Ухвала суду № 69335320, 03.10.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 215/5332/16-ц Головуючий в 1-ій інстанції

Провадження 22-ц/774/1515/К/17суддя Демиденко Ю.Ю.

Категорія - 26 ( І ) Суддя-доповідач - ОСОБА_1

У Х В А Л А

Іменем України

03 жовтня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

за участю секретаря - Борщ А.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 17 травня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоровя.

Особи, які беруть участь у розгляді справи:

представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_4,

представник відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» - ОСОБА_5, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернуласьдо ОСОБА_3 акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ОСОБА_6 «ПівнГЗК»), з позовомпро стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоровя.

Вобґрунтування позовних вимог зазначила, що, працюючи протягом тривалого часу у відповідача в шкідливих умовах праці, вона отримала професійні захворювання, у зв'язку із чим висновком МСЕК від 10.09.2015 року їй первинно встановлено втрату професійної працездатності у загальному розмірі 35% безстроково.

Позивач вважає, що у зв'язку з отриманим професійним захворюванням, їй з вини відповідача спричинено моральну шкоду, а тому просила суд стягнути на її користь з ОСОБА_6 «ПівнГЗК» в рахунок її відшкодування 250 000 грн. без врахування податків та інших обовязкових платежів.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 17 травня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_6 «ПівнГЗК» на користь ОСОБА_2 20 000 грн. моральної шкоди без стягнення податків та обовязкових платежів, а також на користь держави - судовий збір в розмірі 640,00 грн.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, вважає, що судом не враховано всіх обставин, на які вона посилалася, як на підставу свої позовних вимог, а саме: висновку МСЕК, виписних епікризів, акту розслідування професійного захворювання, яким встановлено вину відповідача у виникненні професійного захворювання позивача. Крім того, зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що хвороба є невиліковною та прогресує у часі, позивач постійно обмежена у вирішенні своїх побутових потреб та відчуває біль у грудях та між лопатками, головний біль та слабкість.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_6 «ПівнГЗК» ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вважає, що судом не враховано, що позивач добровільно працювала тривалий час у шкідливих умовах праці та, оскільки причиною її професійних захворювань є саме тривалий час роботи в умовах впливу на організм шкідливих факторів, саме її дії стали причиною професійного захворювання, що свідчить про відсутність вини підприємства у заподіянні моральної шкоди позивачу. Також зазначає, що факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами, зокрема в справі відсутні докази, які підтверджують психологічний стан потерпілої, розмір моральної шкоди, що визначений судом до стягнення, є необґрунтованим та значно завищеним, не відповідає засадам виваженості, розумності і справедливості, а також характеру і тривалості фізичних та моральних страждань позивача, не враховано судом й тяжкого фінансового становища відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_2 ОСОБА_4, яка підтримала апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 та просила її задовольнити, відхиливши апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_6 «ПівнГЗК», як необґрунтовану, представника відповідача ОСОБА_6 «ПівнГЗК» ОСОБА_5, яка підтримала апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_6 «ПівнГЗК» та просила її задовольнити, відхиливши апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2, як необґрунтовану, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційних скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають відхиленню, з наступних підстав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_2 впродовж 20 років 6 місяців, у період з 01.08.1994 року по 10.09.2015 року, працювала на підприємстві відповідача машиністом конвеєра на виробничій дільниці випалювання обкотишів в цеху по виробництву обкотишів, виконуючи роботи в умовах перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу й була звільнена 10.09.2015 року за власним бажанням у звязку з виходом на пенсію (а.с. 8-11).

Відповідно до медичного висновку лікарсько-експертної комісії Українського НДІ промислової медицини від 21 травня 2015 року у позивача встановлено професійне захворювання з діагнозами: 1) радикулопатія шийна, переважно справа, з вираженими статико-динамічними порушеннями та попереково-крижова, переважно справа, з помірними статико-динамічними порушеннями, больовим синдромом на фоні поперекового та шийного остеохондрозу в комбінації зі спондилолістезом на поперековому рівні, грижі диску з правосторонньою латералізацією до 5 мм, ретролістезу до 3 мм, відносного стенозу хребта, з нейродистрофією у вигляді остеоартрозу з періартрозом колінних суглобів (ПФС першого ст.). 2) Хронічне обструктивне захворювання легень першої ст.(пиловий бронхіт першої ст., емфізема легенів першої ст.), група «А», ЛН першого ст. (а.с. 14).

Згідно з п.п. 16, 17 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 03 липня 2015 року, причиною професійного захворювання позивача є робота протягом 20 років 6місяців в умовах перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, а саме: аерозоль переважно фіброгенної дії у повітрі зони та за важкістю праці відносяться до 3 класу 2 ступеню шкідливості. Аерозоль переважно фіброгенної дії в повітрі робочої зони, концентрація: з вмістом вільного кремнію діоксиду кристатічного у пилу до 10% - 9,2 мг/м3 при ГДК - 4,0 мг/м3. Важкість праці: маса вантажу, що підіймається та переміщається вручну 16 кг. при гранично допустимій до 7 кг. Робоча поза, знаходження у нахиленому положенні до 30°/понад 30°, % зміни: 58/0, при гранично допустимій до 25/0. Нахили корпусу (вимушені, більше 30°), кількість за зміну: 356 при гранично допустимих до 100 (а.с. 13-16).

Висновком МСЕК від 10.09.2015 року ОСОБА_2 первинно встановлено 35% втрати професійної працездатності, з яких 25% - радикулопатія, 10% -ХОЗЛ, з 31 серпня 2015 року безстроково (а.с. 17).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та покладаючи обовязок з відшкодування моральної шкоди на відповідача, суд першої інстанції керувався ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України й виходив з доведеності факту заподіяння моральної шкоди позивачу при виконанні нею трудових обовязків з вини відповідача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2ст. 153 КЗпП Українизабезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частиною першоїст. 237-1 КЗпП Українипередбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»№ 4 від 31 березня 1995 року роз'яснено, що відповідно достатті 237-1 КЗпП Україниза наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як убачається з акту розслідування професійного захворювання від 03.07.2015 року, причиною професійних захворювань позивача є робота протягом 20 років 6 місяців в умовах впливу шкідливих факторів, тобто умови праці, характеризувались перевищенням гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу.

Порушення відповідачем положень ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачено обовязок підприємства забезпечити безпечні й нешкідливі умови праці, встановлено актом розслідування хронічного професійного захворювання 03.07.2015 року, а тому доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність його вини у спричиненні моральної шкоди позивачу є необґрунтованими.

Спростовуються й доводи представника відповідача в апеляційній скарзі щодо відсутності підстав відшкодування моральної шкоди ОСОБА_2, оскільки факт заподіяння моральної шкоди у зв'язку з отриманими нею професійними захворюваннями встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушена проходити стаціонарний курс лікування та періодичні обстеження, переносить щоденний фізичний біль та моральні переживання, позбавлена нормальних життєвих зв'язків, у зв'язку з тим, що професійне захворювання обмежує її життєву активність і вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Посилання представника відповідача ОСОБА_6 «ПівнГЗК» в апеляційній скарзі на те, що позивач з власної волі протягом тривалого часу виконувала роботу в шкідливих умовах праці, а відповідач забезпечував її засобами колективного та індивідуального захисту і скорочував час дії шкідливих факторів виробництва відповідно до норм законодавства, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки здійснення відповідачем заходів для забезпечення працівникам безпечних умов праці, які не усунули впливу негативних факторів, не впливають на право позивача на відшкодування завданої моральної шкоди за умови доведеності такої шкоди.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманих професійних захворювань, стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів, відсоток втрати нею професійної працездатності, стан здоровя потерпілої, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, та їх невідворотність (ступінь втрати професійної працездатності встановлено безстроково, що свідчить про відсутність, як негативних прогнозів щодо можливого погіршення стану здоровя, так і позитивних прогнозів щодо можливого покращення стану здоровя позивача).

У звязку з чим доводи апеляційних скарг, як позивача, так і відповідача, про необґрунтованість розміру моральної шкоди колегія суддів вважає безпідставними.

Інші доводи, викладені в апеляційних скарга, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів особами, які беруть участь у розгляді справи, діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» відхилити.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 17 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: