Ухвала суду № 69319956, 27.09.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 379/1519/16-ц Головуючий у І інстанції Василенко О. М.Провадження № 22-ц/780/2352/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 27.09.2017

УХВАЛА

Іменем України

27 вересня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кулішенка Ю.М.,

суддів: Сушко Л.П., Суханової Є.М.,

за участю секретаря: Волошина В.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Таращанського районного суду Київської області від 28 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору позики (розписки) недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2016 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що 14 травня 2016 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого він передав відповідачці грошові кошти у сумі 7127 доларів США, а остання взяла на себе зобовязання повернути дані кошти у строк до 25.09.2016 року під 10% щомісяця за користування. Гарантом повернення коштів за умовами даного договору позики виступив ОСОБА_3

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 свої зобовязання не виконали, кошти не повернули, чим порушили свої зобовязання за договором позики.

Просив стягнути солідарно на його користь з відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 заборгованість за договором позики в сумі 185445 грн. 28 коп. (сто вісімдесят пять тисяч чотириста сорок пять гривень 28 копійок), проценти за користування позикою в розмірі 165425 грн. 94 коп. (сто шістдесят пять тисяч чотириста двадцять пять гривень 94 копійки) та судовий збір в розмірі 3508 грн. 72 коп. (три тисячі пятсот вісім гривень 72 копійки).

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що фактично коштів в розмірі 7127 дол. США вона не отримувала. Також зазначала, що ОСОБА_4 як фізична особа не мав правових підстав надавати позику під відсотки.

Просила суд, визнати недійсною розписку від 14 травня 2016 року про отримання коштів в борг .

Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 28 лютого 2017 року первісний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики в сумі 185445 грн. 28 коп. (сто вісімдесят пять тисяч чотириста сорок пять гривень 28 копійок), проценти за користування позикою в розмірі 165425 грн. 94 коп. (сто шістдесят пять тисяч чотириста двадцять пять гривень 94 копійки) та судовий збір в розмірі 3508 грн. 72 коп. (три тисячі пятсот вісім гривень 72 копійки) - солідарно.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору позики (розписки) недійсним відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої та ухвалити нове рішення, яким в задоволені первісного позову відмовити, зустрічний позов задовольнити, посилаючись на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав:

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, що були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 14 травня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого позивач передав ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 7127 доларів США, а остання взяла на себе зобовязання повернути кошти у строк до 25 вересня 2016 року під 10% щомісяця за користування. Гарантом повернення коштів за умовами даного договору позики виступив ОСОБА_3.

На підтвердження передачі коштів за цим договором ОСОБА_2 власноруч написала розписку. (а.с.7).

Всупереч вимогам даного договору, остання належним чином зобовязання, встановлені договором не виконала. Згідно розрахунків, станом на 08.12.2016 року відповідачка має заборгованість в розмірі 185445 грн. 28.коп.. Згідно офіційного сайту НБУ станом на 08.12.2016 року 100 доларів США = 2602.0104), (100 доларів США = 2602.0104 грн.), (1 долар США = 2602.0104:100 = 26.020104 грн.), ( 7127 доларів США х 26.020104 ) = 185445грн.28.коп..

Вирішуючи вказаний спір суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_4 в борг кошти в розмірі 7127 дол. США, які не повернула у погоджений між сторонами строк, відтак на користь позивача із відповідача підлягали стягненню сума боргу 3500871,22 грн.

З вказаним висновком погоджується і колегія суддів виходячи з наступного:

Відповідно до ст. ст.1046,1047 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно дост. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно дост. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Встановлено, що згідно з розпискою від 14 травня 2016 року ОСОБА_2, зобов'язалася повернути ОСОБА_4 борг в сумі 10432 дол. США до 25 вересня 2016 року.

За змістом положень ч. 1ст. 1051 ЦК Українипозичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів того, що кошти за даним договором позики їй не передавались.

Її доводи щодо не укладення сторонами договору позики не спростовують висновків суду першої інстанції про укладення сторонами договору позики.

Доводи апеляційної скарги про те, що коштів за розпискою ОСОБА_2 не отримувала, розписку написала на вимогу позивача з врахуванням коштів отриманих за попередніми договорами позики від 25 червня 2017 року колегія суддів, вважає надуманими.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.303,307,308,313-315,317,319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Таращанського районного суду Київської області від 28 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: