Рішення № 69346949, 28.09.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2017Справа №910/14031/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайк сіті»

до 1. Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк

«Приватбанк»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестгруп»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 1) Національний банк України

2) Міністерство фінансів України

про визнання права вимоги та визнання відсутнім права вимоги

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача не з'явився

від відповідача-1 Діденко І.В., довіреність № 7590-К-О від 27.12.2016

від відповідача-2 не з'явився

від третьої особи-1 Кузьменко Ю.С., довіреність № 18-0009/60158 від 19.07.2016

від третьої особи-2 не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайк сіті» до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестгруп» про

- визнання права ТОВ «Лайк Сіті» вимагати від ТОВ «Інвестгруп» сплати суми боргу за кредитним договором № 4И13708И від 07.11.2013 в розмірі 602.452,17 грн., який був сплачений ТОВ «Лайк Сіті» на користь ПАТ «КБ «Приватбанк» за ТОВ «Інвестгруп»;

- визнання відсутнім у ПАТ «КБ «Приватбанк» права вимагати від ТОВ «Інвестгруп» сплати суми боргу за кредитним договором № 4И13708И від 07.11.2013 в розмірі 602.452,17 грн., який був сплачений ТОВ «Лайк Сіті» на користь ПАТ «КБ «Приватбанк» за ТОВ «Інвестгруп».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 07.11.2013 між ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» та ТОВ «Інвестгруп» укладений кредитний договір № 4И13708И. В забезпечення виконання даного кредитного договору між ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» та ТОВ «Лайк сіті» був укладений договір поруки № 4И13700Д/П від 20.10.2016 шляхом використання електронного цифрового підпису згідно п. 17 договору поруки. 20.10.2016 ТОВ «Лайк сіті» як поручитель виконав обов'язок боржника ТОВ «Інвестгруп» перед кредитором ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» за кредитним договором, а саме погасив борг в сумі 602.452,17 грн. згідно платіжного доручення № 1370 від 20.10.2016. У разі виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника, що відповідає ст. 556 Цивільного кодексу України. 27.01.2017 позивач звернувся з листом до ТОВ «Інвестгруп» щодо повного виконання зобов'язань перед ПАТ «КБ «Приватбанк». Однак відповідач-2 не визнає факт такого погашення та факт переходу прав кредитора до позивача та відмовляється діяти у визначений законом спосіб.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2017 порушено провадження у справі № 910/14031/17 та призначено справу до розгляду на 19.09.2017.

Відповідачем-1 в судовому засіданні 19.09.2017 подано клопотання про залучення до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 Національний банк України та Міністерство фінансів України.

Відповідач-1 у поданому в судовому засіданні 19.09.2017 відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечує. Відповідач підтверджує укладення кредитного договору. Зазначає, що станом на день подання даного відзиву, ТОВ «Інвестгруп» має перед ПАТ «КБ «Приватбанк» кредитну заборгованість, яка ним не погашена (станом на 19.09.2017 в сумі 12.125.124,16 грн.). Таким чином правовідносини станом на день подачі відзиву, які виникли на підставі кредитного договору не погашені. З огляду на викладене, зобов'язання не припинилося за кредитним договором, а отже ПАТ «КБ «Приватбанк» є кредитором, а ТОВ «Інвестгруп» є боржником за зобов'язанням яке не виконане і не припинене. Позивач зазначає, що між ним та ПАТ «КБ «Приватбанк» укладено договір поруки з використанням електронно-цифрового підпису. Відповідач вважає, що позивачем подано сумнівну роздруківку договору, яка не відповідає вимогам закону. Зазначає, що часткове погашення позивачем зобов'язань за кредитним договором відповідача перед ПАТ «КБ «Приватбанк» не змінило припинення зобов'язань і зміна кредитора не відбулась, а тому позовні вимоги є безпідставними.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/14034/17 від 19.09.2017 залучено до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 Національний банк України та Міністерство фінансів України; розгляд справи відкладено на 28.09.2017.

Позивачем 28.09.2017 до відділу діловодства суду подано власне письмове підтвердження відсутності аналогічного спору та пояснення щодо неможливості надати оригінали документів договору поруки та платіжного доручення, оскільки підписання договору було вчинено за допомогою електронного цифрового підпису та платіжне доручення було подано до банку в електронному вигляді засобами системи «клієнт-банк».

Позивачем 28.09.2017 до відділу діловодства суду подано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю направити повноважного представника, який має приймати участь в іншому судовому процесі.

Суд розглянувши подане клопотання відзначає наступне

У відповідності до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського сулу України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджують факт відсутності у відповідача, як юридичної особи, можливості направити представника у судове засідання.

Доказів того, що керівництво позивача, яке в силу ст. 28 Господарського процесуального кодексу України може бути представником юридичної особи, не в змозі прийняти участь в судовому засіданні не подано.

Згідно ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Суд приходить до висновку що відсутні обставини, за яких не можливо вирішити спір в даному судовому засіданні.

Третя особа-1 у поданих 28.09.2017 до відділу діловодства суду поясненнях проти задоволення позовних вимог заперечує, оскільки захисту в судовому порядку підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо буде воно порушено чи ні. Позивач не подав жодного належного та допустимого доказу, який підтверджував би ту обставину, що ТОВ «Інвестгруп» не визнає тієї обставини/факту, що позивачем було сплачено 602.452,17 грн. в рахунок виконання зобов'язань за кредитним договором. Лист позивача № 20 від 27.01.2017, що був направлений на адресу ТОВ «Інвестгруп» з вимогою підписати угоду № ЛК16-42 від 21.10.2016, а також підписати довіреність на представництво інтересів, не можна вважати належним доказом невизнання сплати поручителем вказаної коштів. Оскільки перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язані після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, тому не підписання ТОВ «Інвестгруп» зазначеної угоди та вчинення інших дій, що вказані листі позивача не свідчить про оспорювання чи порушення ТОВ «Інвестгруп» прав позивача. Зазначає, що позивачем не підтверджено, що сума заборгованості, яка була сплачена ним на підставі договору поруки відповідає повній сумі заборгованості боржника за кредитним договором. Не підтверджено, що зобов'язання боржника за кредитним договором, що вказаний у п. 1 договору поруки обмежується виключно погашенням кредиту та сплатою відсотків за користування кредитом.

Відповідач-1 у поданому в судовому засіданні 28.09.2017 відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечує додатково зазначаючи, що підставою заміни кредитора є юридичний факт виконання третьою особо (поручителем) зобов'язання боржника. Причому ця заміна здійснюється автоматично в силу прямої вказівки закону (ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України), а тому жодних інших дій для переходу прав від кредитора до поручителя, який виконав зобов'язання боржника вчиняти не потрібно. Докази порушення прав позивача чи їх не визнання на момент звернення до суду з позовом відсутні, а тому позов заявлений передчасно.

Відповідач-2 в судове засідання 28.09.2017 не з'явився, письмовий відзив на позовну заяву не подав.

Відповідач-2 належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвалу від 19.04.2017 було надіслано відповідачу-2 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме: 52005, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, смт. Слобожанське, вул. Теплична, 27-А, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача-2.

Стаття 64 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у разі відсутності сторін за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ухвала про порушення провадження у справі вважається врученою їм належним чином.

Третя особа-2 в судове засідання 28.09.2017 не з'явилась, письмові пояснення з приводу заявлених позивачем позовних вимог не подала.

У відповідності до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського сулу України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представників позивача і відповідача-2.

В судовому засіданні 28.09.2017, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників відповідача та третьої особи-1, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

20.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лайк сіті» (далі - позивач, поручитель) та Публічним акціонерним товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - відповідач-1, кредитор) укладено договір поруки № 4И13700Д/П (далі - договір поруки).

Відповідно до п. 1 договору поруки його предметом є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестгруп» (код за ЄДРПОУ 32126346) (далі - боржник) своїх зобов'язань за:

кредитним договором від 01.11.2013 № 4И13700Д (далі - кредитний договір 1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 1;

кредитним договором від 04.11.2013 № 4И13703Д (далі - кредитний договір 2), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 2;

кредитним договором від 07.11.2013 № 4И13708И (далі - кредитний договір 3), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору 3;

кредитним договором від 11.04.2014 № 4И14157И (далі - кредитний договір 4), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 4;

кредитним договором від 26.03.2015 № 4И15072И (далі - кредитний договір 5), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору 5.

Спір виник внаслідок того, що позивач як поручитель виконав обов'язок боржника за кредитним договором-3, а саме погасив борг в сумі 602.452,17 грн., тому у відповідності до ст.ст. 512, 514 Цивільного кодексу України став новим кредитором за кредитним договором-3, проте відповідач-2 не визнає факт погашення заборгованості та факт переходу прав кредитора.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ч.ч. 1,2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 8 договору поруки до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором переходять усі права кредитора за кредитним договором і договору (ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Згідно платіжного доручення № 1370 від 20.10.2016 через Інтернет-банк Приват 24 позивачем перераховано відповідачу кошти в сумі 602.452,17 грн. В рядку «призначення платежу» зазначено: виконання зобов'язань по кредитному договору № 4И13708Д від 07.11.2013 згідно договору поруки № 4И13700Д/П від 20.10.2016.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Стаття 469 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане майно цій особі.

Відповідачем не заперечується факт отримання коштів від позивача в сумі 602.452,17 грн. та не подано доказів повернення цих коштів як помилково перерахованих, у зв'язку з відсутністю укладеного з ним договору поруки № 4И13700Д/П від 20.10.2016.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 01.02.2017 направив на адресу відповідача-2 лист № 10 від 27.01.2017, в якому повідомляється про виконання позивачем зобов'язань ТОВ «Інвестгруп» перед ПАТ «КБ «Приватбанк» по договору поруки. Однак, даний лист повернуто поштовим відділенням зв'язку без вручення адресату з довідкою форми Ф-20 з позначкою «за зазначеною адресою не проживає».

Посилання позивача на те, що відповідач-2 не визнає факт погашення та факт переходу до позивача прав кредитора жодними належними та допустимими доказами не підтверджується.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивач. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.

Що стосується обґрунтувань щодо заявлених позовних вимог по відношенню до відповідача-1, то позивачем не надано пояснень, якими саме діями чи бездіяльністю ПАТ «КБ «Приватбанк» порушує його права та інтереси.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За таких обставин, приймаючи до уваги викладені вище норми чинного законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004р. (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Однак, позивачем не доведено суду, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку визначених ним відповідачів.

Згідно зі ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Відповідно до ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Отже, перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язані після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені у ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Одним із способів захисту прав та охоронюваних інтересів згідно зі ст. 20 Господарського кодексу України є визнання наявності або відсутності прав.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Крім цього, суд вважає, що заявлені позивачем вимоги про визнання права вимоги у позивача та визнання відсутнім права вимоги у відповідача-1 можуть бути предметом дослідження та доказування в разі виникнення спору між кредитором та боржником про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайк сіті» є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 05.10.2017.

СуддяВ.В. Сівакова