Постанова № 69386722, 19.01.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 січня 2017 року № 826/5121/16

Окружний адміністративний суд міста Києва колегією суддів у складі головуючого судді Келеберди В.І., суддів Данилишина В.М., Качура І.А., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про скасування рішення від 14 березня 2016 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Відповідач) та просить суд скасувати рішення від 14 березня 2016 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 14.03.2016 головним державним виконавцем Рагімовою Асею Назимівною винесено постанову ВП № 50461962, якою відмовлено у відкритті виконавчого провадження.

На думку позивача, оскаржувана постанова не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає скасуванню.

14.04.2016 через канцелярію суду надійшла заява позивача про зміну предмету позову, відповідно до якої позивач також просить визнати протиправним рішення відповідача у формі листа від 25.03.2016 № Г-8180/20.1, який він отримав після подачі позову до суду. Вказаним листом заступником директора Департаменту - начальником відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України позивачу відмовлено у задоволенні скарги на постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, а відповідач просив відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, однак через канцеляріїю суду надав заперечення проти позову з додатками, які долучено до матеріалів справи, з огляду на що розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження на підставі положень частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

В силу ч. 1 ст. 41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оцінивши у порядку письмового провадження належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2015 у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради про визнання протиправним та зобов'язання вчинити дії задоволено частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради щодо визначення обов'язку ОСОБА_1 на сплату пайової участі на створення інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва за садовий будинок, згідно із свідоцтвом про право приватної власності від 26.03.2008 за адресою: АДРЕСА_1.

Зобов'язано Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради видати ОСОБА_1 довідку (документ) про відсутність необхідної сплати пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва за садовий будинок, згідно свідоцтва про право приватної власності від 26.03.2008 за адресою: АДРЕСА_1.

У решті позову відмовлено.

Відповідно до ст. 258 КАС України судом видано 03.03.2016 виконавчий лист № 826/7426/15.

Вказаний виконавчий лист позивачем 11.03.2016 пред'явлено до виконання органам виконавчої служби.

Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рагімовою Асею Назимівною, 14.03.2016 винесено постанову ВП № 50461962 про відмову у відкритті виконавчого провадження, оскільки у пред'явленому на виконання виконавчому документі не зазначено ідентифікаційного коду стягувача.

Вважаючи постанову від 14.03.2016 ВП № 50461962 про відмову у відкритті виконавчого провадження неправомірною, позивач подав скаргу до заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з проханням про її скасування.

Листом від 25.03.2016 № Г-8180/20.1 позивачу відмовлено у задоволенні скарги.

Вважаючи постановою та лист такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, позивач просить їх скасувати.

Оцінивши наявні документи в матеріалах справи, з урахуванням пояснень позивача, заперечень відповідача, суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому та об'єктивному досліджені доказів дійшов до наступних висновків.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади утворення та організації діяльності органів виконавчої влади врегульовано Законом України «Про центральні органи виконавчої влади».

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України. Організація, повноваження і порядок діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України. Положення про міністерства, інші центральні органи виконавчої влади затверджує Кабінет Міністрів України.

Згідно з п.1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 року №228 (далі - Положення № 228), Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міністерство юстиції України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.

Відповідно до ст. 259 КАС України виконавчий лист має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження".

Суд наголошує, що на момент прийняття державним виконавцем постанови від 14.03.2016 про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП № 50461962, діяв Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV (далі - Закон) який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Статтею 26 Закону передбачено підстави для відмови у відкритті виконавчого.

Так, державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі, зокрема, невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону.

Статтею 17 Закону визначено перелік виконавчих документів, що підлягають примусовому виконанню органами Державної виконавчої служби.

Окрім Закону державний виконавець у своїй діяльності також керується Інструкцією з організації примусового виконання рішень, яку затверджено наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція).

Підпунктом 3.3 Інструкції передбачено, що виконавчий документ повинен відповідати вимогам до виконавчого документу, зазначеним у ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 18 Закону, у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо;

4) резолютивна частина рішення;

5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням;

6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Відповідно до п. 3.8 Інструкції, у разі, якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження.

Згідно з п. 3.8.3 Інструкції, у разі, якщо виконавчі провадження про стягнення коштів з одного боржника відкрито у кількох органах державної виконавчої служби, зокрема якщо боржник та його майно перебувають на території різних адміністративно-територіальних одиниць. При об'єднанні виконавчих проваджень у зведене в установленому розділом V Інструкції порядку можуть утворюватись виконавчі групи.

Пунктом 3.8.4 Інструкції зазначено, що наявність або відсутність іншого виконавчого провадження чи зведеного виконавчого провадження щодо одного й того самого боржника державний виконавець перевіряє за даними Єдиного реєстру виконавчих проваджень при відкритті виконавчого провадження.

Наказом Міністерства юстиції України від 28.12.2011 № 3629/5 відповідно до ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» затверджено зміни до Положення про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень (далі - Положення).

Підпунктом 2.3. пункту 2 Положення передбачено, що даними, що вносяться до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень у органі державної виконавчої служби є: найменування органу державної виконавчої служби, до якого надійшов на виконання виконавчий документ; дата надходження виконавчого документа до виконавця; назва виконавчого документа, номер та дата видачі; найменування органу, посадової особи, що видали документ; повне найменування стягувача та боржника, їх адреси і, реєстраційний номер облікової картки платника податків стягувача та боржника, їх адреси і, реєстраційний номер облікової картки платника податків (далі РНОКПП) для фізичних осіб (серія та номер паспорта - для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття РНОКПП та офіційно повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку в паспорті) або ідентифікаційний код за ЄДРПОУ для юридичних осіб».

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону, державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова, яка є підставою для внесення відомостей про обтяження до Державного реєстру обтяжень рухомого майна та до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Однак відсутність ідентифікаційного коду боржника виключає таку можливість з урахуванням Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, який затверджено постановою Кабінету міністрів України від 05.07.2004 № 830 та Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1141.

У письмових запереченнях відповідача наголошується на тому, що у разі відсутності ідентифікаційного коду боржника, встановлення чи це один і той же боржник, чи особа з таким же прізвищем, ім'ям та по-батькові, є неможливим. Вказані обставини можуть спричинити труднощі при примусовому виконанні виконавчих документів, а також може бути причиною несвоєчасності та неповноти вчинення виконавчих дій.

Ідентифікуюча інформація у виді індивідуального ідентифікаційного коду боржника та стягувача є дуже важливою, оскільки державний виконавець має ставити вимоги лише тій особі, яка дійсно є боржником, та накладати арешт на майно, лише належне боржнику.

Ідентифікаційний код необхідний для того, щоб не допустити накладення арешту на майно особи, що не є боржником у виконавчому провадженні. Саме за наявності індивідуального ідентифікаційного коду можливе прийняття правильного, законного та своєчасного рішення у виконавчому провадженні, а саме опис майна, накладення арешту, реалізації майна, встановлення точного місця знаходження боржника та його місця роботи.

Окрім того, відповідно до ч. 3 ст. 82 Закону, скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця подається начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Ч. 8 вказаної статті передбачено, у разі подання скарги без додержання вимог, викладених у частині шостій цієї статті, така скарга розглядається начальником відділу в порядку, встановленому Законом України "Про звернення громадян"

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дії чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною третьою статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підставою для винесення відповідачем оскаржуваної постанови стало те, що у пред'явленому на виконання позивачем виконавчому документі не зазначено ідентифікаційного коду стягувача, що суперечить вимогам Закону України «Про виконавче провадження». Оскаржуваним листом позивача повідомлено про результати розгляду його скарги та порядок виправлення описки у виконавчому листі.

Згідно з ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Підставами для визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

З урахуванням вищенаведеного в сукупності, суд приходить до висновку, що відповідач під час винесення 14.03.2016 постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження та наданні відповіді листом від 25.03.2016 про розгляд скарги, діяв на підстав, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, а відтак позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Керуючись ст. ст. 17, 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий суддя В.І. Келеберда

Судді В.М. Данилишин

І.А. Качур