Ухвала суду № 69314938, 28.09.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2017 рокуЛьвів№ 876/8227/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Большакової О.О., Макарика В.Я.,

за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 травня 2017 року про відмову у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

03 травня 2017 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, у якому просив визнати бездіяльність щодо ненадання відповіді на запит від 06.04.2017 протиправною та зобовязати надати відповідь на запит.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 травня 2017 року у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що у спірних правовідносинах Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області не є суб'єктом владних повноважень у розумінні пункту 1 частини першої статті 17 КАС України, а поданий позивачем запит стосується розгляду судової справи № 819/1114/17. Правовідносини, які виникають у зв'язку зі здійсненням судами (суддями) правосуддя, носять виключно процесуальний, а не управлінський характер, а тому юрисдикція адміністративних судів на такі відносини не поширюється.

У зв'язку з цим спір за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії не носить публічно правового характеру, а тому не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись з вищевказаною ухвалою суду, позивач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана ухвала прийнята з неповним з»ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

В судове засідання сторони не зявились, хоча були повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи у суді, а тому суд вважає за можливе розглянути справу без їх участі та відповідно до вимог ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Заслухавши суддю доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Із позовної заяви та доданих до неї матеріалів слідує, що ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою про надання інформації про те чи були виконані судом вимоги ст. 127 ЦПК України щодо надсилання особам, які беруть участь у справі №819/1114/17 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Тернопільської міської ради, ОСОБА_2, з участю третьої особи Служби у справах неповнолітніх дітей, про скасування рішення, копій ухвал про відкриття провадження у справі, копії позовної заяви з копіями доданих до неї матеріалів та надати необхідні докази на підтвердження інформації. А в разі ненадіслання зазначити підстави.

У строк, встановлений ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», та на момент звернення до суду з даним адміністративним позовом відповіді на запит відповідачем не надано.

На думку позивача, такими діями (бездіяльністю) субєкта владних повноважень порушено його права та інтереси, за захистом яких він звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Частиною 2 цієї статті визначено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред'явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 34, ст. 40 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати інформацію усно, письмово чи в інший спосіб на свій вибір. Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, визначається Законом України «Про доступ до публічної інформації».

За приписами ст.1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Згідно зі ст.5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» шляхами, якими забезпечуються доступ до інформації, є систематичне та оперативне оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; надання інформації за запитами на інформацію.

Водночас право на доступ до публічної інформації гарантується обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом (п.1 ч. 1 ст. 3 Закон України "Про доступ до публічної інформації").

В розумінні ч.1 та ч.2 ст. 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Пункт 6 ч. 1. ст. 14 Закону України "Про доступ до публічної інформації" зобов'язує розпорядників інформації надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про доступ до публічної інформації", рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: відмову в задоволенні запиту на інформацію; відстрочку задоволення запиту на інформацію; ненадання відповіді на запит на інформацію; надання недостовірної або неповної інформації; несвоєчасне надання інформації; невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до ст. 15 цього Закону; інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

В розумінні п. 7 ч.1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства (далі КАС України) суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, суд першої інстанції дійшов висновку, що даний спір не носить публічного правового характеру, а тому не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з ч.2 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

При цьому, при визначенні юрисдикції справи необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин.

Так, предметом спору у даній справі є визнання бездіяльності Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області щодо ненадання відповіді на запит ОСОБА_1 у справі №819/1114/17 та зобовязання надати відповідь на запит.

Слід зазначити, що на виконання Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI Наказом Тернопільського міськрайонного суду від 01 червня 2011 року №16 затверджено Положення про порядок організації доступу до публічної інформації, що знаходиться у володінні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

Це Положення визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні Тернопільського міськрайонного суду (далі суду), та інформації, що становить суспільний інтерес.

Зокрема згідно з п. 1.2 Положення суд є суб'єктом відносин у сфері доступу до публічної інформації, а саме розпорядником інформації, який при вирішенні питань щодо доступу до інформації керується Законом.

Запитувачами інформації можуть бути фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень. Запитувач має право звернутися до суду із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. (п. 2.3, п.2.4 Положення).

Згідно з п. 2.6 Положення у випадку якщо суд володіє інформацією про особу, відповідальний підрозділ зобов'язаний: надавати таку інформацію безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених Законом; використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений Законом; вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб; виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується. Відмова особі в доступі до інформації про неї, приховування, незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення інформації можуть бути оскаржені.

Відповідно до п.5.5 Положення запитувач має право оскаржити: відмову в задоволенні запиту на інформацію; відстрочку задоволення запиту на інформацію; ненадання відповіді на запит на інформацію; надання недостовірної або неповної інформації; несвоєчасне надання інформації; невиконання судом обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до Закону; інші рішення, дії чи бездіяльність суду, що порушили законні права та інтереси запитувача.

На підставі аналізу норм законодавства та обставин справи, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки позивач є запитувачем інформації, що знаходиться у володінні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, який є суб'єктом відносин у сфері доступу до публічної інформації згідно Закону України «Про доступ до публічної інформації», суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що на даний спір не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Слід зазначити, що вичерпний перелік публічно-правових спорів, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в ч. 3 ст. 17 КАС України.

Водночас згідно з пунктом 7 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

Судом апеляційної інстанції також враховано, що адміністративний суд, керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.

Закріплений у ст.8 КАС України принцип Верховенства права суд застосовує з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в Україні.

Європейський суд з прав людини вказує, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Рішенні Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 у справа «Меньшакова проти України» (Заява №377/02) у п.52 «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (див., наприклад, рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ)».

Постановивши ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції фактично позбавив позивача права доступу до суду, що свідчить про порушення його права на захист прав, свобод та інтересів і розгляд справи в адміністративному суді, гарантовані ст.6 КАС України.

Згідно п.3 ч.1 ст.199 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.204 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу на продовження її розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 195, 196, 199, 204, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, а ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 травня 2017 року про відмову у відкритті провадження у справі № 819/693/17 скасувати.

Направити справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_3 судді ОСОБА_4 ОСОБА_5

Ухвала складена в повному обсязі 03.10.2017.