Рішення № 69360148, 06.09.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №753/21706/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого: Невідомої Т.О.

суддів: Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.

секретар: Пузикова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 травня 2017 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних із виплатою страхового відшкодування,

в с т а н о в и л а :

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 травня 2017 року задоволено позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» (далі по тексту - ПрАТ «СК «Еталон») до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних із виплатою страхового відшкодування.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СК «Еталон» 18 615, 91 грн. витрат, пов'язаних із виплатою страхового відшкодування.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СК «Еталон» 1 378, 00 грн. витрат, пов'язаних із сплатою судового збору.

Не погодившись із таким рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Зазначає, що суд першої інстанції порушив приписи процесуального права, оскільки не направляв йому повістки про виклик до суду. Крім того, розписки про вручення судової кореспонденції відповідачу відсутні. Вказує, що у матеріалах справи відсутня ухвала про заочний розгляд справи. Зазначає, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на належних та допустимих доказах в розумінні ст. 58, 59 ЦПК України, зокрема, факт виплати позивачем страхового відшкодування не підтверджено. Зазначає, що позов подано після спливу строку позовної давності, а клопотання про поновлення такого строку в матеріалах справи відсутнє. Вказує, що, станом на дату скоєння ДТП, його цивільно - правова відповідальність була застрахована у ПАТ «СК «Інкомстрах», а тому останнє має відшкодовувати завдану шкоду.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з наведених в ній підстав.

ОСОБА_5 в інтересах ПрАТ «СК «Еталон» проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, вважала, що спір вирішений судом правильно.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в суд апеляційної інстанції, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 27 серпня 2013 року о 16 годині 25 хвилин по вул. Здолбунівській/вул.Дніпровська Набережна в м. Києві відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «БМВ»(д.н.з. НОМЕР_1), під керуванням ОСОБА_1, та автомобіля «Фольксваген»(д.н.з. НОМЕР_2), під керуванням ОСОБА_6, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована в ТОВ «СК«Еталон» згідно договору добровільного страхування наземного транспортного засобу № 111008-06000836 (а.с.4, 5-9, 11).

Внаслідок ДТП було завдано шкоду автомобілю «Фольксваген» (д.н.з. НОМЕР_2) (а.с.10, 11, 12, 13, 14, 15, 16-31, 32, 33).

Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 24 вересня 2013 року ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, із накладенням адміністративного стягнення - штрафу (а.с.10).

Між ПрАТ «СК «Еталон» та ОСОБА_6 (потерпілим) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту від 27 червня 2013 року. (а.с.4-9).

З метою визначення розміру збитку, завданого застрахованому транспортному засобу внаслідок ДТП, було замовлено проведення автоторознавчого дослідження.

Так, згідно звіту № 7279 від 03 вересня 2013 року з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, вартість збитку завданого автомобілю «Фольксваген» (д.н.з. НОМЕР_2), визначено з урахуванням ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», як вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, та становить 21 847 грн. 15 коп.

Виплата грошової суми, з урахуванням розрахунку про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих, зробленого позивачем, здійснена 06 грудня 2013 року та 17 грудня 2013 року на підставі заяви потерпілого/страхувальника та платіжних доручень у загальній сумі 18 615 грн. 91 коп. (а.с. 16-31, 32, 33).

В листопаді 2016 року ПрАТ «СК «Еталон» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних із виплатою страхового відшкодування, в якому просило стягнути з відповідача на його користь 18 615, 91 грн. витрат, пов'язаних із виплатою страхового відшкодування, і 1 378, 00 грн. витрат, пов'язаних із сплатою судового збору.

В обґрунтування зазначеного позову ПрАТ «СК «Еталон» посилалося на те, що, відповідно до норм чинного законодавства, страхова компанія має право зворотної (регресної) вимоги до особи, винної у ДТП.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ПрАТ «СК «Еталон».

Ухвалюючи рішення суд виходив із того, що позивач провів регламентну виплату страхувальнику, а отже, відповідно до приписів ст. 1191 ЦК України, у нього виникло право зворотної (регресної) вимоги до особи, винної у ДТП.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Виходячи зі змісту статті 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно вимог ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Виходячи зі змісту ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Отже, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права: а) шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди; б) шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування; в) шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1192 ЦК України підстав.

Потерпілий має право відмовитись від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в межах деліктного зобов'язання незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. У такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. (Постанова Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-954цс16)

Відповідно ст. 993 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із статтею 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідної за завдані збитки.

Проаналізувавши вищезазначені норми законодавства та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів приходить до висновку, що позивач (страхова компанія), виплативши страхове відшкодування потерпілому за договором майнового страхування, отримав від останнього права кредитора до особи, відповідальної за завдані збитки, а тому спірні правовідносини між сторонами у справі, яка переглядається, регулюють саме положення статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування».

До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд України, виклавши таку правову позицію у Постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-2809цс15.

Згідно роз'яснень пункту 27 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», при вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика суди повинні розрізняти поняття «регрес» та «суброгація». Наприклад, у випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов'язанні (заміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку регресу одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. При цьому, регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 ЦК), а також статтею 38 Закону № 1961-IV, а для суброгації відповідно до статті 993 ЦК і статті 27 Закону України «Про страхування» встановлено особливий правовий режим. Оскільки при суброгації відбувається заміна особи в зобов'язанні, тому з урахуванням положення статті 515 ЦК суброгація застосовується лише до майнового страхування.

Відповідно до ч. 2 ст.214 ЦПК України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 355 цього Кодексу.

З правового висновку Верховного Суду України у спорі про стягнення з особи, винної у настанні страхового випадку, сум виплаченого страховою компанією страхового відшкодування, викладеного в постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-112цс13 вбачається, що у разі настання страхового випадку за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу у потерпілої особи виникає право або вимагати відшкодування шкоди від особи, винуватої в її заподіянні, або вимагати виплати страхового відшкодування від страхової компанії, з якою нею укладено договір добровільного страхування автомобіля. У разі виплати страховою компанією страхового відшкодування до неї у межах фактичних витрат від потерпілої особи переходить право вимоги до особи, винуватої у заподіянні шкоди (ст. 993 ЦК України).

Відповідно до вищевикладеного, доводи ОСОБА_1 про те, що станом на дату скоєння ДТП, його цивільно - правова відповідальність була застрахована у ПАТ «СК «Інкомстрах», а тому останнє має відшкодовувати завдану шкоду, не знаходять свого підтвердження і відхиляються колегією суддів.

Разом з тим, згідно роз'яснень пункту 27 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», при суброгації перебіг строку позовної давності починає обчислюватися з моменту виникнення страхового випадку.

Відповідно до ч.2 ст.8 ЗУ «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно із п.18.2 договору добровільного страхування наземного транспорту від 27 червня 2013 року страховим випадком є пошкодження або конструктивна загибель, або втрати застрахованого ТЗ та/або застрахованого ДО внаслідок настання події, передбаченої п.5 цього договору (ДТП), яка відбулася під час дії цього договору та не підпадає під виключення зі страхових випадків або обмеження страхування.

Як убачається із матеріалів справи, момент виникнення страхового випадку - 27 серпня 2013 року (дата скоєння ДТП), що підтверджується належними і допустимими доказами, та не заперечується сторонами у справі.

Зважаючи на ту обставину, що позивач, виплативши страхове відшкодування потерпілому за договором майнового страхування, отримав від останнього права кредитора до особи, відповідальної за завдані збитки, то спірні правовідносини між сторонами у справі, яка переглядається, регулюють саме положення статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування». Оскільки у спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, тому строк позовної давності є загальним (три роки), а його перебіг починається від дня настання страхового випадку.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України, виклавши свою правову позицію у Постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-2809ц15.

З позовом до суду ПрАТ «СК «Еталон» звернулося лише 21 листопада 2016 року, що перевищує строк загальної позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові ( ч.4 ст.267 ЦК України).

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦПК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Проаналізувавши матеріали справи в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції порушив приписи процесуального права в частині вирішення питання належного повідомлення відповідача про місце та час розгляду справи.

Розгляд справи проведений районним судом у відсутність відповідача, що стало підставою для ухвалення заочного рішення.

В той же час, відповідно до вимог ст.224 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи, та у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними.

Згідно положень ч.1 ст.76 ЦПК України судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку.

За відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУ ДМС України в м. Києві, одержаними судом в порядку ч. 3 ст. 122 ЦПК України, відповідач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.40).

Як убачається із матеріалів справи повістки про виклик до суду, разом з ухвалою про відкриття провадження у справі та матеріалами позовної заяви, направлялися ОСОБА_1 19 грудня 2016 року та 01 березня 2017 року (а.с.42, 47).

Проте, направлені судом повістки повернули без вручення з відміткою уповноваженої особи поштового відділення "за закінченням встановленого строку зберігання" (а.с.44-45, 49-50), тобто, ОСОБА_1 належним чином був не повідомлений про місце та час судового засідання.

Незважаючи на це подана ОСОБА_1 заява про перегляд заочного рішення була залишена судом без задоволення ( а.с.63-67), що позбавило відповідача можливості використати надані процесуальні права, передбачені ст.ст.27, 128 ЦПК України.

Отже, оскільки відповідач з поважних причин не був присутнім у судовому засіданні та не мав можливості подати заяву про застосування судом позовної давності, його заяви про застосування позовної давності, які містяться у заяві про перегляд заочного рішення (а.с.66) та у апеляційній скарзі (а.с.96) можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції, адже можливість відповідача заявити про застосування позовної давності не реалізована через не виконання судом процесуальних вимог щодо належного повідомлення сторони про місце та час розгляду справи.

Вказані обставини, враховуючи положення ст.309 ЦПК України, дають суду апеляційної інстанції підстави для скасування оскаржуваного рішення і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову за спливом позовної давності.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 травня 2017 року скасувати та ухвалити нове.

Відмовити у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних із виплатою страхового відшкодування.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, шляхом подання касаційної скарги до цього суду.

Головуючий: Т.О. Невідома

Судді: Д.Р. Гаращенко

А.А.Пікуль