.

Отже, порівняння наданих постанов Верховного Суду України зі змістом судового рішення, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що судове рішення суду касаційної інстанції не відповідає викладеним у постановах висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За викладених обставин вважати заяву Державної служби України з питань праці обгрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

ухвалила:

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до Державної служби України з питань праці, Державної установи «Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці», третя особа - ОСОБА_5, про визнання наказу протиправним та його скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за заявою Державної служби України з питань праці про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.М. Сімоненко

В.І. Гуменюк

Я.М. Романюк