Рішення № 69384437, 02.10.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.10.2017Справа №910/14287/16За позовом Державної екологічної інспекції у Запорізькій області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська водна компанія"

про відшкодування шкоди 948 708,00 грн.

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: Лепська А.М., за довіреністю;

від відповідача: Янковський О.М., за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна екологічна інспекція у Запорізькій області (далі - позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Українська водна компанія" (далі - відповідач) про стягнення шкоди, завданої державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства у розмірі 948 708,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 року, в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.07.2017 касаційну скаргу задоволено частково, рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 року у справі № 910/14287/16 - скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За результатами автоматичного розподілу справ між суддями, справу № 910/14287/16 передано для розгляду судді Грєховій О.А.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2017 справа № 910/14287/16 була прийнята до свого провадження суддею Грєховою О.А., розгляд справи призначено на 18.09.2017.

09.08.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником відповідача були подані письмові пояснення.

18.09.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні 18.09.2017 в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2017 було відмовлено в задоволенні клопотання Державної екологічної інспекції у Запорізькій області про участь у судовому засіданні 18.09.2017 в режимі відеоконференції.

Представники відповідача у судове засідання з'явились, представник позивача не з'явився.

Враховуючи неявку представника позивача в судове засідання, а також у зв'язку з невиконанням позивачем вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 31.07.2017, розгляд справи було відкладено на 02.10.2017.

21.09.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли письмові пояснення.

02.10.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та клопотання про участь у судовому засіданні 02.10.2017 в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 було відмовлено в задоволенні клопотання Державної екологічної інспекції у Запорізькій області про участь у судовому засіданні 02.10.2017 в режимі відеоконференції.

У судове засідання 02.10.2017 представник позивача з'явився, надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 02.10.2017 надав усні пояснення по суті спору, проти позову заперечив.

На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 02.10.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська водна компанія" (далі - відповідач) здійснює централізоване питне водопостачання в селах Семенівка, Обільне, Рівне, Тамбовка, що входять до складу Семенівської сільської ради, Мелітопольського району Запорізької області, на підставі чотирьох Концесійних договорів на об'єкти централізованого водопостачання укладених з Семенівською сільською радою (далі - Сільрада) перший укладений 12.08.2011, інші три - 17.02.2012.

Згідно з п. 1.1 вказаних концесійних договорів та актів приймання-передачі до них Сільрада передала відповідачу на 49 років 11 місяців виключне право здійснювати управління об'єктом концесії, до складу якого входять: артезіанські свердловини (№№ 14, 8, 30, 17, 25 (законсервована), 5, 1), насоси, башти, водопровід та інші засоби. Відповідно до п. 1.4., призначення об'єкта концесії - забезпечення послугами з централізованого водопостачання усіх категорій споживачів.

В концесію було передано 7 свердловин, 6 з яких використовуються для здійснення централізованого водопостачання.

Відповідно до пунктів 7.2. та 7.3. концесійних договорів відповідач зобов'язаний за власний рахунок одержати ліцензію на здійснення господарської діяльності з надання послуг з централізованого водопостачання та отримати всі інші необхідні дозволи і не приступати до надання послуг з водопостачання без необхідних дозвільних документів.

На виконання Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення затверджених Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 14 лютого 2001 року N 35/3430.08.2011, відповідач отримав Ліцензію на централізоване водопостачання та водовідведення, видану Запорізькою обласною державною адміністрацію № 12-л.

Згідно з Порядком погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. N 321, відповідач отримав Дозвіл на спеціальне водокористування № Укр. 5934/3ап., термін дії якого з 02.04.2012 року по 31.12.2015 року.

У Дозволі на спеціальне водокористування зазначено, що ліміт забору води з підземних вод встановлюється на рівні 812 м3 на добу.

В липні-серпні 2015 року Державною екологічною інспекцією у Запорізькій області (далі - позивач) проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами ТОВ "Українська водна компанія", за результатами якої складено відповідний Акт.

У ході перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами ТОВ «Українська водна компанія» виявлено порушення вимог законодавства, зокрема, на підприємстві відсутній позитивний висновок державної екологічної експертизи (ст. 39 ЗУ № 45; ст. 29 ЗУ № 1264-ІІ; Перелік, затверджений постановою КМУ № 808); підприємство порушує правила експлуатації свердловин № 1; 17; 5 - відсутня огорожа зон суворого санітарного режиму даних сверлолвин (п. 6 ст. 44 ВКУ); підприємство порушує правила передачі відходів (ст. 17 ЗУ № 187); відсутній первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються (ст. 17 ЗУ № 187); на підприємстві відсутній спеціальний дозвіл на користування надрами (підземними водами). Згідно довідки підприємства вих.. № 30 від 06.08.2015 року самовільно забрано без спеціального дозволу на користування надрами з 07.08.2012 по 31.12.2012 рік 44927 куб. метрів води; 2013 рік 110072 куб. метрів води; 2014 рік 109712 куб. метрів води; з 01.01.2015 по 06.08.2015 року 68169 куб. метрів води. Загалом забрано 332880 куб. метрів води (ст. 16, 19, 21, 23 КупН); відсутні документи, що посвідчують право власності чи право користування на земельні ділянки земель водного фонду свердловин № 1; 5; 8; 14; 17; 25; 30 (ст. 125, ч. 1, 3, 5 ст. 126 ЗКУ; ч. 4, 5 ст. 48, ч. 5 прикінцевих положень ЛКУ.

За вказане порушення відносно посадових осіб відповідача 07.08.2015 року складені протокол про адміністративне правопорушення та постанова про накладення адміністративного стягнення.

На підставі вказаного акту позивач направив відповідачу претензію за вих. №604/06 від 23.02.2016, у якій вказав, що внаслідок використання води з підземного водоносного горизонту (свердловин) в кількості 332880 куб.м. було завдано шкоди державі в загальній сумі 948708,00 грн. згідно доданого розрахунку, яку пропонував добровільно сплатити.

Проте, відповідач добровільно зазначену шкоду не сплатив, у зв'язку із чим позивач звернувся із позовом про її стягнення в судовому порядку.

У серпні 2016 року Державна екологічна інспекція у Запорізькій області звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Українська водна компанія" про стягнення шкоди, завданої державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства у розмірі 948 708,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2017, в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.07.2017 касаційну скаргу задоволено частково, рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 у справі № 910/14287/16 - скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Вищий господарський суду України, скасовуючи судові акти попередніх судових інстанцій та скеровуючи справу на новий розгляд, у своїй постанові, зазначив:

«Кодексом України про надра передбачено випадки, за яких господарюючі суб'єкти мають право видобувати підземні води без спеціального дозволу (ст. 21 Кодексу України про надра).

Так, статтею 23 Кодексу України про надра (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) закріплено право землевласників і землекористувачів у межах наданих їм земельних ділянок без спеціальних дозволів видобувати, зокрема, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови, що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу.

Таким чином, видобувати підземні води без спеціальних дозволів в обсязі, що не перевищує 300 кубічних метрів на добу, суб'єкти господарювання мають право лише для власних господарсько-побутових потреб.

В свою чергу, видобуток підземних вод для здійснення господарської діяльності вимагає отримання спеціальних дозволів уповноваженого державою органу. Однією з обов'язкових умов для звільнення суб'єкта господарювання від необхідності отримання дозволу на користування надрами є видобування води з метою її використання для власних господарсько-побутових потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 Водного кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Отже, чинним законодавством передбачено самостійні підстави для відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, зокрема, внаслідок самовільного використання водних ресурсів без відповідного дозволу на спеціальне водокористування.

Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 03.09.2013 року у справі №13/333-38/463-2012.

Однак, вирішуючи спір щодо покладення на відповідача відповідальності за збитки завдані порушенням природоохоронного законодавства, судами повною мірою зазначені правові приписи не враховано, на підставі сукупної оцінки наявних у справі доказів не встановлено обставини, з яким закон пов'язує відшкодування шкоди, а саме, наявність повного складу правопорушення як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника; при цьому, не встановивши якого саме правопорушення припустився відповідач, суди передчасно вдалися до висновків про недоведеність складу цивільного правопорушення в діях відповідача.

Таким чином, зазначені обставини та норми матеріального права не були враховані судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим господарські суди прийшли до передчасних висновків у справі.

Неповне дослідження фактичних обставин справи та неналежне з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.».

В силу ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Статтею 1166 Цивільного кодексу України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, шкоди та її розміру, причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) законних інтересів іншої особи. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.

Частиною 1 статті 149, статтею 151 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Як зазначено вище, відповідач здійснює централізоване водопостачання в селах Семенівка, Обільне, Рівне, Тамбовка, що входять до складу Семенівської сільської ради, Мелітопольського району Запорізької області на підставі концесійних договорів.

Відповідно до умов концесійних договорів - продукцією є питна вода, яка видобувається концесіонером з артезіанських свердловин для здійснення централізованого водопостачання.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою, визначаються Законом України "Про питну воду та питне водопостачання".

Статтею 2 вказаного Закону встановлено, що дія цього Закону поширюється на всі суб'єкти господарювання, що виробляють питну воду, забезпечують міста, інші населені пункти, окремо розташовані об'єкти питною водою шляхом централізованого питного водопостачання або за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв), інших засобів нецентралізованого водопостачання, а також на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють регулювання, нагляд і контроль за якістю питної води, станом джерел та систем питного водопостачання, а також споживачів питної води.

Законодавство у сфері питної води та питного водопостачання складається з Водного кодексу України, Кодексу України про надра, законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у цій сфері (ст. 3 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання").

Згідно ст. 17 цього Закону підприємство питного водопостачання провадить свою діяльність відповідно до порядку спеціального водокористування, пов'язаного із застосуванням водопровідних мереж, споруд, технічних пристроїв для забору води безпосередньо з водних об'єктів. Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу, який видається у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У дозволі на спеціальне водокористування визначаються ліміти та строки спеціального водокористування. Строки спеціального водокористування встановлюються органом, який видає дозвіл на спеціальне водокористування. У разі використання підземних вод для питного водопостачання відповідне підприємство повинне одержати згідно з законом дозвіл на користування надрами.

Господарська діяльність із централізованого водопостачання та водовідведення підлягає ліцензуванню у порядку, встановленому законом (ст. 18 Закону).

Відповідно до ст. 38 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Статтями 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відповідно до Водного кодексу України підземні води належать до державного водного фонду України, а згідно з Кодексом України про надра вони є частиною надр (є корисними копалинами загальнодержавного значення відповідно до Переліку корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року N 827).

Стаття 2 Водного кодексу України містить посилання на гірничі відносини, які виникають під час користування водними об'єктами та регулюються відповідним законодавством України.

Тобто прісні підземні води - це природний ресурс із подвійним правовим режимом, а тому, використовуючи підземні води, слід керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра.

Відповідно до положень статей 46, 48 Водного кодексу України водокористування може бути двох видів - загальне або спеціальне. Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу (пункт 9 частини першої статті 44, стаття 49 ВК України).

Статтями 16, 19, 21 Кодексу України про надра передбачено, що користування надрами, у тому числі видобування підземних прісних вод, здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами.

Отже, чинним законодавством передбачено обов'язок отримання господарюючими суб'єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.

Так, Кодекс України про надра передбачає випадки, за яких господарюючі суб'єкти мають право видобувати підземні води без спеціального дозволу (стаття 21).

Статтею 23 зазначеного Кодексу (в редакції, що діяла до 01.01.2016) було встановлено, що землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу, та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

Отже, однією з обов'язкових умов для звільнення суб'єкта господарювання від необхідності отримання дозволу на користування надрами є, у тому числі, видобування води для централізованого господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу.

Відповідно до ст. 23 Кодексу України про надра (в редакції, що діє з 01.01.2016) землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, а також підземні води (крім мінеральних) для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води, за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу.

Відповідно до частини 2 Перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції в агропромисловому комплексі" від 08.12.2015 р. № 867-VІІІ (який набрав чинності з 01.01.2016), землевласники і землекористувачі, які на момент набрання чинності цим Законом розпочали відповідно до вимог законодавства процес отримання спеціальних дозволів та гірничого відводу, не потребують з моменту набрання чинності цим Законом таких спеціальних дозволів та гірничого відводу для видобування підземних вод (крім мінеральних), а також не несуть відповідальності за видобування до набрання чинності цим Законом підземних вод (крім мінеральних) без таких спеціальних дозволів та гірничого відводу у разі, якщо таке видобування здійснювалося в обсягах, передбачених частиною першою статті 23 Кодексу України про надра.

Таким чином, видобувати підземні води без спеціальних дозволів в обсязі, що не перевищує 300 кубічних метрів на добу, суб'єкти господарювання мають право лише для власних господарсько-побутових потреб.

В свою чергу, видобуток підземних вод для здійснення господарської діяльності вимагає отримання спеціальних дозволів уповноваженого державою органу. Однією з обов'язкових умов для звільнення суб'єкта господарювання від необхідності отримання дозволу на користування надрами є видобування води з метою її використання для власних господарсько-побутових потреб.

Водночас, згідно з ч. 1 ст. 1115 Цивільного кодексу України за договором комерційної концесії одна сторона (право володілець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

В свою чергу, за умовами Концесійних договорів до концесіонера передано комплекс належних концесієдавцеві прав, у тому числі, і обов'язок за власний рахунок одержати ліцензію на здійснення господарської діяльності з надання послуг з централізованого водопостачання та отримати всі інші необхідні дозволи та не приступати до надання послуг з водопостачання без необхідних дозвільних документів (п. п. 7.2, 7.3 Концесійних договорів).

Таким чином, видобуток підземних вод для здійснення господарської діяльності вимагає отримання спеціальних дозволів уповноваженого державою органу. Однією з обов'язкових умов для звільнення суб'єкта господарювання від необхідності отримання дозволу на користування надрами є видобування води з метою її використання для власних господарсько-побутових потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 Водного кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Отже, чинним законодавством передбачено самостійні підстави для відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, зокрема, внаслідок самовільного використання водних ресурсів без відповідного дозволу на спеціальне водокористування.

Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 03.09.2013 року у справі №13/333-38/463-2012.

Таким чином, враховуючи відсутність у відповідача дозволу на користування надрами, беручи до уваги, що основною діяльністю відповідача є забір, очищення та постачання води, а отже користування надрами не здійснюється для власних потреб, суд дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем порушено вимоги чинного законодавства, а саме норми статей 16, 19, 21 Кодексу України про надра (без наявності дозволу на виростання надр).

В свою чергу, відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди втілено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Наявність всіх зазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, повинна відшкодовуватись у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик обрахування розмірів шкоди, що діють на час здійснення порушення або, у разі неможливості встановлення часу здійснення порушення, - на час його виявлення. Відсутність таких такс або методик не може бути підставою для відмови у відшкодуванні шкоди.

Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009р. № 389 затверджено Методику розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14 серпня 2009 р. за N 767/16783, яка встановлює порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів.

Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів (далі - Методика), (з урахуванням внесених наказами Міністерства екології та природних ресурсів України № 367 від 13.10.2015 змін), встановлює єдині вимоги до визначення збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів фізичними особами, фізичними особами - підприємцями та юридичними особами.

Ця Методика застосовується державними інспекторами України з охорони навколишнього природного середовища та державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища відповідних територій (далі - державні інспектори) при розрахунку розмірів збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, які виявлені за результатами державного контролю за додержанням вимог фізичними особами, фізичними особами - підприємцями та юридичними особами природоохоронного законодавства.

Державні інспектори з дати встановлення факту порушення вимог законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів проводять збір і аналіз необхідних матеріалів і на підставі цієї Методики розраховують розмір відшкодування збитків..

Відповідно до пункту 1.7 Методики самовільне водокористування - використання водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів.

Згідно з пунктами 9.1 та 9.2 Методики розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів, здійснюється за формулою

З сам = 5 х W х Тар (грн.),

де W - об'єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів, куб. м;

Тар - розмір, аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання води, встановленої статтею 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення (для поверхневих, підземних, шахтних, кар'єрних та дренажних вод - грн/100 куб. м, води для потреб гідроенергетики та рибництва - грн/10000 куб. м, води, яка входить до складу напоїв, - грн/куб. м). Для води з лиманів Тар аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання поверхневих вод для показника "Інші водні об'єкти", встановленої статтею 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення.

Фактичний об'єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів визначається на основі даних: первинної документації, статистичної звітності, ліміту забору та використання води, індивідуальних норм водоспоживання та водовідведення або довідки фізичної особи - підприємця або юридичної особи за підписом керівництва, завіреної печаткою (за наявності).

Отже, положення Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009р. № 389, встановлюють самостійні та окремі підстави для відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушень законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, зокрема внаслідок самовільного використання водних ресурсів без дозволу на користування надрами.

В свою чергу, в матеріалах справи наявна довідка ТОВ «Українська водна компанія» № 30 від 06.08.2015, відповідно до якої, відповідачем було забрано води із підземного водоносного горизонту за період з 07.08.2012 по 06.08.2015 у розмірі 332 880 куб.м.

Згідно з ст. 255 Податкового кодексу України для Мелітопольського регіону Запорізької області, ставка рентної плати за спеціальне використання підземних вод за 100 куб. метрів води становить 57 грн.

Судом здійснено перерахунок заявленого до стягнення розміру завданої шкоди, та встановлено, що він розрахований позивачем вірно.

Таким чином, враховуючи викладене та зважаючи на встановлений факт самовільного здійснення відповідачем водокористування в порушення вимог статтями 16, 19, 21 Кодексу України про надра (без наявності дозволу на виростання надр) у період з 07.08.2012 по 06.08.2015, причинного зв'язку між такою поведінкою відповідача та заподіяної державі шкоди у розмірі 948 708,00 грн., суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Заперечення відповідача, наведені ним в процесі розгляду справи, повністю спростовуються матеріалами справи.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року N 7 у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Згідно з п. 4.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року N 7 у випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору:

- якщо позов залишено без задоволення - судовий збір не стягується;

- у разі задоволення позову повністю або частково судовий збір стягується з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам) в доход Державного бюджету України, якщо відповідач не звільнений від сплати цього збору.

Керуючись ст.ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська водна компанія" (02099, м. Київ, вулиця Новодарницька, будинок 28/9; ідентифікаційний код: 37689148) на шкоду, завдану державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства в розмірі 948 708 (дев'ятсот сорок вісім тисяч сімсот вісім) грн. 00 коп. за такими реквізитами: р/р 33117331700181, ідентифікаційний код: 37968956, МФО 813015, код бюджетної класифікації 24062100, одержувач - УДКСУ у Мелітопольському районі Запорізької області (Семенівська сільська рада Мелітопольського району Запорізької області), банк - ГУДКСУ у Запорізькій області.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська водна компанія" (02099, м. Київ, вулиця Новодарницька, будинок 28/9; ідентифікаційний код: 37689148) в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 46 961 (сорок шість тисяч дев'ятсот шістдесят одна) грн. 06 коп.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 05.10.2017.

Суддя О.А. Грєхова