Ухвала суду № 69321071, 21.09.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 539/2553/16-к Номер провадження 11-кп/786/399/17Головуючий у 1-й інстанції Іващенко Ю. А. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області у складі:

головуючого - судді Гонтар А.А.

суддів: Захожая О.І., Рябішина А.О.

з секретарем судового засідання Журою Н.Л.

за участі

прокурора Акулової С.М.

потерпілого ОСОБА_2

представника потерпілого ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016170240000810 від 30.04.2016 року відносно

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, жителя ІНФОРМАЦІЯ_3

за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_5, прокурора Лубенської місцевої прокуратури ОСОБА_6 та потерпілого ОСОБА_2 на вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 04 січня 2017 року

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком ОСОБА_5 засуджено за ч.1 ст.121 КК України на пять років позбавлення волі.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 до ОСОБА_5 задоволено частково та стягнуто на користь потерпілого 11607,02 грн. матеріальної шкоди, 70000 грн. моральної шкоди та 5000 грн. витрат на правову допомогу

Відповідно до ст.100 КПК України вирішено долю речових доказів.

Зі змісту апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_5 вбачаться, що він не згоден з вироком суду та просить його скасувати. Апелянт стверджує, що не причетний до інкримінованого йому злочину, досудове розслідування та судовий розгляд щодо нього проводилися упереджено, відсутні докази його вини, а показання потерпілого та свідків належним чином не перевірені,.

Потерпілий ОСОБА_2 в своїй апеляційній скарзі не оспорюючи фактичних обставин справи, просить вирок скасувати у звязку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі винного. Просить ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_5 призначити більш суворе покарання в межах санкції ч.1 ст.121 КК України та збільшити розмір відшкодування моральної шкоди до 100000 грн. Свої апеляційні вимоги потерпілий обґрунтовує тим, що при призначенні покарання та визначенні розміру моральної шкоди суд не в повній мірі врахував, що обвинувачений ОСОБА_5 своєї вини у вчиненому не визнав, за місцем проживання характеризується негативно, завдану шкоду не відшкодував.

В апеляційній скарзі прокурор також просить скасувати вирок щодо ОСОБА_5 у звязку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, яке за своїм розміром є явно несправедливим через мякість. Свої вимоги обґрунтовує тим, що обвинувачений ОСОБА_5 не відшкодував потерпілому завдану шкоду, не розкаявся у вчиненому, не збирається ставати на шлях виправлення, а тому заслуговує на більш суворе покарання. За наслідками апеляційного розгляду просить ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_5 призначити покарання за ч.1 ст. 121 КК України у виді 6 років позбавлення волі.

Інші учасники судового провадження вирок суду не оскаржували.

Згідно вироку суду, 9.04.2016 року близько 23 год. 30 хв. біля підїзду № 3 житлового будинку №2 по вул. Першотравневій в м. Лубни Полтавської області, між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на ґрунті особистих неприязних відносин виникла сварка, в ході якої ОСОБА_5 діючи умисно, із достатньою фізичною силою, наніс один удар гострим предметом, що мав колото-різані властивості, в область передньої поверхні грудної клітки ОСОБА_2, в результаті чого спричинив потерпілому тілесні ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки справа з ушкодженням 6-го ребра справа та міжреберних судин справа, що супроводжувалось гемопневмотораксом справа (наявність в плевральній порожнині геморагічного випоту - крові і вільного газу - повітря) та геморагічним шоком 2-3 ступеню (розвивається в результаті гострої крововтрати), які по ступеню тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду; обвинуваченого ОСОБА_5, який підтримував свою апеляційну скаргу, захисника ОСОБА_4, який прохав скасувати вирок та закрити кримінальне провадження; потерпілого ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 на підтримку апеляційної скарги потерпілого; прокурора Акулову С.М., яка підтримала апеляційну скаргу прокурора Лубенської місцевої прокуратури, потерпілого та заперечувала проти апеляційної скарги обвинуваченого; перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів не знайшла підстав для їх задоволення виходячи з такого.

Згідно ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну юридичну оцінку.

Висновки суду щодо про доведеності вини ОСОБА_5 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України ґрунтуються на належним чином досліджених і перевірених доказах, а доводи апеляційної скарги обвинуваченого щодо його непричетності до інкримінованого йому злочину є аналогічними тим, що вже перевірялись і не знайшли свого підтвердження під час розгляду кримінальної справи місцевим судом.

Так, спростовуючи доводи апелянта про те, що обвинувачення та висновки суду ґрунтуються лише на показаннях потерпілого та його родичів суд в основу свого вироку поклав безпосередньо досліджені докази, які повністю узгоджуються між собою.

Зокрема, суд послався на показання потерпілого який під час спілкування добре розгледів особу, яка нанесла йому тілесне ушкодження та категорично стверджує, що це був саме ОСОБА_5 . Ці показання потерпілого повністю узгоджуються зі змістом протоколу слідчого експерименту за участі потерпілого, дані якого, в свою чергу узгоджуються: зі змістом протоколу огляду місця події, в ході якого на подвірї будинку та в самому будинку по вул.. Першотравневій, в м. Лубни виявлені та вилучені сліди крові потерпілого; протоколом огляду мобільного телефону потерпілого, який має функції ліхтарика; вилученим в квартирі обвинуваченого речовим доказом - обладнаним під ліхтар електорошокером зі слідами крові; висновками судово-медичних та медико-криміналістичних експертиз згідно яких у ОСОБА_2 виявлено тяжкі тілесні ушкодження внаслідок проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки справа, показання потерпілого під час проведення слідчого експерименту не суперечать даним судово-медичної експертизи в частині давності та механізму спричинення потерпілому тілесних ушкоджень, а в області пошкодження одягу потерпілого виявлено присутність сполук заліза.

Доводи апелянта щодо обмовляння його потерпілим внаслідок перебування потерпілого 29.04.2016 року в стані алкогольного спяніння є неспроможними, оскільки вони обєктивно нічим не підтверджуються. Натомість, ці доводи спростовуються перевіреними судом показаннями свідків які вказують, що потерпілий не вживав алкогольних напоїв 29.04.2016 року оскільки того дня керував автомобілем. ОСОБА_2 робив зауваження ОСОБА_5 та одразу ж після отримання поранення повідомив своїм родичам, що тілесне ушкодження йому спричинив саме ОСОБА_5. Крім того, у мотивувальній частині висновку судово-медичного експерта № 216 від 30.06.2016 року чітко зазначено, що при токсикологічному дослідженні крові ОСОБА_2 етанол не виявлено. З урахуванням вищенаведеного, незважаючи на те, що жоден зі свідків безпосередньо не бачив обставин нанесення тілесних ушкоджень потерпілому, однак показання цих свідків узгоджуються як між собою, так і з сукупністю досліджених судом належних та допустимих доказів вини ОСОБА_5. Відтак , колегія суддів вважає неспроможними твердження сторони захисту про те, що суд безпідставно послався у вироку на нібито упереджені показання свідків-родичів потерпілого.

Насамперед в основу обвинувального вироку суд обґрунтовано поклав логічні,послідовні, узгоджені між собою та матеріалами кримінального провадження показання потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Так, із показань ОСОБА_7 слідує, що після отримання поранення потерпілий повідомив її що тілесні ушкодження йому наніс ОСОБА_5. Такі ж самі показання надала свідок ОСОБА_8

Крім того саме на ОСОБА_5, як на особу що нанесла поранення, указав потерпілий ОСОБА_2 в заяві про вчинене кримінальне правопорушення (т.1 а.с.50).

Доводи сторони захисту про те, що виявлена на вилученому у обвинуваченого речовому доказі - електрошокері кров може належати ОСОБА_5, а не потерпілому спростовані висновками експертизи № 218 від 07.06.2016 року згідно якої ці сліди можуть належати людині з антигеном А, в тому числі ОСОБА_2. Походження слідів крові від ОСОБА_5 виключається (т.1 а.с.208-212).

Наведені у вироку докази, поза межами розумного сумніву викривають обвинуваченого ОСОБА_5 як особу, що спричинила потерпілому умисне тяжке тілесне ушкодження, а тому, виходячи з фактичних обставин справи, суд правильно кваліфікував його злочинні дії за ч.1 ст.121 КК України.

Таким чином, висновки суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, за обставин викладених у вироку, є правильними, оскільки вони стверджуються наведеною у вироку сукупністю доказів належно перевірених судом.

Переглядаючи вирок суд в частині призначеного обвинуваченому покарання, колегія суддів виходить з того, що відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Згідно з вимогами ст.65 КК України при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як вбачається з оскаржуваного судового рішення, суд дотримався цих вимог закону.

При призначенні покарання обвинуваченому суд врахував як ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорії тяжких, так і дані про особу винного, який ніде не працює хоча є здоровим та працездатним, за місцем проживання характеризується посередньо.

Обставин, що помякшують та обтяжують покарання винного судом не встановлено.

Суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_5 та попередження нових злочинів є покарання у виді позбавлення волі, передбачене санкцією ч.1 ст.121 КК України.

Переглянувши справу в межах поданих апеляційних скарг, колегія суддів не вважає призначене судом ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі строком на пять років надмірно м'яким. За таких обставин апеляційні вимоги потерпілого та прокурора щодо скасування вироку суду в частині призначеного обвинуваченому покарання задоволенню не підлягають.

Колегія суддів також не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_2 в частині яка стосується вирішення цивільного позову, виходячи з такого.

Відповідно до пунктів 1, 2 ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Таким чином, наявність моральної шкоди підтверджується вже самим фактом вчинення кримінального правопорушення, що полягало у завданні тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_2

При вирішенні питання щодо розміру моральної шкоди суд має виходити з того, що цей розмір залежить від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Зі змісту вироку вбачається, що суд першої інстанції врахував вище наведене та, виходячи з вимог розумності, виваженості й справедливості правильно визначив розмір та характер завданої потерпілому моральної шкоди, навівши у вироку відповідні мотиви свого рішення щодо часткового задоволення цивільного позову. Підстав для зміни чи скасування такого рішення колегія суддів не вбачає.

Отже, оскільки вирок ґрунтується на доказах, які суд безпосередньо дослідив під час судового розгляду, є належно вмотивованим і обґрунтованим - підстав для його скасування чи зміни з наведених в апеляційних скаргах доводів не вбачається.

Керуючись ч.2 ст.376, статтями 404, 405, 407 КПК України колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_5, потерпілого ОСОБА_2, прокурора Лубенської місцевої прокуратури ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 04 січня 2017року щодо ОСОБА_5 - без змін.

На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати у строк відбування покарання ОСОБА_5 строк попереднього увязнення з 04.01.2017 року по 20.06.2017 року з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга на судові рішення може бути подана протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим який утримується під вартою в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.

С У Д Д І:

ОСОБА_1 ОСОБА_9 ОСОБА_10