Рішення № 6934943, 23.11.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23.11.09 р. Справа № 25/217пн

Суддя господарського суду Донецької області І.А.Бойко

при секретарі судового засідання О.М. Якименко

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: приватного підприємства “Переход” м. Донецьк

до відповідача: фізичної особи підприємця ОСОБА_1 м. Донецьк

за участю третьої особи з боку відповідача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Донецької міської ради м. Донецьк

про: визнання права власності та зобовязання третю особу Донецьку міську раду присвоїти поштову адресу обєкту нерухомості

За участю

представників сторін:

від позивача: Чебанова Н.І. представник (довіреність № 6 від 30.09.2009р.);

від відповідача: не зявився;

від третьої особи: Мартинов М.В. - представник (довіреність № 01/13-4051 від 18.09.2007р. ).

Позивач приватне підприємство “Переход” м. Донецьк звернувся до господарського суду з позовом до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 м. Донецьк про визнання за позивачем права власності на обєкт нерухомості капітального будівництва кафе з зупиночним павільйоном, який розташований на перехресті АДРЕСА_1, загальною площею 137,1м2 та зобовязання третю особу Донецьку міську раду присвоїти поштову адресу обєкту нерухомості.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на договір оренди земельної ділянки № А/4-217 від 07.05.2002р., угоду від 03.02.2004р. про внесення змін до договору оренди земельної ділянки № А/4-217 від 07.05.2002р., рішення виконавчого комітету Донецької міської ради № 126/2 від 27.03.2002р., план (схему) меж земельної ділянки (кадастровий номер 1410136900:00:044:0070), акт перенесення меж земельної ділянки на місцевість ПП «Переход» під розміщення павільйону кафе з зупиночним павільйоном очікування на перехресті АДРЕСА_1, обстеження та оцінку технічного стану будівельних конструкцій обєкту нерухомості (кафе з зупиночним павільйоном) на перехресті АДРЕСА_1, договір оренди № 3/03 від 02.03.2009р., лист № 77 від 25.09.2009р.

Як на правові підстави позову вказує на ст. 316, 319-320, 376, 386, 392 ЦК України, ст. 4, п. 2 ст. 48 ЗУ «Про власність», при цьому зазначає, що підставою звернення до суду з позовом про визнання права власності є відмова відповідача від сплати чергового платежу за договором оренди № 3/03 від 02.03.2009р., яку останні мотивує тим, що позивач не є власником будівлі кафе з зупиночним павільйоном, розташованого на перехресті АДРЕСА_1 та не може передавати будівлю в оренду та вимагати у відповідача орендну плату.

Ухвалою про порушення справи від 16.11.2009р. суд, згідно статті 27 ГПК України, залучив до участі в справі в якості третьої особи з боку відповідача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Донецьку міську раду м. Донецьк.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі. На виконання вимог ухвали суду про порушення справи від 16.11.2009р. надав для залучення до матеріалів справи додаток № 1 до договору оренди № 3/03 від 02.03.2009р. - акт приймання передачі від 02.03.2009р., згідно якого відповідачу було передано в оренду спірну нерухомість.

Відповідач у судове засідання не зявився.

23.11.2009р. від відповідача через канцелярію суду надійшла заява, у якій останній клопоче про розгляд справи без його участі у звязку з службовим відрядженням. Разом з заявою надав копію паспортних даних, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру від 14.07.1998р., копію свідоцтва про державну реєстрацію, копію свідоцтва про сплату єдиного податку від 01.01.2007р.

23.11.2009р. третьою особою Донецькою міською радою через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву (вих. № 01/15-5647 від 23.11.2009р.), у якому пояснив, що проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що спірний обєкт нерухомості було збудовано без отримання містобудівних умов та обмежень, без отримання дозволу на будівництво обєкту містобудування та без оформлення належним чином всіх дозвільних документів, необхідність яких передбачалася чинним на час будівництва законодавством. Зазначив, що за наведених обставин новостворений обєкт містобудування вважається самочинним будівництвом, що в свою чергу тягне за собою певні правові наслідки.

Стосовно вимоги позивача про зобовязання третю особу Донецьку міську раду присвоїти поштову адресу збудованому обєкту нерухомості, представник третьої особи, пояснив, що згідно рішення Донецької міської ради № 8/62 від 21.02.2007р. «Про делегування повноважень районним в місті радам та їх виконавчим комітетам», повноваження про присвоєння адресів обєктам нерухомості в частині їх нумерації були делеговані районним в місті Донецьку радам. В підтвердження делегування вказаних повноважень, надав у судовому засіданні для залучення до матеріалів справи рішення Донецької міської ради № 8/62 від 21.02.2007р. «Про делегування повноважень районним в місті радам та їх виконавчим комітетам».

Перелічені, надані сторонами документи, судом оглянуті та долучені до матеріалів справи.

З огляду на достатність представлених матеріалів, справа розглянута згідно зі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та третьої особи, суд встановив.

Рішенням виконавчого комітету Донецької міської ради № 126/2 від 27.03.2002р. позивачу - приватному підприємству «Переход» була надана земельна ділянка площею 117,0м2 з земель житлової та суспільної забудови в оренду для розміщення павільйонна кафе з зупиночним павільйоном очікування на перехресті АДРЕСА_1.

07.05.2002р., на виконання вищезазначеного рішення, між виконавчим комітетом Донецької міської ради «Орендодавець» та ПП «Переход» «Орендар» було укладено договір оренди земельної ділянки № А/4-217 згідно п. 1.1. якого Орендодавець надав Орендарю в строкове платне користування земельну ділянку, що знаходиться на території АДРЕСА_1, площею 137,1м2.

Згідно п. 4 зазначеного договору, земельна ділянка передається в оренду для розміщення павільйону кафе з зупиночним павільйоном очікування на перехресті АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно із ст. 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право:

а) самостійно господарювати на землі;

б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;

в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Під час дії договору оренди земельної ділянки № А/4-217 від 07.05.2002р., позивачем у 2002році було збудовано за власні кошти на наданій земельній ділянці кафе з зупиночним павільйоном.

Відповідно до ст.24 Закону України "Про планування та забудову територій" фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності або на праві користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів, зокрема міських рад, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.

Статтею 29 Закону України “Про планування та забудову територій”, встановлено, що дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр наданих дозволів. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається на підставі: проектної документації, погодженої та затвердженої в порядку, визначеному законодавством; документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, а у разі, якщо замовник (забудовник) не є власником чи користувачем земельної ділянки, також подається нотаріально засвідчена згода власника земельної ділянки на забудову цієї ділянки, а якщо ділянка перебуває у користуванні, - нотаріально засвідчені згоди власника та користувача земельної ділянки на її забудову; рішення виконавчого органу відповідної ради або місцевої державної адміністрації про дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.

Здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.

Як встановлено судом, відповідних дозволів на виконання будівельних робіт позивачем отримано не було.

Таким чином, за висновками суду, здійснене позивачем будівництво обєкту нерухомості капітального будівництва кафе з зупиночним павільйоном, на перехресті АДРЕСА_1, є самочинним будівництвом.

02.03.2009р. між позивачем (орендодавцем) та відповідачем (орендарем) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 3/03, відповідно до умов якого орендодавець передає орендарю, а орендар приймає приміщення площею 137,1м2, що розташоване на перехресті АДРЕСА_1 в тимчасове платне користування.

Наведене приміщення передано позивачем відповідачу за актом приймання-передачі в оренду приміщень від 02.03.2009 року.

Листом № 77 від 25.09.2009 року відповідачем повідомлено позивача про те, що відповідач відмовляється від плати за оренду, оскільки у позивача відсутня державна реєстрація права власності на реконструйоване приміщення та особа, що не є власником, не має права укладати договір оренди.

Будівництво обєкту нерухомості було здійснено позивачем господарським способом, впродовж терміну використання земельної ділянки, але без додержання приписів чинного законодавства щодо отримання дозвільної документації на здійснення будівництва, у звязку з чим у позивача не виникає право власності на збудований обєкт нерухомості, тому позивач звернувся до суду із вимогою про визнання права власності на обєкт нерухомості капітального будівництва кафе з зупиночним павільйоном, який розташований на перехресті АДРЕСА_1, загальною площею 137,1м2, оскільки таке право не визнається відповідачем.

Стаття 392 ЦК України надає власнику майна право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ч.2 ст.331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з вимогами ч.1 ст.376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Частиною 2 вищезазначеної статті передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Водночас право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч.3 ст.376 Цивільного кодексу України).

Тобто, законом передбачається можливість виникнення права власності на збудоване нерухоме майно у особи, яка його здійснила. Умовою визнання права власності за такою особою є рішення суду, яке має ґрунтуватись на можливості надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Така можливість може бути відсутня у звязку з правовим режимом категорії земель, з якої надається земельна ділянка під збудоване нерухоме майно, або з неможливістю переводу забудованої земельної ділянки із однієї категорії земель до другої, або з можливим порушенням прав інших осіб в разі надання земельної ділянки тощо.

Як вказувалось вище, згідно рішення виконавчого комітету Донецької міської ради № 126/2 від 27.03.2002р. надана позивачу земельна ділянка відносилась до земель житлової та суспільної забудови. Крім цього, частиною 5 ст.376 Цивільного кодексу України передбачено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Таким чином, вказаний пункт статті 376 Цивільного кодексу України також передбачає можливість визнання за особою права власності на самочинне будівництво.

Судом встановлено, що будівля кафе з зупиночним павільйоном очікування збудована позивачем під час терміну дії договору оренди земельної ділянки, розташована на земельній ділянці, відведеної позивачу для розміщення павільйону кафе з зупиночним павільйоном очікування на перехресті АДРЕСА_1.

Визнання за позивачем права власності не призведе до порушення мети надання йому земельної ділянки в оренду.

Відповідно до здійснених ПМП «Терикон» (ліцензія серії АБ № 102839 від 21.03.2005р.) обстежень та оцінки технічного стану будівельних конструкцій обєкту нерухомості (кафе з зупиночним павільйоном) на перехресті АДРЕСА_1, вказаний обєкт є обєктом капітального будівництва (ступень вогнетривкості - ІІІ), його несучі та огороджуючи конструктивні елементи знаходяться в нормальному стані і обєкт придатний до подальшої експлуатації.

Зазначені документи, в силу приписів ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, можуть свідчити про відсутність порушень функціонального використання земельної ділянки та основних державних будівельних норм та можливої подальшої експлуатації будівлі за своїм призначенням.

За приписом ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Щодо доводів представника третьої особи, стосовно того, що спірне майно не прийнято до експлуатації, то суд зазначає наступне.

Чинне законодавство передбачає декілька шляхів набуття права власності на об'єкти нерухомого майна. Положення Цивільного кодексу України щодо регулювання правових наслідків самочинного будівництва передбачають в якості способу набуття права власності на нього лише визнання в судовому порядку.

Обов'язок власника чи іншої зацікавленої особи, а також сама необхідність прийняття в експлуатацію об'єктів самочинного будівництва не врегульовано жодним нормативним актом.

Згідно з ч.4 ст.376 Цивільного кодексу України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На час розгляду справи і до моменту звернення позивача до суду, власник земельної ділянки або іншій орган, не здійснював дії та не приймав рішень, спрямованих на ліквідацію вказаного об'єкту самочинного будівництва, та не інформував його власників щодо неможливості подальшого існування спірного майна.

Сторони не надали суду документи, які підтверджують, що спірне самочинне збудоване майно порушує права інших осіб.

Відповідно до приписів ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини справи на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

З урахуванням викладеного, порушення прав третіх осіб через існування збудованого на перехресті АДРЕСА_1 обєкту нерухомості капітального будівництва кафе з зупиночним павільйоном, загальною площею 137,1м2, судом не встановлено.

Як зазначалося вище, згідно висновку обстежень та оцінки технічного стану будівельних конструкцій обєкту нерухомості, спірне майно придатне до експлуатації та відповідає будівельним нормам.

Вказаний висновок свідчить про відсутність порушень основних державних будівельних норм та можливість подальшої експлуатації будівлі за своїм призначенням.

Відповідно до ст. ст. 316-317 ЦК України правом власності особи є право особи на певну річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно статті 319 Цивільного Кодексу України власник майна володіє, користується, розпоряджається своїм майном на свій розсуд та має право здійснювати відносно свого майна будь які дії, що не суперечать закону.

Статтею 320 ЦК України передбачено право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.

Стаття 321 ЦК України закріплює, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійснені лише у випадках, прямо передбачених законом.

Відсутність альтернативної можливості вирішити подальшу долю об'єкту самочинного будівництва та належним чином оформити правоустановчі документи на належне позивачу майно, заважає йому вільно володіти, користуватися та розпоряджатися об'єктами нерухомості.

Стаття 376 ЦК України, передбачає необхідність вирішення подальшої долі самочинно збудованого майна саме в судовому порядку.

Суд також зазначає, що визнання права власності на самочинно збудоване майно в порядку ст. 376 ЦК України, не перешкоджає в подальшому, у разі наявності всіх необхідних документів, прийняттю цього майна в експлуатацію та не позбавляє відповідні органи прав як на створення комісії щодо прийняття обєкта в експлуатацію, так і на здійснення відповідного контролю і прийняття заходів встановлених спеціальним законодавством.

Статус нерухомого майна, що визначений статтями 181 та 331 ЦК України, за висновком суду є властивим приміщенню, оскільки за матеріалами справи спірне приміщення розташоване на земельній ділянці, а його переміщення є неможливим без знецінення та зміни призначення.

Згідно п. 1 ст. 147 Господарського кодексу України, майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом.

Відповідно до ст.ст. 139, 144 Господарського кодексу України майнові права підприємства виникають внаслідок створення майна, а майно це будинки, споруди, машини, тощо. Тобто закінчив будівництво будівлі розташованої на перехресті АДРЕСА_1, позивач фактично отримав право власності на новостворене майно.

Судом не було встановлено неправомірне володіння позивача будівлею, позивач володіє цим майном правомірно. Тобто Конституцією України та чинним законодавством встановлена презумпція правомірності фактичного володіння майном, оскільки це майно знаходиться у володінні позивача.

Пункт 2 статті 3 Цивільного кодексу України встановлює, що загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Стаття 20 Господарського кодексу України визначає, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав.

Згідно статті 41 Конституції України, кожен має право вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно до приписів ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх субєктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчиненню нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Таким чином, в силу вищевикладених вимог закону та наявних в матеріалах справи документів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання за ним права власності на обєкт нерухомості капітального будівництва кафе з зупиночним павільйоном, який розташований на перехресті АДРЕСА_1, загальною площею 137,1м2 - обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Що стосується другої позовної вимоги позивача, щодо присвоєння поштової адреси, то вона не підлягає задоволенню у зв'язку з тим, що на час звернення позивача з позовом до суду, за позивачем не зареєстровано право власності на спірне приміщення, а питання про присвоєння поштової адреси обєкту нерухомості, згідно рішення Донецької міської ради № 8/62 від 21.02.2007р. «Про делегування повноважень районним в місті радам та їх виконавчим комітетам» вирішується виконавчим комітетом Київської районної у м. Донецьку радою, оскільки обєкт нерухомості капітального будівництва кафе з зупиночним павільйоном, розташований на земельній ділянці (кадастровий номер 1410136900:00:044:0070) на території Київського району м. Донецька, а не Донецькою міською радою, яка залучена судом до участі у справі у якості третьої особи з боку відповідача без самостійних вимог на предмет спору.

Відповідно до ст.182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Рішення суду у справі № 25/217пн про визнання за позивачем ТОВ “Переход” права власності на обєкт нерухомості капітального будівництва кафе з зупиночним павільйоном, який розташований на перехресті АДРЕСА_1, загальною площею 137,1м2, згідно пункту 10 Додатку № 1 до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002р. та статті 19 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” є підставою для державної реєстрації відповідних речових прав на нерухомість.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, враховуючи те, що спір виник не в наслідок порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на позивача.

На підставі п. 2 ст. 3, ст. ст. 16, 181 -182, 316-317, 319-321, 331, 376, 386, 392 ЦК України, ст.ст. 20, 139, 144, 147 ГК України, ст.ст. 93, 95 Земельного кодексу України, ст.ст. 24, 29 ЗУ „Про планування та забудову територій”, з огляду на ст. 41 Конституції України, п. 10 Додатку № 1 до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002р., ст. 19 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” та керуючись ст. ст. 22, 27, 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов приватного підприємства “Переход” м. Донецьк до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 м. Донецьк, за участі третьої особи з боку відповідача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Донецької міської ради м. Донецьк про визнання права власності та зобовязання третю особу Донецьку міську раду присвоїти поштову адресу обєкту нерухомості задовольнити частково.

Право власності на обєкт нерухомості капітального будівництва кафе з зупиночним павільйоном, який розташований на перехресті АДРЕСА_1, загальною площею 137,1м2 - визнати за приватним підприємством “Переход” (83052, м. Донецьк, пр-т. Ілліча, б.64, кв.12, код ЄДРПОУ 24453539).

В задоволені інших позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Рішення може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя

Вик. Якименко О.М.

Тел. 3056827

Надруковано 4 примірники:

1прим. позивачу;

1 прим. відповідачу;

1 прим. третій особі;

1 прим. до справи.