Ухвала суду № 69370873, 03.10.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/4473/17 Головуючий 1 інст. Погасій О.Ф.

Справа № 643/2419/17-ц Доповідач Бурлака І.В.

Категорія: договірні

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«03» жовтня 2017 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді: Бурлака І.В.,

Суддів: Карімової Л.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря: Баранкової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 02 червня 2017 року за виділеними матеріалами цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа : ОСОБА_3 про стягнення суми боргу,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_1 та просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь за договором позики від 23 травня 2014 року грошові кошти в розмірі 2096001,18 грн., з яких - 2075192,40 грн. основного боргу та 20808,78 грн. - три проценти річних від простроченої суми боргу; стягнути з ОСОБА_1 на його користь за договором позики від 30 травня 2014 року грошові кошти в розмірі 680114,55 грн., з яких - 450000,00 грн. основного боргу, 228894,00 грн. - проценти, які зазначені на рівні облікової ставки НБУ та 1220,55 грн. - три проценти річних від простроченої суми боргу.

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, в обґрунтування якої посилався на те, що за договором позики від 23 травня 2014 року відповідач має заборгованість перед ним в розмірі 2096001,18 грн., а за договором позики від 30 травня 2014 року - 680114,55 грн.

Зазначив, що відповідач не має намірів повертати зазначені грошові кошти і є реальні підстави побоюватися, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Вважав, що відповідач може реалізувати належне йому рухоме та нерухоме майно іншим особам в тому числі і майно, яке знаходиться у спільній сумісній власності.

Просив накласти арешт на все нерухоме та рухоме майно, а також грошові кошти, що належать ОСОБА_1 в межах заявлених позовних вимог; заборонити ОСОБА_1 вчиняти певні дії, зокрема висловлювати відповідно до статті 369 ЦК України та статті 65 СК України будь-яку згоду на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, яке підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 02 червня 2017 року, в якій ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 15 червня 2017 року та ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 13 липня 2017 року виправлено описки, заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково, накладено арешт на рухоме та нерухоме майно, а також грошові кошти, що належать ОСОБА_1 та знаходяться в нього або у інших осіб, у межах ціни позову на суму 2776115,73 грн.; у решті вимог заяви відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовити.

При цьому посилався на неповне зясування судом обставин справи, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Вважав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув уваги на те, що матеріали справи не містять доказів чи обґрунтування доводів позивача про те, що виконання рішення у майбутньому може бути утруднене чи він буде ухилятись від виконання такого рішення; що позивачем не надано, а судом першої інстанції не досліджено жодних допустимих доказів на підтвердження того, що він має намір вчинити будь-які дії, спрямовані на відчуження належного йому рухомого чи нерухомого майна.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення зявившихся осіб, дослідивши виділені матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити, ухвалу суду залишити без змін.

При цьому судова колегія виходить з наступного.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову частково, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, обгрунтовано виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до частини 1 статті 151 ЦПК України за заявою осіб, які беруть участь у справі, суд може вжити передбачені цим кодексом заходи забезпечення позову.

Згідно з частиною 3 статті 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

Відповідно до розяснень, що містяться у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; зясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень субєктивних прав, свобод та інтересів відповідача або повязаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обовязком. Тому при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи.

Як вбачається з виділених матеріалів справи ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за договором позики від 23 травня 2014 року в розмірі 2096001,18 грн. та за договором позики від 30 травня 2014 року в розмірі 680114,55 грн. Загальна сума боргу складає 2776115,73 грн.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що сума позову значна, заборгованість за договорами позики не погашено, позов не розглянуто, тому є підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

Оскільки ухвалу постановлено з додержанням вимог закону, підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, п.1 ч.1 ст.312, ст.313, п.4 ч.1.ст.314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України судова колегія

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 02 червня 2017 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає як така, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Головуючий суддя Судді колегії