Рішення № 69346773, 04.10.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.10.2017Справа №910/11857/17

За позовом Приватного акціонерного товариства "Українська національна розрахункова картка"

до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк"

про стягнення 318 588,07 грн.

Суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача Рейдель Р.В. - представник за довіреністю № 17/2 від 12.04.17від відповідача Мартинюк Є.В. - представник за довіреністю № 274 від 05.07.17В судовому засіданні 04.10.2017, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Українська національна розрахункова картка" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" про стягнення 318 588,07 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 01.10.2001р. між Приватним акціонерним товариством "Українська національна розрахункова картка" (надалі - позивач) та Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк "Укргазбанк" (надалі - відповідач) був укладений договір № 777 про надання послуг процесингового центру (надалі - Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати, а відповідач зобов'язався використовувати та оплачувати послуги процесингового центру позивача. Однак, в порушення умов договору, відповідачем неналежно виконувались зобов'язання, в результаті чого у останнього виникла заборгованість у розмірі 318 588,07 грн., з яких: 170 235,22 грн. - пені, 126 401,10 грн. - інфляційні втрати, 21 951,75 грн. - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2017 порушено провадження у справі № 910/11857/17 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 06.09.2017.

05.09.2017 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшов відзив відповідача, у якому останній проти позову заперечує та вважає його безпідставним та необґрунтованим. Так, у відзиві відповідач зазначає, що у останнього відсутнє прострочення щодо рахунку № 145 від 02.03.2017р., оскільки між сторонами відбулось досудове врегулювання розбіжностей. Крім того, відповідач вважає, що розрахунки позивача штрафних санкцій суперечать чинному законодавству та є безпідставними.

У судовому засіданні, яке призначене на 06.09.2017р., судом оголошено перерву до 20.09.2017 у зв'язку з клопотання сторін про відкладення розгляду справи.

18.09.2017 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшли додаткові пояснення відповідача, відповідно до яких, останній зазначає, що відповідач направив відповідачеві претензію від 07.02.2017р. про виявлені недоліки, а тому під час врегулювання сторонами розбіжностей до рахунку № 95 від 06.02.2017р., відповідач не оплачував його на підставі ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України.

19.09.2017 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшли заперечення позивача на відзив, в яких останнім зазначається про відмову відповідача щодо оплати рахунку № 145 від 01.03.2017р., оскільки були виявлені розбіжності. Позивач стверджує, що ним не було допущено недоліків при виконанні робіт, на які посилається відповідач. Таким чином, позивач вважає, що відповідач ухилявся від виконання грошового зобов'язання та користувався безпідставно коштами позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2017 суд продовжив строк вирішення спору на 15 днів та оголосив перерву в судовому засіданні до 04.10.2017.

У судове засідання, призначене на 04.10.2017, з'явились представники сторін.

Представник відповідача подав письмове клопотання про відкладення розгляду справи для можливості ознайомитись з матеріалами справи.

Представник позивача щодо поданого клопотання заперечував та просив відмовити у його задоволенні, оскільки останнє спрямоване на затягування розгляду справи.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду.

Врахувавши зазначене та прийнявши до уваги, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2017 строк вирішення спору вже продовжувався на 15 днів та справа за участю представників сторін розглядалась по суті, суд вирішив відмовити відповідачу у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні суд заслухав представника позивача, який надав усні пояснення по справі та підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача надав усні пояснення по справі та заперечив щодо задоволення позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

01 жовтня 2001 року між Приватним акціонерним товариством "Українська національна розрахункова картка" (надалі - позивач, компанія) та Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк "Укргазбанк" (надалі - відповідач, банк) було укладено Договір про надання послуг процесингового центру № 777 (надалі - договір), відповідно до умов якого компанія надає, а банк використовує та оплачує послуги процесингового центру компанії (надалі - ПЦ), згідно з тарифами (комісіями), що наведені у Додатку № 1. Банк використовує ресурси ПЦ компанії, який сертифікован у асоціації Europay International як Member Service Provider (MSP) - для забезпечення емісії й обслуговування банківських платіжних карток асоціації Europay International в межах наданих банком ПЦ функцій. Банк використовує ресурси ПЦ для забезпечення емісії й обслуговування банківських платіжних карток локальної платіжної системи Банку ЕНЕРГІЯ, а також локальної міжбанківської платіжної системи УКРКАРТ. В подальшому, сторони укладали Додаткові угоди, якими вносили зміни до Договору.

Згідно з Розділом 2 договору процесинг - діяльність, що включає в себе збір, маршрутизацію, оброблення, зберігання інформації тощо, та надання членам системи та Банку платіжних повідомлень за операціями з БПК (банківська платіжна картка); Процесинговий центр (MSP) - ПЦ Компанії (ПЦ ВСZ) - спеціалізований обчислювальний центр, уповноважений ПС (Платіжна система) здійснювати оботу по обробці і маршрутизації потоків між усіма учасниками ПС, підготовці файлів для забезпечення запитів, авторизацію та розрахунків між учасниками ПС, інші операції, які передбачені переліком обов'язків ПЦ Компанії, для виконання ним програм банку по емісії та обслуговуванню БПК - (банківських платіжних карток).

За умовами Розділу 3 договору перелік і вартість послуг ПЦ визначається згідно з тарифами (комісіями), наведеними у Додатку 1. За узгодженням сторін ставки тарифів 9комісії) і перелік послуг ПЦ можуть бути змінені і доповнені у міру розширення сфери дії ПС, впровадження нових платіж них інструментів і послуг. Всі зміни в переліку ПЦ, тарифах (комісіях) оформляються як додатки до цього Договору.

Відповідно до п. 4.2. договору розрахунковим періодом за даним договором є календарний місяць.

Пунктом 4.4. Договору передбачено, що протягом 3 (трьох) робочих днів після закінчення розрахункового періоду Компанія проводить рахунок вартості наданих послуг, оформляє акт виконаних робіт з деталізацією наданих послуг, який Сторони підписують.

В силу п. 4.5. Договору після підписання акта виконаних робіт Компанія виставляє рахунок для сплати наданих послуг за розрахунковий період, який Банк сплачує на протязі трьох банківських днів.

Згідно п. 5.2.1. договору банк зобов'язаний здійснювати сплату послуг наданих ПЦ Компанії, у порядку, розмірах і термінах обумовлених цим договором.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач надав відповідачу послуги процесингового центру у період з січня 2017 року по березень 2017 року, що підтверджується Актами виконаних робіт від 31.01.2017 на суму 3 168 453,39 грн., від 28.02.2017 на суму 3 374 387,98 грн. та від 31.03.2017 на суму 3 775 286,65 грн.

Для оплати наданих послуг позивач виставив відповідачу рахунки № 95 від 06.02.2017 на суму 3 168 453,39 грн., № 145 від 02.03.2017 на суму 3 374 387,98 грн. та № 261 від 14.04.2017 на суму 3 775 286,65 грн.

Проте, за твердженням позивача, відповідач надані позивачем послуги оплатив з порушенням строків встановлених умовами договору, у зв'язку з чим позивач на підставі п.6.2.1. договору нарахував пеню у розмірі 170 235,22 грн., та згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахував 3% річних у розмірі 21 951,75 грн. та інфляційних втрат у розмірі 126 401,10 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором про надання послуг.

Підставою позову визначено порушення відповідачем строків оплати наданих позивачем послуг за договором. За приписами статей 901, 903 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг, до яких за своєю правовою природою відноситься укладений між сторонами договір, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні вимоги містить і стаття 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до приписів частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що відповідно до п. 4.5. та п. 5.2.1. договору банк зобов'язаний здійснювати сплату послуг наданих ПЦ Компанії, у порядку, розмірах і термінах обумовлених цим договором, тобто, після підписання Акту виконаних робіт компанія виставляє рахунок для сплати наданих послуг за розрахунковий період, який банк сплачує протягом трьох банківських днів.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно з частиною 1 статті 612 названого Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи, послуги процесингового центру за спірний період були оплачені Банком на підставі виставлених позивачем рахунків з порушення строків передбачених умовами договору, а саме: 07.03.2017 на суму 3 168 453,39 грн., 11.04.2017 на суму 3 374 387,98 грн. та 13.05.2017 на суму 3 775 286,65 грн., що підтверджується виписками із банківського рахунку позивача.

Таким чином у даній справі має місце прострочення банком встановлених договором строків оплати наданих послуг, що стало підставою для стягнення з останнього 3% річних, інфляційних втрат та пені за прострочення грошового зобов'язання.

При цьому заперечення відповідача щодо відсутності прострочення рахунку № 145 від 02.03.2017 у зв'язку тим, що між сторонами відбувалось досудове врегулювання виявлених розбіжностей, не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Так, відповідач відмовився від оплати рахунку №145 від 01.03.2017 року та повідомив про це позивача листом від 10.03.2017 року, в якому зазначив наступне: «Банк повертає Вам без виконання рахунок від 02.03.2017 № 145 на суму 3 374 387,98 грн. та акт виконаних робіт від 28.02.2017, оскільки в процесі аналізу акту виконаних робіт банком були виявлені розбіжності між даними щодо кількості операцій за деяким позиціями, зазначеними в акті, та даними у звіті AT «УКРКАРТ» (форма U08).»

Згідно п.6 ч.1. ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тобто встановлення рівних умов для участі всіх осіб, закріплення можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу, забезпечення реалізації цивільного права з шануванням прав і інтересів інших осіб.

Згідно статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Листом № 453/501 від 30.03.2017 позивач повідомив відповідача, що проведена співробітниками AT «УКРКАРТ» звірка не виявила розбіжностей між кількістю операцій, переданих від РКЦ УКРКАРТ до системи емісії АБ «УКРГАЗБАНК» (далі -Банк) станом на 00:00:00 01.03.2017, і кількістю операцій, зазначених в акті виконаних робіт від 28.02.2017, та сформованого на його підставі рахунку № 145 від 02.03.2017, та сформованого на його підставі рахунку № 145 від 02.03.2017 на оплату наданих Банку в лютому 2017 року процесингових послуг.

Зазначена в листі Банку розбіжність між даними звіту U08 та акту виконаних послуг у 11 операцій за послугою 02.01.02.02 (вартість 1 операції 0,23 грн.) та такою самою кількістю за послугою 02.01.02.03 (вартість 1 операції 0,31 грн.) на сукупну суму 5,94 грн. могла виникнути внаслідок включення цих операцій в базу даних Банку, з даних якою сформовано Банком звіт U08 на кінець лютого 2017, в інший білінговий цикл (січня або березня) або внаслідок випадкової модифікації операцій в базі даних Банку.

Таким чином з боку позивача не було допущено недоліків при виконанні робіт та відступів від умов договору, розбіжностей між кількістю операцій на які посилався відповідач.

При цьому, позивач втретє направляючи відповідачу відповідний рахунок та акт виконаних робіт від 28.02.2017 року у їх первісній редакції попереджав та очікував на здійснення банком оплати наданих йому в лютому 2017 року процисингових послуг в строк до 31.03.2017 включно, як того передбачає Договір № 777 від 01.10.2001 року, щодо якого жодних змін стосовно терміну оплати рахунку № 145 від 02.03.2017 року позивачем не визначалось.

Враховуючи зазначене, суд відхиляє доводи відповідача, викладені ним у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Під час розгляду справи судом встановлено, що оплату за надані позивачем послуги відповідач здійснював з порушенням встановлених умовами Договору строків.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з п.6.2.1. договору у випадку невчасної оплати послуг ПЦ Компанії, наданих Компанією, Банк сплачує пеню в розмірі 0,1% від суми рахунку, що підлягає сплаті за кожен прострочений робочий день, починаючи з наступного дня після дати сплати.

Суд перевіривши розрахунок пені, що був наданий позивачем у розмірі 170 235,22 грн., встановив його правильність та відповідність вимогам умов договору та чинного законодавства.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 21 951,75 грн. та інфляційних втрат у розмірі 126 401,10 грн. слід зазначити наступне.

У відповідності до приписів статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. п. 3.1., 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У пункті 3.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" вказано, що зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

В силу приписів п. 1.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Після перевірки розрахунку позивача в частині 3 % річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що розрахунок позивача є обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 21 951,75 грн. та інфляційних втрат у розмірі 126 401,10 грн. підлягають задоволенню.

При цьому з огляду на вищезазначене, суд відхиляє доводи відповідача, викладені ним у відзиві на позовну заяву щодо невідповідності розрахунку інфляційних втрат положенням діючого законодавства.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання за договором № 777 від 01.10.2001, а саме щодо своєчасної оплати наданих позивачем послуг, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Українська національна розрахункова картка" на загальну суму 318 588,07 грн. підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" (03087, м. Київ, вул. Єреванська, будинок 1; ідентифікаційний код: 23697280) на користь Приватного акціонерного товариство "Українська національна розрахункова картка" (09025, Київська обл., Сквирський р-н, с. Безпечна, вул. Ордаша, будинок 19; ідентифікаційний код 23702532) пеню у розмірі 170 235 (сто сімдесят тисяч двісті тридцять п'ять) грн. 22 коп., 3 % річних у розмірі 21 951 (двадцять одна тисяча дев'ятсот п'ятдесят одна) грн. 75 коп., інфляційні втрати у розмірі 126 401 (сто двадцять шість тисяч чотириста одна) грн. 10 коп. та судовий збір у розмірі 4 778 (чотири тисячі сімсот сімдесят вісім) грн. 82 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05.10.2017

Суддя Пукшин Л.Г.