Вирок № 69369950, 04.10.2017, Зміївський районний суд Харківської області

Справа № 621/1689/16-к

Пр. № 1-кп/621/26/17

ВИРОК

Іменем України

04 жовтня 2017 року м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Шахова В.В.,

за участю секретаря судового засідання Міненко Н.Є.,

за участю сторін кримінального провадження з боку обвинувачення: прокурора Юр'єва І.Д., потерпілого ОСОБА_1, з боку захисту: обвинуваченого ОСОБА_2, захисника Міщенко І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Змієві Харківської області кримінальне провадження відносно:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Бутівка Зміївського району Харківської області, громадянина України, не працюючого, одруженого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2, раніше судимого: 11.03.2016 року Зміївським районним судом Харківської області за ч.1 ст.259 КК України - 4 роки позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України на 3 роки

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, -

в с т а н о в и в :

30 червня 2016 року, перебуваючи в квартирі АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1, у ОСОБА_2 виник злочинний умисел на незаконне заволодіння транспортним засобом - автомобілем ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_1 З метою реалізації свого злочинного умислу, цього ж дня, знаючи місцезнаходження автомобіля, ОСОБА_2 взяв ключі від приміщення гаражу, де зберігається цей автомобіль та до якого мав вільний доступ, та таємно, протиправно, заволодів ключами від вищевказаного автомобіля, що перебували у квартирі ОСОБА_1 Після чого, того ж дня близько 15 години 30 хвилин, ОСОБА_2 прибув до гаражу ОСОБА_1 АДРЕСА_3, де використовуючи ключі від гаражу, увійшов до його приміщення. Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу ОСОБА_2, використовуючи автомобільні ключі, запустив двигун автомобілю ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_1 та незаконно заволодів даним автомобілем, покинувши приміщення гаражу. Вищевказаним автомобілем ВАЗ2101 ОСОБА_2 розпорядився на власний розсуд, чим заподіяв ОСОБА_1 матеріальні збитки, згідно висновку судово-автотоварознавчої експертизи №401 від 09.08.2016 року на загальну суму 7431 грн.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 від допиту відмовився на підставі ст. 63 Конституції України, при цьому в судових дебатах вину в незаконному заволодінні автомобілем ОСОБА_1, поєднаному з проникненням в гараж не визнав, пояснивши, що мав вільний доступ до гаражу та автомобіля потерпілого. Крім того, ОСОБА_1 не вважає потерпілим по справі, оскільки дія довіреності на вказаний автомобіль на його ім'я закінчилась ще в 2015 році, натомість генеральне доручення на вказаний автомобіль видавалось на ім'я ОСОБА_5, якого вважає потерпілим по справі. Крім того, вказав на те, що заява від потерпілих до поліції подана 01.07.2016 року, щодо подій скоєння ним начебто злочину 30.06.2016 року, однак 30.06.2016 року він вже був затриманий робітниками поліції, тобто його було затримано раніше ніж було скоєно злочин.

Суд критично ставиться до зазначених вище пояснень обвинуваченого ОСОБА_2 в частині не визнання вини у незаконному заволодінні транспортним засобом та не визнання потерпілим по справі ОСОБА_1, оцінюючи їх як бажання уникнути встановленої законом відповідальності за вчинення злочинного діяння, так як винність останнього підтверджується сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів, а саме:

- показаннями потерпілого ОСОБА_1, який у судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_2 це рідний брат його дружини. 30 червня 2016 року він з дружиною знаходився на відпочинку за межами Харківської області, але перед від'їздом на відпочинок він надав ключі від своєї квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2, для того, щоб останній наглядав за батьком, який не може самостійно пересуватися. Перебуваючи на відпочинку, йому, тобто ОСОБА_1 зателефонував сусід по гаражу та повідомив про те, що він бачив як його машина уїхала. ОСОБА_1 зателефонував своєму зятю ОСОБА_6 та попросив його перевірити гараж та наявність в ньому автомобілю. Після того як ОСОБА_6 виявив, що автомобілю в гаражі не має, замок в гаражі не пошкоджено, він звернувся до поліції. ОСОБА_1 здогадався, що це ОСОБА_2, оскільки останній знав де знаходяться ключі від автомобілю. Коли ОСОБА_1 йому зателефонував, ОСОБА_2 на дзвінки не відповідав. ОСОБА_1 повернувся до дому та зустрівся з ОСОБА_2 у нього вдома, де в останнього потерпілий знайшов в кармані ключі від автомобілю. У подальшому ОСОБА_1 знайшов свій автомобіль пошкодженим. Крім того, пояснив, що у ОСОБА_2 прав на керування автомобілем не має, тому він ніколи не довіряв обвинуваченому керування своїм автомобілем, такої згоди він також не надав, коли їхав на відпочинок. Також, потерпілий пояснив, що користується автомобілем на підставі довіреності, яку йому надав його зять ОСОБА_5 Щодо незаконного проникнення до гаражу ОСОБА_2 потерпілий пояснив, що ОСОБА_2 мав вільний доступ до гаражу, неодноразово з його дозволу він знаходився у гаражі, з якого міг взяти консервацію, інструменти. Тому вважає, що незаконного проникнення до гаражу з боку ОСОБА_2 не було;

- показаннями свідка ОСОБА_7, який у судовому засіданні пояснив, що він приблизно о 20 год. 00 хв. у літку 2016 року, точну дату не пам'ятає, підвозив на своєму автомобілі ОСОБА_2 до м. Харкова в район вул..Пушкінської. За вказаною адресою ОСОБА_2 вийшов та попросив його зачекати, повернувся ОСОБА_2 з жінкою, після чого, ОСОБА_2 попросив відвезти їх в смт. Слобожанське в кафе, де ОСОБА_2 з жінкою пробули приблизно 8-10 хвилин, після чого, він їх відвіз на дачу. ОСОБА_2 був на підпитку, але вів себе нормально. Наступного дня свідок ОСОБА_7 бачив в районі ДСАФ у м. Змієві автомобіль сірого кольору першої моделі, в якого були пошкодження, а саме розбита права сторона та вивернуто колесо;

- показаннями свідка ОСОБА_8, який у судовому засіданні пояснив, що у червні 2016 року приблизно о 14 год. 00 хв., точну дату свідок згадати не зміг, він знаходився на господарчому дворі у смт.Слобожанське у гаражі НОМЕР_3, який належить його батькам. До нього підійшов ОСОБА_2, який знаходився у стані алкогольного сп'яніння та попросив у нього мотоцикл, оскільки він забув ключі від автомобіля. Свідок ОСОБА_8 відмовив йому, тоді ОСОБА_2 попросив у нього велосипед та вказав на те, що він залишить гараж з автомобілем відкритим. Свідок був впевнений, що гараж та автомобіль ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_1, належать ОСОБА_2, оскільки він бачив як останній відкривав ключем гараж. Тому, повіривши ОСОБА_2 свідок надав велосипед. ОСОБА_2 повернувся хвилин через сорок, але велосипеда не було, він сказав, що пробив колесо та впав з велосипеда, а велосипед покинув біля магазину. Після цього, запропонував поїхати до магазину та забрати велосипед. ОСОБА_2 завів машину ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_1 та вони поїхали до магазину, де велосипеда не було;

- показаннями свідка ОСОБА_9, який у судовому засіданні пояснив, що в літку 2016 року приблизно о 19-20 год., точну дату свідок згадати не зміг, його попросив знайомий під'їхати на евакуаторі на місце ДТП в районі с. Дудківки Зміївського району Харківської області. Коли він приїхав на місце ДТП то побачив, що водій автомобілю ВАЗ першої або одинадцятої моделі, точно він не пам'ятає, не справився з керуванням та виїхав на обочину, в наслідок чого, автомобіль отримав механічні пошкодження з правої сторони. Водія автомобіля бачив в перший раз, сумнівів, що це його автомобіль у нього не було. Водій автомобілю розповів, що він поспішав у м. Дніпро до сім'ї, однак не впорався з керуванням. Попросив відвезти автомобіль на територію ДСАФ у м.Змієві. Потім попросив зайняти гроші на п'ять днів, щоб доїхати до сім'ї. Свідок йому повірив та надав кошти, оскільки він, ОСОБА_2 залишив йому машину. На третій день приїхали робітники поліції, від яких ОСОБА_9 дізнався, що вказану машину було угнано;

- показаннями свідка ОСОБА_10, яка у судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_2 є її дядьком, в них хороші та добрі стосунки. На час скоєння злочину вона знаходилась у м.Чугуєві Харківської області. Пояснила, що батьки перебували на відпочинку та надали ключі від квартири та гаражу ОСОБА_2, щоб він наглядав за дідусем, який живе з її батьками. ОСОБА_2 мав доступ до гаражу, він знав, де знаходяться ключі, але власних ключів він не мав. Автомобіль було передано її чоловіком батькові ОСОБА_1 на підставі довіреності, їм (ОСОБА_10 та її чоловіку ОСОБА_5) вказаний автомобіль потрібен не був;

- показаннями свідка ОСОБА_5, який у судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_2 це рідний брат його тещі. Автомобіль ВАЗ ним передано у користування ОСОБА_1 на підставі довіреності. Керувати вказаним автомобілем ОСОБА_1 ОСОБА_2 не дозволяв, оскільки він не має прав на керування автомобілем. Претензій матеріального та морального характеру до ОСОБА_2 він не має.

Крім показань потерпілого ОСОБА_1, свідків ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_7, вина обвинуваченого ОСОБА_2 також підтверджується наступними письмовими доказами, дослідженими судом, а саме:

-даними протоколу огляду місця події від 01.07.2016 року з фото-таблицями до нього(а.п. 91-95), з якого вбачається місце вчинення злочину;

-даними протоколу огляду місця події від 04.07.2016 року з фото-таблицями до нього (а.п. 116-121), з якого вбачається місце виявлення транспортного засобу;

-даними протоколу огляду місця події від 26.07.2016 року з фото-таблицями до нього (а.п. 226-124), з якого вбачається місце на узбіччі автодороги Зміїв-Таранівка де знаходяться сліди механічного пошкодження дерев та кущів.

-даними двох протоколів пред'явлення особи для впізнання від 01.07.2016 року де свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12 впізнали особу, яка стоїть першою зліва, яка відповідно до даних протоколу є ОСОБА_2.(а.п.96-103)

-даними свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, виданого на ім'я ОСОБА_13, а саме: автомобіля марки ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_1, 1980року випуску, двигун НОМЕР_4. (а.п.107)

-даними довіреності від 14.08.2006 року, відповідно до якої ОСОБА_13 уповноважує ОСОБА_14 та ОСОБА_5 які діють незалежно один від одного розпоряджатися, керувати автомобілем ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_1. (а.п.108)

-даними довіреностей від 25.09.2007 року, 26.09.2010 року відповідно до яких ОСОБА_5 уповноважує ОСОБА_1 користуватися, керувати, слідкувати за технічним станом , проводити поточний ремонт належного ОСОБА_13 автомобіля марки ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.п.109-110);

-даними полісу № АЕ/3848968 від 15.08.2015 року, відповідно до якого на період з 16.08.2015 до 15.08.2016 року ОСОБА_1 застрахував цивільно-правову відповідальність перед третіми особами за участю автомобіля ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_1, 1980 року випуску (а.п. 111);

-даними постанов про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 01.07.2016 року, 04.07.2016 року, відповідно до яких визнано речовими доказами три металеві ключі, автомобіль ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.п. 125, 127);

-даними висновку експерта Харківського НДЕКЦ МВС України від09.08.2016 року за №401, відповідно якого ринкова вартість автомобіля ВАЗ 2101, 1980 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, білого кольору, який належить ОСОБА_1 з урахуванням зносу, з урахуванням умов та обмежень, зазначених в дослідницькій частині, станом на 30.06.2016 року складала 7431 грн.(а.п.130-132)

Аналізуючи вищевказані докази, які суд вважає належними та допустимими, і які за своїм змістом співвідносяться та доповнюють один одного, враховуючи встановлені обставини по кримінальному провадженню, дійшов висновку, що вина ОСОБА_2 повністю доведена.

Оцінивши досліджені по справі докази в їх сукупності, кваліфікацію органами досудового розслідування дій ОСОБА_2 по ч.2 ст. 289 КК України як незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене з проникненням у приміщення, суд вважає неправильною, з огляду на наступне.

У пункті 22 Постанови Пленуму ВС України від 06.11.2009 р. N 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» зазначено, що вирішуючи питання про наявність у діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки, як проникнення в житло, інше приміщення чи сховище, суди повинні мати на увазі таке. Під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище слід розуміти незаконне вторгнення до них будь-яким способом, який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища. Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи названої кваліфікуючої ознаки суди повинні з'ясовувати, з якою метою особа опинилась у житлі, іншому приміщенні чи сховищі та коли саме в неї виник умисел на заволодіння майном.

У судовому засіданні потерпілий ОСОБА_1 суду пояснив, що ОСОБА_2 мав вільний доступ до гаражу, неодноразово з його дозволу він знаходився у гаражі, з якого міг взяти консервацію, інструменти. Сам вважав, що незаконного проникнення до гаражу з боку ОСОБА_2 не було.

Таким чином, враховуючи наведене, суд вважає, що в судовому засіданні кваліфікуюча ознака злочину передбаченого ст. 289 КК України, як проникнення у сховище, не знайшла свого підтвердження, а тому дії ОСОБА_2, слід перекваліфікувати з ч. 2 ст. 289 КК України на ч.1 ст.289 КК України, як незаконне заволодіння транспортним засобом.

Від допиту в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_12, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_6 прокурор відмовився, при цьому інші учасники судового провадження, в тому числі сторона захисту, не наполягали на виклику їх в судове засідання.

Показання свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_19, які надані у судовому засіданні, суд вважає неналежними доказами, оскільки вказані свідки не були безпосередніми свідками незаконного заволодіння автомобілем ОСОБА_1, наслідків такого незаконного заволодіння або очевидцями, які б змогли підтвердити або спростувати фактичні обставини кримінального правопорушення.

Суд вважає неспроможною позицію ОСОБА_2, що він не заволодівав незаконно автомобілем, оскільки така позиція спростовується дослідженими доказами, а саме показами потерпілого ОСОБА_1, свідків ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_8, які є чіткими і послідовними, протоколами огляду місця події від 01.07.2016 р. та від 04.07.2016 р., протоколами пред'явлення особи для впізнання від 01.07.2016 р., які узгоджуються з іншими дослідженими судом доказами. При цьому потерпілий та свідки попереджались про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показів і у суду немає підстав, не довіряти свідченням потерпілого і свідків, оскільки такі нічим не скомпрометовані.

Також, суд вважає необґрунтованою позицію ОСОБА_2 в частині не визнання потерпілим по справі ОСОБА_1, оскільки, по-перше, з довіреностей від 25.09.2007 року, 26.09.2010 року вбачається що ОСОБА_5 уповноважив ОСОБА_1 користуватися, керувати, слідкувати за технічним станом, проводити поточний ремонт належного ОСОБА_13 автомобіля марки ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_1, по-друге, з полісу № АЕ/3848968 від 15.08.2015 року, вбачається що на період з 16.08.2015 до 15.08.2016 року, тобто в період здійснення злочину саме ОСОБА_1 застрахував цивільно-правову відповідальність перед третіми особами за участю вищенаведеного автомобіля, а не інші особи, по-третє, допитаний в якості свідка ОСОБА_10 пояснила, що її чоловік ОСОБА_5 видав на ім'я свого тестя та її батька ОСОБА_1 довіреності на автомобіль ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_1, 1980 року випуску, і на момент угону автомобіля саме її батько ОСОБА_1 користувався цим автомобілем, вони з чоловіком цим автомобілем не користувались, і він їм потрібен не був, тобто вимог про повернення цього автомобілю після закінчення строку дії довіреностей не поступало. Крім того, суд вважає необґрунтованою позицію ОСОБА_2 в тому, що на час скоєння злочину, а саме 30.06.2016 року він був затриманний робітниками поліції, оскільки відповідно до протоколу затримання особи, підозрюванної у вчиненні злочину ОСОБА_2 був затриманий 01.07.2016 року , інших данних про його затримання в матеріалах справи не міститься.

При вирішенні питання про вид і міру покарання ОСОБА_2 суд враховує рецидив злочину, що відповідно до ст. 67 КК України, визнається судом обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_2 та відсутність відповідно до ст. 66 КК України обставин, які пом'якшують його покарання.

Згідно класифікації злочинів, передбаченої ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, вчинене ОСОБА_2, відносяться до злочинів середньої тяжкості.

Вивченням особи ОСОБА_2 судом встановлено, що він має не зняту на не погашену судимість, кримінальне правопорушення вчинив в період іспитового строку за попереднім вироком, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, має постійне місце мешкання, за місцем проживання характеризується посередньо, не працює, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей.

При призначенні покарання ОСОБА_2, суд відповідно до вимог ст.ст. 65, 68 КК України враховує, що ним скоєно злочин середньої тяжкості, характер та ступінь суспільної небезпеки скоєного кримінального правопорушення, їх наслідки, дані про особу обвинуваченого, обставину, що обтяжує покарання та відсутність обставин, які його пом'якшують.

Враховуючи вказані обставини, суд дійшов висновку про необхідність і достатність призначення ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 1 ст. 289 КК України.

Крім того, керуючись ч.ч.1,4 ст.71 КК України, суд дійшов висновку, що остаточне покарання ОСОБА_2 слід призначити за правилами призначення покарання за сукупністю вироків, застосувавши принцип часткового приєднання невідбутої частини покарання у виді 1 (одного) року позбавлення волі за попереднім вироком. Кримінальне правопорушення, яке ОСОБА_2 вчинив за даним кримінальним провадженням 30.06.2016 р., був вчинений ним в період звільнення від відбування покарання з випробуванням за вироком Зміївського районного суду Харківської області від 11.03.2016 року, згідно якого ОСОБА_2 визнано винним за ч.1 ст.259 КК України та призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України на 3 роки.

Суд вважає, що призначене покарання ОСОБА_2 є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Долю речових доказів вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

Згідно ч.2 ст. 124 КПК України, суд стягує з ОСОБА_2. процесуальні витрати за проведення судово-автотоварознавчої експертизи за цим кримінальним провадженням.

Цивільний позов не заявлявся. Арешт на майно не накладався.

Вирішуючи питання щодо продовження міри запобіжного заходу ОСОБА_2 до набрання вироком законної сили, суд враховує те, що останній засуджується до покарання у виді позбавлення волі реально. Тому враховуючи, що жоден інший запобіжний захід не забезпечить запобігання спробам ОСОБА_2 переховуватись від суду, суд застосовує до нього до набрання вироком законної сили запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

За правилами ч.5 ст.72 КК України ОСОБА_2 в строк відбування покарання підлягає зарахуванню строк попереднього ув'язнення з 1 липня 2016 року до 20 червня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, а з 21 червня 2017 року до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.

В судовому засіданні від ОСОБА_2 надійшло клопотання про застосування до нього Закону України «Про амністію у 2016 році», оскільки, по-перше, він має на утриманні двох неповнолітніх дітей, по-друге, у нього є батько ІНФОРМАЦІЯ_6, який є інвалідом 3 групи та який потребує стороннього догляду.

Дослідивши вказане клопотання та матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні за недоведеністю, виходячи з наступного.

Відповідно до п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році», Верховна Рада України постановила звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, осіб, визнаних винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, осіб, визнаних винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також осіб, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами.

Проте, ОСОБА_2 до клопотання про застосування до нього амністії не додано відповідної довідки органу опіки і піклування за місцем мешкання неповнолітніх дітей про те, що він не позбавлений батьківських прав відносно своїх неповнолітніх дітей. Наявність такої довідки є належним доказом підтвердження вищенаведеного факту та необхідною умовою для застосування п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Крім того, згідно п. «є» ст. 1 вищенаведеного Закону, Верховна Рада України постановила звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, осіб, визнаних винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, осіб, визнаних винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також осіб, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, які на день набрання чинності цим Законом мають одного чи обох батьків, які досягли 70-річного віку або визнані інвалідами першої групи, за умови, що в цих батьків немає інших працездатних дітей.

Проте, ОСОБА_2 до клопотання про застосування до нього амністії не додано копії свідоцтва про його народження та доказів, які б підтверджували вік особи, про яку йде мова у клопотанні. Наявність вказаних доказів, могла би підтвердити факт спорідненості між ОСОБА_2 та особою, про яку йде мова у клопотанні, а також вік цієї особи. Крім того, з пояснень потерпілого по справі ОСОБА_1 вбачається, що особа ІНФОРМАЦІЯ_6, про яку йде мова у клопотанні та який потребує стороннього догляду, мешкає разом з ним та її дружиною ОСОБА_20, яка є донькою цієї особи ІНФОРМАЦІЯ_6. Проте, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували або спростовували той факт, що ОСОБА_20 є працездатною (непрацездатною) особо. Наявність вказаних доказів, суттєво впливає на застосування п. «є» ст. 1 вищевказаного Закону.

Таким чином, суд дійшов висновку, про відмову в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про застосування до нього Закону України «Про амністію у 2016 році», у зв'язку з його передчасністю та не доведеністю.

При цьому, суд роз'яснює ОСОБА_2, що він або начальник установи виконання покарань не позбавлені права повторно звернутись з цим клопотанням, а начальник - з поданням, погодженим з відповідною спостережною комісією, за місцем відбуття покарання з наданням документів, необхідних для вирішення питання про застосування амністії.

Керуючись ст.ст. 368-371, 373, 374, 376 України, суд,-

у х в а л и в:

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України та призначити йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

Відповідно до ч.ч. 1,4 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до покарання, призначеного ОСОБА_2 за цим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання у виді 1 (одного) року позбавлення волі за вироком Зміївського районного суду Харківської області від 11.03.2016 року і остаточне покарання ОСОБА_2 визначити у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави процесуальні витрати за проведення судово-автотоварознавчої експертизи ХНДЕКЦ МВС України №401 від 09.08.2016 - 351 (триста п'ятдесят одна) грн. 84 коп. код доходів 24060300, р/р 31419544700005, код банку 37999680, МФО 851011 УДКС України в Комінтернівському районі м. Харкова..

Речові докази у кримінальному провадженні, а саме: 1) три металеві ключі, передані на відповідальне зберігання ОСОБА_6 - повернути останньому як законному володільцю; 2) автомобіль ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_2, який знаходяться на відповідальному зберіганні у ОСОБА_1 - повернути останньому як законному володільцю.

Запобіжний захід ОСОБА_2, залишити без змін - тримання під вартою у Харківській установі виконання покарань № 27, продовживши дію такого запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.

Строк відбування покарання ОСОБА_2 обчислювати з 01.07.2016 року, тобто з моменту його фактичного затримання.

Зарахувати ОСОБА_2 в строк відбуття покарання строк попереднього ув'язнення: з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі з 01 липня 2016 року по 20 червня 2017 року включно, а з 21 червня 2017 року до набранням цим вироком законної сили - з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.

В задоволенні клопотання ОСОБА_2 про застосування Закону України «Про амністію у 2016 році» - відмовити, у зв'язку з його передчасністю та не доведеністю.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Інші учасники судового провадження мають право копію вироку суду отримати в суді.

Вирок може бути оскаржено до Апеляційного суду Харківської області через Зміївський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для особи, яка перебуває під вартою з моменту вручення копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя