Постанова № 69347779, 04.10.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2017 р. Справа № 902/349/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Василишин А.Р.

судді Бучинська Г.Б. ,

судді Філіпова Т.Л.

при секретарі Першко А.А.

розглянувши апеляційну скаргу дочірнього підприємства "Межиріцький вітамінний завод" ПАТ "Укрмедпром" на рішення господарського суду Вінницької області від 27 червня 2017 року справі №902/349/17 (суддя Білоус В.В.)

за позовом дочірнього підприємства "Межиріцький вітамінний завод" ПАТ "Укрмедпром"

до дочірнього підприємства "Ладижинський завод "Екстра" ПАТ "Укрмедпром"

про стягнення 4 779 040 грн 33 коп.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, директор;

відповідача - не з'явився.

Судом розяснено права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України. Заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "Межиріцький вітамінний завод" ПАТ "Укрмедпром" (надалі - Позивач) звернувся в господарський суд Вінницької області з позовом до дочірнього підприємства "Ладижинський завод "Екстра" ПАТ "Укрмедпром" (надалі - Відповідач) про стягнення 2 814 886 грн 07 коп. боргу, 1 749 451 грн 72 коп. інфляційних та 214 702 грн 54 коп. річних.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 27 червня 2017 року в задоволенні позову було відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Позивач звернувся до Рівненського апеляційного госодарського суду з апеляційною скаргою (а.с. 183-186), в якій з підстав, висвітлених в ній, просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги у повному обсязі.

Мотивуючи апеляційну скаргу, Позивач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що судом першої інстанції не було враховано той факт, що договір про відступлення права вимоги підписаний Відповідачем, що в свою чергу підтверджує факт визнання Відповідачем наявного боргу перед Позивачем. Крім того, частина боргу в розмірі 1 750 000 грн була сплечена Відповідачем. а тому посилання суду першої інстнції на норми статті 517 ЦК України є безпідставними.

Разом з тим, на переконання скаржника, господарським судом Вінницької області не взято до уваги, що наявність боргу Відповідача встановлено ДФІ при проведенні планових ревізій та зустрічних звірок, згідно якої станом на 01 жовтня 2014 року за Відповідачем значилася кредиторська заборгованість в розмірі 2 814 886 грн 07 коп..

Крім того, як важає скаржник, відсутність первинних документів не є підставою для Відповідача для ухилення від виконання своїх зобов'язань перед Позивачем, оскільки сума боргу зазначена в акті звіряння взаємних розрахунків, з позитивним сальдо на користь первісного кредитора, право вмиоги якої перейшло до Позивача.

Ухвалою суду від 27 липня 2017 року апеляційну скаргу прийнято до провадження, справу призначено до слухання на 20 вересня 2017 року на 15:10 год. (а.с. 182).

16 серпня 2017 року на поштову адресу суду від Позмвача надійшло клопотання про призначення судового засідання в режимі відеоконференції (а.с 193-194).

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №902/349/17 у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Гулова А.Г., суддя Маціщук А.В..

Розпорядженням керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2017 року в справі №902/349/17 в зв'язку із перебуванням у відпустці суддів Гулової А.Г., Маціщук А.В. та відповідно до п.2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, призначено автоматичну заміну складу колегії суддів.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду внесено зміни до колегії суддів у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б..

Ухвалою суду від 17 серпня 2017 року клопотання Позивача було задоволено, судове засідання призначено в режимі відеоконференції з дорученням забезпечити її проведення господарському суду Кіровоградської області (а.с. 197).

19 вересня 2017 року на електронну адресу суду від Позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю явки представника в судове засідання (а.с. 203-204).

Ухвалою суду від 20 вересня 2017 року, з підстав, виствілених в ній, розгляд справи було відкладено на 04 жовтня 2017 року.

В судовому засіданні від 04 жовтня 2017 року в режимі відеоконференції представник Позивача підтримав доводи, висвітдені в апеляційній скарзі, та з підстав, висвітлених в ній, просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги у повному обсязі.

В судові засідання від 20 вересня 2017 року та від 04 жовтня 2017 року представник Відповідача не прибув, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги Відповідач повідомлений у встановленому законом порядку.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні, у відповідності до вимог статті 101 ГПК України.

Заслухавши представника Позивача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що її слід задоволити, а оскаржуване рішення скасувати. При цьому колегія виходила з наступного.

Як встановлено апеляційним судом, 16 червня 2014 року між Відповідачем, ПАТ Інвестбудсервіс (надалі - Первісний кредитор) та Позивачем було укладено договір про відступлення права вимоги №16/06-14 (надалі - Договір; а.с. 11-13), згідно пункту 1.1 якого Первісний кредитор передав, а Позивач прийняв право вимоги, що належать Первісному кредитору, і став кредитором за договорами, що укладені між Первісним кредитором та Відповідачем, а саме:

*договором купівлі-продажу меляси бурякової № 5-МБД від 08 січня 2014 року на суму 145 372 грн 07 коп.;

*договором купівлі-продажу меляси бурякової № 8-сх від 27 серпня 2013 року на суму 854 874грн.;

*договором купівлі-продажу меляси бурякової № 224 віл 15 жовтня 2013 року на суму 3 564 640 грн.

Приписами пункту 1.2 визначено, що на момент укладення даного Договору, заборгованість Відповідача перед Первісним кредитором складала суму грошових коштів у розмірі 4 564 886 грн 07 коп..

В силу дії пункту 1.3 Договору: за цим Договором Позивач одержав право (замість Первісного кредитора) вимагати від Позивача належного виконання всіх зобовязань за вказаними вище договорами.

Строк сплати грошової суми, відповідно до пункту 2.3 Договору, становить не більше 90 календарних днів, після оформлення відступлення права вимоги, в порядку, визначеному у пункті 3.1 даного Договору.

Згідно пункту 3.1 Договору, відступлення права вимоги вважається здійсненим з моменту передачі за відповідним актом документів, які засвідчують права, що передаються.

Відповідно до пунктів 3.2.1 та 3.2.2 Договору, Первісний кредитор зобов'язується при укладенні цього Договору передати Позивачу копії договорів, завірені підписом уповноваженої особи і печаткою Первісного кредитора, вказаних в пункті 1.1 Договору та оригінали актів звіряння, які підтверджують факт заборгованості Відповідача перед Первісним кредитором (у розмірі грошових коштів, зазначених у пункті 1.2 Договору), завірені підписом уповноваженої особи і печаткою Первісного кредитора.

Пунктом 3.3 Договору передбачено, що передача зазначених у пункті 3.2 Договору документів здійснюється згідно з актом приймання-передачі, який Первісний кредитор і Позивач склали та підписали за формою, узгодженою обома сторонами.

Пунктом 3.4 Договору визначено, що з моменту відступлення права вимоги до Позивача переходять права Первісного кредитора у зобовязаннях, які склалися між Первісним кредитором та Відповідачем, за договорами, вказаними у пункті 1.1 Договору.

В силу дії пункту 5.1 Договору, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за Договором, винна сторона сплачує іншій стороні неустойку в розмірі 0,1% від простроченої суми за кожен день прострочення.

Згідно пункту 6.1 Договору, Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором.

Суд констатує, що актом №1 від 16 червня 2014 року, Первісний кредитор та Позивач підтвердили передачу документів по Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, сума заборгованості Відповідача перед Позивачем у розмірі 1 750 000 грн, була частково погашена, що підтверджується платіжними дорученнями, а саме: кошти у розмірі 890 000 грн було перераховано згідно платіжного доручення №3242 від 03 липня 2014 року; кошти у розмірі 62 000 грн було перераховано згідно платіжного доручення №3244 від 04 липня 2014 року; кошти у розмірі 495 000 грн було перераховано згідно платіжного доручення №3259 від 08 липня 2014 року; кошти у розмірі 273 000 грн було перераховано згідно платіжного доручення №3262 від 08 липня 2014 року; кошти у розмірі 30 000 грн було перераховано згідно платіжного доручення №3308 від 24 липня 2014 року (а.с. 34-38).

Водночас, у зв'язку із неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов'язань, Позивач надіслав Відповідачу претензію про сплату боргу № 175 від 14 вересня 2016 року (а.с. 31) з вимогою добровільно погасити заборгованість по Договору, котра залишена Відповідачем без відповіді.

Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що згідно частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до статті 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

В свою чергу, частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 193 ГКУкраїни та статей 525, 526 ЦК України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.

В силу дії пункту 1 частини 1 та частини 3 статті 512 ЦК України: кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину. Заміна кредитора у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, тому заміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається, на стадії виконання судового рішення не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин і не впливає на правомірність цесії.

Водночас, відповідно до частини 1 статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

В статті 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Як встановлено судом, Договір є трьохстороннім, оскільки він підписаний Первісним кредитором, Позивачем та Відповідачем, скріплений печатками та підписами сторін.

Як зазначалося вище у даній судовій постанові, приписами пункту 1.2 Договору визначено, що на момент укладення даного Договору, заборгованість Відповідача перед Первісним кредитором складала суму грошових коштів у розмірі 4 564 886 грн 07 коп., що опосередковано підтверджує факт визнання Відповідача заборгованості станом на момент укладення Договору.

Дане стверджується також і тим, що на виконання умов Договору, Відповідачем була частково погашена заборгованість в сумі 1 750 000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи (а.с. 34-38).

При цьому, апеляційний господарський наголошує на відсутності судового рішення, котрим було б встановлено недійсність даного Договору (сторонами належних та допустимих доказів протилежного при розгляді даної справи суду надано не було).

Згідно статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

В силу дії статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Відповідно до приписів статті 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Як встановлено судом, на виконання умов Договору, 16 червня 2014 року між Первісним кредитором, Позивачем та Відповідачем було підписано акт № 1 передачі документів по Договору , із якого вбачається про передачу договорів та актів звіряння по договорам.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до приписів пункту 3.2.2 Договору, оригінали актів звіряння, які підтверджують факт заборгованості Відповідача перед Первісним кредитором (у розмірі грошових коштів, зазначених у пункті 1.2 Договору), завірені підписом уповноваженої особи і печаткою Первісного кредитора.

Разом з тим, суд констатує, що в матеріалах справи наявна довідка Ладижинської обєднаної державної фінансової інспекції №04-15/118-з від 10 грудня 2014 року (зустрічної звірки з метою документального підтвердження виду, обсягу і якості операцій та проведених розрахунків Відповідача з Позивачем) та акт №04-10/134 від 26 грудня 2014 року ревізії фінансово-господарської діяльності Позивача за період з 01 січня 2012 року по 30 вересня 2014 року (а.с.109-118; 119-167).

З даних документів вбачається, що за умовами укладеного Договору, Первісний кредитор передав Позивачу дебіторську заборгованість Відповідача в розмірі 4 564 886 грн 07 коп..

Також, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що звіркою банківських виписок по відкритому рахунку Відповідача в АТ «Райффайзен банк Аваль» за №26001346783, платіжних доручень, оборотно-сальдових відомостей за рахунками 311 «Поточні рахунки в національній валюті», 631 « Розрахунки з вітчизняними постачальниками» в розрізі контрагентів, журналу ордеру №2 «Накопичувальна відомість руху грошових коштів», що протягом липня 2014 року Відповідачем перераховано кошти на рахунок Позивача в рахунок погашення боргу в сумі 1 750 000 грн..

Суд при цьому констатує, що дане є опосередкованим доказом, що підтверджує факт наявної заборгованості Відповідача перед Позивачем.

Водночас, суд констатує, що Відповідач по справі, отримуючи судові ухвали, жодним чином не висловив заперечень з приводу позову Позивача, та відповідно, жодних доводів та доказів у спростування підставності позову не подавав. Відтак суд констатує, що Відповідач жодним чином не заявляв суду про наявність бажання скористатися своїм правом не виконувати свого обов`язку, визначеного частиною 2 статті 517 Цивільного кодексу України. Відтак апеляційний господарський суд вважає, що без заявлення на скористання таким правом (та з огляду на відсутність норми, що дає суду замість сторони скористатися таким правом) в суду не біло підстав для відмови в позові на основі даної норми права.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу і на те, що відповідно до пункту 6.6 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" №88 , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року: строк зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності в архіві підприємства, установи визначається згідно з нормативно-правовим актом з питань визначення строків зберігання документів, затвердженим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства.

Водночас, Переліком типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій із зазначенням строків зберігання документів №578/5 від 12 квітня 2012 року (затвердженого наказом Міністерства юстиції України №571/20884 від 17 квітня 2012 року), визначено, що загальний строк зберігання первинних бухгалтерських документів становить 3 роки.

Враховуючи усе вищевикладене, колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача суми заборгованості по Договору, який є чинним та в судовому порядку не визнаний недійсним в розмірі 2 814 886 грн 07 коп. є підставними, обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення. Відповідно, апеляційний господарський суд задовольняє дану позовну вимогу.

Що ж стосується позовних вимог в частині стягнення 214 702 грн 54 коп. річних та 1 749 451 грн 72 коп. інфляційних, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Як вказано вище у даній судовій постанові, відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку (а. с. 3-5), Позивач просить стягнути з Відповідача 3% річних в розмірі 214 702 грн 54 коп. за період з 15 вересня 2014 року по 01 квітня 2017 року та 1 749 451 грн 72 коп. інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання за аналогічний період.

Здійснивши перевірку розрахунку річних та інфляційних, апеляційний суд вважає його арифметично вірним та таким, що здійснений відповідно до вимог чинного законодавства.

Відтак, суд задовольняє позовні вимоги Позивача в частині стягнення 214 702 грн 54 коп. річних та 1 749 451 грн 72 коп. інфляційних втрат.

З огляду на все вищевказане у даній судовій постанові, доводи Позивача, висвітлені в апеляційній скарзі, є підставними, підтверджуються усім вищеописаним в даній судовій постанові, а тому Рівненський апеляційний господарський суд задовольняє їх в повному обсязі.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає на Відповідача (з огляду на задоволення позовних вимог).

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу дочірнього підприємства "Межиріцький вітамінний завод" ПАТ "Укрмедпром" на рішення господарського суду Вінницької області від 27 червня 2017 року справі №902/349/17 задоволити.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 27 червня 2017 року справі №902/349/17 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю.

4.Стягнути з дочірнього підприємства "Ладижинський завод "Екстра" ПАТ "Укрмедпром" (24321, Вінницька область, м. Ладижин, вул. Леніна, 118; код 20119003) на користь дочірнього підприємства "Межиріцький вітамінний завод" ПАТ "Укрмедпром" (26510, Кіровоградська область, Голованівський район, с. Межирічка, вул. Заводська, 1; код 00374999) - 2 814 886 грн 07 коп. боргу, 1 749 451 грн 72 коп. інфляційних та 214 702 грн 54 коп. річних.

5. Стягнути з дочірнього підприємства "Ладижинський завод "Екстра" ПАТ "Укрмедпром" (24321, Вінницька область, м. Ладижин, вул. Леніна, 118; код 20119003) на користь дочірнього підприємства "Межиріцький вітамінний завод" ПАТ "Укрмедпром" (26510, Кіровоградська область, Голованівський район, с. Межирічка, вул. Заводська, 1; код 00374999) судовий збір за розгляд позовної заяви в розмірі 71 685 грн 60 коп. та судовий збір за розгляд апеляційної скарги в розмірі 78854 грн 16 коп..

6. Доручити господарському суду Вінницької області видати відповідні накази.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

8. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

9. Справу №902/349/17 повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.