Ухвала суду № 69388066, 15.09.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

15 вересня 2017 року м. Київ К/800/30528/17

Суддя Вищого адміністративного суду України Мороз В.Ф., перевіривши касаційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 червня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року у справі за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «РОЗВІДУВАЧ» про стягнення суми,

встановив:

Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом, в якому просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Розвідувач” адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів, та пеню, в сумі 35771,37 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

У касаційній скарзі Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, не погоджуючись з даними рішеннями, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на наступне.

Судами встановлено, що на підприємстві у спірний період працювало 12 штатних працівників, отже кількість робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, відповідно до 4% нормативу, становить 1 особу, яке фактично не зайнято інвалідами, що не заперечувалося представниками сторін.

Також судами встановлено, що на адресу Ізюмського міськрайонного центру зайнятості відповідачем вчасно направлялись звіти за формою 3-ПН про наявність вакансій, в тому числі з додатком “ІІ. Характеристики вакансій та вимоги до претендентів” з зазначенням про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів.

Отже, вказаними звітами підприємство інформувало орган державної служби зайнятості про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Листом від 12.05.17 №01-37/706 Ізюмський міськрайонний центр зайнятості повідомив позивача про те, що відповідачем надавалися звіти за формою №3-ПН, відповідачем не було працевлаштовано жодного інваліда, у зв’язку з відсутністю за даними професіями інвалідів, відповідачем не було відмовлено в прийнятті на роботу жодному інваліду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходив з того, що відповідачем були вчинені всі передбачені законодавством заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, в зв’язку з чим, заявлена сума адміністративно-господарських санкцій є необґрунтованою.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до частини 3 статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Частиною 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Разом з тим, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв’язку зі скоєнням правопорушення.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов вірного та обгрунтованого висновку про те, що обов’язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. У зв’язку з тим, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновком Верховного суду України, викладеного в його рішеннях, зокрема, постанови Верховного Суду України від 20 червня 2011 року № 21-60а11, від 09 липня та 19 листопада 2013 року №№ 21-200а13 та 21-397а13 відповідно, а також від 31 січня 2011 року № 21-60а10.

Доводи касаційної скарги вказаних висновків судів не спростовують.

Пунктом 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на помилкове та/або неправильне застосування норм матеріального права при вирішенні справи та/або порушення судами норм процесуального права (у разі оскарження судового рішення по суті –пояснення, яким чином такі порушення вплинули на правильність вирішення справи).

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, які відповідають усталеній практиці Вищого адміністративного суду України у цій категорії справ, ця касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального або процесуального права.

Керуючись статтями 211, 213, пунктом 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 червня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року у справі за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «РОЗВІДУВАЧ» про стягнення суми.

Копію ухвали разом з доданими до касаційної скарги матеріалами направити скаржнику.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Суддя В.Ф. Мороз