Ухвала суду № 69387520, 03.10.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судового засідання Андрушківа І.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сахара» на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 червня 2017 року у справі за адміністративним позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сахара» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

ВСТАНОВИВ:

16 травня 2017 року Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сахара», в якому просило стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції в розмірі 66751,59 грн, а також пеню в розмірі 747,60 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем не був виконаний норматив для працевлаштування інвалідів, оскільки середньооблікова чисельність працюючих у 2016 році складала 95 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 особа, а норматив для працевлаштування інвалідів становить 4 особи. Відтак, за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, на підставі статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 року № 223 відповідачу нараховано до сплати 66751,59 грн адміністративно-господарських санкцій та пеню в сумі 747,60 грн, всього 67499,19 грн.

Оскільки відповідачем вказані санкції в добровільному порядку до Державного бюджету України не перераховано, вони підлягають стягненню в судовому порядку.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 червня 2017 року адміністративний позов задоволено. Стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сахара» на користь Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в розмірі 66751,59 грн, а також пеню в розмірі 747,60 грн.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що відповідачем не було виконано всіх необхідних заходів по створенню робочих місць для інвалідів і їх працевлаштуванню та не дотримано вимог, встановлених статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а тому наявні правові підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та пені.

Не погодившись з прийнятою постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сахара» подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що подали позивачу звіт форми № 10-ПІ у визначений законом строк, однак позивачем не надано товариству вихідних даних про кількість створених спеціальних робочих місць для інвалідів за рахунок Фонду та за рішенням Тернопільської міської ради, та індивідуальних програм реабілітації. Відтак, товариство вжило всіх необхідних заходів, що передбачені чинним законодавством по забезпеченню працевлаштування інвалідів та відсутні підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у зв’язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем подано до Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік за формою №10-ПІ, з якого слідує, що при середньообліковій кількості штатних працівників облікового складу 95 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, складала 1 особу при нормативі 4 особи, середньорічна заробітна плата - 22250,53 грн(а.с.8).

Тернопільським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, у зв’язку з невиконанням товариством нормативу щодо кількості працевлаштування інвалідів у 2016 році у кількості, визначеній чинним законодавством, було нараховано адміністративно-господарські санкції в сумі 66751,59 грн та пеню в сумі 747,60 грн, всього на загальну суму 67499,19 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості.(а.с.5)

Відповідачем вказані санкції в добровільному порядку не сплачено.

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Положеннями ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 19 вищевказаного Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

З аналізу вищенаведених норм закону слідує, що на підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю покладено обов'язок, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, а також надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплатити відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

При цьому, колегія суддів зазначає, що роботодавці самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Так, поняття робоче місце інваліда, спеціальне робоче місце інваліда визначено статтею 1 Закону України від 06 жовтня 2005 року № 2961-IV «Про реабілітацію інвалідів в Україні», і розуміється як: робоче місце інваліда місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях; спеціальне робоче місце інваліда окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.

Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць; створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством; надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів; звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 року № 1836 «Про реалізацію статті 181 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» потреба у створенні інваліду, зареєстрованому в державній службі зайнятості як безробітний, спеціального робочого місця або ділянки виробничої площі та вимоги до них встановлюються індивідуальною програмою реабілітації.

З наявного в матеріалах справи звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів форми № 10-ПІ за 2016 рік слідує, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 95 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність - 1 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях - 4 осіб, фонд оплати праці штатних працівник працівників становить 2113,80 грн, середньорічна заробітна плата штатного працівника становила 22251 грн в рік, та згідно якого, відповідачем самостійно визначено суму штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів в 2016 році в сумі 66753,00 грн(а.с.8).

Згідно листа-відповіді Тернопільського міськрайонного центру зайнятості від 30 березня 2017 року № 04/54/1165 на запит Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів від 14 березня 2017 року № 04-167/305, ТзОВ «Сахара» не інформувало міськрайонний центр зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів у 2016 році шляхом подання звітності форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)"(а.с.10,12-13).

Отже, виходячи зі змісту фактичних обставин справи слідує, що відповідач не вжив всіх заходів для створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, як і не виконав обов'язку щомісячно інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інваліда.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2014 року № 21-485а13, від 04 липня 2011 року № 21-159а11, від 11 червня 2013 року № 21-63а13.

Стосовно доводів апелянта про те, що без інформації про конкретну особу інваліда, без урахування його вад чи захворювання, побажань, рекомендацій МСЕК, індивідуальної програми реабілітації створити робоче місце для працевлаштування інваліда неможливо колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Обов'язок по забезпеченню роботодавцем працевлаштування інвалідів буде виконаний останнім в передбаченому законом обсязі у випадку дотримання роботодавцем вимог статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць; створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством; надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів; звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України).

Обов'язок державних органів щодо працевлаштування інвалідів виникає після виконання підприємствами обов'язку щодо створення робочих місць і надання передбаченої законодавством про соціальну захищеність інвалідів інформації про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідач не звільняється від обов'язку сплачувати штрафні санкції до відділення Фонду на підставі статей 18, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», оскільки вказаними нормами не ставиться відповідний обов'язок відповідача у залежність від будь-яких обставин, з яких інвалід не працює на підприємстві.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 66751,59 грн. задоволені обґрунтовано, а відповідачем не доведено, що підприємством вжито усіх залежних від нього заходів для працевлаштування нормативної чисельності інвалідів.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем у 2016 році не було вжито всіх передбачених законом та нормативно-правовими актами заходів спрямованих на забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, внаслідок чого ним не виконано встановлений Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” норматив по працевлаштуванню інвалідів та в строк до 15 квітня 2017 року не сплачено адміністративно-господарські санкції за робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів і не зайняті інвалідами, в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. 160, ст. 195, ст. 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ст. 254 КАС України, суд –

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сахара» залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 червня 2017 року у справі № 819/773/17 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст судового рішення виготовлено 06 жовтня 2017 року.