Ухвала суду № 69315517, 27.09.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2017 року м. Київ К/9991/29161/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Маринчак Н.Є., Цвіркуна Ю.І.,

розглядаючи у письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2011 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2011 року

у справі № 2а/0570/2104/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельний будинок «Славія»

до Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговельний будинок «Славія» (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області (далі - Інспекція) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 14 грудня 2010 року № 0001002301/0, № 0001012301/0; від 28 грудня 2010 року № 0001002301/1, № 0001012301/1.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2011 року, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2011 року позовну заяву задоволено, визнано недійсними податкові повідомлення-рішення:

- від 14 грудня 2010 року № 0001002301/0, яким Товариству визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 428 096, 00 грн., з яких за основним платежем - 285 397, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 142 699, 00 грн.;

- від 14 грудня 2010 року № 0001012301/0, яким Товариству визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 173 101, 00 грн., з яких за основним платежем - 144 251, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 28 850, 00 грн.;

- від 28 грудня 2011 року № 0001002301/0, яким Товариству визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 428 096, 00 грн., з яких за основним платежем - 285 397, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 142 699, 00 грн.;

- від 28 грудня 2011 року № 0001012301/1, яким Товариству визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 173 101, 00 грн., з яких за основним платежем - 144 251, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 28 850, 00 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 червня 2011 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області у справі № 2а/0570/2104/2011 та витребувано вказану справу з Донецького окружного адміністративного суду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01 червня 2017 року частково відновлено повністю втрачене провадження в адміністративній справі № 2а/0570/2104/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельний будинок «Славія» до Інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 14 грудня 2010 року № 0001002301/0 та № 0001012301/0, від 28 грудня 2010 року № 0001002301/1 та № 0001012301/1 - в частині процесуальних документів, які були прийняті Донецьким окружним адміністративним судом та Донецьким апеляційним адміністративним судом в адміністративній справі № 2а/0570/2104/2011, а саме:

- ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі від 09 лютого 2011 року;

- ухвали про витребування доказів від 24 лютого 2011 року;

- постанови Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2011 року;

- ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження в адміністративній справі від 01 квітня 2011 року;

- ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду про закінчення підготовки та призначення справи до апеляційного розгляду від 01 квітня 2011 року;

- ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2011 року.

Дослідивши частково відновлене втрачене провадження, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду касаційної скарги.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання, справа розглядається відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки Інспекцією складено акт від 02 грудня 2010 року № 598/23-1/31674361, згідно з яким позивачем порушено вимоги:

- пункту 5.1. статті 5, підпункту 5.3.9. пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток за 2-й квартал 2010 року на суму 144 251, 00 грн.;

- підпунктів 7.4.1., 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 285 397, 00 грн., з яких за травень 2010 року на 564 35, 00 грн., за червень 2010 року на суму 228 962, 00 грн., в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 107 584, 00 грн., у т.ч. за лютий 2011 року на суму 107 584, 00 грн.

Висновки акта грунтуються на тому, що через відображення позивачем в податковому обліку у 2-му кварталі 2010 року наслідків здійснення господарських операцій за укладеним із ТОВ «Макра Плюс» договором, позивач порушив підпункт 5.2.1. пункту 5.2. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до завищення валових витрат звітного періоду на 577 003, 00 грн. Внаслідок відображення зазначених господарських операцій позивачем занижений податок на додану вартість на суму 285 397, 00 грн., у тому числі за травень 2010 року на 56 435, 00 грн., за червень 2010 року на суму 228 962, 00 грн. Згідно наданої Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Донецька відповіді від 26 жовтня 2010 року № 11310/7/23-213 на запит Інспекції та акту від 25 жовтня 2010 року № 3981/23-3/34746826 про неможливість проведення перевірки контрагента ТОВ «Макра Плюс» з питань підтвердження відомостей від контрагентів покупців за період з 01 січня 2009 року по 31 серпня 2010 року (Товариством за період з 1 травня 2010 року по 30 червня 2010 року включно). Неможливість підтвердження поставок товарів (послуг) від підприємства постачальника за період з 1 травня 2010 року по 30 червня 2010 року, свідчить про те, що правочини між Товариством та ТОВ «Макра Плюс» вчинені без мети настання реальних наслідків. Зазначений правочин відповідно до частин 1, 2 статті 215, частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемним та в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. З огляду на таке, відповідач визначив в акті відсутність у Товариства права на формування валових витрат та податкового кредиту.

На підставі акта перевірки Інспекцією прийнято податкові повідомлення-рішення 14 грудня 2010 року:

- № 0001002301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 428 096, 00 грн., з яких за основним платежем - 285 397, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 142 699, 00 грн.,

- № 0001012301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 173 101, 00 грн., з яких за основним платежем - 144 251, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 28 850, 00 грн.

Рішення про результати розгляду первинної скарги залишено без задоволення.

За результатами розгляду первинної скарги позивача, 28 грудня 2010 року Інспекцією прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0001002301/1, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 428 096, 00 грн., з яких за основним платежем - 285 397, 00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 142 699, 00 грн.;

- № 0001012301/1, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 173 101, 00 грн., з яких за основним платежем - 144 251, 00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 28 850, 00 грн.

Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем правомірно включено до складу валових витрат та податкового кредиту витрати, пов'язані із виконанням договору купівлі-продажу, укладеного із ТОВ «Макра Плюс», а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті Інспекцією з порушенням вимог чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки, згідно зі статтею 1 Закон № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із абзацом третім підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту.

Порядок формування податкового кредиту платника податків встановлений підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Згідно приписів цього підпункту податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, з огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податку на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентами порушеннями вимог законодавства. Якщо вказані контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них, адже законом іншого не передбачено.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що основним видом діяльності Товариства є оптова торгівля чорними та кольоровими металами в первинних формах та напівфабрикатах з них, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги непродовольчого асортименту; інші види оптової торгівлі; рекламна діяльність; реставраційна діяльність; будівництво будівель.

Також судами встановлено, що між позивачем та ТОВ «Макра Плюс» було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до вказаного договору ТОВ «Макра Плюс» (продавець) зобов'язувався поставити, а покупець (позивач) прийняти та сплатити продукцію, визначену в рахунках на сплату. Згідно вказаного договору продукція постачається за номенклатурою та кількості, зазначених в рахунках на сплату. Відвантаження металопродукції здійснювалося само вивозом транспортом покупця.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом надано видаткові накладні, витяг з журналу реєстрації виданих довіреностей, видаткові накладні, рахунки на сплату, товарно-транспортні накладні.

Реалізація придбаного товару позивачем підтверджена даними складського обліку. Доходи пов'язані із подальшим продажем відображені в податковому обліку позивача з податку на прибуток та податку на додану вартість, що підтверджується відомостями наданих Товариством декларацій за період липень-грудень 2010 року.

За таких обставин, позивачем підтверджено подальше використання у власній господарській діяльності придбаних робіт за умовами укладеного договору купівлі-продажу.

На підставі наведених доказів, оцінка яким надана судами попередніх інстанцій з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про документальне підтвердження фактичного придбання позивачем у його контрагента товарів з метою використання у господарській діяльності.

Крім того, відповідач посилався на акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача (ТОВ «Макра Плюс»), а не на аналіз суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірного договору за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, відсутність працівників також не можуть спростовувати фактичне виконання операції, оскільки специфіка підприємницької діяльності полягає у тому, що підприємство, особливо в разі продажу товару, не завжди має мати у власності задекларовані значну кількість працівників, наявність основних засобів та транспорт для виконання взятих на себе зобов'язань, звичаями ділового обороту визначені й інші можливості залучення ресурсів для поставки товарів/робіт/послуг, як от на підставі цивільно-правових договорів.

Суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень відповідача про відсутність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, а відтак, з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили обґрунтований висновок щодо наявності підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін Н.Є. Маринчак Ю.І. Цвіркун