Постанова № 69385137, 02.10.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2017 р. Справа№ 910/7038/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Мартюк А.І.

Зубець Л.П.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Конта М.П. (довіреність №217 «д» від 31.07.2017 р.), Гетьман Т.В. (довіреність №95 «д» від 12.04.2017 р.), Якимчук А.В. (довіреність №115 «д» від 04.05.2017 р.)

від відповідача 1 - Кобець Р.Ю. (довіреність №1424/114 від 08.12.2016 р.)

від відповідача 2 - не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кліносол Трейдінг Компані»

на рішення господарського суду міста Києва від 06.06.2017 р.

у справі №910/7038/17 (суддя Демидов В.О.)

за позовом Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Автомобільні дороги України»

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Кліносол Трейдінг Компані»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮБІПАРТНЕР ФАКТОРИНГ»

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Автомобільні дороги України» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кліносол Трейдінг Компані» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮБІПАРТНЕР ФАКТОРИНГ» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 31.10.2016 р., укладеного між ТОВ «Кліносол Трейдінг Компані» та ТОВ «ЮБІПАРТНЕР ФАКТОРИНГ».

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.06.2017 р. позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач 1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та прийнято з порушенням норм матеріального права.

Представники позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати, в позові відмовити.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представника відповідача 2.

Колегія суддів зазначає, що ухвалами від 10.08.2017 р. та від 18.09.2017 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача 2 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

29.04.2009 р. між ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (замовник), ТОВ «Кліносол Трейдінг Компані» (постачальник) та ДП «Київський облдорупр» (отримувач-платник) було укладено договір поставки № 1Т-К, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити, а отримувач-платник прийняти та оплатити відповідно до проведеної замовником процедури закупівлі згідно Положення «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» в порядку та на умовах, визначених цим договором, фарбу для розмічання доріг та склокульки (далі - товар) (п. 1.1. договору).

04.10.2011 р. між ТОВ «Кліносол Трейдінг Компані» (постачальник) та Філією «Броварське районне дорожнє управління» ДП «Київський облдорупр», що діє від імені ДП «Київське обласне дорожнє управління» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (замовник) було укладено договір поставки №523-ф, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язався поставляти та передавати у власність замовника, а замовник зобов'язався прийняти і оплатити товар, вказаний у специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору.

04.10.2011 р. між ТОВ «Кліносол Трейдінг Компані» (постачальник) та Філією «Броварське районне дорожнє управління» ДП «Київський облдорупр», що діє від імені ДП «Київське обласне дорожнє управління» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (замовник) було укладено договір поставки №524-ф, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язався поставляти та передавати у власність замовника, а замовник зобов'язався прийняти і оплатити товар, вказаний у специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору.

31.10.2016 р. між ТОВ «Кліносол Трейдінг Компані» (первісний кредитор) та ТОВ «ЮБІПАРТНЕР ФАКТОРИНГ» (новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги відповідно до п. 1.1 якого первісний кредитор відступає новому кредитору належне йому право грошової вимоги за наступними договорами, укладеними між ТОВ «Кліносол Трейдінг Компані» та ДП «Київське обласне дорожнє управління» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»:

1.1.1. Договором поставки № 1Т-К від 29.04.2009 р., укладеним між ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (замовник), ТОВ «Кліносол Трейдінг Компані» (постачальник) та ДП «Київський облдорупр» (отримувач-платник);

1.1.2. Договором поставки №523-ф від 04.10.2011 р., укладеним між ТОВ «Кліносол Трейдінг Компані» (постачальник) та Філією «Броварське районне дорожнє управління» ДП «Київський облдорупр», що діє від імені ДП «Київське обласне дорожнє управління» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (замовник);

1.1.3 Договором поставки №524-ф від 04.10.2011 р., укладеним між ТОВ «Кліносол Трейдінг Компані» (постачальник) та Філією «Броварське районне дорожнє управління» ДП «Київський облдорупр», що діє від імені ДП «Київське обласне дорожнє управління» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (замовник).

Згідно п. 2.3 договору про відступлення права вимоги від 31.10.2016 р., з моменту переходу до нового кредитора всіх прав кредитора у відношенні до боржника, новий кредитор має право розпоряджатись цими правами на власний розсуд, в тому числі і відступати право вимоги за договорами поставки без будь-яких обмежень.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач посилається на те, що відповідачі 1 та 2, укладаючи договір відступлення права вимоги, вчинили удаваний правочин з метою уникнення необхідності його погодження із боржником, без дотримання вимог ЦК України та без дотримання письмової згоди на такі дії від боржника - ДП «Київське обласне дорожнє управління» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», у зв'язку з чим просить визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 31.10.2016 р., укладений між ТОВ «Кліносол Трейдінг Компані» та ТОВ «ЮБІПАРТНЕР ФАКТОРИНГ».

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Загальні підстави та порядок заміни кредитора у зобов'язанні унормовані ст. 512 ЦК України, в силу якої кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

У відповідності до норм ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору майно або майнові права замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки ст. 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Норми цивільного права не встановлюють суб'єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов'язаннями сторін та не мають відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством.

Що стосується договору факторингу, то відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу у нормі згаданої статті Цивільного кодексу України визначено як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов'язання під фінансування.

За наведеним визначенням договору факторингу цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

З огляду на наведене, судом першої інстанції вірно встановлено, що укладений між відповідачами договір про відступлення права вимоги не є договором факторингу, оскільки за вказаним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, тому відсутні підстави вважати, що метою укладення між відповідачами 1 та 2 договору відступлення права вимоги є отримання прибутку.

Таким чином, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо інше не суперечить договору та не заборонено законом.

В п. 12.3 договору поставки № 1Т-К від 29.04.2009 р. сторонами було встановлено, що відступлення права вимоги та (або) переведення боргу за цим договором однією із сторін до інших осіб допускається виключно за умови письмового погодження цього із всіма сторонами.

Пунктами 11.7 договорів поставки №523-ф від 04.10.2011 р. та №524-ф від 04.10.2011 р. ТОВ «Кліносол Трейдінг Компані» та Філією «Броварське районне дорожнє управління» ДП «Київський облдорупр», що діє від імені ДП «Київське обласне дорожнє управління» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», було погоджено, що відступлення права вимоги та (або) переведення боргу за цим договором однією із сторін до інших (третіх) осіб допускається виключно за умови письмового погодження з іншою стороною.

Тобто, передача права вимоги, належної відповідачеві 1 можлива лише за умови отримання письмової згоди від боржника (позивача).

Доказів надання позивачем такої згоди відповідачами не надано.

Таким чином, оскільки п. 12.3 договору поставки № 1Т-К від 29.04.2009 р. та п.11.7 договорів поставки №523-ф від 04.10.2011 р. та №524-ф від 04.10.2011 р. встановлено заборону на вчинення вказаної вище дії без попередньої письмової згоди на те позивача - Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» та за відсутності такої згоди, ТОВ «Кліносол Трейдінг Компані» не мало прав на укладання договору відступлення права вимоги від 31.10.2016 р. до ДП «Київське обласне дорожнє управління» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» за вказаними договорами.

Враховуючи вищевикладене та з урахуванням того, що договір відступлення права вимоги від 31.10.2016 р. вчинений відповідачем 1 без попередньої письмової згоди на те позивача - ДП «Київське обласне дорожнє управління» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» та відсутності такої згоди, порушує права і законні інтереси позивача та суперечить вимогам чинного законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання його недійсним у відповідності до ст.ст. 203, 215 ЦК України, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем 1, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та прийнято з порушенням норм матеріального права, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 06.06.2017 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кліносол Трейдінг Компані» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 06.06.2017 р. у справі №910/7038/17 залишити без змін.

Справу №910/7038/17 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді А.І. Мартюк

Л.П. Зубець